Content uploaded by Liudmyla Badieieva
Author content
All content in this area was uploaded by Liudmyla Badieieva on Nov 22, 2024
Content may be subject to copyright.
УЧАСТЬ ЄВГЕНА КОТЛЯРА В РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ
Бадєєва Людмила Іванівна
кандидат історичних наук, доцент
Харківський національний університет
радіоелектроніки, м. Харків, Україна
liudmyla . badieieva @ nure . ua
Вступ. За Революцію 2013–2014 рр. віддали свої життя понад сто кращих
громадян. Небесна Сотня стала прикладом самопожертви в ім’я вищих ідеалів:
гідність, свобода, відвага, єдність, честь. Революція Гідності стала найбільш
масштабним протестом в новітній історії України, боротьбою українських
патріотів за свої права і демократичний європейський вибір. Серед Героїв
Небесної Сотні троє патріотів родом з Харкова – Владислав Зубенко, Євген
Котляр та Юрій Паращук. Ми вирішили дослідити життєвий шлях Євгена
Котляра, тому що він був випускником Харківського національного
університету радіоелектроніки.
Про Євгена Котляра знято два документальні фільми. Володимир
Чистилін присвятив фільм «Герої не вмирають» [4] усім трьом Героям України.
Активісти екологічної організації «Зелений фронт» зняли фільм «Герой
України Євген Котляр» [3]. Крім того, батько Євгена – Микола Іванович –
записав збірку спогадів рідних і друзів сина під назвою «Памяти Героя Евгения
Котляра посвящается» [1].
Автор наукової роботи ставить за мету – проаналізувати подвиг
випускника ХНУРЕ Євгена Котляра.
Виклад матеріалу. 2013–2014 рр. в Україні відбулася Революція
Гідності, коли люди масово повстали проти чинної влади президента В.І.
Януковича. Підприємці не могли миритися з надмірною концентрацією влади в
руках екс-президента та членів його сім’ї, із беззаконням та свавіллям влади,
інтелігенція не могла миритися з русифікацією, підпорядкуванням країни Росії
та перетворенням України в одну із її колоній. Останньою краплею терпіння
народу стала відмова президента В.І. Януковича від курсу на Європейську
інтеграцію та розгін мирної демонстрації студентів та громадських активістів
30 листопада 2013 р.
У ніч проти 30 листопада начальник ГУМВС України в Києві Валерій
Коряк віддав наказ про застосування сили під час розгону Євромайдану в Києві.
Близько 4-ої год. ранку, коли на Майдані Незалежності залишилося близько 400
протестувальників, площу оточили озброєні бійці «Беркуту» та силою
витіснили людей з площі. Під час розгону мітингувальників бійці «Беркуту»
застосовували вибухові пакети, били людей кийками по головах, спинах. Серед
протестувальників було чимало важкопоранених.
Події ночі 30 листопада обурили громадськість. У відповідь на побиття
студентів та активістів на Михайлівську площу зібралися тисячі киян та гостей
міста. Євген Котляр з перших днів був на харківському Євромайдані,
підтримував протестувальників за Європейську інтеграцію. Після силового
розгону студентів в Києві одразу поїхав до столиці. На його сторінці в
соціальних мережах залишилася відповідь комусь в мережі: «А як ще, розкажи,
боротися? Коли так цинічно б’ють наших хлопців та дівчат? Як? Ти, звичайно,
можеш продовжувати боротьбу біля «зомбі-ящика» з пляшкою пива в руці, а я
вже купив квиток до Києва!» – ось в цьому Євген весь: він не буде довго вести
пусті розмови, не буде старатися когось умовити, переконати, він швидше
візьме і все зробить сам.
