ArticlePDF Available

Abstract

The aim of the article is to represent the results of the authors' scientific findings on the adaption of widely known in foreign scientific thought approach of "policy transfer" for evaluation of cooperation's efficiency between Ukraine and international organizations on regional development. Authors find out that the specific of the "policy transfer" approach is its constructive character. Changes in the system of regional policy of Ukraine are continuous and the process of management is still ongoing. The framework of regional development in Ukraine is still corrected, updated and advanced not based on the internal domestic factors or election programs of political parties as in other countries, but throughout external influence led by international organizations such as EU, OECD and UNDP. Practical aim of the publication is to provide arguments for the hypotheses of "policy transfer" as an approach that may be practically used for researching and describing of essence, features, results and efficiency of cooperation between Ukraine and international organizations in the sphere of regional development. Authors synthesize conclusions on how to use the "policy transfer" approach for evaluating the efficiency of Ukraine's cooperation with international organizations on regional development by providing a comparative analysis of previously made research by E. Ertugal on policy transfer in regional development of Turkey.
~42 ~ ВІСНИК Київського національного університету імені Тараса Шевченка
ISSN 1728-3817
Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Державне управління, 1(15), 42-48.
УДК: 351
DOI: https://doi.org/10.17721/2616-9193.2022/15-9/9
Ігор Ткаченко, канд. політ. наук, доц.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, Україна
https://orcid.org/0000-0002-3029-4578
email: 1979i@ukr.net
Вікторія Ткаченко, асп.,
Національна академія державного управління при Президентові України, Київ, Україна
https://orcid.org/0000-0001-9011-3209
e-mail: TkachenkoVO@minregion.gov.ua
ЯК ЗА ДОПОМОГОЮ МЕТОДОЛОГІЇ "ТРАНСФЕРУ ПОЛІТИКИ"
ВИЗНАЧИТИ ЕФЕКТИВНІСТЬ ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМИ
ОРГАНІЗАЦІЯМИ У СФЕРІ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
Представлено наукове бачення авторів щодо застосування загальновизнаного серед представників американської
та європейської політичної школи методології про "трансфер політики" для дослідження управлінських проблем
взаємодії України з міжнародними організаціями у сфері регіонального розвитку.
Автори виходять з того, що специфікою методології "трансферу політики" є її конструктивістський характер.
Організаційні та правові зміни в системі публічного управління регіональною політикою відбуваються постійно, а
сама система управління конструюється і корелюється частіше під впливом зовнішніх, а не внутрішніх чинників.
Практичною метою публікації є обґрунтування гіпотези "трансферу політики" як наукового підходу, що дозволяє
досліджувати й аналізувати сутність, характер, результати та визначати ефективність взаємодії між державами
та міжнародними організаціями у сфері регіонального розвитку. Шляхом здійснення порівняльного аналізу досліджень
трансферу політики регіонального розвитку між ЄС і Туреччиною зроблено висновки щодо використання підходу
"трансферу політики" для встановлення ефективності взаємодії України з міжнародними організаціями у сфері регі-
онального розвитку.
Ключові слова: трансфер політики, політика регіонального розвитку; стратегія регіонального розвитку; децен-
тралізація; міжнародна технічна допомога; секторальна підтримка регіонального розвитку ЄС; Дунайська трансна-
ціональна програма; транскордонне співробітництво; проєкти (програми) регіонального розвитку; Європейський
Союз; Організація Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР).
Вступ. Метою цієї статті є дослідження наукової думки
про використання методології "трансферу політики" для
дослідження процесу взаємодії між Україною та міжнаро-
дними організаціями у сфері регіонального розвитку.
Незважаючи на те, що наукова концепція про
"трансфер політики" не є новою і надто інноваційною,
вона надає практичний інструментарій для досліджен-
ня взаємодії між суверенними державами та міжнаро-
дними організаціями щодо різних секторальних полі-
тик. Декілька років тому командою європейських нау-
ковців [1] було представлено серію з чотирьох дослі-
джень у сфері впливу трансферу політики в різних
країнах на регіональний та місцевий розвиток та місь-
ке планування. Науковці досліджували мотивацію уча-
сників "трансферу політики", результати взаємодії між
ними, механізми і вплив, а також зміни, що відбулись
внаслідок такої взаємодії.
Методологія "трансферу політики" привертає увагу
практиків насамперед тим, що дозволяє дослідити і
систематизувати процес передавання стандартів сек-
торальної політики у визначеній сфері з міжнародного
на національний рівень, визначити на основі об'єктив-
них фактів ефективність національної політики держа-
ви-об'єкта трансферу. Завдяки збору інформації ство-
рюється ґрунтовна емпірична база для порівняння.
Використовуючи напрацювання турецької дослідни-
ці Ебру Ертугал "Learning and Policy Transfer in Regional
Development Policy in Turkey" [2], автори досліджують
практику застосування методології "трансферу політи-
ки" для описання взаємодії Туреччини з міжнародними
організаціями у сфері формування та координації дер-
жавної регіональної політики. Насамперед ідеться про
Європейський Союз (ЄС) та Організацію економічного
співробітництва і розвитку (ОЕСР).
Джерела. Концепція про "трансфер політики" фор-
мувалась, починаючи з 1990-х років такими науковця-
ми, як Р. Роуз [5], а пізніше А. Шнайдером, Г. Інграмом і
П. Делеоном [3] для формування політичних стратегій і
програм, направлених на розвиток і підтримку економі-
чного зростання в США та Великої Британії.
У статті використано роботу з тематики "трансферу
політики", яку понад 20 років тому було опубліковано
британськими науковцями Д. Доловіцем та Д. Маршем
у статті "Who Learns What from Whom: a Review of the
Policy Transfer Literature" [4, p. 343–357]. Як випливає з
запропонованого цими авторами концепту, "трансфер
політики" являє собою процес усвідомлення і насліду-
вання знань про певну секторальну політику (програму)
або ж адміністративні механізми, які використовувались
у певній країні в певний час для розроблення політики
(програми), нових механізмів урядування в інший час та
в іншій країні" [4].
Крім англо-саксонської управлінської школи, в
2000-ті роки наукову концепцію "трансферу політики"
активно використовують європейські дослідники для
аналізу політико-управлінських рішень у межах Єв-
ропейського Союзу [6].
Сучасні науковці [9; 10; 8; 7] розвивають напрацьо-
вану за останні два десятиліття методологію "трансфе-
ру політики" для описання взаємодії ЄС з іншими краї-
нами в реалізації секторальних реформ і координації
відповідних національних політик.
Використання наукової методології "трансферу по-
літики" для описання впливу міжнародних організацій
на державну політику регіонального розвитку можна
знайти в роботі Ербу Ертугал [2], яка застосовує цей
підхід для аналізу і оцінки результатів змін, що відбува-
© Ткаченко Ігор, Ткаченко Вікторія, 2022
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ. 1(15)/2022 ~ 43 ~
ISSN 2616-9207 (Online), ISSN 2616-9193 (Print)
лись в державній регіональній політиці Туреччини за
період з 1960 року по теперішній час.
