Content uploaded by Yurii Sheliazhenko
Author content
All content in this area was uploaded by Yurii Sheliazhenko on Dec 13, 2022
Content may be subject to copyright.
1
Івано-Франківський апеляційний суд
вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018
Спеціаліст у галузі права:
Шеляженко Юрій Вадимович
(доктор філософії з права, диплом ДР № 003611 від 10.03.2022 р.)
Фортечний тупик, 9, к. 82, м. Київ, 01042
E-mail: yuriy.sheliazhenko@gmail.com
Тел. +38 097 317-93-26
Кримінальне провадження № 12022091010000736
Обвинувачений: Алексеєнко Віталій Васильович
Справа № 344/7666/22
Апеляційне провадження № 11-кп/4808/530/22
Головуючий суддя: Повзло Володимир Васильович
ВИСНОВОК СПЕЦІАЛІСТА (AMICUS CURIAE)
щодо застосування в кримінальному провадженні та тлумачення
статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права,
статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
в аспекті права на сумлінну відмову від військової служби
Вступ
Івано-Франківським апеляційним судом розглядається кримінальне
провадження з перегляду вироку Івано-Франківського міського суду Івано-
Франківської області від 15 вересня 2022 року, яким Алексеєнка Віталія
Васильовича визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення,
передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу (КК) України, та призначене
покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
Обвинуваченим подано апеляційну скаргу, в якій він просить звільнити
його від відбування покарання з випробуванням згідно із ст. 75 КК України.
Аналогічна позиція захисту заявлялася в суді першої інстанції і сформована на
основі існуючої судової практики в Україні без урахування міжнародних
стандартів прав людини, передбачених договорами, згоду на обов’язковість
яких дала Україна, зокрема, Міжнародним пактом про громадянські та
політичні права (МПГПП) та Конвенцією про захист прав людини і
основоположних свобод (Європейською конвенцією з прав людини, ЄКПЛ).
Застосування міжнародних стандартів прав людини у кримінальному
провадженні потребує спеціальних знань. У зв’язку з цим на допомогу суду
подається цей висновок спеціаліста (amicus curiae).
2
При підготовці цього висновку аналізувалися наступні питання:
1. Які гарантії права людини на сумлінну відмову від військової служби,
в тому числі під час воєнного стану, передбачені законодавством України?
2. Чи має обвинувачений Алексеєнко Віталій Васильович глибокі та
щирі переконання, несумісні із несенням військової служби, що дозволяє йому
реалізувати право на сумлінну відмову від військової служби?
3. Чи є законним та обґрунтованим вирок Івано-Франківського міського
суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2022 року з урахуванням
законодавства України, яким передбачені гарантії права людини на сумлінну
відмову від військової служби, та встановлених судом обставин справи?
Об’єктами вивчення під час підготовки цього висновку були
нормативно-правові акти (зокрема, оприлюднені у базах даних
«Законодавство України», офіційних базах даних документів Організації
Об’єднаних Націй та Європейського Суду з прав людини), вирок Івано-
Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2022
року та особисте інтерв’ю з Алексеєнком В.В., проведене 18.10.2022 р.
При підготовці цього висновку використані наступні джерела:
1. Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2022 року, URL:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/106263179
2. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
23.06.2015 р., URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/45855629
3. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI із змінами,
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text
4. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III із змінами, URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text
5. Конституція України від 28 червня 1996 року із змінами, URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
6. Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12 грудня 1991 року № 1975-XII зі
змінами, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1975-12#Text
7. Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затверджене
постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 із змінами, URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2066-99-%D0%BF#Text
8. Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні», URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/64/2022#Text
9. Закон України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року № 1906-IV із змінами,
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1906-15#Text
10. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 року із змінами, URL:
https://unic.un.org/aroundworld/unics/common/documents/publications/uncharter/UN%20Charter_Ukrainian.pdf
11. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015#Text
12. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16.12.1966 р., URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text
13. Загальний коментар Комітету по правах людини ООН № 22 від 27.09.1993 р., URL:
https://digitallibrary.un.org/record/182777?ln=en
14. Аналітичний звіт Управління Верховного Комісара ООН з прав людини "Сумлінна відмова від
військової служби" від 11.05.2022 р., URL: https://undocs.org/A/HRC/50/43
15. Заключні зауваження Комітету по правах людини ООН щодо Сьомої періодичної доповіді України
від 22.08.2013 р., URL: https://undocs.org/CCPR/C/UKR/CO/7
16. Заключні зауваження Комітету по правах людини ООН щодо Восьмої періодичної доповіді України
від 09.02.2022 р., URL: https://digitallibrary.un.org/record/3957960?ln=en
3
17. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (Європейська
конвенція з прав людини) з протоколами, із змінами, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text
18. Інформація Ради Європи про відступ України від зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини
і основоположних свобод, URL: https://www.coe.int/en/web/conventions/full-list?module=declarations-by-
treaty&numSte=005&codeNature=0
19. Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
від 23 лютого 2006 року № 3477-IV із змінами, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text
20. Рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 р. у справі Баятян проти Вірменії (Bayatyan
v. Armenia), URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-105611
21. Рішення Європейського суду з прав людини від 15.09.2016 р. у справі № 66899/14 Папавасилакіс
проти Греції (Papavasilakis c. Grèce), URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-166693
22. Конституція Італійської Республіки від 22 грудня 1947 р. зі змінами, URL:
https://www.cortecostituzionale.it/documenti/download/pdf/Costituzione_della_Repubblica_italiana.pdf
23. Рішення Конституційного Суду Італії № 164/1985 від 06.05.1985 р., URL:
https://www.cortecostituzionale.it/actionSchedaPronuncia.do?anno=1985&numero=164
24. Рішення Конституційного Суду Італії № 228/2004 від 08.07.2004 р., URL:
https://www.cortecostituzionale.it/actionSchedaPronuncia.do?anno=2004&numero=228
25. Рішення Конституційного Суду Італії № 119/2015 від 13.05.2015 р., URL:
https://www.cortecostituzionale.it/actionSchedaPronuncia.do?anno=2015&numero=119
26. Дудченко В. С. Ненасилля як духовний фактор соціокультурного розвитку людства: соціально-
філософський аналіз. Кам'янець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка, 2010. 160 с.
