ArticlePDF Available

Abstract

The practical application of the indicators used in the international expertise system is provided by the Law of Ukraine “On Scientific and Scientific-Technological Activity” of November 26, 2015. Since 2010, the government-approved Concepts for the Development of e-Government in Ukraine have had a significant impact on the digitalization of society, in particular on the digitalization of education and research programs and related institutions. Digitalization of program-target planning and management in efficient corporate information systems is becoming an important means of global competition, particularly competition in high technology industries. As of 2021, only a few percent of educational and research institutions (ERIs) in Ukraine are covered by well-known, verified global rankings, which reflects the current situation of the Ukrainian high technology industry. Working diligently with international science and engineering performance, based on modern information and communications technology (ICT), is an integral part of organizational efforts in a globally competitive environment. The use of modern ICTs, in particular, domestic distributed information technologies in scientific and organizational activity can be useful for improving the scientific and technical performance of domestic ERIs. The use of distributed information technologies in scientific and organizational activities should play the role of a decision support system to maximize the world rankings of ERIs of Ukraine under given resource constraints, as well as to plan an effective trajectory for improving these ratings in the dynamics. If such an application is successful, the positive effect will exceed the projected costs by orders of magnitude. The development of science and engineering indicators is similar to the development of financial and economic ratings, and therefore affects the global markets of educational and research services, as well as investments in high technology industries. Given the imperfections of domestic financial markets, these indicators play an important role for domestic ERIs.
Серія:
Економіка та підприємництво
2021 р., № 5 (122)
Науково-виробничий журнал
ISSN 1814-1161 (Print)
ISSN 2707-0719 (Online) © Класичний приватний університет, 2021
Засновник:
Класичний приватний університет
Свідоцтво Державного комітету
інформаційної політики, телебачення
та радіомовлення України про державну
реєстрацію друкованого засобу
масової інформації
Серія КВ No 14178-3149 ПР від 24.04.2008 р.
Видавець:
Класичний приватний університет
Свідоцтво Державного комітету
інформаційної політики, телебачення
та радіомовлення України
про внесення суб’єкта видавничої справи до
Державного реєстру видавців, виготівників
і розповсюджувачів видавничої продукції
Серія ДК № 3321 від 25.11.2008 р.
Журнал ухвалено до друку вченою радою
Класичного приватного університету
29.09.2021 р., протокол № 2
Адреса редакції:
Класичний приватний університет
69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70б.
Телефон: +38 (099) 273 83 99
Електронна пошта:
editor@econom.stateandregions.zp.ua
Офіційний сайт:
www.econom.stateandregions.zp.ua
Підписано до друку 30.09.2021
Формат 60×84/8. Ризографія. Тираж 300 пр.
Замовлення № 1121/412.
Надруковано: Видавничий дім «Гельветика»
69002, Україна, м. Запоріжжя,
вул. Олександрівська, 84, оф. 414
Телефони: +38 (048) 709 38 69,
+38 (095) 934 48 28, +38 (097) 723 06 08
E-mail: mailbox@helvetica.ua
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи
ДК № 6424 від 04.10.2018 р.
Голова редакційної ради: О. В. Покатаєва,
доктор економічних наук, доктор юридичних наук, професор
Головний редактор:
О. І. Трохимець, доктор економічних наук, професор
Редакційна колегія:
К. М. Жиленко, доктор економічних наук, доцент
О. В. Козирєва, доктор економічних наук, професор
Г. Ю. Кучерова, доктор економічних наук, доцент
С. П. Кучин, доктор економічних наук, професор
Н. Г. Метеленко, доктор економічних наук, професор
І. М. Нєнно, доктор економічних наук, доцент
А. А. Олешко, доктор економічних наук, професор
М. М. Радєва, доктор економічних наук, професор
В. О. Ткач, доктор економічних наук, доцент
С. М. Халатур, доктор економічних наук, професор
Н. С. Шалімова, доктор економічних наук, професор
Н. В. Якименко-Терещенко, доктор економічних наук, професор
Іноземні члени редакційної колегії:
Аміт Кумар, доктор фінансів, доцент (м. Лакнау, Індія)
Ян Польцин, доктор економічних наук, професор (м. Піла, Польща)
Технічний редактор: О. В. Петрова
Дизайнер обкладинки: Я. В. Зоська
Журнал включено до переліку наукових фахових видань України
в галузі економічних наук (Категорія «Б»)
на підставі Наказу МОН України
від 17 березня 2020 року № 409 (Додаток № 1).