У 2020 році було опубліковано спільне дослідження
Школи публічної політики Будапешта (Угорщина), Фе-
дерального університету Сан Паоло (Бразилія) і Уні-
верситету Карлтон (Канада) [11] про використання кон-
цепції "трансферу політики" у міжнародному вимірі для
аналізу політики регіонального розвитку в Бразилії і
Китаї. Дослідження містить висновок про те, що "крок за
кроком трансфер політики приводить до прокладання
стежинки (path) тривалого обміну знанням" [11]. Навіть
набори політик та управлінські й організаційні моделі,
які передаються внаслідок "трансферу політики", є за-
звичай абстрактними, теоретичними і концептуальними.
Лише згодом, коли такі набори були впроваджені в кон-
кретних організаціях, вони створювали практичну ко-
ристь, яку ще слід досліджувати.
В Україні концепція "трансферу політики" широко не
використовувалась науковцями в дослідженнях управ-
лінських явищ і процесів. Варто згадати лише низку
публікацій В. Г. Пугача, який пропонував застосовувати
концепт "трансферу політики" для виокремлення фак-
торів, які сприяють успішному трансферу у сфері дер-
жавного управління [12].
Методологія. Автори виходять із того, що специфі-
кою методології аналізу "трансферу політики" є її конс-
труктивістський характер. Зміни, що відбуваються в
системі публічного управління регіональною політикою
є постійними, а сама ця система та інструменти її реа-
лізації конструюються, впроваджуються і змінюються
частіше під впливом зовнішніхміжнародних, а не вну-
трішньодержавних факторів.
Характер таких змін у системі публічного управління
обумовлений мотивацією, яка частіше ґрунтується на
прагненні політиків забезпечити невідворотність євро-
пейської інтеграції або ж участю держави у світових
глобалізаційних процесах. Такий підхід приводить до
збільшення впливу міжнародних організацій, насампе-
ред Європейського Союзу, на процес конструювання
системи формування і реалізації державної регіональ-
ної політики в Україні.
В основі гіпотези дослідження про взаємодію Украї-
ни з міжнародними організаціями у сфері регіонального
розвитку автори пропонують використовувати наукову
методологію "трансферу політики". Зокрема, емпірич-
ний та фактичний матеріал про співробітництво у сфері
регіонального розвитку між Україною і ЄС, ОЕСР,
ПРООН та іншими наднаціональними міжнародними
організаціями можна аналізувати за допомогою інстру-
ментарію "трансферу політики", концепт якого викорис-
товується західними науковцями для позначення про-
грам (проєктів), що просувають практичні рішення для
розв'язання конкретних проблем державної політики.
В основу методології "трансферу політики" його за-
сновники [5; 4; 8] поклали ідею аналізу політики за ме-
тодом "усвідомлення уроків" (lessons drawing). Цей ме-
тод аналізу політики складається з десяти етапів. Влас-
не, сам аналіз політики не є абстрактним, а повинен
базуватись на прив'язці до чотирьох стадій "трансферу"
потребі в трансфері секторальної політики (програми,
проєкту), підборі юрисдикції "експортера" та "імпортера"
політики, застосуванні політики.
За вказаною методологією, "експортером" сектора-
льної політики, програми чи проєкту виступає країна або
міжнародна організація, що забезпечує передання уза-
гальнених знань про розроблення, нормативне регулю-
вання, координацію і впровадження конкретного виду
секторальної політики з однієї юрисдикції, або міжнарод-
ного рівня, до іншої, національної юрисдикції імпортера.
Імпортером політики завжди виступає держава, яка
шляхом аналізу політики виявила потребу у трансфері
певної секторальної політики, програми чи проєкту з
юрисдикції іншої держави або міжнародної організації.
При цьому трансфер за визначеною методологію
може відбуватись у різних формах залежно від склад-
ності політики, програми чи проєкту, що передається, а
також з урахуванням різниці між юрисдикціями "експор-
тера" та "імпортера". Розрізняють такі форми трансфе-
ру політики, як копіювання, адаптація, гібридизація,
синтез, інспірація або ж вплив.
Дослідження останніх років [2; 12; 11] свідчать про те,
що вказана методологія широко використовується для
дослідження ефективності політики регіонального розвит-
ку. За європейською науковою думкою, політика регіона-
льного розвитку є об'єктом трансферу між ЄС та ОЕСР і
Туреччиною, а також ЄС і Китаєм; ЄС та Бразилією.
Крім збору та узагальнення емпіричного матеріалу за
темою "трансферу", "вивчення уроків" у практиці аналізу
політики відбувається шляхом складання лінійного мето-
дичного плану та проведення на його основі інтерв'ю з
відповідними зацікавленими групами. Такими зацікавле-
ними групами виступають зазвичай політики, державні
експерти, представники громадського сектору, які в пев-
ний проміжок часу були долучені або залишаються доти-
чними до процесу формування політики регіонального
розвитку як на національному, так і на регіональному
рівні, а також представники органів місцевого самовря-
дування як "споживачі" такої політики. Систематизація
отриманих відповідей і їх аналіз дозволяє встановити у
хронологічній послідовності етапи трансферу і визначити
його результат. При цьому висновки за результатами
проведених інтерв'ю з різними зацікавленими групами
створюють можливість визначити точку відліку та базис
для подальшого аналізу результатів реалізації націона-
льної політики у сфері регіонального розвитку.
Результати. Концепція "трансферу політики" викли-
кає інтерес з огляду на те, як ця методологія застосову-
ється міжнародними організаціями, що просувають ста-
ндарти регіональної політики для країн, що розвива-
ються. Саме тому це дослідження сфокусовано на
встановленні взаємозв'язку між міжнародними стандар-
тами у сфері формування та реалізації регіональної
політики, визнаними в межах ЄС і ОЕСР, та концепцією
"трансферу політики".
Концепція "трансферу політики", описана Р. Роузом
[5], знайшла свій розвиток у ХХІ столітті не лише в дія-
льності національних держав, а й є інструментом, який
широко застосовується міжнародними організаціями
для вирішення питань демократизації, вироблення і
просування цілей сталого розвитку, напрацювання і
реалізації міжнародних рекомендацій під час здійснен-
ня національних реформ країнами, що розвиваються.
На думку В. Пугача [12], у процесі розвитку глобалі-
зації концепція "трансферу політики" прийшла на заміну
концепції "failed state". Науковець стверджує, що "у
статті "Saving failed states", опублікованій у 1991 році,
автори вказали на появу нового небезпечного феноме-
нуце держави, які не спроможні здійснювати управ-
ління в межах своєї території та занурюються у безлад і
хаос. Посилаючись на дослідження Р. Роуза [5],
В. Пугач [12] вважає, що саме так виникла ідея про "ус-
відомлення уроків" (lessons drawing) як метод аналізу
політики (програми), що застосовується для переда-
вання такої політики з однієї, більш розвиненої країни,
до іншоїменш розвиненої".
~44 ~ ВІСНИК Київського національного університету імені Тараса Шевченка
ISSN 1728-3817
Наукова розвідка "трансферу політики" показує, що
потенційно існують механізми передавання політики
між відмінними системами публічного управління в різ-
них юрисдикціях. Натомість механізми передавання
політики використовують набір спільних принципів, які
можна описати на практиці. Наприклад, Р. Роуз [5], до-
сліджуючи трансфер політики в межах методу "усвідо-
млення уроків", розглядав питання про те, за яких об-
ставин та до якої міри політика (програма), що є успіш-
ною в одній країні, може бути предметом трансферу до
іншої країни [5].
