O. V. Mazur’s research while affiliated with Ukrainian Research Center for Endocrine Surgery and Transplantation of Endocrine Organs and Tissues and other places

Aim — to investigate the significance of BRAFV600E, NRAS, KRAS, HRAS, RET/PTC (RET/PTC1 and RER/PTC3), PAX8/PPARg mutations for the development and course of thyroid cancer with the determination of a significant predictor mutation. Materials and methods. The analysis included 63 selected case histories of patients who, at the preoperative stage, underwent molecular genetic testing (MHT) of the thyroid gland (TG) masses and subsequently underwent surgical treatment in the surgical department of the Ukrainian Scientific and Practical Center for Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues. The average age of the patients was 41.0 ± 1.8 years; from them 7men and56women. All patients underwent fine-needle aspiration puncture biopsy(FNAB) of thyroid nodules according to the standard method followed by a cytological conclusion in accordance with the Bethesda system.The Bethesda III category was revealed in 3 patients (4.8 %), Bethesda IV — 13 patients (20.6 %), Bethesda V — 12 patients (19.0 %), Bethesda VI in 35 (55.6 %) patients. The pathogenic mutations were detected in 47 (74.6 %) patients (group 1), among them two mutations were simultaneously found in two subjects. In 16 cases (25.4 %), no pathogenic mutation was found at all (group 2). Results. The genes that occurred most often were BRAFV600E — in 35 patients (55.6 %), NRAS — in 11 patients (17.5 %), KRAS — in 3 patients (4.8 %). In case of thyroid cancerdiagnosis, pathogenic mutations were found in 38 (79.1 %) subjects. The BRAFV600E gene mutation was observed when establishing a cytological conclusion classified as Bethesda III—V in 28.9 %, and in Bethesda V and in 77.1 %. Accordingly, the sensitivity of the test was low — 0.646, specificity — 0.733. The high prognostic significance of a positive result(PPV) value (from 0.784 to 0.943) indicated the likelihood of detecting thyroid cancer. This assumption confirms the calculation of the c-square criterion with the Yates correction, which is 5.207 (p = 0.023). The use of this test for the presence of the NRAS gene to detect thyroid cancer was ineffective, the value of the c -square criterion with Yates correction = 0.009 (p = 0.927). The incidence of thyroid cancer in group 1 in the cytological class Bethesda III—V was higher than in group 2, but it did not differ significantly between the groups. The aggressiveness of thyroid cancer in patients of group 1 with a positive MHT result did not have significant differences compared with the results obtained in group 2 (39.5 % and 33.3 %, respectively). Conclusions. The use of the kit for the determination of MHTmade it possible to identify pathogenic mutations in the genes BRAFV600E, NRAS, KRAS in 79.1 % of cases. The presence of these genes in combination with the analysis of cytomorphological findings classified according to the Bethesda III—V system did not increase the detection of thyroid cancer in the studied patients. The BRAFV600E gene, which was observed in 64.6 % of cases (PPV from 0.784 to 0.943), was a significant predictor among the studied candidate genes for establishing the diagnosis of thyroid cancer. Detection of a pathogenic mutation in patients with thyroid cancer did not indicate in favour of its aggressive course.

Мета роботи — вивчити частоту виявлення локорегіонарних метастазів після радіойодтерапії (РЙТ) за відсутності систематичної профілактичної дисекції шиї у пацієнтів з папілярним раком щитоподібної залози (ПРЩЗ) залежно від рівня стимульованого тиреоглобуліну (ТГ) і можливості застосування його для прогнозування персистенції захворювання. Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування 738 пацієнтів (78,2 % жінок і 21,8 % чоловіків, середній вік — (49,1 ± 11,9)) року) з ПРЩЗ, які перенесли тиреоїдектомію з дисекцією шиї різного обсягу у лікувальних закладах України, а потім — РЙТ. Групи ризику сформовано згідно з рекомендаціями Американської тиреоїдної асоціації (2015). Дослідження стимульованого ТГ проведене в різних лабораторіях України і за різними методиками, але з порівнянними референсними діапазонами. Статис­тичні розрахунки виконано з використанням MSExcel, AtteStat та StatPlus 7 (Analyst Soft Inc.), ROC-аналізу, Z-тесту і точного тесту Фішера—Фрімана—Халтона. Довірчий інтервал для часток визначали за методом Уїлсона з використанням онлайн калькулятора «VassarStats». Результати та обговорення. Обстежено 738 пацієнтів, з яких 22,6, 47,3 і 30,1 % належали до груп низького, середнього і високого ризику відповідно. Після проведення РЙТ, однофотонної емісійної комп’ютерної томографії (ОФЕКТ) і ОФЕКТ/КТ частота виявлення метастазів становила загалом 19,1 % (2,6 % йод-негативні), в групах — 10,8, 16,3 та 29,7 % відповідно та залежала від рівня ТГ. У разі порога відсікання ТГ 0,5 нг/мл (без урахування групи ризику) забезпечується мінімальна вірогідність пропуску метастазів (4,96 %, 95 % довірчий інтервал — 2,42—9,89). У загальній вибірці виявлено 148 (20,1 %) пацієнтів з рівнем стимульованого ТГ