Євген пробув на майдані майже всю зиму (добре, що сезонна робота це
дозволяла), – лише декілька раз на короткий термін приїздив додому. Він
записався до Третьої сотні. Із часом йому неодноразово пропонували стати
десятником і навіть сотником, але він ввічливо та рішуче відмовлявся, надаючи
перевагу просто спокійно виконувати свою справу. І цю справу він швидко
знайшов: найбільшої користі він міг принести на нічній вахті майдану. Вдень
людей було багато, і безпека штурму була значно нижчою, а вночі, коли багато
мешканців Києва розходилися по домівках, все змінювалося. Зі спогадів
приватного підприємця Сергія Котляра: «…Я був комендантом, тобто старшим
в наметі. Жека з тих був, …хто сам допомагав, хоча не жив у наметі, але
приходив і допомагав, тобто саме те, що треба, у справі, без всякого
багатослів’я, всього. Там дров притягти, то бензину роздобути, там прибрати,
постояти в наметі, хоча чергував і на барикадах. Він буквально одразу, на
першу чи другу добу, коли почала організовуватись самооборона, чергування
по периметру, почали будувати барикади, він одразу записався чергувати. Ось
там, за сценою, стояла барикада і він там чергував» [3].
У Євгена в Києві був міцний «тил» – дивовижна сім’я Поляків, активістів
та волонтерів. Вони орендували маленьку квартирку, у сім’ї було немовля, але
постійно у них хтось жив з протестантів, часто по декілька осіб. Є. Котляр усі
ночі проводив на майдані, а вдень відсипався там.
Зі спогадів Анни Поляк: «До Києва Женя приїхав наступного для після
подій під стелою на майдані. Записався до третьої сотні… Вдень він зазвичай
був у нас удома – переважно спав... А ночі проводив на майдані – або чергував
на барикадах, або прикривав щитами інших хлопців, які кидали коктейлі, або,
коли дійшла до цього справа, переносив поранених та загиблих.... Якось він
прийшов із розбитою ногою. Виявилось, у щит влучила шумова граната.
Розбила щит, розбила ногу. «Та нічого страшного...» – відмахувався він. А ту
гранату підібрав і вкинув у рюкзак до інших цікавих предметів: гумові кульки,
якісь залізяки: «Ось, поглянь, чим зараз ці «птахобройлери» стріляють [1, с. 25–27].
Чинна влада різними способами намагалася розігнати протестантів. Так, 16
січня 2014 р. Верховною Радою України було прийнято низку законів, спрямованих
на звуження конституційних прав і свобод громадян [2].
19 січня 2014 р. у Києві на Народному Вічі зібралося кілька десятків
тисяч мітингувальників, які висловили своє обурення ухваленням «Законів про
диктатуру». Поступово мирна акція переросла в жорстоке протистояння з
міліцією та внутрішніми військами. Близько 15 год. радикально налаштована
група «Правого сектора» зробила спробу штурму кордону охорони до
урядового кварталу. Унаслідок сутичок радикали підпалили автобус бійців
«Беркута», а самих бійців закидали камінням та петардами. Силовики
застосували спецзасоби і водомет. При цьому слід відзначити, що чинне
законодавство забороняє застосовувати водомет за температури повітря нижче
за 0°C, відтак його було застосовано незаконно. Так, від пневмонії, яку заробив
під водометами на вул. Грушевського, помер Калиняк Богдан. ІSподібний
випадок не був єдиним (це і Городнюк Іван, і Горошишин Максим та ін.) [5].
За весь час перебування в Києві Євген декілька раз повертався до Харкова
на кілька днів, бо вдома залишався тато. Татові юнак намагався не розповідати
найбільш тривожних подій, переконував, що він у безпеці, що з ним нічого
страшного не станеться. Лише після смерті сина тато дізнався, що Євген був
знайомий з Сергієм Нігояном і що був десь поряд, коли того вбили.
На ранок 18 лютого 2014 р. було заплановано «мирний наступ» –
багатотисячну ходу учасників Євромайдану до Верховної Ради. Учасники
демонстрації штурмували міліцейські автомобілі, що перегороджували шлях
колоні протестувальників. Протистояння між силовиками та
мітингувальниками посилювалося.