Існує версія, за якою сутність "трансферу політики"
полягає в тому, що "національні уряди спонукаються до
"трансферу політики" як "імпортери" через їх постійну
участь у міжнародних та супернаціональних формах
управління за допомогою політичних трансформаційних
процесів, таких як європейська інтеграція та інтернаціо-
налізація" [8].
У цьому контексті Європейський Союз може сприй-
матись як "потужна платформа для трансферу політик",
через яку здійснюється розподілення секторальних ідей
між країнами-учасниками [8]. Відповідно, за останнє
десятиліття значно зріс інтерес до "трансферу" як ме-
тоду передавання політик між різними юрисдикціями та
наразі постає як окремий політико-правовий феномен і
управлінський метод.
Р. Роуз у своїй концепції "усвідомлення уроків"
(lessons drawing) визначив десять практичних кроків,
використовуючи які, практики можуть визначити, чи
можливо взагалі, щоб політики (програми) ззовні засто-
совувались у внутрішній політиці власної країни. Мо-
дель "усвідомлення уроків" для визначення можливості
"трансферу політики" є лінійною послідовністю, яка
складається з таких кроків:
1) вивчити ключову концепцію: що являє собою се-
кторальна політика (програма), яким є результат її реа-
лізації чи його немає;
2) визначити, якою є увага політиків та експертів до
такої секторальної політики (програми);
3) дослідити, як визначаються альтернативи та при-
ймаються рішення, у якій країні (міжнародній організації)
слід шукати найбільш корисні моделі для трансферу;
4) виявити, чи відбувається на будь-якому рівні пу-
блічного управління і адміністрування (національному
або місцевому) вивчення відповідної секторальної полі-
тики з досвіду інших країн;
5) дослідити і створити узагальнювальну модель
роботи секторальної політики (програми) за кордоном
на основі зібраних даних та інформації;
6) розкласти модель на складові для пристосуван-
ня її до власного національного контексту;
7) визначити, які складові моделі (програми) можна
адаптувати до національного контексту;
8) вирішити, на якому рівні публічного управління і
адміністрування можна застосувати запозичену модель
політики (програми);
9) спростити елементи моделі для покращення
"шансів на успіх";
10) оцінити результати впровадження запозиченої
моделі в ретроспективі та, за умови її адаптації, розви-
нути модель з часом.
Вказані вище кроки здійснюються як лінійний процес
дослідження можливості "трансферу політики". Цей
процес починається з концептуалізації зарубіжної сек-
торальної політики (програми) та вироблення або про-
сування ідеї про необхідність аналізу "вивчення уроків"
серед національних політиків, які дотичні до ухвалення
політичних рішень (кроки 1 і 2). Прихильники повинні
активно шукати "прагматичні рецепти" за кордоном, які
теоретично допомагали б розв'язати проблему (кроки 3
і 4). Після цього слід розробити узагальнювальну мо-
дель політики та модифікувати її під національний кон-
текст (кроки 5 і 6). На останок, уроки (lessons) повинні
бути адаптовані у такій формі, яка забезпечувала б
їхній успіх (кроки 7–10).
Реальний процес трансферу політики потребує про-
ходження чотирьох стадій розроблювання політики, що
передається. Ці стадії, по суті, створюють можливість
для трансферу моделі [8]. Таким чином, трансфер полі-
тики передбачає наявність двох сторінсторони, яка
потребує трансферу – "імпортеру", та сторони, яка
здійснює трансфер – "експортеру".
Кожна з чотирьох стадій трансферу має визначені
назви:
1) потреба в політиці;
2) розуміння юрисдикції "експортера" політики;
3) розуміння юрисдикції "імпортера" політики;
4) застосування політики.
З боку "імпортера" політики, де немає єдності або ж
згоди щодо добровільного трансферу політики, зазвичай
набагато складніше просунути ідею про необхідність
трансферу. На думку Д. Бенсона [8], "трансфер політики"
часто стримується з боку "експортера" визначеністю,
щодо якої саме секторальної політики слід здійснювати
трансфер. Це викликано тим, що практики часто не ро-
зуміють умов та юрисдикції "імпортера", куди буде відбу-
ватись трансфер. Саме з цієї причини досить важливими
передумовами трансферу політики є ґрунтовне знання
як контексту політики (програми), так і характеристик
юрисдикції, куди така політика буде "експортуватись".
Критично важливим для вдалого "трансферу політики" є
визначення можливостей для пристосування нової полі-
тики у вже наявних інституціях країни "імпортера".
Використовуючи описаний науковий концепт "тран-
сферу політики", можна дослідити також формати тран-
сферу, що існують на практиці.Наприклад, Р. Роуз [5], а
потім і Д. Бенсон [8] визначили типологію "трансферів
політики", до яких зараховують: копіювання, адаптацію,
гібридизацію, синтез, інспірацію, вплив.
Копіювання означає такий "трансфер політики", за
якого відбувається перенесення вже наявної, більш
цілісної програми до іншої юрисдикції.
Під час адаптації до трансферу відбувається коре-
гування наявної політики або програми з метою подо-
лання контекстуальної різниці юрисдикцій. Елементи
політик або програм із різних країн поєднуються за та-
кого методу трансферу, який має назву "гібридизація".
Синтез, або ж узагальнення, навпаки, використову-
ється за наслідками усвідомлення уроків використання
елементів різних програм та їх поєднання для створен-
ня нової програми.
Наслідком "усвідомлення уроків" може стати засто-
сування методу інспірації для трансферу політики. Ін-
спіраціяце застосування політик (програм) з одного
контексту для розв'язання конкретних проблем в іншо-
му, альтернативному контексті.
Впливом може вважатись примушування до здійс-
нення трансферу ззовні під впливом зовнішніх факто-
рів, як от європейська інтеграція, прагнення держави
отримати секторальну фінансову допомогу або ж бра-
ти участь у міжнародних фінансових програмах чи
проєктах. Вплив як метод "трансферу політики" може
застосовуватись тоді, коли національному рівні "усві-
домлення уроків" призвело до появи правових підстав
чи міжнародних зобов'язань щодо перенесення стан-
дартів певної секторальної політики на національний
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ. 1(15)/2022 ~ 45 ~
ISSN 2616-9207 (Online), ISSN 2616-9193 (Print)
рівень, але чіткого бажання щодо імплементації такої
політики з боку формальних публічних інститутів
управління не спостерігається.
Практичне застосування методології "трансферу
політики" для дослідження взаємодії з міжнародними
організаціями у сфері формування державної регіона-
льної політики знаходимо в роботі Ербу Ертугал
"Learning and Policy Transfer in Regional Development
Policy in Turkey" [2]. Зокрема, на практиці взаємодії Ту-
реччини з ЄС, дослідниця розглядає низку питань, се-
ред яких: чому відбувається трансфер політики регіо-
нального розвитку від міжнародних організацій на наці-
ональний рівень; чому "усвідомлення уроків" не приво-
дило тривалий час до трансферу політики; як відбува-
ється трансфер політики регіонального розвиткушля-
хом перенесення горизонтально з однієї юрисдикції до
іншої, або ж вертикальноз супернаціонального рівня
міжнародної організації до національної юрисдикції.