27. Ченовет Е. Чому ненасильницький спротив ефективний. Стратегічна логіка громадянського
конфлікту / Еріка Ченовет, Марія Дж. Стефан; пер. з англ. Сергія Гіріка. К.: Кліо, 2014. 303 с.
28. Даца, Феліп С’єрра. Український ненасильницький громадянський спротив у час війни: аналіз
трендів, впливів і викликів, що постали перед ненасильницькою дією в Україні між лютим і червнем 2022.
ICIP & Novact, Барселона, 2022. URL: https://novact.org/wp-content/uploads/2022/10/UKR_VF.pdf
29. В Україні зростає готовність чинити опір російським інтервентам: результати телефонного
опитування, проведеного 5-13 лютого 2022 року / Київський міжнародний інститут соціології, URL:
https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1099&page=7
30. 8-ме загальнонац. опитування: Україна в умовах війни (6.04.22) / Соціологічна група «Рейтинг», URL:
https://ratinggroup.ua/research/ukraine/vosmoy_obschenacionalnyy_opros_ukraina_v_usloviyah_voyny_6_aprelya_
2022.html
31. Васін, М. С. Твоє право на свободу віросповідання. Посібник для віруючих, релігійних громад та
посадових осіб органів влади / Максим Сергійович Васін. Київ: Інститут релігійної свободи, 2020. 40 с. URL:
https://irs.in.ua/files/publications/2020.08.25-PAX-Maksym-Vasin-handbook-UKR-web-version.pdf
32. Гаєва Н.П. Свобода совісті // Юридична енциклопедія, т. 5. Київ: Українська енциклопедія, 2003. С.
441-442.
33. Adenitire J. A General Right to Conscientious Exemption: Beyond Religious Privilege. Cambridge
University Press, 2020. 344 p.
34. Duffey, Michael K. Conscientious Objection, Ethics of // Kurtz, Lester R. (Ed.), Encyclopedia of Violence,
Peace, and Conflict. Elsevier, 2008. Pp. 426-433.
35. Takemura, H. International Human Right to Conscientious Objection to Military Service and Individual
Duties to Disobey Manifestly Illegal Orders. Berlin and Heidelberg: Springer-Verlag, 2009.
36. Çınar, Özgür Heval. Conscientious Objection to Military Service in International Human Rights Law.
London: Palgrave Macmillan, 2013.
37. Weissbrodt, D. The United Nations Commission on Human Rights Confirms Conscientious Objection to
Military Service as a Human Right. Netherlands International Law Review, 1988, 35, pp 53-72, URL:
https://doi.org/10.1017/S0165070X00007476
38. OHCHR and conscientious objection to military service, URL: https://www.ohchr.org/en/conscientious-
objection
39. Muzny, Petr. Bayatyan v Armenia: The Grand Chamber Renders a Grand Judgment, Human Rights Law
Review, Volume 12, Issue 1, March 2012, Pages 135–147, URL: https://doi.org/10.1093/hrlr/ngr050
40. Шеляженко Ю.В. Порушення права людини на сумлінну відмову (conscientious objection) від
військової служби в Україні та необхідність юридичного гарантування цього права // Права людини –
пріоритет сучасної держави : збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Одеса,
10 грудня 2021 року). Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2021. С. 230-235. URL:
https://www.academia.edu/69619504/
4
Відповідь на питання № 1: «Які гарантії права людини на сумлінну
відмову від військової служби, в тому числі під час воєнного стану,
передбачені законодавством України?»
Право людини на сумлінну відмову від військової служби (conscientious
objection to military service) передбачене статтею 18 Міжнародного пакту про
громадянські і політичні права (у офіційному тлумаченні п.п. 2, 11 Загального
коментаря Комітету по правах людини ООН № 22 від 27.09.1993 р. та
Заключних зауважень Комітету по правах людини ООН щодо 7-ї та 8-ї
періодичних доповідей України) та ст. 9 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод (у офіційному тлумаченні Європейського Суду з прав
людини, наведеному, зокрема, у рішеннях у справах «Баятян проти Вірменії»,
«Папавасилакіс проти Греції», «Бухаратян проти Вірменії», «Цатурян проти
Вірменії», «Стефанов проти Болгарії», «Ерчєп проти Турції» та ін.), які є
частиною законодавства України згідно із ст. 9 Конституції України і від
зобов’язань за якими Україна не відступала в умовах воєнного стану (причому
від зобов’язань за ст. 18 МПГПП і не могла відступити з огляду на приписи
ст.4 МПГПП). Це право також гарантоване ст. 35 Конституції України, дія якої
не обмежувалася частиною 3 Указу Президента України № 64/2022 від
24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні», а також Законом
України «Про альтернативну (невійськову) службу» (з урахуванням
офіційного тлумачення, наданого ухвалою Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.06.2015: відсутність
можливості проходження альтернативної служби в період мобілізації не може
бути підставою для притягнення до відповідальності за ст. 336 КК України).
Відповідно до п.п. 1-3 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські та
політичні права, кожна людина має право на свободу думки, совісті і
релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або
переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання
як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні
культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен
зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або
переконання на свій вибір. Свобода сповідувати релігію або переконання
підлягає лише обмеженням, які встановлено законом і які є необхідними
для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров'я і моралі, так само як і
основних прав та свобод інших осіб.
Статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права
відступ від зобов’язань держави за цією статтею не допускається.
Відповідно до ст. 40 МПГПП Комітет по правах людини ООН
уповноважений постановляти зауваження загального характеру за
результатами розгляду обов'язкових доповідей держав-учасниць МПГПП.
5
Відповідно до п.п. 2, 11 Загального коментаря Комітету по правах
людини ООН № 22 від 27.09.1993 р. право на сумлінну відмову від військової
служби випливає із права, передбаченого ст. 18 МПГПП, оскільки обов'язок
застосовувати летальну силу може серйозно конфліктувати зі свободою совісті
та з правом на дотримання власної релігії чи переконань, і при реалізації цього
права не має бути дискримінації сумлінних відмовників на основі природи їх
конкретних переконань (п. 11); стаття 18 МПГПП захищає теїстичні,
нетеїстичні та атеїстичні переконання, а також право дотримуватися будь-якої
релігії чи переконань; терміни "релігія" та "переконання" передбачають
широке розуміння, ст. 18 МПГПП не обмежується у її застосуванні до
традиційних релігій чи релігій і переконань з інституційними
характеристиками чи практиками, аналогічними до традиційних релігій (п. 2).