Дооперационная диагностика дифференцированного рака щитовидной железы (ДРЩЖ) остается актуальной проблемой. При цитологической оценке тиреоидных узлов в 5–20 % случаев невозможно четко разграничить доброкачественную и злокачественную патологию, что особенно актуально при категории Bethesda III и IV. Чтобы не пропустить рак и дифференцировать процесс, в 50–70 % случаев все еще проводят диагностические геми-/тиреоидэктомии с лимфодиссекцией. Операция несет определенные финансовые затраты и потенциальный риск для больного. С целью оптимизации диагностики ДРЩЖ в последние годы в клинической практике используются методы молекулярно-генетического анализа. Данный метод позволяет выявлять пациентов с повышенным риском онко­образования и прогнозировать качество и активность процесса, в случае необходимости определить объем оперативного вмешательства — от гемитиреоидэктомии в случае микрокарциномы с благоприятным прогнозом до — в противном случае — тиреоидэктомии с лимфаденэктомией. Понимание процессов онкогенеза тиреоидных опухолей с использованием молекулярно-генетического тестирования позволяет врачу аргументированно предоставить пациенту информацию о возможном наличии ДРЩЖ, его форме, агрессивности, возможном наследственном характере, снижает количество диагностических хирургических вмешательств при сомнительном результате цитологии (до 69 %). Учитывая большой объем накопленной информации о разновидностях мутаций тиреоидных узлов, в ближайшее время следует ожидать математического компьютерного моделирования стратификации риска выявления ДРЩЖ, его агрессивности и дальнейшей персонализированной терапии больного.

На прикладі клінічних випадків розглянуто один з методів інтраопераційної верифікації прищитоподібних залоз (ПЩЗ) за допомогою візуалізації їхньої автофлюоресценції. ПЩЗ мають унікальну здатність до автофлюоресценції в ближньому інфрачервоному спектрі за допомогою ендогенних флюорофор, які ще досконально не охарактеризовані. Інтраопе­раційна візуалізація автофлюоресценції ПЩЗ можлива з використанням камери, що забезпечує лазерне збудження ближнього інфрачервоного світла і видиме біле світлодіодне світло. Без уведення будь-якої контрастної речовини спонтанна флюоресценція ПЩЗ до ближнього інфрачервоного світла дає змогу точно ідентифікувати незмінені ПЩЗ майже у всіх випадках. Ангіографію за допомогою розчину флуоресцентного барвника індоціанінового зеленого (ICG) проводять після тиреоїдектомії з метою візуалізації кровопостачання виявлених ПЩЗ та оцінки їхньої життєздатності. Описано клінічні випадки: двох пацієнток з діагнозом папілярного раку щитоподібної залози, однієї — з первинним гіперпаратиреозом і аденомою правої нижньої ПЩЗ. У всіх випадках використано вказаний метод візуалізації ПЩЗ, спочатку без контрастної речовини на етапі виділення ПЩЗ, потім з уведенням розчину ICG на заключному етапі операції. Це значно покращило візуалізацію незмінених ПЩЗ, оцінку їхньої життє­­здатності та прогноз можливої гіпокальціємії у ранній післяопераційний період. Дані клінічні випадки свідчать про те, що використання ефекту автофлюоресценції із внутрішньовенним інтраопераційним введенням ICG дає можливість чітко візуалізувати ПЩЗ та оцінити їхню судинну трофіку. Це особливо важливо при тотальній тиреоїдектомії із розширеними дисекціями шиї, оскільки ризик ураження ПЩЗ, особливо при розміщенні останніх в межах тимуса, досить високий. Крім того, результати лабораторних аналізів, проведених у післяопераційний період, свідчать на користь ефекту автофлюоресценції, адже це дає змогу запобігти виникненню післяопераційної транзиторної гіпокальціємії.