Зокрема, вертикальне перенесення політики регіо-
нального розвитку вже відбувалось у контексті європеї-
зації регіональної політики у країнах, які до вступу в ЄС
були кандидатами. Крім того, з кінця 1990-х років така
міжнародна організація, як ОЕСР, просуває серед своїх
країн-членів єдиний підхід до організації національних
політик регіонального розвитку.
Саме цими аргументами можна пояснити застосу-
вання методології "трансферу політики" для описуван-
ня взаємодії з міжнародними організаціями для таких
країн, як Україна або Туреччина, які бажають бути кан-
дидатами на вступ до ЄС та водночас є членами ОЕСР
з меншим досвідом впровадження політики регіональ-
ного розвитку.
Що стосується Туреччини, кейс трансферу політики
регіонального розвитку від міжнародних організацій на
національний рівень цікавий тим, що він почався на
початку 2000 років з моменту подання Туреччиною за-
явки на вступ до ЄС і продовжується донині [2].
Загалом Е. Ертугал [2] виокремлює три етапи тран-
сферу політики регіонального розвитку між Туреччиною
та міжнародними організаціями. Для того, аби розуміти
сутність процесу трансферу політики в цій сфері, слід
більш докладно зупинитись на системі регіональної
політики в Туреччині, яка існувала до 1960 рокупері-
оду, коли почався перший етап трансферу політики.
Отже, регіональна політика постала на порядку ден-
ному Уряду Туреччини з моменту затвердження першо-
го п'ятирічного плану діяльності такого органу, як Дер-
жавна організація з планування (Держплану Туреччи-
ни). Коли ключовим завданням Держплану Туреччини
було підвищення розвитку промисловості та конкурен-
тоздатності країни, до інших, дрібніших завдань, нале-
жало регіональне планування.
Держплан Туреччини мав готувати національні п'я-
тирічні плани, а плани регіонального розвитку, як і цілі
такого розвитку, були їх частиною. Разом за період з
1960-го до 2000-го року включно було затверджено і
реалізовано вісім національних п'ятирічних планів [2].
Як зазначає Е. Ертугал [2], спочатку метою регіона-
льного планування було зменшення регіональних дис-
пропорцій, як от і у 1963 році. Однак первинними завдан-
нями для себе чиновники бачили загальне економічне
зростання національної економіки через індустріалізацію,
а не через регіональний перерозподіл, як, наприклад, у
плані 1973 року. Навіть терміни "регіон" та "регіональне
планування" не мали визначення. Планування регіонів як
статистичних одиниць в Туреччині не існувало на той
час. У зв'язку із секторальним підходом до національного
планування порядок прийняття рішень щодо надання
державної фінансової підтримки передбачав насамперед
вибір сектору промисловості для інвестування, а вже
потім вибір регіону, де буде розміщуватись така промис-
ловість. Проєкти, які обирались для державної фінансо-
вої підтримки, оцінювались на індивідуальній основі та
не мали взаємозв'язку один з одним. Було незрозумілим,
як регіональні плани, що існували на той час, могли бути
інтегрованими в секторо-центричну національну модель
регіональної політики Туреччини.
Крім того, інструменти регіональної політики були
нечіткими. Починаючи з 1970-х років у Туреччині вико-
ристовувався термін "зона пріоритетного розвитку",
який охоплював провінції, а не регіони Туреччини. Спи-
сок таких провінцій змінювався досить швидко. Навіть
якщо ухвалювались плани регіонального розвитку, це
робилось "ad-hoc" завдяки наданню технічної допомоги
від Світового банку або ж ООН.
Ініційований наприкінці 1980–х років "Регіональний
проєкт Південно-Східної Анатолії" був винятком із цього
правила. Він являв собою портфоліо масштабних проє-
ктів у сфері енергетики та зрошення земель. Цей про-
єкт фінансувався переважно за бюджетні кошти Туреч-
чини і був включений до останнього п'ятирічного націо-
нального плану лише у 2000 році.
Починаючи з 1990-х років, Міністерством з розви-
тку Туреччини було ініційовано створення Генераль-
ного директорату регіонального розвитку і структур-
ної перебудови (ГДРРСП) у сьомому та восьмому
національних планах.
У 1994 році вже новостворений ГДРРСП уперше ро-
зробляв плани регіонального розвитку для регіонів Схі-
дного Чорного моря та Східної Анатолії.
Фактично європейські і турецькі дослідники вважа-
ють подання заявки Туреччиною на вступ до Європей-
ського Союзу початком трансферу політики у сфері
регіонального розвитку.
Вимоги ЄС щодо формування, координації і реалі-
зації державної регіональної політики в Туреччині міс-
тяться у документі про партнерство та приєднання, уз-
годженому у 2001 році між Туреччиною та ЄС.
Згідно з вимогами ЄС трансфер політики в згаданій
сфері включав ухвалення нових цілей регіональної полі-
тики, таких як регіональна конкурентоздатність; створен-
ня адміністративно-територіальної номенклатури для
регіонів (NUTS – Nomenclature of Territorial Units for
Statistics); запровадження агентств регіонального розви-
тку і національної стратегії регіонального розвитку. Крім
того, політика регіонального розвитку стала інституціолі-
зованою на рівні Уряду Туреччини, оскільки було впро-
ваджено обов'язкові моніторинг і оцінювання, стратегічне
і оперативне програмування та координацію роботи міні-
стерств та відомств у сфері регіонального розвитку.
Зокрема, перший період взаємодії Туреччини з між-
народними організаціями у сфері формування та реалі-
зації політики регіонального розвитку відбувався у
1960–2000 роки. Цей період характеризується дослід-
никами як відсутність зацікавленості політиків та урядо-
вців у регіональному розвитку, незважаючи на наяв-
ність суттєвих регіональних диспропорцій [2]. У програ-
мах політичних партій не було будь-яких згадок про
необхідність реформи політики регіонального розвитку.
Політики згадували про регіональний розвиток виключ-
но в контексті етнічного сепаратизму та федералізму.
Саме тому навіть надзвичайно мала кількість регіона-
льних планів розроблялась виключно на центральному
рівні без залучення міжнародних експертів, без обміну
інформацією про міжнародний досвід. Наратив політики
регіонального розвитку мав характер суто внутрішньо-
~46 ~ ВІСНИК Київського національного університету імені Тараса Шевченка
ISSN 1728-3817
державних комунікацій на рівні національних політиків
та міністерств. Саме ці категорії публічних службовців
брали на себе функцію носія усієї необхідної інформа-
ції, потрібної для формування, координації та реалізації
політики регіонального розвитку.
Другий період трансферу політики регіонального ро-
звитку в Туреччині охоплює 2001–2006 роки і характе-
ризується появою інтересу політиків до питань регіона-
льного розвитку [2]. Вважається, що перемога партії
Справедливості і Розвитку (пСР) у 2002 році відіграла
ключову роль у прискоренні процесу трансферу політи-
ки регіонального розвитку від міжнародних організацій
на національний рівень Туреччини.