Востаннє Євген поїхав додому за декілька днів до «мирного наступу». А
коли все почалося, то повернувся вечірнім експресом, і в ніч з 18 на 19Sлютого
вже знову був на київському майдані. Він поновився у своїй третій сотні, але
планував приєднатися до новоствореної харківської сотні. Достовірно відомо,
що останню в своєму житті ніч він провів на килимах у коридорі
Мінагрополітики, разом із харків’янами, які приїхали на підмогу. Справа від
Євгена спав Влад Зубенко, другий патріот з Харкова, смертельно поранений
того дня на вулиці Інститутській.
Михайло Скляренко, який ночував з іншого боку від Євгена Котляра,
згадує, що прокинувся досить пізно…. Євген спокійно, швидко, діловито
одягнувся, зашнурувався. Окрім синього спортивного шолому та жерстяного
щита, – жодних засобів захисту не було, не говорячи вже про зброю. Унизу,
біля входу, думки розділилися: уже принесли перших убитих та поранених, і не
всі були готові йти на такий ризик. Євген трохи постояв, послухав, потім
перепитав: «Так ви йдете?» – і, роздратовано махнувши рукою, розвернувся і
першим відправився догори Інститутською [1, с. 34].
Існують декілька відео, на яких Євген щитом прикриває евакуацію як
мінімум трьох товаришів. Один із харківських побратимів бачив, як Є.SКотляр
виводив цілий ряд із пораненими, уже краще за інших орієнтуючись, у якому
напрямку треба рухатись. І кожного разу повертався назад, у саме «пекло».
Піти на такий учинок добровільно, без примушення, були здатні лише
наймужніші, найбільш упевнені в необхідності завершення протистояння
чинному режиму до кінця. Адже поразка протестувальників означала
продовження правління президента В. Януковича та членів його сім’ї.
ЦіSвідважні хлопці та чоловіки, які під кулями снайперів продовжували
боротися за краще майбутнє та надавати допомогу пораненим побратимам,
готові були йти до кінця. У кожного з них була записка із зазначенням групи
крові та контактним телефоном. І врешті, саме вони і переломили хід подій,
примусивши провладних парламентарів проголосувати за відвід силових
структур, а потім і за відсторонення В. Януковича від посади президента.
20.02.2014 р. о 9.55 безжалісний снайпер, який виконував наказ свого
керівництва, через оптичний приціл вибрав наступну жертву – нею став Євген
Котляр. Снайперська куля пройшла крізь шию на виліт. Юнак підскочив і,
зробивши декілька кроків назад, упав, прикриваючись своїм жерстяним щитом.
І тут друга куля в стегно наздогнала його знову. Євгену надавали першу
допомогу під кулями. Збереглися кадри, як побратими потім виносили його на
дерев’яному щиті, як робили перев’язку в холі готелю, а несли до машини
швидкої допомоги. Весь час він був при пам’яті. Обличчя його було абсолютно
спокійним, відчуженим і трохи втомленим, немов після важкої добре виконаної
роботи. Мабуть, у ці хвилини Євген відчував, що свій громадянський обов’язок
він виконав. Машина швидкої допомоги зірвалася з місця, але доїхати до
лікарні Євгену не судилося… Йому назавжди залишилось 33 роки.
Крім Євгена Котляра, 20 лютого в Києві під обстріли снайперів
потрапили десятки протестувальників. За офіційними даними, 48 осіб загинули
того дня: Аксенин Василь, Байдовський Сергій, Балюк Олександр, Бльок Іван,
Бондарчук Сергій, Братушка Олексій, Вайда Богдан, Гриневич Едуард,
Дигдалович Андрій, Дзявульський Микола, Жаловага Анатолій, Жеребний
Володимир, Зубенко Владислав (другий громадянин Харкова, який загинув на
майдані), Ільків Богдан, Кіпіані Давид, Корнєєв Анатолій, Костенко Ігор,
Мойсей Василь, Пантєлєєв Іван, Паньків Микола, Паращук Юрій ( третій герой
із Харкова, який віддав своє життя на майдані), Пехенько Ігор, Полянський
Леонід, Прохорчук Віктор, Сидорчук Юрій Ткачук Ігор, Точин Роман, Ушневич
Олег, Царьок Олександр, Чаплинський Володимир, Шилінг Йосип, Шимко
Максим, Щербанюк Олександр [5].