У п. 19 Заключних зауважень щодо Сьомої періодичної доповіді України
від 22.08.2013 р. Комітет по правах людини ООН вказує на необхідність
зробити альтернативну службу в Україні доступною для всіх сумлінних
відмовників від військової служби без дискримінації стосовно природи їх ідей
і переконань, релігійних чи нерелігійних, якими пояснюється відмова від
військової служби, і зазначає, що альтернативна служба не має носити
карального чи дискримінаційного характеру, ані за своєю природою, ані за
тривалістю відносно військової служби.
У п.п. 29, 30 Заключних зауважень щодо Восьмої періодичної доповіді
України від 09.02.2022 р. Комітет по правах людини ООН підтвердив
вищевказані рекомендації, а також висловив стурбованість повідомленнями
про те, що призовників, в тому числі сумлінних відмовників, виловлюють і
доставляють на військові збірні пункти проти їх волі, про довільне затримання
призовників, стурбованість відсутністю інформацію про розслідування таких
справ та про притягнення до відповідальності винних. Комітет підкреслив, що
альтернативи військовій службі повинні бути доступні для всіх осіб, які
відмовляються від військової служби з переконань сумління, без
дискримінації щодо характеру їхніх переконань, які передбачають відмову від
військової служби (чи то релігійні переконання, чи нерелігійні переконання,
засновані на сумлінні), і не повинні мати ні карального, ні дискримінаційного
характеру чи тривалості у порівнянні з військовою службою. Комітет
зазначив, що держава-учасниця повинна забезпечити швидке, ретельне та
незалежне розслідування випадків викрадення та свавільного затримання
призовників, притягнення винних до відповідальності та покарання, а жертвам
надавати ефективні засоби правового захисту, включаючи адекватну
компенсацію.
У п.п. 4-7 Аналітичного звіту Управління Верховного Комісара ООН з
прав людини "Сумлінна відмова від військової служби" від 11.05.2022 р.
зазначено наступне. У 12-ти резолюціях Комісія з прав людини та Рада з прав
6
людини визнали право кожної людини на сумлінну відмову від військової
служби як законне здійснення права на свободу думки, совісті та релігії,
закріпленого у статті 18 Загальної декларації прав людини та статті 18
Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (Резолюції Комісії з
прав людини 1987/46, 1989/59, 1991/65, 1993/84, 1995/83, 1998/77, 2000/34,
2002/45 и 2004/35 резолюції Ради з прав людини 20/2, 24/27 и 36/18). Хоча в
Пакті право на відмову від військової служби з міркувань сумління конкретно
не згадується як окреме право, Комітет визнав, що таке право випливає зі
статті 18, оскільки обов'язок застосовувати смертоносну силу може вступати
в серйозну суперечність зі свободою совісті та правом сповідувати релігію чи
переконання (Загальний коментар Комітету по правах людини ООН № 22 від
27.09.1993 р.). Комітет по правах людини ООН визнав право на відмову від
військової служби з міркувань сумління у п'яти міркуваннях з індивідуальних
повідомлень, прийнятих за період з 2017 року («Дурдієв проти
Туркменістану»; «Давлетов проти Туркменістану», «Назаров та ін. проти
Туркменістану»; «Чон-бум Бе та ін. проти Республіки Корея»; «Петромелідіс
проти Греції»). У п.п. 7.3-7.5 рішення у справі Чон-бум Бе та ін. проти
Республіки Корея (CCPR/C/128/D/2846/2016) Комітет підтвердив, що право на
сумлінну відмову від військової служби є невід'ємною частиною права на
свободу думки, совісті та релігії і дає будь-якій людині право на звільнення від
обов'язкової військової служби, якщо вона не узгоджується з його релігією чи
переконаннями; комітет підтвердив, що це право не повинно обмежуватись
примусом, і нагадав, що репресії у зв'язку з відмовою від несення обов'язкової
військової служби, які застосовуються до осіб, яким їх совість чи релігія не
дозволяють застосовувати зброю, несумісні з пунктом 1 статті 18 МПГПП. У
п'яти згаданих міркуваннях Комітет також нагадав, що фундаментальний
характер свобод, закріплених у пункті 1 статті 18 МПГПП, виявляється у тому,
що вони не можуть бути обмежені навіть в умовах надзвичайного стану, як це
встановлено у пункті 2 статті 4 МПГПП (Назаров та ін. проти Туркменістану,
п. 7.3; Давлетов проти Туркменістану, п. 6.3; Дурдієв проти Туркменістану,
п.7.3; Чон-бум Бе та ін. проти Республіки Корея, п. 7.3, та Петромелідіс проти
Греції, п. 9.3). Аналогічно Робоча група з довільних затримань та інші
спеціальні процедури Ради з прав людини твердо переконані в тому, що право
на відмову від військової служби з міркувань совісті є частиною абсолютно
захищеного права мати переконання відповідно до пункту 1 статті 18 МПГПП,
внутрішня свобода яких не може бути обмежена державами – підхід forum
internum (див. A/HRC/42/39, п. 60 b; A/HRC/WGAD/2019/84, п. 42; та
повідомлення AL TKM 2/2020). У липні 2021 року у справі «Петромелідіс
проти Греції» Комітет по правах людини ООН встановив порушення пункту 1
статті 18, оскільки автор був засуджений за відмову проходити обов'язкову
військову службу з міркувань совісті, враховуючи також те, що Греція не
7
надала йому можливості пройти альтернативну службу, яка не носила б
карального чи дискримінаційного характеру. Крім того, Комітет ухвалив, що
як попередній висновок, так і позбавлення волі після засудження як покарання
за законне здійснення свободи релігії та совісті рівносильні довільному
триманню під вартою згідно з пунктом 1 статті 9 та порушенню пункту 7 статті
14, оскільки він неодноразово був засуджений та покараний за свою відмову
від проходження обов'язкової військової служби, у той час як його відмова
була заснована на тій же незмінній рішучості, обґрунтованій міркуваннями
совісті. Щодо свободи пересування, то Комітет вперше встановив порушення
пункту 2 статті 12 у справі особи, яка відмовляється від військової служби з
міркувань совісті, якій було заборонено залишати свою країну, не лише через