Зокрема, отримавши всю повноту виконавчої влади
в країні, пСР затвердила план невідкладних дій уряду у
2003 році, який скасував ексклюзивне право національ-
ного уряду на визначення засобів та цілей регіонально-
го розвитку через встановлення правил і принципів ви-
користання коштів з фондів приєднання ЄС, на які мог-
ли розраховувати регіони Туреччини.
Другий період трансферу супроводжувався фактич-
ним примушуванням політиками державних службовців
ГДРРСП до інтенсивного вивчення досвіду ЄС у сфері
формування та реалізації політики регіонального роз-
витку з боку турецьких провладних політиків [2].
Станом на 2003 рік з боку політиків і великої частини
суспільства Туреччини існував консенсус щодо проваль-
ної роботи міністерств та інших відомств у сфері політики
регіонального розвитку. Таке сприйняття публічних слу-
жбовців з боку суспільства підштовхувало процес ви-
вчення і адаптації міжнародного досвіду до реалій Туре-
ччини. Урешті, ГДРРСП отримав повноваження щодо
координації та адміністрування фондів ЄС у сфері регіо-
нального розвитку, які стали доступними для Туреччини.
У міру зростання ефективності роботи ГДРРСП, зрос-
тало задоволення з боку ЄС щодо ефективності та адек-
ватності впроваджених або ж "трансферабельних" Туре-
ччиною політик у сфері регіонального розвитку. У набір
таких політик входили національна та регіональні страте-
гії, функціонування агентства регіонального розвитку,
запровадження проєктного підходу до фінансування
стратегії, адміністрування коштів фондів ЄС з приєднан-
ня тощо. Такий зсув не став наслідком втручання ззовні.
Це був результат вивчення досвіду першого періоду
трансферу політики регіонального розвитку.
Стосовно цілей політики другий етап трансферу по-
літики регіонального розвитку в Туреччині характеризу-
вався зміщенням акцентів з боку подолання регіональ-
них диспропорцій у бік підвищення конкурентоспромож-
ності всіх регіонів загалом.
На другому етапі трансферу було забезпечено
спроможність практики статистичного моніторингу і
планування регіонального розвитку Туреччини на ос-
нові індикаторів NUTS-2 у всіх 26 регіонах країни, а
також впроваджено грантовий механізм роботи
агентств регіонального розвитку на основі подавання
заявок на фінансування проєктів. Діяльність агентств
за системою за рахунок часткового співфінансування
проєктів аплікантами була скопійована з практики ро-
боти регіональних фондів ЄС. Хоча для окремих, гео-
графічно ізольованих регіонів Туреччини, система спі-
вфінансування не застосовується.
Наступним результатом трансферу політики стало
створення Туреччиною, на вимогу ЄС, національних
операційних програм адміністрування фінансової допо-
моги, яка залучається для потреб регіонального розви-
тку з різних фондів ЄС. Такі операційні програми пови-
нні мати чітко визначені пріоритети і заходи, забезпечу-
вати взаємозв'язок між національними планами, зокре-
ма й щодо диверсифікації фінансових джерел, що виді-
ляються на їх реалізацію з боку ЄС.
Зараз Туреччина переживає третій етап трансферу
політики регіонального розвитку, який розпочався у
2007 році. На сьогодні вже національні політики діють
як ініціатори "порядку денного". Особлива увага при-
діляється внесенню змін до законодавства як резуль-
тату ґрунтовного вивчення і розуміння регіональної
політики та розширення наборів і засобів інструментів
регіонального розвитку, впроваджених на другому
етапі трансферу політики.
Незважаючи на значний обсяг фінансової допомоги,
яку виділяє ЄС для підтримки інструментів регіонально-
го розвитку в Туреччині, відбувається зсув у вивченні
потенційних можливостей трансферу регіональної полі-
тик в бік ОЕСР. При цьому зменшується інтенсивність
вивчення досвіду інших країн. Сам процес вивчення
політики, що запозичується, відбувається не внаслідок
примушування з боку політиків, як це було на початку, а
внаслідок того, що "бюрократія усвідомила необхідність
удосконалення нещодавно запроваджених в Туреччині
інструментів регіонального розвитку". [2]. Останнім, але
не менш важливим результатом трансферу в період з
2001-го до 2006-го року включно стало створення окре-
мого підрозділу ГДРРСП з функцією аудиту, що вклю-
чає також моніторинг і оцінку ефективності реалізації
політики регіонального розвитку.
Поточний етап трансферу політики регіонального
розвитку в Туреччині характеризується відступом від
виконання вимог щодо вступу до ЄС у сфері регіональ-
ного розвитку та впровадженням більш централізованої
ієрархічно витриманої моделі управління державними
коштами, спрямованими на регіональний розвиток.
На практиці це означає, що замість Міністерства з
розвитку адмініструванням коштів ЄС, що виділяться для
покращення конкурентоздатності регіонів Туреччини,
займається Міністерство науки, промисловості та техно-
логій (МНПТ). Водночас, на думку дослідників [2], про-
блемою залишається відсутність належної робочої кому-
нікації між двома органами, оскільки досвід адміністру-
вання коштів ЄС, отриманий одним міністерством, не
передається іншому. Крім того, МНПТ зводить свою дія-
льність до виконання технічної функції з використання
коштів ЄС шляхом підготування максимально можливої
кількості прєктів. Наприклад, під час бюджетного періоду
ЄС 2013–2020 років МНПТ наполягало на тому, щоб усі
26 регіонів Туреччини мали право на отримання коштів
на противагу 13 регіонам, допущених до фінансування у
попередній фінансовий період ЄС 2007–2013 років [2].
Дискусія та висновки. Методологія "трансферу
політики" шляхом "вивчення уроків" (lessons drawing)
повинна надавати державним експертам і урядовцям
інформацію про те, чи можна використовувати політи-
ку (програму) або новостворену інституцію в іншому
політичному контексті, створюючи таким чином основи
як позитивної, так і потенційно негативної практики.
Управлінці, у свою чергу, мають робити висновки у
відповідь на можливі провали в наявних методиках та
шукати відповідь на запитання про те, чи можна запо-
бігти їм шляхом використання або ж запозичення
будь-якого зарубіжного досвіду.
Першочерговою ціллю експертів з розроблення по-
літики в цьому разі є можливість бути залученими до
"трансферу політики" з метою використання міжнарод-
ного досвіду як джерела знань. При цьому навчання
міжнародних стандартів і практик має передувати про-
цесу трансферу.
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ. 1(15)/2022 ~ 47 ~
ISSN 2616-9207 (Online), ISSN 2616-9193 (Print)
Таким чином, можна погодитись з думкою про те,
що "трансфер політики, наслідування й усвідомлення
уроківце процес, у межах якого знання про політику,
адміністративні механізми, установи тощо в певний час
та/або в певному місці використовується для розроб-
лювання політики, адміністративних механізмів та уста-
нов в інший час та/або в іншому місці" [12].
Аналіз практики застосування методу "трансферу
політики" для дослідження взаємодії Туреччини з між-
народними організаціями у сфері регіонального розвит-
ку на основі дослідження Ебру Ертугал [2] дає підстави
для висновку про те, що ґрунтовні організаційно-
правові зміни в системі формування і реалізації сучас-
ної політики регіонального розвитку Туреччини стали
наслідком трансферу, де міжнародні організації, зокре-
ма, ЄС та ОЕСР виступали експортером, а Туреччина
імпортером політики регіонального розвитку.