Лікування диференційованого раку щитоподібної залози (ДРЩЗ) включає не тільки тиреоїдектомію, але й радіойодтерапію (РЙТ) для абляції залишкової тканини ЩЗ та ад’ювантної терапії виявлених або можливих вогнищ раку. На даний час відсутній консенсус щодо того, у яких пацієнтів знижений ризик рецидивів після РЙТ. Також існує певна невизначеність відносно можливості застосування стимульованого тиреоглобуліну (ТГ) в ранній післяопераційний період при формуванні груп пацієнтів для подальшої РЙТ при ДРЩЗ. Мета роботи — визначити можливість застосування стимульованого ТГ в ранній післяопераційний період при формуванні груп пацієнтів для подальшої РЙТ. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів РЙТ 738 пацієнтів (168 (22,8 %) чоловіків та 570 (77,2 %) жінок) віком від 8 до 80 років з ДРЩЗ. Рівень стимульованого ТГ і АТТГ визначали через 4—5 тиж після операції відповідно до стандарту CRM457. Для індикації залишкової тканини ЩЗ та метастазів робили сцинтиграфію всього тіла з 131I ± ОФЕКТ/КТ, для індикації радіойоднегативних метастазів — ОФЕКТ/КТ Symbia T6, УЗД Philips HD11XE. Статистичні методи: описова статистика та ROC-аналіз. Результати та обговорення. З метою покращання оптимізації відбору пацієнтів для РЙТ розглянуто можливість застосування стимульованого ТГ як маркера ймовірної наявності метастазів. При створенні моделі були опрацьовані результати комбінованого (тиреоїдектомія, дисекція шиї, РЙТ) лікування 738 пацієнтів з ДРЩЗ, з них у 141 хворого наявність метастазів було верифіковано за допомогою патоморфологічного і додаткових методів (індикація ОФЕКТ/КТ з 131I, УЗД) та застосовано різновид логістичної регресії ROC-аналізу. Отримано набір значень порогу відсікання, для кожного інтервалу розраховано показники чутливості, специфічності, а також визначено прогностичну цінність (значущість) позитивного результату, прогностичну цінність негативного результату, відношення правдоподібності позитивного і негативного результатів, відношення шансів та діагностичну ефективність тесту. За результатами розрахунків побудовано характеристичну ROC-криву. Величина площі AUC (area under curve) становила 0,86, отже, відповідно до шкали оцінки якості тесту запропоновану модель можна характеризувати як добру. Висновки. Для формування груп пацієнтів із певними характеристиками як критерій доцільно використовувати рівень стимульованого ТГ. Для практичного застосування відповідного діагностичного тесту при формуванні груп пацієнтів для подальшої РЙТ необхідно провести додаткові дослідження з метою уточнення оптимального порогу (порогів) відсікання для прийняття обґрунтованих рішень щодо достатньо великих вибірок хворих.

Introduction. One of the most common postoperative complications of thyroid surgery is unilateral abduction paralysis of the larynx, resulting from traumatization of the reccurent laryngeal nerves. The prevalence ofthis complication varies in different limits, however, the average prevalence rate according from 0.3–13.2 % ofall performed thyroid surgery.The purpose of the work is to evaluate the effectiveness of non-selective reinnervation of the larynx withunilateral laryngeal paralysis in order to correct the dysphonic and dysphagic syndromes.Methods. The results of surgical and conservative treatment of abduction unilateral paralysis of the larynxwith the aim of correcting the dysphonic and dysphagic syndromes are analyzed. For the study, the main (46)and control (13) patient groups were taken. In the main group, all patients underwent non-selective reinnervation of the larynx with the imposition of anastomosis RLN-ansa cervicalis, in the control group — conductingconservative treatment in accordance with generally accepted protocols. Results were compared on the VHI-30and EAT-10 scales before and after treatment.Results. It was established that the implementation of non-selective reinnervation of RLN-ansa cervicalis led to the elimination of clinical manifestations of dysphonia in 45 patients out of 46 operated, dysphagicsyndrome in 34 out of 35. In the control group, these indicators were significantly lower: in 9 patients outof 13 there were signs of dysphonia, in 6 with 10 signs of dysphagia. The effectiveness of treatment of dysphagicand dysphonic syndromes in the main group was 97.8 % and 97.1 % according to the results of the VHI-30 andEAT-10 scales, compared with the control group of 30.8 % and 46.1 %.Findings. Non-selective reinnervation of the larynx with abduction unilateral laryngeal paralysis is ahighly effective method of treating dysphonic and dysphagic syndromes, the implementation of which led to animprovement in the quality of life of patients, the latter acquiring sufficient voice and swallowing function