Галузь науки: економічні.
Спеціальності: 051 – Економіка; 071 – Облік і оподаткування;
072 – Фінанси, банківська справа та страхування; 073 – Менеджмент;
075 – Маркетинг; 076 – Підприємництво, торгівля та біржова діяльність;
292 – Міжнародні економічні відносини.
Журнал включено до міжнародної наукометричної бази Index
Copernicus International (Республіка Польща)
Усі права захищені. Повний або частковий передрук і переклади
дозволено лише за згодою автора і редакції.
При передрукуванні посилання на журнал "Держава та регіони.
Серія: Економіка та підприємництво" обов’язкове.
Редакція не обов’язково поділяє думку автора і не відповідає
за фактичні помилки, яких він припустився.
Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати
авторські оригінали, в тому числі змінювати назву та рубрикацію.
В статтю можуть вноситися зміни редакційного характеру
без згоди автора (авторів).
2
Держава та регіони
ЗМІСТ
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ
ТА ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ
Смирнова Н.В.
ЦІННІСНА ОРІЄНТАЦІЯ ПРАЦІ: ГЕНЕЗИС І РОЗВИТОК 4
СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
І МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ
Шибаєва Н.В., Квятко Т.М.
ВЕКТОРИ РЕФОРМУВАННЯ САП ЄС НА ПЕРІОД 2021–2027 РР. 8
ЕКОНОМІКА ТА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ
Олійник О.С.
УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ТУРИСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ 14
Самойленко Д.М.
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ
ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ КАТЕГОРІЇ «ПІДПРИЄМНИЦТВО» 23
Танклевська Н.С., Ярмоленко В.В.
УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ 32
Трохимець О.І., Гальцова О.Л., Гнатенко І.А.
СУТНІСТЬ ІННОВАЦІЙ ТА ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
ЗА УМОВ ЗМІНИ СПОЖИВЧИХ ПЕРЕВАГ
ТА МАРКЕТИНГОВОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДПРИЄМСТВ 40
ГРОШІ, ФІНАНСИ І КРЕДИТ
Ільчук П.Г., Коць О.О., Колосовська І.В.
ФІНТЕХ-КОМПАНІЇ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВПЛИВУ
НА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ 46
МАТЕМАТИЧНІ МЕТОДИ, МОДЕЛІ
ТА ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ЕКОНОМІЦІ
Горбачук В.М., Гавриленко С.О., Голоцуков Г.В.
АНАЛІЗ СКЛАДНИКІВ МІЖНАРОДНИХ РЕЙТИНГІВ
ОСВІТНЬО-НАУКОВИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ 54
Кузнєцова Г.О.
ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ
ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГНОЗНОЇ МОДЕЛІ
ЕНЕРГОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГІОНУ З ВИКОРИСТАННЯМ
ВІДНОВЛЮВАНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ 64
3
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
CONTENTS
ECONOMIC THEORY
AND HISTORY OF ECONOMIC THOUGHT
Smirnova Nadija
VALUABLE LABOR ORIENTATION: GENESIS AND DEVELOPMENT 4
WORLD ECONOMY
AND INTERNATIONAL ECONOMIC RELATIONS
Shіbaeva Natalia, Kviatko Tatiana
VECTORS OF EU CAP REFORMS FOR THE PERIOD 2021–2027 8
ECONOMY AND ENTERPRISE MANAGEMENT
Oliinyk Olga
PERSONNEL MANAGEMENT OF TOURIST ENTERPRISES 14
Samoilenko Dmitry
FORMATION AND DEVELOPMENT
OF THEORETICAL APPROACHES TO THE DEFINITION
OF THE CATEGORY “ENTREPRENEURSHIP” 23
Tanklevs’ka Nataliya, Yarmolenko Vitalina
CAPITAL MANAGEMENT OF INDUSTRIAL ENTERPRISES 32
Trokhymets Olena, Galtsova Olga, Hnatenko Iryna
THE ESSENCE OF INNOVATION AND INNOVATIVE ENTERPRISE