За наслідками вивчення міжнародних досліджень
щодо трансферу регіональної політики автори дійшли
висновку про те, що головною передумовою для "тран-
сферу політики" завжди виступає політична воля. На-
приклад, покращення управлінських практик, як у ре-
зультаті трансферу політики регіонального розвитку в
Туреччині, не привели до істотних зрушень електора-
льних вподобань виборців [2].
За результатами дослідження кейсу Туреччини мо-
жна зробити висновок про те, що відсутність двосто-
роннього руху назустріч між "експортером" політики
(ЄС) та її "імпортером" (Туреччина) привело до зміщен-
ня фокусу уваги трансферу з ЄС в бік ОЕСР.
Порівняння трьох періодів трансферу політики регіо-
нального розвитку в Туреччині дає підстави вважати, що
панівним механізмом залишається навчання як наслідок
сприйняття турецькими урядовцями помилок, яких могли
припускатись під час активного другого періоду у 2001–
2006 рр. Процес трансферу політики в Туреччині відбу-
вався "зверху вниз" шляхом тиску політичної складової
публічного управління на адміністративну складову, аби
досвід ЄС було засвоєно і імплементовано.
Наявність політичної волі мало результат, що про-
явився у створенні нових інструментів політики регіона-
льного розвитку та наданні з боку ЄС доступу Туреччині
до коштів європейського фонду регіонального розвитку.
Унаслідок відсутності досвіду управлінський апарат Ту-
реччини зосереджував увагу більше на досягненні цілей
політики, а не на вдосконаленні фінансових інструментів.
Метою трансферу при цьому стало вивчення "технічних"
рішень реалізації політики регіонального розвитку, а не
розширення та диференціація таких інструментів.
У тривалій перспективі те, що починалось у Туреч-
чині як трансфер політики вирівнювання диспропорцій,
призвело до зсуву у бік ОЕСР, де "трансфер політики"
фокусується більше на пошуку юрисдикцій для вивчен-
ня схожих практик формування і реалізації політики
регіонального розвитку. Іншими словами, "ЄС створив і
запустив процес тривалого навчання на рівні публічно-
го управління Туреччини" [2].
Варто зазначити, що на сьогодні процес вивчення
практик регіонального розвитку в Туреччині як еле-
мент "трансферу політики" відбувається "знизу вверх",
а не навпаки, як це було раніше. Цей процес турецькі
дослідники називають "м'яким трансфером ідей з боку
ОЕСР" [2].
Можна вважати, що оцінювання ефективності "тран-
сферу політики" не є прямолінійним процесом. З одного
боку, висновки практиків і зарубіжних дослідників свід-
чать про те, що "трансфер політики" регіонального роз-
витку може бути політично успішним, оскільки за певних
умов він приносить користь політичним партіям, які, ма-
ючи повноту політичної влади, здійснюють такий транс-
фер. З іншого боку, "трансфер політики" приносить ко-
ристь також і адміністративній складовій публічного
управління, яка отримує доволі широкий і диференційо-
ваний набір інструментів і практик, що дозволяють пла-
нувати, координувати і реалізовувати регіональну полі-
тику як на національному, так і на регіональному рівні.
Для оцінювання успішності "трансферу політики"
вкрай важливо використовувати політичні програми
провладних партій як базу, що дозволяє порівняти за-
декларовані цілі політики у відповідній сфері і отрима-
ний внаслідок "трансферу" результат. Також важливим
є оцінювання досягнення цілей політики регіонального
розвитку за наслідками "трансферу".
Наприклад, в Україні методологія аналізу політики
на основі "вивчених уроків" може бути застосована для
оцінювання впровадження державної стратегії регіона-
льного розвитку і операційних програм, спрямованих на
її виконання, ефективність застосування нових інстру-
ментів регіонального розвитку. При цьому внаслідок
трансферу політики регіонального розвитку в Україні
з'явились новітні інструменти, досліджувати які слід
вибірково. Зокрема, слід виокремити такі новітні інстру-
менти національної політики регіонального розвитку, як:
фонд регіонального розвитку; фінансові інструменти ЄС
бюджетна секторальна підтримка ЄС для проєктів
регіонального розвитку, яку адмініструє Мінрегіон, під-
тримка ЄС, що надається Україні в межах проєктів за
Дунайською транснаціональною програмою для чоти-
рьох областейОдеської, Івано-Франківської, Черніве-
цької та Закарпатської.
Предметом окремого дослідження має бути транс-
фер політики регіонального розвитку і регіонального
планування внаслідок взаємодії України зі Світовим
банком та ООН у межах Програми розвитку ООН
(ПРООН). Незважаючи на достатньо високий рівень
фінансової підтримки, поза межами дослідження про
трансфер політики регіонального розвитку можна за-
лишити аналіз "вивчених уроків" двосторонньої взає-
модії між Україною та іншими країнами, зокрема, у ме-
жах технічних проєктів, що фінансуються Агентством
США з міжнародного розвитку (USAID), Агентством Ве-
ликої Британії з міжнародного розвитку (UKAID), а та-
кож низкою інших країн-партнерів, серед яких Канада,
Німеччина, Данія, Норвегія, Швеція, Швейцарія, що за-
безпечують двосторонній "експорт" політики регіональ-
ного розвитку в межах власних програм (проєктів) або ж
за правилами таких міжнародних організацій, як Органі-
зація економічного розвитку і співробітництва (ОЕСР),
Організація з безпеки і співробітництва в Європі
(ОБСЄ), Рада Європи тощо.
Список використаних джерел
1. Dąbrowski M., Musiałkowska I., Polverari L. EU–China and EU–
Brazil policy transfer in regional policy. Regional Studies. 2018. 52(9).
Р. 1169–1180. URL: https://doi.org/10.1080/00343404.2018.1431389
2. Ertugal E. Learning and policy transfer in regional development
policy in Turkey. Regional Studies/ 2018. 52(9). Р. 1181–1190. URL:
https://doi.org/10.1080/00343404.2017.1417582
3. Schneider Anne, Ingram Helen, Deleon Peter. Democratic Policy
Design: Social Construction of Target Populations. 2014.
4. Dolowitz D., Marsh D. Who Learns What from Whom: A Review of
the Policy Transfer Literature. Political Studies, 1996. 44(2). Р. 343–357.
URL: https://doi.org/10.1111/j.1467-9248.1996.tb00334.x
5. Rose R. What is Lesson-Drawing? Journal of Public Policy. 1991.
11(1). Р. 3–30. URL: https://doi.org/10.1017/S0143814X00004918
6. Bulmer S., Dolowitz D., Humphreys P., Padgett S. Policy Transfer
in European Union Governance. 2007. URL: https://doi.org/10.4324/
9780203964743
~48 ~ ВІСНИК Київського національного університету імені Тараса Шевченка
ISSN 1728-3817
7. Dussauge Mauricio. On The Past and Future of Policy Transfer
Research: Benson and Jordan Revisited. Political Studies Review. 2012.
URL: https://doi.org/10. 10.1111/j.1478-9302.2012.00275.x.
8. Benson David. Review article: Constraints on policy transfer.
Working Paper. Centre for Social and Economic Research on the Global
Environment, 2009.