надмірну тривалість обмеження свободи автора залишати Грецію (через
неодноразового направлення повісток про призов, видачі постанов про його
затримання та обвинувальних вироків), але й тому, що це обмеження було
накладено за законне здійснення його права на свободу совісті. У заключних
зауваженнях, прийнятих у період з 2017 року, Комітет по правах людини ООН
та Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок наголошували, що держави-
учасниці мають забезпечити юридичне визнання відмови від військової
служби з міркувань совісті (CCPR/C/ERI/CO/1, п. 38; та CEDAW/C/ERI/CO/6,
п. 11). Комітет по правах людини ООН також зазначив, що відповідне
законодавство забезпечувати таке визнання без дискримінації з точки зору
характеру переконань (релігійних чи нерелігійних, заснованих на совісті), які
виправдовують відмову (CCPR/C/TJK/CO/3, п. 46; CCPR/C/BLR/CO/5, п. 48;
та CCPR/C/UKR/CO/8, п. 30). Терміни «релігія» та «переконання» мають
тлумачитися широко, оскільки стаття 18 Пакту захищає теїстичні, нетеїстичні
та атеїстичні переконання, а також право не сповідувати жодної релігії чи
переконань, і її застосування не обмежується традиційними релігіями чи
релігіями та переконаннями з інституційними характеристиками,
аналогічними до традиційних релігій (п. 2 Загального коментаря Комітету по
правах людини ООН № 22 від 27.09.1993 р.). Комітет по правах людини ООН
підкреслив, що будь-яка альтернативна служба для осіб, які відмовляються від
військової служби з міркувань совісті, повинна мати цивільний характер
(CCPR/C/ERI/CO/1, п. 38; та CCPR/C/LTU/CO/4, п. 26) і не повинна бути ні
каральною, ні дискримінаційною за характером чи тривалістю порівняно з
військовою службою (CCPR/C/TJK/CO/3, п. 46; CCPR/C/BLR/CO/5, п. 48; та
CCPR/C/UKR/CO/8, п. 30).
Відповідно до статті 2 МПГПП Україна зобов'язалася вжити необхідних
заходів відповідно до своїх конституційних процедур і положень для
забезпечення здійснення людьми без будь-якої різниці щодо релігії,
політичних чи інших переконань права кожної людини на свободу думки,
совісті і релігії, яке передбачене статтею 18 МПГПП.
8
До таких заходів слід віднести і застосування судами при розгляді
кримінальних проваджень приписів ст. 18 МПГПП у офіційному тлумаченні
Комітету по правах людини ООН.
Крім того, Україна дала згоду на обов'язковість Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої
Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР, за ст. 1 якої, Високі Договірні
Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права
і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції, включаючи передбачене ст. 9
Конвенції право на свободу думки, совісті і релігії.
Відповідно до ст. 19 Конвенції для забезпечення дотримання Високими
Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до
неї створено Європейський суд з прав людини, практика якого визнається
джерелом права в Україні відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання
рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Відповідно до п. 36 рішення Європейського суду з прав людини від
15.09.2016 р. у справі № 66899/14 Papavasilakis v. Greece (Папавасилакіс проти
Греції) Європейський суд з прав людини вказує, що гарантії ст. 9 Конвенції
поширюються на сумлінну відмову від військової служби, мотивовану
серйозним і нездоланним конфліктом між обов'язком служити в армії та
сумлінням людини, щирими та глибокими переконаннями релігійного чи
іншого характеру. У вказаній справі суд визнав порушенням права,
передбаченого ст. 9 Конвенції, ненадання доступу до альтернативної служби
сумлінному відмовнику від військової служби, який не належав до жодної
церкви чи пацифістської організації, але мав глибокі антивоєнні переконання,
які сформувалися самостійно та під впливом матері, що належить до церкви
Свідків Єгови, хоча він не був охрещений і його батько є атеїстом. Зазначене
офіційне тлумачення ст. 9 Конвенції як такої, що гарантує право людини на
сумлінну відмову від військової служби, у практиці Європейського Суду з
прав людини наводилося неодноразово, у п. 36 вказаного вище рішення
перерахована низка інших рішень Суду у справах, де Суд підтверджував це
тлумачення, в т.ч. у справі «Баятян проти Вірменії» та ін.
Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її
економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави,
справою всього Українського народу (ч. 1 ст. 17 Конституції України).
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни,
незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних
символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову
службу відповідно до закону.
Слід наголосити, що ані справа Українського народу із захисту
суверенітету і територіальної цілісності України, передбачена ст. 17
Конституції України, ані обов'язок громадян із захисту Вітчизни,
9
передбачений ст. 65 Конституції України, прямо не передбачає здійснення
зазначеної справи і виконання зазначеного обов'язку виключно у формі
військової служби та застосування зброї; оскільки захист від агресії може і має
здійснюватися ненасильницькими методами, без застосування зброї (зокрема,
Україна взяла на себе зобов'язання не вдаватися до ведення війни як засобу
вирішення міжнародних суперечок за ст. 33 Статуту Організації Об’єднаних
Націй та ст. 18 Конституції України), виконання зазначених положень
Конституції України переконаними пацифістами можливе без несення
військової служби. І навпаки, у разі порушення права пацифістів на сумлінну
відмову від військової служби та приниження їх людської гідності
примушуванням до військової служби виконання пацифістами своїх
обов'язків, передбачених ст. ст. 17, 65 Конституції України
ускладнюватиметься необхідністю чинити ненасильницький опір не тільки
зарубіжним агресорам, але й системному насильству, яке протиправно
чиниться відносно пацифістів від імені рідної Української держави.