UNDER CONDITIONS OF CHANGE OF CONSUMER PREFERENCES
AND MARKETING BEHAVIOR OF ENTERPRISES 40
MONEY, FINANCES AND CREDIT
Ilchuk Pavlo, Kots Olha, Kolosovska Iryna
FINTECH COMPANIES: CURRENT STATE AND PROSPECTS OF INFLUENCE
ON THE UKRAINIAN FINANCIAL MARKET DEVELOPMENT 46
MATHEMATICAL METHODS, MODELS
AND INFORMATION TECHNOLOGIES IN ECONOMY
Gorbachuk Vasyl, Gavrilenko Serhii, Golotsukov Hennadii
ANALYSIS OF THE COMPONENTS OF INTERNATIONAL RANKINGS
RESEARCH-EDUCATIONAL INSTITUTIONS OF UKRAINE 54
Kuznyetsova Galyna
BASIC PRINCIPLES OF FORMATION
OF A TECHNICAL AND ECONOMIC FORECAST MODEL OF ENERGY SUPPLY
IN THE REGION USING RENEWABLE ENERGY SOURCES 64
4
Держава та регіони
© Смирнова Н.В., 2021
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ
ТА ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ
УДК 330.163; 331.101.23
DOI: https://doi.org/10.32840/1814-1161/2021-5-1
Смирнова Н.В.
кандидат економічних наук,
Відокремлений структурний підрозділ
«Криворізький фаховий коледж Національного авіаційного університету»
Smirnova Nadija
Candidate of Economic Sciences
Separated Structural Subdivision
“Kryvyi Rih Professional College of National Aviation University”
ЦІННІСНА ОРІЄНТАЦІЯ ПРАЦІ: ГЕНЕЗИС І РОЗВИТОК
VALUABLE LABOR ORIENTATION:
GENESIS AND DEVELOPMENT
Стаття присвячена опису соціально-економічної природи формування ціннісної орієнтації праці,
її виникненню й розвитку впродовж еволюції людського суспільства. Загалом під цінністю слід розу-
міти вартість праці, а саме певний грошовий результат, отриманий по її завершенні, але у більш
широкому варіанті значення терміна «цінність» містить особистісну складову частину діяльності
індивіда, являючи собою не лише економічну, але й соціально-психологічну категорію. Відповідно до
цього комбінацій індивідуальних факторів формування цінності праці існує безліч. Ця категорія є
вирішальним фактором формування й розвитку технологічного прогресу цивілізації, визначається
людськими інтересами залежно від виду суспільної формації, а також сприяє її поступовій зміні на
більш технологічно прогресивну. Отже, цінність праці не можна розглядати за заздалегідь скла-
деним шаблоном, асоціюючи бажання працювати чи його відсутність лише з відповідними діями
сторонніх осіб.
Ключові слова: цінність, праця, поділ праці, суспільство, річ, товар.
Статья посвящена описанию социально-экономической природы формирования ценностной ори-
ентации труда, ее возникновению и развитию в течение эволюции человеческого общества. В целом
под ценностью следует понимать стоимость труда, а именно определенный денежный результат,
полученный по его окончании, но в более широком варианте значение термина «ценность» содер-
жит личную составляющую деятельности индивида, представляя собой не только экономическую,
но и социально-психологическую категорию. В соответствии с этим комбинаций индивидуальных
факторов формирования ценности труда существует множество. Эта категория является опре-
деляющим фактором формирования и развития технологического прогресса цивилизации, опреде-
ляется человеческими интересами в зависимости от вида общественной формации, а также спо-
собствует ее постепенной замене на более технологически прогрессивную. Итак, ценность труда
нельзя рассматривать по предварительно составленному шаблону, ассоциируя желание работать
или его отсутствие лишь с соответствующими действиями посторонних лиц.
Ключевые слова: ценность, труд, разделение труда, общество, вещь, товар.