9. James Oliver, Lodge Martin. The Limitations of 'Policy Transfer'
and Lesson Drawing' for Public Policy Research. Political Studies Review.
2003. URL: https://doi.org/10.1111/1478-9299.t01-1-00003
10. Bartle Ian. Policy Transfer in European Union Governance:
Regulating the Utilities – By S. Bulmer, D. Dolowitz, P. Humphreys and S.
Padgett. Journal of Common Market Studies. 2007. 45. Р. 760–761.
URL: https://doi.org/10.1111/j.1468-5965.2007.00735_16.x
11. Stone D., Porto de Oliveira O., Pal L. A. Transnational policy
transfer: the circulation of ideas, power and development models. Policy and
Society. 2019. 39(1). Р. 1–18. URL: https://doi.org/10.1080/
14494035.2019.1619325
12. Puhach V. H. Policy Transfer in the Context of Administrative
Transformations. Scientific Notes of Taurida V.I. Vernadsky University,
Series "Public Administration". 2019. 4, Р. 18–22. URL: https://doi.org/
10.32838/2663-6468/2019.4/04
13. Organization of Economic Co-operation and Development (OECD)
Building Competitive Regions: Strategies and Governance, OECD
Publishing. Paris, 2005. URL: https://doi.org/10.1787/9789264009479-en
14. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку
на період до 2015 року. Кабінет Міністрів України. Офіційний вебпор-
тал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/
1001-2006-%D0%BF#Text
15. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку
на період до 2020 року. Кабінет Міністрів України. Офіційний вебпор-
тал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/385-
2014-%D0%BF#Text
16. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку
на 2021-2027 роки. Кабінет Міністрів України. Офіційний вебпортал
парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/695-2020-
%D0%BF#Text
References
1. Dąbrowski, M., Musiałkowska, I., & Polverari, L. (2018). EU–China
and EU–Brazil policy transfer in regional policy. Regional Studies, 52(9),
1169–1180. https://doi.org/10.1080/00343404.2018.1431389
2. Ertugal, E. (2018). Learning and policy transfer in regional
development policy in Turkey. Regional Studies, 52(9), 1181–1190.
https://doi.org/10.1080/00343404.2017.1417582
3. Schneider, Anne & Ingram, Helen & Deleon, Peter. (2014).
Democratic Policy Design: Social Construction of Target Populations.
4. Dolowitz, D., & Marsh, D. (1996). Who Learns What from Whom: A
Review of the Policy Transfer Literature. Political Studies, 44(2), 343–357.
https://doi.org/10.1111/j.1467-9248.1996.tb00334.x
5. Rose, R. (1991). What is Lesson-Drawing? Journal of Public
Policy, 11(1), 3-30. https://doi.org/10.1017/S0143814X00004918
6. Bulmer, S., Dolowitz, D., Humphreys, P., & Padgett, S. (2007).
Policy Transfer in European Union Governance. https://doi.org/10.4324/
9780203964743
7. Dussauge, Mauricio. (2012). On The Past and Future of Policy
Transfer Research: Benson and Jordan Revisited. Political Studies Review.
https://doi.org/10. 10.1111/j.1478-9302.2012.00275.x.
8. Benson, David. (2009). Review article: Constraints on policy
transfer. Working Paper – Centre for Social and Economic Research on the
Global Environment.
9. James, Oliver & Lodge, Martin. (2003). The Limitations of 'Policy
Transfer' and 'Lesson Drawing' for Public Policy Research. Political Studies
Review. 1. 10.1111/1478-9299.t01-1-00003.
10. Bartle, Ian. (2007). Policy Transfer in European Union
Governance: Regulating the Utilities – By S. Bulmer, D. Dolowitz,
P. Humphreys and S. Padgett. Journal of Common Market Studies. 45. 760-
761. https://doi.org/10.1111/j.1468-5965.2007.00735_16.x
11. Stone, D., Porto de Oliveira, O., & Pal, L. A. (2019). Transnational
policy transfer: the circulation of ideas, power and development models.
Policy and Society, 39(1), 1–18. https://doi.org/10.1080/14494035.
2019.1619325
12. Puhach, V. H. (2019). POLICY TRANSFER IN THE CONTEXT OF
ADMINISTRATIVE TRANSFORMATIONS. "Scientific Notes of Taurida V.I.
Vernadsky University", Series "Public Administration", 4, 18–22.
https://doi.org/10.32838/2663-6468/2019.4/04
13. Organization of Economic Co-operation and Development (OECD)
(2005), Building Competitive Regions: Strategies and Governance, OECD
Publishing, Paris, https://doi.org/10.1787/9789264009479-en
14. Cabinet of Ministers of Ukraine. (2006). On adoption of the State
strategy for regional development by the year 2015. Official web-portal of
the Parliament of Ukraine. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/
laws/show/1001-2006-%D0%BF#Text
15. Cabinet of Ministers of Ukraine. (2014). On adoption of the State
strategy for regional development by the year 2020. Official web-portal of
the Parliament of Ukraine. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/
show/385-2014-%D0%BF#Text
16. Cabinet of Ministers of Ukraine. (2020). On adoption of the State
strategy for regional development for 2020-2027. Official web-portal of the
Parliament of Ukraine. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/
show/695-2020-%D0%BF#Text
Отримано: 03.12. 2021
Ухвалено до друку: 29.12.2021
Опубліковано: 31.01.2022
Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv.
Public Administration, 1(15), 42-48.
UDC 351
DOI: doi.org/10.17721/2616-9193.2022/15-9/9
Igor Tkachenko, Dr. of Polit. Sci., Docent
Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine
https://orcid.org/0000-0002-3029-4578
email: igor.tkachenko@osce.org
Victoriia Tkachenko, post-graduate stud.
National Academy of Public Management under the President of Ukraine, Kyiv, Ukraine
https://orcid.org/0000-0001-9011-3209
email: TkachenkoVO@minregion.gov.ua
HOW TO EVALUATE EFFICIENCY OF COOPERATION BETWEEN UKRAINE
AND INTERNATIONAL ORGANIZATIONS ON REGIONAL DEVELOPMENT BASED
ON THE "POLICY TRANSFER" APPROACH
The aim of the article is to represent the results of the authors' scientific findings on the adaption of widely known in foreign scientific thought
approach of "policy transfer" for evaluation of cooperation's efficiency between Ukraine and international organizations on regional development.
Authors find out that the specific of the "policy transfer" approach is its constructive character. Changes in the system of regional policy of
Ukraine are continuous and the process of management is still ongoing. The framework of regional development in Ukraine is still corrected,
updated and advanced not based on the internal domestic factors or election programs of political parties as in other countries, but throughout
external influence led by international organizations such as EU, OECD and UNDP.
Practical aim of the publication is to provide arguments for the hypotheses of "policy transfer" as an approach that may be practically used for
researching and describing of essence, features, results and efficiency of cooperation between Ukraine and international organizations in the
sphere of regional development.
Authors synthesize conclusions on how to use the "policy transfer" approach for evaluating the efficiency of Ukraine's cooperation with
international organizations on regional development by providing a comparative analysis of previously made research by E. Ertugal on policy
transfer in regional development in Turkey.
