T. V. Yarosh’s scientific contributions

Мета. Наукове обґрунтування заходів з удосконалення підготовки ЛЗП (для СВ і ДШВ) з урахуванням рівня їх готовності до надання ЕМД на догоспітальному етапі за стандартами НАТО. Матеріали та методи. За результатами опитування, отриманими в ході анонімного анкетування (опитано 43 ЛЗП у 7 військових частинах СВ і 45 ЛЗП у 5 військових частинах ДШВ тактичного рівня ЗС України), досліджувались рівень теоретичних знань та ступінь оволодіння практичними навичками ЛЗП (для СВ і ДШВ) з надання ЕМД на догоспітальному етапі при актуальних для військовослужбовців невідкладних станах в умовах збройних конфліктів за стандартами НАТО, на основі яких оцінювалася їх готовність виконувати функціональні обов’язки ЛЗП. Методологія дослідження базувалася на системному підході. Для вирішення поставлених завдань застосовувались наступні методи досліджень: системного аналізу (системно-історичний, системно-структурний, системно-комунікативний); метод соціологічного дослідження (анкетування) та методи статистичного аналізу (критерії χ² - Пірсона і t - Стьюдента, φ- Фішера, кореляційний аналіз). Результати. За даними анкетування більшість опитаних ЛЗП військових частин СВ і ДШВ ЗС України, які пройшли цілеспрямовану підготовку з питань надання ЕМД за стандартами НАТО, вважають, що ці знання вони отримали під час навчання на ФПВЛ в УВМА, а після закінчення академії - на волонтерських курсах. При оцінюванні рівня теоретичних знань достатній рівень виявився в обох групах при незначній перевазі ЛЗП СВ. Більшість ЛЗП СВ та ДШВ мають достатній практичний досвід з надання ЕМД за стандартами НАТО при статистично значущому переважанні у групі ЛЗП ДШВ, що можна пояснити більшою часткою учасників ООС/АТО у цій групі. Разом з тим, нижчий рівень теоретичних знань і практичних навичок у обох групах лікарів виявився у питаннях з надання допомоги при анафілактичному шоці, опіковій травмі (опіковій хворобі), напруженому пневмотораксі та гострій реакції на стрес, в порівняння з іншими невідкладними станами. Встановлено, що рівень готовності до надання ЕМД при невідкладних станах залежить від кваліфікаційної категорії ЛЗП у обох групах лікарів. Серед респондентів, що показали достатній рівень готовності спостерігалось значна перевага осіб з вищою категорією. Висновки. Проведене оцінювання за даними анонімного анкетування рівня теоретичних знань та ступеню оволодіння практичними навичками ЛЗП (для СВ і ДШВ) з надання ЕМД на догоспітальному етапі при актуальних для військовослужбовців невідкладних станах в умовах збройних конфліктів за стандартами НАТО показало достатній їх рівень у опитаних. Разом з тим, нижчі показники рівня теоретичних знань і практичних навичок з питань надання ЕМД у обох груп опитаних виявилися при таких станах як анафілактичний шок, опікова травма, напружений пневмоторакс та гостра реакція на стрес. Тому, при підготовці ЛЗП на клінічних кафедрах УВМА, слід звернути особливу увагу на ці невідкладні стани, більш детально розібратися в причинах складнощів при засвоєнні навчального матеріалу з цих тем, внести корективи та покращити методику їх викладання. Рівень готовності до надання ЕМД при невідкладних станах залежить від кваліфікаційної категорії ЛЗП, достатній рівень готовності показали особи з вищою категорією, що доводить доцільність введення на клінічних кафедрах ФППК циклів ТУ з надання ЛЗП ЕМД на догоспітальному етапі при актуальних для військовослужбовців невідкладних станах в бойових умовах за стандартами НАТО.