The value orientation of labor is the main component of its further eciency. It is what determines the em-
ployee’s attitude to the tasks being performed, to coworkers, and to the enterprise as a whole. Value is con-
sidered as a monetary remuneration for certain results of labor as an economic category. In a more detailed
sense, this category is dened as a set of external factors and personal qualities of an individual that contrib-
ute to obtaining a certain level of labor return. The inuence of these factors on the value orientation of labor
5
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
varied depending on the level of development of production technology. The decisive indicator was the desire
to have the necessary things to meet the needs of the levels І, ІІ, and ІІІ. People’s interests and aspirations
for self-improvement changed the course of civilizational progress, made adjustments, and contributed new
needs and things to realize them in the future. Humanity at the stage of the post-industrial and information and
technological society has a full range of commodity values due to the progress of the technological method of
production as the result of the value orientation of labor. This article is devoted to the description of the nature
of the elements of the value orientation of labor and its evolution in parallel with the evolution of civilization. It is
not possible to consider the nature of the formation of the value of labor as something established, static and
non-changing. Since human society is characterized by a multiplicity of characters and behaviors, there are
many personal attitudes toward work and combinations of factors that shape these attitudes. These include
elements of upbringing, the educational system, moral standards, culture and traditions in society, and each
individual’s personal perception of his or her own self, which is not very important. These components, both
individually and collectively, contribute to the formation of a certain stereotype of behavior in relation to work,
its results and personal participation in this process, consumer or constructive relationships in this process.
It is the value orientation of labor, which is inherent in a certain stage of transformation of social and production
relations.
Keywords: value, work, division of labor, society, thing, product.
Постановка проблеми. У більшості людей
поняття ціннісної орієнтації праці асоціюється з
рівнем її оплачуваності, певною кількістю еко-
номічного ресурсу, отриманого за її результата-
ми, відповідно до чого цінність розглядається
як суто економічна категорія. Однак з огляду на
переважання людської праці порівняно з авто-
матизованою можна стверджувати, що ціннісна
орієнтація праці має не лише суто економічний,
але й психологічний характер і є складною кате-
горією, природа якої ще достатньо не з’ясована.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Питання ціннісної орієнтації праці є доволі ак-
туальним, але водночас є відносно мало до-
слідженим, розглянутим переважно з точки
зору її класичного розуміння. Так, М.Є. Дейч і
А.Д. Шастун [1] ціннісну орієнтацію праці вба-
чали у її суспільній консолідації; С.В. Матяж і
А.О. Березянська [2] надають цьому поняттю
певної цілісності, але без історичної періодиза-
ції його формування; Т.В. Юзько [3] вважає, що
ефективність і, відповідно, цінність праці зале-
жать від рівня її сплачуваності.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Проте відсутній науковий
підхід, який би поєднував особистісні психоло-
гічні, економічні та історично-культурні фактори
формування цінності праці.
Формулювання цілей статті (постановка
завдання). З огляду на вищезазначене метою
статті є дослідження елементів формування
ціннісної орієнтації праці в контексті розвитку
суспільно-економічних відносин.
Виклад основного матеріалу дослідження.
Людська праця є актом діяльності свідомості і
залежить від власних мотивів та зовнішніх мо-
тивуючих факторів, які в сукупності визначають
ставлення певного індивіда до виконуваної ро-
боти та її кінцеву ефективність. Однак може ви-
никнути логічне питання про те, яку саме працю
буде виконувати людина: ту, яка добре оплачу-
ється, чи ту, яка приносить не лише матеріаль-
не, але й моральне задоволення. Однозначно
відповісти на це питання неможливо, оскільки
кожна особистість є індивідуальною, а комбі-
націй факторів впливу існуватиме безліч, але
можна лише впевнено сказати, що робота вико-
нуватиметься людиною тоді, коли вона являти-
ме собою для неї певну цінність. Отже, цінність
є визначальним елементом початку будь-якої
роботи.
Перш ніж з’ясувати залежність цінності праці
від її результативності і факторів, що її визна-
чають, слід розглянути цінність як економічну
й психологічну категорію. На більш побутовому
рівні цінність є вартістю, ціною, яку необхідно
заплатити за певну річ, роботу чи послугу. З точ-
ки зору мікроекономіки цінність розглядається
як нестача блага, а цінною є річ (товар, робота,
послуга), якої бракує у споживача. Більш зрозу-
мілим це стає щодо грошей, цінність яких про-
являється у їх здатності обмінюватися на речі
(товари, роботи, послуги), а також у їх частій
недостачі та відповідній бажаності збільшити
кількість. Окрім того, цінність можна визначи-
ти як певний рівень морального задоволення,
отриманого від використання об’єктів, таких як
твори мистецтва, музика, культурна спадщина,
споглядання й прослуховування яких покращує
настрій.