Keywords: policy transfer, embedment of European regional policy, regional development policy; regional development strategy;
decentralization; international technical assistance; sectoral support for regional development; Danube transnational programme, cross-border
cooperation; regional development projects (programs), Organization of Economic Development and Cooperation (OECD).
ResearchGate has not been able to resolve any citations for this publication.
Article
Full-text available
The study of policy transfer initially focused on transfers and transmissions among developed countries or from developed countries to the developing world. Today the circulation of policy and knowledge has become more dense and complex. The articles in the special issue concentrate on the growing velocity of policy innovations spreading from the developing world to other parts of the developing as well as into developed countries and towards international organisations. The context of international development cooperation has been particularly fertile in the cross-pollination of ideas, models and policy experiments, and the articles in this Special Issue draw deeply on this insight. Using a ‘development lens’ enables the authors to view processes of knowledge diffusion and policy transfer not from the centre, in the ministries of national governments, but from policy perimeters, in cities and local government, among those outside political power in opposition groups and movements, and bottom-up from policy implementers.
Article
Full-text available
This paper examines the changing dynamics of policy transfer in regional policy from supranational/international organizations to Turkey during the 2000s. It adopts a within-case comparative design and draws on an extensive review of primary sources. It shows that political will is a precondition for policy transfer where the dominant mechanism is policy learning by Turkish bureaucrats. These agents of transfer aim at improving and widening the toolkit and scope of policy intervention through increased and differentiated policy instruments, whereas political will is rooted in perceived electoral benefits of both external financial assistance and newly discovered policy instruments.
Article
Full-text available
The concepts of ‘lesson drawing’ and ‘policy transfer’ have become increasingly influential ways of understanding public policy, especially in the UK. However, the main proponents of the concepts, Rose for ‘lesson drawing’ and Dolowitz and Marsh for ‘policy transfer’, have difficulty in providing convincing answers to three questions that are important for them and those engaged in similar studies. First, can they be defined as distinctive forms of policy- making separate from other, more conventional, forms? ‘Lesson drawing’ is very similar to conventional accounts of ‘rational’ policy-making and ‘policy transfer’ is very difficult to define distinctly from many other forms of policy-making. Second, why does ‘lesson drawing’ and ‘policy transfer’ occur rather than some other form of policy-making? The proponents of ‘policy transfer’ put a set of diverse and conflicting theories under a common framework, obscuring differences between them. Third, what are the effects of ‘lesson drawing’ and ‘policy transfer’ on policy-making and how do they compare to other processes? Whilst the effect of more ‘lesson drawing’ seems to be more ‘rational’ policy-making, the effect of ‘policy transfer’ on policy ‘success’ and ‘failure’ is less clear. Dolowitz and Marsh redescribe aspects of ‘failure’ as different forms of ‘transfer’ rather than giving independent reasons for outcomes based on features of transfer processes. Overall, particularly in the case of ‘policy transfer’, researchers may be better off selecting from a range of alternative approaches than limiting themselves to these conceptual frameworks.
Article
Full-text available
We argue that the social construction of target populations is an important, albeit overlooked, political phenomenon that should take its place in the study of public policy by political scientists. The theory contends that social constructions influence the policy agenda and the selection of policy tools, as well as the rationales that legitimate policy choices. Constructions become embedded in policy as messages that are absorbed by citizens and affect their orientations and participation. The theory is important because it helps explain why some groups are advantaged more than others independently of traditional notions of political power and how policy designs reinforce or alter such advantages. An understanding of social constructions of target populations augments conventional hypotheses about the dynamics of policy change, the determination of beneficiaries and losers, the reasons for differing levels and types of participation among target groups, and the role of policy in democracy.
Article
The paper investigates the European Union (EU)–Brazil and EU–China regional policy dialogues, viewed as vectors of cross-national policy transfer. Regional policy is considered as having limited transfer potential due to its inward orientation, context specificity and complexity. Yet, knowledge exchange and voluntary policy transfer have taken place between the EU and Brazil and between the EU and China since the mid-2000s. The study investigates and compares actors, motivations, mechanisms of transfer, conditioning factors and types of outcomes, shedding a light on the under-researched phenomenon of international policy transfer in regional policy.
Article
In recent years, the main focus of territorial policy has been on sustaining growth, not only to address relative decline, but also to make regions more competitive. Putting this in practice is complicated because different regions have different characteristics (urban, intermediate, industrial, rural, etc.), which imply specific policy and investment needs. This report assesses the strategies pursued by OECD member governments to address the competitiveness of regional economies and the accompanying governance mechanisms on which the implementation of these strategies rests. The report is principally based on findings from the series of reviews undertaken by the OECD Territorial Development Policy Committee at national and regional levels.
Article
David Benson and Andrew Jordan's article ‘What Have We Learned from Policy Transfer Research? Dolowitz and Marsh Revisited’ provides a timely and interesting assessment on the state of the art. However, it is also a debatable one for at least two reasons: because it more or less assumes that Dolowitz and Marsh's works have provided the intellectual foundations of the policy transfer approach; and because Benson and Jordan use a rather restrictive understanding of what counts as ‘policy transfer’ studies. This article will challenge these assumptions and will argue that we can find conceptualisations and questions about policy transfer in earlier works by other scholars; that Dolowitz and Marsh's definition of ‘policy transfer’ is widely used, but has been subject to more criticisms than Benson and Jordan acknowledge; that a thorough assessment of our knowledge about policy transfer requires the use of a less restrictive approach; and that developments in policy transfer and associated research areas should be further integrated to improve our understanding of how and why governments use foreign experiences in devising their own policies.
Article
Policy transfer and its analogous term lesson drawing have received widespread and continuing attention in the public policy literature. To date, most theoretical and analytical approaches have centred on exploring the characteristics or mechanics of policy transfer, or promoting this concept as a normative project for improving policy-making. Surprisingly less attention has been given to systematically theorising the actual constraints on this process despite inherent and widely recorded difficulties with undertaking policy transfer in practice. This paper therefore reviews the policy transfer literature to draw out critical constraints, classifying them according to their position in the transfer process: demand-side constraints; programmatic constraints; contextual constraints; and, application constraints. One feature of the literature to date is how these constraints have primarily been related to 'hard' policy transfer, peer-to-peer between national governments. This paper therefore begins to examine how constraints for 'soft' policy transfer manifest themselves across the increasingly multi-levelled, collaborative and networked political landscape of contemporary governance; under the wire of national government control. Further development of this theoretical framework could aid the assessment of policies/lessons for potential transfer.
Article
Lesson-drawing addresses the question: Under what circumstances and to what extent can a programme that is effective in one place transfer to another. Searching for fresh knowledge is not normal; the second section describes the stimulus to search as dissatisfaction with the status quo. Lessons can be sought by searching across time and/or across space; the choice depends upon a subjective definition of proximity, epistemic communities linking experts together, functional interdependence between governments, and the authority of intergovernmental institutions. The process of lesson-drawing starts with scanning programmes in effect elsewhere, and ends with the prospective evaluation of what would happen if a programme already in effect elsewhere were transferred here in future. Lesson-drwaing is part of a contested political process; there is no assurance that a lesson drawn will be both desirable and practical. The conclusion considers the uncertainty and instability of judgements about the practicality and desirability of transferring programmes.