Мета. Наукове обґрунтування удосконалення системи ЛЕЗ у ДШВ ЗС України через приведення організаційно-штатної структури медичних підрозділів частин ДШВ у відповідність до специфічних умов діяльності цього роду військ в умовах збройного конфлікту. Методи дослідження. Проаналізований розподіл локалізації поранень у тактичних підрозділах СВ ЗС України в зоні проведення АТО/ООС протягом 2017-2018 рр. На підставі звітів та заповнених польових медичних карток (ПМК) Ф-300 (n=114), була зібрана та проаналізована інформація щодо локалізації поранень у військовослужбовців ДШВ ЗС України (79 і 95 Окремі десантно-штурмові бригади та 25 Окрема повітряно-десантна бригада) в зоні проведення АТО/ООС за той же період, а також у підрозділах ДШВ, що приймали участь у рейдових діях протягом 2014 р. Методологія дослідження базувалася на системному підході. Для вирішення поставлених завдань застосовувались наступні методи: системного аналізу (системно-історичний, системно-структурний, системно-комунікативний) та методи статистичного аналізу. При обробці результатів досліджень використовувалися методика φ – Фішера, критерії χ² – Пірсона і t – Стьюдента. Результати. При порівняльному аналізі розподілу локалізації поранень під час проведення рейдових дій підрозділами ДШВ, з’ясувалось, що він відрізняється від такого розподілу у тактичних підрозділах СВ і ДШВ в зоні проведення АТО/ООС із статистично значущим (рα (t, df)≤0,05) переважанням поранень голови і кінцівок, причому шанс отримати поранення голови (при розрахунку відношення шансів) у цього контингенту за таких умов збільшується у 1,3 рази, що викликано принципово іншою бойовою обстановкою, способами і методами ведення бойових дій. Це акцентує увагу на необхідності наявності хірургічної та анестезіологічної компоненти при наданні медичної допомоги в підрозділах і частинах ДШВ при виконанні специфічних завдань в умовах ізоляції та автономного функціонування. Висновки. Необхідною умовою для успішного виконання завдань, притаманних ДШВ ЗС України (десантно-рейдові, десантно-ударні, десантно-штурмові дії, дії в умовах десантування) є удосконалення системи ЛЕЗ шляхом приведення організаційно-штатної структури медичних підрозділів частин цього роду військ у відповідність до специфічних умов діяльності, шляхом підсилення їх лікарями-спеціалістами, які можуть повноцінно надавати первинну та елементи вторинної медичної допомоги. Ця ідея в ході виконання роботи була реалізована в практичну площину, шляхом розробки і затвердження відповідної Директиви ГШ ЗС України (2018 р.), з введенням в штати медичних рот частин ДШВ лікарів-хірургів і лікарів-анестезіологів, що є особливо актуальним в умовах ізоляції та автономного функціонування підрозділів ДШВ при виконанні специфічних бойових завдань.

Мета. Наукове обґрунтування шляхів удосконалення стоматологічної допомоги військовослужбовцям ЗС України через досягнення сумісності медико-технологічних документів надання стоматологічної допомоги із стандартами НАТО. Методи дослідження. Методологія дослідження базувалася на системному підході. Для вирішення поставлених завдань застосовувались наступні методи досліджень: системного аналізу (системно-історичний; системно-структурний; системно-елементний; системно-комунікативний) і методи статистичного аналізу. Результати. У ході дослідження проаналізовані показники роботи стоматологічної служби ЗС України під час виконання миротворчих місій (Ліберія, Конго) та в умовах ведення АТО/ООС. Досліджені стандарти НАТО з організації стоматологічної допомоги в умовах ведення збройного конфлікту та визначені можливі напрямки удосконалення стоматологічної допомоги військовослужбовцям ЗС України шляхом адаптування вітчизняних стандартів до стандартів НАТО. Матеріали дослідження знайшли своє відображення у розробленому колективом стоматологічної служби ЗС України “Збірнику локальних клінічних протоколів надання стоматологічної допомоги військовослужбовцям з основними хворобами органів порожнини рота в зоні проведення бойових дій” (2017 р.), які на сьогодні використовуються лікарями-стоматологами ЗС України в практичній діяльності. Висновки. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що наявна організаційно-штатна структура стоматологічної служби ЗС України дозволяє в повному обсязі застосувати стандарти НАТО та адаптувати алгоритми і протоколи надання медичної допомоги військовослужбовцям ЗС України при пораненнях в ЩЛД в умовах ведення збройного конфлікту