Отже, цінність можна розглядати як комплек-
сну категорію, сутністю якої є вартісна оцінка,
бажання отримати річ і моральне задоволен-
ня від її використання. Відповідно, всі складо-
ві частини, що визначають сутність категорії
«цінність», можна розглядати як дії, спрямова-
ні на визначення вартості речі, пошук шляхів
її отримання й використання. Однак ключовим
є питання цінності праці, яку можна визначити
у суто вартісному вираженні залежно не лише
від ступеня складності робіт і кваліфікації пра-
цівників, але й від ступеня їх особистих пере-
6
Держава та регіони
конань щодо доцільності їх здійснення. Так,
безпосередня участь студента у навчальному
процесі може розглядатися ним як час, який
потрібно змарнувати; цікаве місце отримання
нової корисної інформації; престижний статус у
відповідному навчальному закладі; можливість
знайти нових друзів і отримати веселе дозвіл-
ля; отримання знань з майбутньої спеціальності
задля працевлаштування і бажаного заробітку;
думка про те, що студентами повинні побувати
всі; отримання знань, працевлаштування, ви-
конання громадського обов’язку, тобто робота
задля розвитку економіки країни; отримання
стипендії; отримання диплому, оскільки знайомі
його теж отримали.
Отже. сутність, зміст і умови навчального
процесу однакові, а ставлення до нього з боку
студентів різне. Перш за все це спричинено їх
вихованням, тим середовищем, у якому вони
перебували до 11 років, поки не сформувався
їхній характер і певний набір поглядів. Друге
місце посідає вплив інформаційно-технологіч-
ного середовища. Третє місце можна віддати
особистим переконанням студентів. Цінність
навчання у більшості студентів визначається
можливістю отримання диплому, необхідніс-
тю знайти нових друзів та організувати власне
дозвілля.
Ціннісні орієнтири навчання у більш дорос-
лому віці переносяться на робочий процес і
створюють відповідальне чи безвідповідальне
ставлення до відвідування занять і виконання
виробничих завдань, що стає нормою організа-
ції робочого процесу працівника з усіма похід-
ними наслідками. Отже, не слід звинувачувати
працівника у відсутності ініціативи, бездіяльнос-
ті чи неуважному ставленні до його посадових
обов’язків за умови достатнього стимулювання
трудової активності. Річ тут не у помилках ке-
рівництва та недостатній оплачуваності роботи,
а в тому, що людина не бачить цінності викону-
ваної праці.
Отже, з усього вищезазначеного випливає
те, що людське розуміння цінності праці фор-
мується у підлітковому віці під впливом як ге-
нетичного коду особистості, так і системи вихо-
вання у певному інформаційно-технологічному
середовищі.
Розглядаючи ціннісну орієнтацію праці в іс-
торичному ракурсі прогресу людської цивіліза-
ції, маємо зазначити, що відповідна еволюцій-
на зміна цінностей відбувалася паралельно з
трансформацією людських потреб і, як наслі-
док, виробничих можливостей. Так, у первісних
(архаїчних) суспільствах більшість населення
задовольняла суто фізіологічні потреби й по-
треби у безпеці, відповідно до чого їх діяльність
спрямовувалась на забезпечення общини най-
необхіднішими речами, цінність яких розгляда-
лась як їх необхідність, тобто праця людей у
традиційному суспільстві має ціннісний харак-
тер, що виявляється у суто фізичній наявнос-
ті певної речі (харчів, одягу, меблів, посуду) й
спрямована на виготовлення відповідних зна-
рядь праці і самих речей як таких.