Те, що захист від агресії може і має здійснюватися ненасильницькими
методами, є науковим фактом, численні підтвердження якого наводяться,
зокрема, у монографії Е. Ченовет, М. Стефан «Чому ненасильницький спротив
ефективний» та у звіті професора Ф. Даца «Український ненасильницький
громадянський спротив у час війни: аналіз трендів, впливів і викликів, що
постали перед ненасильницькою дією в Україні між лютим і червнем 2022».
Більше того, цей факт відображений і в українській громадській думці. За
даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом
соціології 5-13 лютого 2022 року, 21,7% респондентів висловили готовність
опиратися російській збройній інтервенції шляхом участі в акціях
громадянського опору, таких, як демонстрації, протести, марші, бойкоти,
страйки, громадянська непокора. Опитування, проведене Соціологічною
групою «Рейтинг» 6 квітня 2022 року, показало, що 80% респондентів тим чи
іншим способом беруть участь у захисті країни, зокрема – фінансово,
волонтерством та допомогою людям, участю у інформаційному спротиві,
роботою в критичній інфраструктурі і т.п., лише 6% респондентів захищають
країну шляхом військової служби, в т.ч. у ЗСУ і територіальній обороні.
Цей науковий факт щодо практичної можливості та ефективності
виконання обов’язку громадян із захисту Вітчизни ненасильницькими
методами може і має враховуватися судами та іншими державними органами
при тлумаченні конституційних положень, аналогічних до ст. 65 Конституції
України, про що свідчить європейська судова практика.
Так, пункт 1 статті 52 Конституції Італійської Республіки 1947 р.
передбачає, що «Захист Вітчизни – священний обов’язок громадянина»,
подібно до ст. 65 Конституції України; згідно із пунктами 2 і 3 статті 52
Конституції Італійської Республіки, «Військова служба є обов'язковою в
10
межах і порядку, встановлених законом. Її виконання не повинно завдавати
шкоди працевлаштуванню громадянина, ні здійсненню політичних прав.
Організація збройних сил базується на демократичному дусі Республіки».
Однак в офіційному тлумаченні пункту 1 статті 52 Конституції Італійської
Республіки судами (зокрема, рішеннями Конституційного Суду № 164/1985
від 06.05.1985р., № 228/2004 від 08.07.2004 р., № 119/2015 від 13.05.2015 р.)
неодноразово зазначалося, що обов’язок із захисту Вітчизни може
виконуватися без несення військової служби. Так, Конституційний Суд Італії
вказав: «виконання замість збройної військової служби беззбройної служби
чи альтернативної цивільної служби абсолютно не перетворюється на відступ
від обов’язку захисту Вітчизни, який цілком можна виконати шляхом
виконання адекватних соціальних зобов’язань без зброї», «за певних умов
військова служба може бути замінена іншою особистою службою
еквівалентного значення, також пов’язаною з ідеєю захисту Вітчизни»
(рішення Конституційного Суду Італії № 164/1985, п. 6); «фактично військова
служба має власну концептуальну та інституційну незалежність окремо від
обов’язку із захисту Вітчизни згідно з першим пунктом статті 52 Конституції,
який також може бути виконаний через адекватну незбройну громадську
діяльність» (рішення Конституційного Суду Італії № 228/2004, п. 3); «саме
поняття захисту Вітчизни, до якого традиційно відноситься інститут цивільної
служби, демонструє значну еволюцію в сенсі збагачення численними
конституційним цінностями. Як уже було зазначено цим Судом, обов’язок
захисту Вітчизни виконується не тільки в діяльності, спрямованій на протидію
або запобігання зовнішній агресії, але також може включати діяльність із
незбройної соціальної активності. Поруч з військовою обороною, яка є лише
однією з форм захисту Вітчизни, можна поставити іншу форму оборони, яка
полягає в наданні послуг, що належать до солідарності та співпраці на
національному та міжнародному рівнях» (рішення Конституційного Суду
Італії № 119/2015, п. 4.1).
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед
законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або
іншими ознаками (ч. ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України).
Відповідно до ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу
світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку
релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи
колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах
охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту
прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні
11
відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути
визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх
обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами
релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку
суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку
має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Слід зазначити, що ця конституційна норма не передбачає обмежень
доступу до альтернативної служби за ознакою належності до певних
релігійних організацій, і відтак ця ознака не може бути обов’язковою умовою
доступу до альтернативної служби, бо усі люди є вільні і рівні у своїй гідності
та правах, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21
Конституції України). Оскільки Конституція України була прийнята у 1996
році, пізніше за Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» від
1991 року, за принципом lex posterior derogat legi priori (пізнішим законом
скасовується більш ранній), з урахуванням міжнародних стандартів права
людини на сумлінну відмову від військової служби та конституційного
принципу недискримінації право на альтернативну службу має визнаватися
незалежно від належності чи неналежності особи до релігійних організацій.
Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України, відповідно до якого релігійні
переконання, які суперечать виконанню військового обов'язку, є підставою
для заміни виконання цього обов'язку альтернативною (невійськовою)
службою, має інтерпретуватися у системному зв'язку із ч.ч. 1, 2 ст. 24
Конституції України, що передбачає рівність громадян перед законом та
недискримінацію, у зв'язку з чим заміна виконання військового обов'язку
альтернативною (невійськовою) службою необхідна не тільки сумлінним
відмовникам від військової служби з релігійних переконань, але й сумлінним
відмовникам від військової служби з нерелігійних переконань. Як вказано
вище, це передбачено не тільки Конституцією України, але й міжнародно-
правовими зобов'язаннями України.
Указом Президента України про запровадження воєнного стану від
24.02.2022 обмежено низку конституційних прав громадян, але не права,
передбачені ст. 35 Конституції України. Крім того, нотою до Ради Європи від
28.02.2022 р. Україна відступила від зобов’язань за ст. 9 ЄКПЛ, пов’язаних із
реалізацією ст. 34 Конституції України, однак не відступала від зобов’язань за
за ст. 9 ЄКПЛ, пов’язаних із ст. 35 Конституції України.