21 лютого 2014 р. офіційна влада України юридично визнала жертвами
загиблих мітингувальників майдану. Цього дня на майдані Незалежності в
Києві відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких у жалобних
промовах назвали «Небесною сотнею». Під час прощання із загиблими лунала
жалобна пісня «Плине кача…» в обробці Піккардійської Терції.
23 лютого 2014 р. з Героєм Небесної Сотні Євгеном Котлярем прощалися
мешканці рідного міста Харкова. Місцем прощання з активістом громадського
руху, Героєм Майдану, був вибраний пам’ятник Т. Шевченку, де традиційно
проходив місцевий Євромайдан. Тисячі людей прийшли вклонитися Євгену за
його подвиг, за його служіння Батьківщині.
21 листопада 2014 р. Президент України П. Порошенко видав указ «Про
присвоєння звання Герой України», у якому зазначалося, що за громадянську
мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії,
прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під
час Революції гідності, постановляю: присвоїти звання Герой України з
удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно)» 99Sпатріотам за списком, 45-м
у цьому списку був Котляр Євген Миколайович [6].
Висновок. Отже, Євген Котляр був справжнім громадянином, патріотом
нашої країни. Він постійно обговорював з товаришами ті події, що відбувалися
в Україні. Юнак відстоював та захищав права і свободи громадян, честь,
гідність, європейський вибір. З перших днів Євген був на харківському
Євромайдані. Після жорстокого розгону активістів та студентів у Києві Євген
наступного дня приїхав до столиці. Його прихистила сім’я Поляків, активістів
громадського руху «Зелений фронт». Є.SКотляр записався до третьої сотні,
чергував ночами на майдані. Він ніколи не був агресивним, виступав за
ненасильницьке врегулювання протистояння між владою та
протестувальниками. Навіть пляшок з «коктейлями» ніколи не кидав, боячись
когось травмувати, усвідомлюючи цінність людського життя. Зовні тихий,
спокійний, Євген зсередини мав «металевий стрижень», керувався гуманними
принципами, був сміливим та мужнім юнаком. Не можна говорити про
безстрашність людей – усім людям притаманна безпека життя. Але почуття
відповідальності, високі вимоги, насамперед до себе, почуття громадянського
обов’язку виявилися в Євгена вищими за безпеку власного життя. На
київському майдані Євген Котляр не просто брав участь – він стояв до кінця,
навіть ціною власного життя. Усі знайомі, які знали гарно юнака, сходяться на
тому, що Євген, якби навіть знав, чим закінчиться його життєвий шлях, без
вагань усе пройшов би знову. І якби Євген Котляр не загинув трагічно в Києві,
він обов’язково поїхав би добровольцем на східний фронт – захищати
Батьківщину.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ:
1. ДАХО, ф. 6560, оп. 1, спр. 1. Спогади рідних, знайомих та друзів про
учасника Революції гідності, героя Небесної Сотні Євгена Котляра. URL:
http :// archives . kh . gov . ua / wp - content / uploads /2015/03/ (дата звернення:
31.10.2021).
2. Диктаторські закони 16 січня. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki.
3.Герой України Євген Котляр: документальний фільм. URL:
https://www.youtube.com/watch?v=iU6Kjek4XdQ.
4.Герої не вмирають: документальний фільм. URL:
https://drive.google.com/file/d/19jcvuCGohppd6zn4JpsN5x29lrnyIYRB/view
5.Список погибших на Евромайдане. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki (дата
звернення: 01.02.2021).
6.Указ Президента України від 21.11.2014 року № 890/2014 «Про присвоєння
звання Герой України». URL:
https://web.archive.org/web/20141121235214/http://www.president.gov.ua/
documents/18477.html (дата звернення: 02.02.2021).