Відомо, що традиційне (архаїчне) суспіль-
ство є замкненим, самодостатнім і характеризу-
ється відсутністю коопераційних і торговельних
відносин між товаровиробниками, що значно
гальмує розвиток знарядь праці, підвищення
якості продукції і не спонукає виробників збіль-
шувати обсяги виробництва, конкурувати між
собою. Еволюція засобів виробництва у такому
суспільстві відбувається повільно, навіть непо-
мітно упродовж декількох поколінь, що відпо-
відним чином «розвиває» людські потреби.
Отже, ціннісна орієнтація праці людей за
умови традиційного суспільства спрямована на
задоволення першого рівня потреб із частко-
вою наявністю потреби самореалізації, що про-
являється в усній та образотворчій творчості.
Цінність праці має суто індивідуальний, особис-
тий характер, оскільки зумовлюється внутрішні-
ми мотиваційними чинниками, тобто мотивами,
що за умови традиційного суспільства мають
домінуючий характер. Зовнішніх мотивацій
практично не існує, адже кожна людина цілком
усвідомлює практичну цінність власної праці,
отже, не виникає необхідності у зовнішній моти-
вації (хочеш існувати – працюй).
З часом, за ступенем зростання кількості
населення, що суттєво впливає на характер
праці і появу нових потреб, відбувається пер-
ший великий суспільний поділ праці, а саме
відокремлення скотарства від землеробства
(10–12 тис. років тому), причому натуральне
господарство є визначальним, а цінність праці,
як це зазначалося вище, є похідною від корис-
ності речі.
За ступенем розвитку людських потреб ви-
никають спеціалізація окремих господарств
і відокремлення ремісництва від землероб-
ства, тобто ІІ великий суспільний поділ праці
(7–8 тис років тому) з появою трьох суспільних
класів, а саме землеробів, скотарів і ремісни-
ків, які періодично обмінюються надлишками
вироблених речей. За таких умов цінність праці
спрямована на задоволення особистісних по-
треб у необхідних речах, які з часом стають то-
варами-еквівалентами, беручи постійну участь
у обміні. Просте товарне виробництво не потре-
бує суттєвого прогресу засобів виробництва,
адже минають сторіччя, а технології майже не
змінюються, відповідно до чого не відбувається
жодних змін у людській свідомості щодо пере-
гляду ціннісної орієнтації праці.
7
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
Поступово у довільному обміні товарами ви-
окремлюється один товар-еквівалент, роль яко-
го з часом починає виконувати золото, маючи
всі необхідні для цього властивості. З появою
золота як засобу платежу з’являється клас тор-
говців, а речі перетворюються на товари, що й
стає початком ІІІ великого суспільного поділу
праці (4,5 тис років тому). Ціннісна орієнтація
праці на цьому етапі розвитку людської цивілі-
зації спрямована на задоволення особистісних
потреб у речах шляхом їх виробництва, пошу-
ку варіантів обміну чи більш дорогого продажу
товарів задля особистого товарного/грошового
зиску. Таке різноманіття ціннісних орієнтацій
зумовлено паралельним існуванням натураль-
ного, простого й розвиненого товарного ви-
робництва з відповідною градацією людських
потреб. Засоби виробництва еволюціонують
більш швидшими темпами, забезпечуючи ви-
готовлення товарів більш масово, а ціннісний
інтерес праці виробника обмежується двома
комбінаціями з трьох вищезазначених. Отже,
відбувається виробництво для себе і обмін/про-
даж надлишків або купівля товарів задля їх по-
дальшого перепродажу.
НТР і НТП значно полегшили людське життя,
але водночас суттєво знизили цінність фізичної
праці, замінивши її на автоматизовану, зали-
шивши більше часу на саморозвиток і самореа-
лізацію працівника, тобто замість використання
суто фізичної праці виникає потреба в інтелек-
туальній праці, спрямованій на створення но-
вих моделей машин і механізмів.
Отже, за ступенем розвитку людської циві-
лізації еволюціонують засоби праці, що, зре-
штою, приводить до IV великого суспільного
поділу праці у ХХ ст., а саме відокремлення
нематеріального виробництва від матеріаль-
ного, хоча суто нематеріального виробництва
як такого не існує. Так, транспорт, освіта, наука
мистецтво фактично є сферами, що надають/
виробляють нематеріальні послуги/товари, але
їх відповідне продукування не може відбувати-
ся без матеріальних засобів праці. Наприклад,
послугу освіти не можна виміряти кількістю здо-
бувачів певного рівня, компетенціями чи якіс-
ним складом науково-педагогічного персоналу.