Слід наголосити, що жодна норма Конституції України не суперечить
праву людини на сумлінну відмову від військової служби. Навпаки, елементи
цього права прямо передбачені Конституцією України, так само як
передбачено принцип пріоритету міжнародно-правових зобов'язань України
щодо гарантування та захисту зазначеного права перед дискримінаційними
приписами деяких законодавчих та підзаконних актів з питань альтернативної
12
служби, які необхідно змінити для приведення їх у відповідність із
міжнародно-правовими зобов’язаннями України. Відповідно до листа
представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з
питань міжнародного співробітництва Н. Федорович від 23.10.2020 р. вих.
№01.11/670.14/779.13/20/31, Закон України «Про альтернативну (невійськову)
службу» від 12.12.1991 р. потребує ґрунтовного оновлення, потребує
удосконалення законодавство про альтернативну (невійськову) службу щодо
приведення його у відповідність до вимог статті 35 Конституції України;
зокрема, якщо виконання військового обов’язку суперечить переконанням
громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінено альтернативною
(невійськовою) службою.
У посібнику для віруючих, релігійних громад та посадових осіб органів
влади «Твоє право на свободу віросповідання» міжнародно визнаний експерт
з питань свободи віросповідання, кандидат юридичних наук М. Васін зазначає,
що умова належності до релігійних організацій із певним віровченням і
вичерпний перелік таких конфесій, передбачені Законом України «Про
альтернативну (невійськову) службу» та Положенням про порядок
проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 –
є неконституційними (стор. 17 зазначеного посібника).
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в
установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у
відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила
міжнародного договору (ч. 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори
України").
Отже, хоча Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу»
передбачений доступ до альтернативної служби для сумлінних відмовників
від військової служби, які належать до певних релігійних організацій,
Міжнародний пакт про громадянскі і політичні права та Конвенція про захист
прав людини і основоположних свобод, які є частиною законодавства України
згідно із ст. 9 Конституції України, передбачають право на сумлінну відмову
від військової служби осіб, які не належать до релігійних організацій, мають
нерелігійні антивоєнні переконання, тощо; обмеження доступу до
альтернативної служби, передбачені прийнятим у 1991 р. законодавством
України, Комітет по правах людини ООН оцінив як дискримінаційні та
протиправні, і це свідчить про необхідність правильного тлумачення діючого
законодавства з урахуванням принципів верховенства права та пріоритету
пізніше прийнятих норм Конституції та законів України перед застарілими
протиправними нормами і пріоритету міжнародно-правових зобов’язань
України. Таким чином, неналежність до релігійної організації не є підставою
13
для відмови особі у реалізації міжнародно визнаного права людини на
сумлінну відмову від військової служби.
Відповідь на питання № 2: «Чи має обвинувачений Алексеєнко
Віталій Васильович глибокі та щирі переконання, несумісні із несенням
військової служби, що дозволяє йому реалізувати право на сумлінну відмову
від військової служби?»
Як зазначено у вироку Івано-Франківського міського суду Івано-
Франківської області від 15 вересня 2022 року:
– Алексеєнко В.В. проходив альтернативну службу в період часу з 14
жовтня 1996 року по 14 жовтня 1998 року у м. Заравшан (Республіка
Узбекистан);
– 2 та 6 червня 2022 року Алексеєнко В.В., прибувши в Івано-
Франківський МТЦК та СП, убувати до військової частини відмовився,
заявивши, що відмовляється проходити військову службу у зв`язку із
релігійними переконаннями;
– В судовому засіданні обвинувачений Алексеєнко В.В. свою вину у
вчиненні інкримінованому кримінальному правопорушенні визнав повністю
та беззастережно, підтвердив всі без винятку викладені в обвинувальному акті
обставини та суду пояснив, що він переїхав на проживання з м. Слов`янськ до
м. Івано-Франківськ, поселився в гуртожитку. 30 травня 2022 року він став на
облік в ЦНАП, як внутрішньо переміщена особа, звідки його скерували у
військкомат. В той же день він з`явився у військкомат, де одразу пройшов
медкомісію. 01 червня 2022 року у військкоматі йому видали повістку на 02
червня 2022 року для відправки на службу. Він з`явився і пояснив юристу, що
через релігійні переконання він не може проходити військову службу і брати
в руки зброю, він може проходити лише альтернативну службу, яку раніше
проходив в Узбекистані. Йому дали відстрочку для підтвердження даних
обставин до понеділка. 06 червня 2022 року він з`явився у військкомат, де
йому відмовили у направленні на проходження альтернативної служби і
повідомили про необхідність відбуття до військової частини, на що він не
погодився, відмовився. У зв`язку з цим працівники військкомату викликали
поліцію. Також пояснив, що до жодних релігійних організацій він не
належить, членом таких не є. У зв`язку з релігійними переконаннями вважає,
що підстав каятися у вчиненому кримінальному правопорушенні в нього
немає, готовий понести покарання відповідно до закону.
Таким чином, судом було встановлено, що Алексеєнко В.В.
відмовляється проходити військову службу у зв’язку із релігійними
переконаннями. Отже, Алексеєнко В.В. заявив про свою сумлінну відмову від
військової служби.
14
Під час інтерв’ю з Алексеєнком В.В., проведеного 18.10.2022 р. у
процесі підготовки цього висновку, він підтвердив свою сумлінну відмову від
військової служби і пояснив її вченням Ісуса Христа про неспротив злу
насильством та подолання ворожнечі любов’ю й миротворчістю, викладеним
у Нагірній проповіді (Євангеліє від Матвія, глава 5). Крім того, Алексеєнко
В.В. зазначив, що віра у пророцтва пастора Філіпа Барнета (який проповідує
п’ятидесятництво, що є вченням євангельського християнства), в тому числі
пророцтво «Азов-Мена», оголошене у Соборі Христа у Києві у 2007 році, про
можливу війну в Україні і її переростання у ядерну війну, змушує його
слідувати настанові Ісуса Христа: «сховай свого меча в його місце, бо всі, хто
візьме меча, від меча і загинуть» (від Матвія, 26:52). Під час подальшого
аналізу висловів Алексеєнка В.В. на підставі даних ЄДРПОУ та інших
відкритих джерел було виявлено, що Релігійна організація «Релігійна громада
християн віри євангельської "Собор Христа" у Дніпровському районі
м.Києва», якій належить Собор Христа по вул. Попудренка, 34-А у м.Києві, де
Філіп Барнет виступав із проповідями, належить до Переліку релігійних
організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2066.