Актуальність проблеми. Частка папілярної мік­­ро­­карциноми щитоподібної залози (ПМКЩЗ) у струк­­турі папілярного раку щитоподібної залози (ПРЩЗ) стабільно збільшується. У таких пацієнтів добре зарекомендувала себе тиреоїдектомія як метод хірургічного лікування. Однак обсяг оперативного втручання залишається дискутабельним: гемітиреоїдектомія (ГТЕ), або екстрафасціальна ти­­реоїдектомія (ТЕ), або остаточна тиреоїдектомія (ОТЕ) після проведеної ГТЕ і патоморфологічного висновку, який підтверджує ПМКЩЗ. Мета роботи — оцінити з ризик-орієнтованих позицій різні варіанти хірургічного лікування пацієнтів із папілярним раком щитоподібної залози в умовах Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз даних пацієнтів, яким виконано оперативне втручання на щитоподібній залозі у відділі ендокринної хірургії УНПЦЕХ, ТЕОіТ із післяопераційним діагнозом ПМКЩЗ за період з січня 2001 по січень 2016 року. Групи порівняння були сформовані за обсягом оперативного втручання: 1-ша група — ГТЕ і центральна дисекція (ЦД) шиї, 2-га група — ТЕ і ЦД, 3-тя група — ОТЕ і ЦД. Обстеження пацієнтів у післяопераційний період проводили шляхом рутинного клінічного, лабораторного та ультразвукового дос­­ліджень. Здійснили аналіз клінічних та гістологічних особливостей основного захворювання (наявність муль­­тифокальних вогнищ, метастазів у лімфатичних вузлах), тривалості оперативного втручання, а також клінічних результатів, таких як частота розвитку ранніх специфічних післяопераційних ускладнень (парез внутрішніх м’язів гортані, зумовлений гіпо­­паратиреозом, гіпокальціємія), ступінь компенсації тиреоїдної недостатності, частота рецидивів. Результати та обговорення. Результати опе­­ративного втручання з приводу ПМКЩЗ проаналізовано у 1050 пацієнтів. Сформовані 1-шу, 2-гу і 3-тю групи склали 493, 384 і 173 пацієнти відповідно, яким виконано ГТЕ з ЦД, ТЕ з ЦД і ОТЕ з ЦД відпо­­відно. Вогнища монофокального папілярного раку мали розміри 7,6 ± 1,8, 7,9 ± 0,9 та 7,8 ± 1,6 мм відповідно. Показники частоти рецидиву захворювання в усіх групах статистично не відрізнялися. У 1-й групі виявлено 7 випадків рецидиву (5 — контралатеральна мультифокальна ПМКЩЗ, 2 — локорегіонарні метастази); у групах пацієнтів після тотальної та остаточної тиреоїдектомії показники частоти локорегіонарних метастазів були порівнянні. У 1-й групі частота випадків післяопераційного одностороннього парезу м’язів гортані була достовірно нижчою, ніж у 2-й та 3-й групах (1,8 проти 7,1 проти 9,2 % відповідно; р < 0,01). Явища гіпокальціємії не спостерігалися у 1-й групі, натомість у 2-й групі їх частота становила 20,6 % (р < 0,001), у 3-й групі — 21,4 % (р < 0,001). ГТЕ порівняно з ОТЕ потребує майже вдвічі менше часу на проведення операції та втричі меншої середньодобової дози тироксину для досягнення еутиреоїдного стану. Висновки. Гемітиреоїдектомія, доповнена ЦД шиї, є ефективним і безпечним методом хірургічного лікування пацієнтів із ПМКЩЗ. Остаточна тиреоїдектомія у групі низького ризику рецидиву захворювання не є обов’язковою. Удосконалення доопераційного обстеження та інтраопераційної діагностики для виключення пацієнтів із високим ризиком рецидиву захворювання має першорядне значення для досягнення оптимальних результатів лікування.