Ці показники є нематеріальними і частково від-
носними, оскільки значною мірою залежать від
людського фактору, який піддається значному
впливу інформаційно-технологічного середови-
ща. Однак надавати відповідні послуги без ви-
користання засобів праці неможливо.
Висновки. Отже, ціннісна орієнтація праці
еволюціонувала паралельно з розвитком люд-
ської свідомості і засобів праці, які є логічним
наслідком такої взаємодії, а також залежить від
епохи, що визначає засади виховання, принци-
пи розподілу ресурсів, норми моралі та рівень
необхідної освіти й технології виробництва.
Фактично люди створюють технології, які потім
впливають на рівень їх свідомого ставлення до
праці, і, навпаки, технології здійснюють вплив
на людську свідомість.
Бібліографічний список:
1. Дейч М.Є., Шастун А.Д. Цінність праці та пра-
цівника в ідеології розвитку трудової сфери.
Управління економікою: теорія та практика.
2016. С. 24–41.
2. Матяж С.В., Березянська А.О. Класифікація
цінностей та ціннісних орієнтацій особистості.
Наукові праці. Соціологія. 2013. Вип. 213. Т. 225.
С. 27–30.
3. Юзько Т.В. Гідна оплата праці як необхідний атри-
бут захисту права на життя працівника. Підприєм-
ство, господарство і право. 2015. № 8. С. 21–25.
References:
1. Dejch M.Ye., Shastun A.D. (2016) Cinnist praci ta
pracivnika v ideologiyi rozvitku trudovoyi sferi [The
value of labor and the employee in the ideology of
labor development]. Economic management: theory
and practice, pp. 24–41. (in Ukrainian)
2. Matyazh S.V., Berezyanska A.O. (2013) Klasik-
aciya cinnostej ta cinnisnih oriyentacij osobistosti
[Classication of values and value orientations of
the individual]. Scientic works. Sociology, vol. 213,
no. 255, pp. 27–30. (in Ukrainian)
3. Yuzko T.V. (2015) Gidna oplata praci yak neobhidnij
atribut zahistu prava na zhittya pracivnika [Decent
pay as a necessary attribute to protect the right to
life of the employee]. Enterprise, economy and law,
vol. 8, pp. 21–25. (in Ukrainian)
8
Держава та регіони
СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
І МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ
УДК 338.246.027:631.11(477)
DOI: https://doi.org/10.32840/1814-1161/2021-5-2
Шибаєва Н.В.
доктор економічних наук, доцент,
доцент кафедри глобальної економіки
Державного біотехнологічного університету
Квятко Т.М.
кандидат економічних наук, доцент,
доцент кафедри маркетингу та медіакомунікацій
Державного біотехнологічного університету
Shіbaeva Natalia
Doctor of Economics, Associate Professor,
Senior Lecturer at the Department of Global Economics
State Biotechnological University
Kviatko Tatiana
Candidate of Economics, Associate Professor,
Senior Lecturer at the Department of Marketing and Mediacommunications
State Biotechnological University
ВЕКТОРИ РЕФОРМУВАННЯ САП ЄС НА ПЕРІОД 2021–2027 РР.
VECTORS OF EU CAP REFORMS FOR THE PERIOD 2021–2027
У статті визначено вплив аграрної політики на розвиток системи державного регулювання еконо-
мік країн-членів Європейського Союзу. Встановлено основну причину впровадження Спільної аграрної
політики (САП) для країн-членів ЄС. Проаналізовано низку ключових реформ, які були здійснені всере-
дині інтеграційного об’єднання. Також у роботі наведено основні економічні та соціальні цілі САП, які
включені до Договору про функціонування Європейського Союзу. Встановлено, що інституційна скла-
дова частина реформування САП отримала відображення у внесенні пропозицій у законодавчу основу
САП на період 2021–2027 рр. Проаналізовано низку інструментів, вимоги до їх використання та інди-
катори для вимірювання прогресу у наближенні до дев’яти конкретних цілей САП, які запропонувала
Єврокомісія країнам-членам ЄС для досягнення встановлених цілей. Розглянуто бюджет САП ЄС на
2014–2020 рр. та порівняно його з пропонованим бюджетом на 2021–2027 рр. (у постійних цінах 2018 р.).