Про глибину та щирість переконань Алексеєнка В.В., несумісних із
несенням військової служби, свідчить детальне та наполегливе пояснення
своїх переконань під час зазначеного інтерв’ю 18.10.2022 р., а також
обставини, зазначені у вироку Івано-Франківського міського суду Івано-
Франківської області від 15 вересня 2022 року – власні заяви та пояснення
Алексеєнка В.В. в територіальному центрі комплектування та в суді,
неодноразова відмова від проходження військової служби вкупі з готовністю
понести за це покарання, проходження альтернативної служби раніше, явка за
повістками без будь-яких спроб приховуватися та міняти місце проживання чи
ухилятися від явки під будь-якими приводами, виконання вимог щодо
військової реєстрації та проходження медичної комісії, а також відмова
каятися перед судом у зв’язку з глибоким переконанням у моральній
правильності своєї сумлінної відмови від військової служби (під час інтерв’ю
18.10.2022 р. він сказав «я не зробив нічого поганого, навіщо мені каятися»).
Власна заява Алексеєнка В.В. про відмову проходити військову службу
у зв’язку із релігійними переконаннями має першочергове значення
відповідно до правових доктрин презумпції невинуватості та forum internum.
Доктрина презумпції невинуватості, передбачена ст. 62 Конституції
України та ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України, передбачає,
що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана
кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку
і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити
свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися
15
на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі
сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У застосуванні до заяв про сумлінну відмову від військової служби
доктрина презумпції невинуватості вимагає вважати щирими такі заяви,
допоки поза розумним сумнівом не доведено протилежне, оскільки нещира
заява про сумлінну відмову від військової служби тягне за собою кримінальну
відповідальність. Наполягання на певній нещирості особистого морального
вибору людини, зневага до висловленого вибору та вимагання «доказів
істинності» морального вибору, особливо сполучене із заходами державного
примусу, руйнує людську гідність і представляє собою форму психологічних
тортур, від яких цивілізовані держави відмовилися, залишивши у минулому
свавілля середньовічної інквізиції. Обвинувачення не може ґрунтуватися на
припущенні, що заява про сумлінну відмову від військової служби є нещирою
та представляє собою спробу незаконно ухилися від військової мобілізації, та
покладанні на захист тягаря доказування щирості заяв про сумлінну відмову
від військової служби. Крім того, будь-які сумніви у щирості заяви про
сумлінну відмову від військової служби мають тлумачитися на користь особи,
якій належить така заява.
Доктрина forum internum передбачає, що свобода думки, совісті та
релігії є абсолютною у аспекті самовизначення та вибору власної релігії та
переконань, включаючи самовизначення велінь власної совісті (сумління),
оскільки вона становить осердя людської гідності, і вона не може
обмежуватися в певному наборі іманентно властивих самовизначенню свобод
(наприклад, у аспекті сумлінної відмови від військової служби), хоча і може
обмежуватися у аспекті інших свобод, пов’язаних із зовнішнім виявленням
думок, переконань, совісті та релігії (forum externum), коли право на свободу
думки, совісті та релігії реалізується у зв’язку з іншими правами, які можуть
обмежуватися без невиправної шкоди для людської гідності. Не обмежуючи
права людини на повагу до гідності, на свободу світогляду та віросповідання,
на заміну військової служби альтернативною невійськовою, передбачені
статтями 28 і 35 Конституції України, Президент України В. Зеленський діяв
у відповідності до приписів доктрини непорушності forum internum.
Доктрина forum internum захищає сутність свободи совісті, що
визначається як «особливо якісна визначеність людського буття, яка
відображає здатність суверенного суб’єкта до вільного, не спровокованого
зовнішніми чинниками самовизначення у духовній сфері, а також можливість
його творчої та відповідальної самореалізації на основі ціннісно-
орієнтованого вибору» (Юридична енциклопедія, т. 5, стор. 441). Тому
жорстка прив’язка реалізації права на свободу совісті (включаючи сумлінну
відмову від військової служби) до зовнішніх чинників, таких як членство у
релігійних організаціях, суперечить самій суті свободи совісті.
16
Крім того, як зазначено у п. 30 Аналітичного звіту Управління
Верховного Комісара ООН з прав людини "Сумлінна відмова від військової
служби" від 11.05.2022 р., згідно із резолюціями Ради ООН з прав людини
№№24/17, 36/18 Рада вітає розгляд державами заяв про сумлінну відмову від
військової служби в якості достовірних без проведення перевірок.
Те, що Алексеєнко В.В. за його поясненнями до жодних релігійних
організацій не належить, як вже зазначалося вище у відповіді на перше
питання, згідно з міжнародними стандартами прав людини не може бути
підставою для невизнання його права на сумлінну відмову від військової
служби, оскільки членство у релігійних організаціях відноситься до сфери
forum externum, тоді як сумлінна відмова від військової служби відноситься до
сфери forum internum. Навіть якщо з чиєїсь суб’єктивної точки зору ці
пояснення нібито інкримінують його, бо нібито можуть викликати сумніви у
щирості його релігійних переконань, несумісних із військовою службою (хоча
можна міркувати й так, що такі пояснення Алексеєнка В.В. швидше показують
його чесність, оскільки він міг відмовитися відповідати на питання про
приналежність до релігійних організацій і залишити на розсуд слідства
доведення його неналежності до таких, якщо слідство помилково вважало, що
право на альтернативну службу мають лише члени релігійних організацій), і у
будь-якому разі ця власна заява обвинуваченого не є доказом нещирості
висловлених ним переконань, а будь-які сумніви мають тлумачитися на його
користь згідно із принципом презумпції невинуватості.
Відповідь на питання № 3: «Чи є законним та обґрунтованим вирок
Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15
вересня 2022 року з урахуванням законодавства України, яким передбачені
гарантії права людини на сумлінну відмову від військової служби, та
встановлених судом обставин справи?»
Законним є вирок, в якому компетентний суд з дотриманням вимог
процесуального законодавства (КПК України) після всебічної перевірки
обставин вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права
(Конституція України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких
надана Верховною Радою України, інші акти законодавства України), що
підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на
підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних
засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим є вирок, в якому повною мірою відображені обставини,
що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і
правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
17
Зміст вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської
області від 15 вересня 2022 року свідчить про те, що судом не застосовувалися
приписи процесуального та матеріального права щодо презумпції
невинуватості (ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України, ст. 62
Конституції України), а також не застосовувалися норми матеріального права,
які підлягають застосуванню до правовідносин, пов’язаних із сумлінною
відмовою від військової служби, зокрема, ст. 35 Конституції України, ст. 18
Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 9 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод. Також судом не з’ясовувалася
сутність та достовірність релігійних переконань Алексеєнка В.В., на підставі
яких він відмовився проходити військову службу, оскільки суд прийняв без
доказів припущення сторони обвинувачення про те, що обвинувачений
переслідував незаконну мету ухилення від призову, хоча сам він заявляв про
правомірну мету відмови від військової служби з мотивів релігійних
переконань, а також суд некритично прийняв формальне визнання вини
обвинуваченим, не розпитуючи його про те, з яких причин він визнає вину,
однак відмовляється каятися у зв’язку з релігійними переконаннями, які саме
власні міркування чи доводи слідчого, адвоката або інших осіб схилили його
до формального визнання вини, тощо. Крім того, судом взагалі не наведено
обґрунтування відмови застосувати ст. 75 КК України попри те, що про це
просили захист і обвинувачення, попри сприятливу досудову доповідь.
Судом також не бралося до уваги, що формальне визнання вини
обвинуваченим могло бути результатом побоювань, тиску або залякування
більш суворим покаранням, а також могло бути викликане незнанням
міжнародних стандартів прав людини і прийняттям на віру поширеної (в тому
числі, на жаль, серед юристів), але неправильної точки зору, що відмова від
військової служби з релігійних мотивів у разі неналежності до релігійної
організації нібито є незаконною. Про зворотнє свідчить факт, наведений вище,
що Європейський суд з прав людини рішенням від 15.09.2016 р. у справі
№66899/14 "Папавасилакіс проти Греції" визнав порушенням права на
сумлінну відмову від військової служби, передбаченого ст. 9 Конвенції про
захист прав людини та основоположних свобод, ненадання доступу до
альтернативної служби сумлінному відмовнику від військової служби, який не
належав до жодної церкви чи пацифістської організації, але мав глибокі
антивоєнні переконання.
Таким чином, зміст вироку Івано-Франківського міського суду Івано-
Франківської області від 15 вересня 2022 року свідчить, що цей вирок не є
законним та обґрунтованим.
18
Висновки
В результаті дослідження спеціаліст дійшов наступних висновків.
Гарантії права людини на сумлінну відмову від військової служби, в
тому числі під час воєнного стану, передбачені законодавством України,
зокрема, ст. 35 Конституції України, ст. 18 Міжнародного пакту про
громадянські і політичні права та ст. 9 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод.
Обвинувачений Алексеєнко Віталій Васильович має глибокі та щирі
переконання, несумісні із несенням військової служби, що дозволяє йому
реалізувати право на сумлінну відмову від військової служби. Таким чином,
його відмова проходити військову службу у зв’язку із релігійними
переконаннями не має кваліфікуватися як ухилення від призову за
мобілізацією за ст. 336 Кримінального кодексу України.
Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 15 вересня 2022 року підлягає скасуванню як незаконний та
необгрунтований із постановленням виправдувального вироку через
невинуватість Алексеєнка В. В. у інкримінованому правопорушенні.
07.11.2022 р.
Підпис спеціаліста: _____________ Шеляженко Юрій Вадимович,
доктор філософії з права, диплом ДР № 003611 від 10.03.2022 р.; член ради
Міжнародного бюро миру (International Peace Bureau, м. Берлін, Німеччина;
організація є лауреатом Нобелівської премії миру 1910 р.), член правління
Європейського бюро сумлінної відмови (European Bureau for Conscientious
Objection, м. Брюссель, Бельгія; організація має статус учасника Ради Європи
з 1998 року).
Додатки на 3-х арк. на підтвердження кваліфікації спеціаліста:
- копія диплома доктора філософії з права;
- копії біографічної інформації з сайту Міжнародного бюро миру,
оригінал англійською та автоматичний переклад українською технічними
засобами браузера Google Chrome з адреси https://www.ipb.org/?p=4154
© 2012 - 2022 IPB – International Peace Bureau
Privacy Policy
Yurii Sheliazhenko – Council Member
Yurii Sheliazhenko has been elected as IPB council member in October 2022.
Yurii is the Executive Secretary of the Ukrainian Pacifist Movement, board member
at the European Bureau for Conscientious Objection, and at the World BEYOND
War. Furthermore, he was lecturer and research associate at the Faculty of Law,
KROK University in Kyiv, Ukraine, where he defended his PhD dissertation in law
in December 2021. He also obtained master’s degree in law in 2016 as well as a
master’s degree in Mediation and Conflict Management in 2021. Yurii authored
tens of scholarly articles, taught courses in constitutional and human rights,
comparative and international law, legal theory and history. Also, he is public
intellectual, blogger, and human rights defender.
© 2012 - 2022 IPB – Міжнародне бюро миру
Політика конфіденційності
Юрій Шеляженко
–
член ради
Юрій Шеляженко обраний членом ради Міжнародного бюро миру у жовтні 2022
року.
Юрій є виконавчим секретарем Українського Руху Пацифістів, членом правління
Європейського бюро сумлінної відмови та World BEYOND War. Крім того, він був
викладачем та науковим співробітником на юридичному факультеті Університету
«КРОК» у Києві, в Україні, де захистив дисертацію PhD (доктора філософії) з
права у грудні 2021 року. Він здобув ступінь магістра права у 2016 році, а також
ступінь магістра з медіації та менеджменту конфліктів у 2021 році. Юрій є
автором десятків наукових статей, читав курси з конституційних прав і прав
людини, порівняльного та міжнародного права, теорії та історії права. Також він
публічний інтелектуал, блогер і правозахисник.