Ключові слова: Спільна аграрна політика, Європейський Союз, Єврокомісія, Договір про функціо-
нування Європейського Союзу.
В статье определено влияние аграрной политики на развитие системы государственного регу-
лирования экономик стран-членов Европейского Союза. Установлена основная причина внедрения
Единой аграрной политики (ЕАП) для стран-членов ЕС. Проанализирован ряд ключевых реформ, ко-
торые были осуществлены внутри интеграционного объединения. Также в работе приведены ос-
новные экономические и социальные цели ЕАП, которые включены в Договор о функционировании
Европейского Союза. Установлено, что институциональная составляющая реформирования ЕАП
получила отражение во внесении предложений в законодательную основу ЕАП на период 2021–2027 гг.
Проанализирован ряд инструментов, требования к их использованию и индикаторы для измерения
прогресса в приближении к девяти конкретным целям ЕАП, которые предложила Еврокомиссия стра-
нам-членам ЕС для достижения установленных целей. Рассмотрен бюджетЕАП ЕС на 2014–2020 гг.
и проведено его сравнение с предлагаемым бюджетом на 2021–2027 гг. (в постоянных ценах 2018 г.).
Ключевые слова: Единая аграрная политика, Европейский Союз, Еврокомиссия, Договор о функ-
ционировании Европейского Союза.
© Шибаєва Н.В., Квятко Т.М., 2021
9
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
The article identies the impact of agricultural policy on the development of state regulation of the econ-
omies of European Union member states (EU). The main reason was the implementation of the Common
Agricultural Policy (CAP) for the EU member states. Some of the key reforms carried out within the frame-
work of the integration association were analyzed. It was found that the reform of CAP is due to the need to
address market price uncertainty, respond to expanding access to the EU market by free trade agreements,
use digital technologies to improve the accuracy and eciency of CAP tools, accelerate their practical appli-
cation, increase attention to environmental issues, environment, and climate change. The paper also presents
the main economic and social goals of the CAP, which are included in the Treaty on the Functioning of the
European Union. It was found that the institutional component of the CAP reform is reected in the introduc-
tion of proposals to the legislative framework of the CAP for the period 2021–2027. The proposals of the
European Commission have been formulated into nine key objectives, which are discussed in this paper.
Also analyzed are some of the tools, requirements for their use, and indicators for measuring progress toward
the nine specic CAP objectives that the European Commission has proposed to member states to achieve.
The 2014–2020 EU CAP budget is reviewed and compared to the proposed 2021–2027 budget (at constant
2018 prices). Based on the analysis of tasks, selected instruments for the implementation of the Common
Agrarian Policy for the period 2021–2027, their consistency with the strategic goals is determined, which is
ensured by the adoption of nine tasks for this stage, specifying strategic goals and reecting responses to
current challenges. The reduction in funding (functional component) is compensated by the strengthening of
institutional capacity through the introduction of a strategic planning tool, a shift in focus from performance
requirements, and the introduction of a system of indicators of progress in achieving goals for compliance with
the main legislative procedures of the democratic process in EU member states.
Keywords: Common Agricultural Policy, European Union, European Commission, Treaty on the Functio-
ning of the European Union.
Постановка проблеми. На час створен-
ня спільного ринку у 1958 р. аграрна політика
була важливою складовою частиною систем
державного регулювання економік шести кра-
їн-членів інтеграційного об’єднання. Принцип
вільного руху товарів стосовно продукції сіль-
ського господарства унеможливлював прове-
дення аграрної політики на рівні окремих країн,
що обумовило перенесення регулювання галу-
зі сільського господарства на рівень утвореної
спільноти. У цьому полягає основна причина за-
провадження Спільної аграрної політики (САП).
САП зазнала декількох основних реформ,
останні з яких були проведені у 2003 р., 2009 р.,
2013 р. (на фінансовий період 2014–2020 рр.).
Обговорення і законодавчі пропозиції стосовно
реформування САП після 2020 р. викликали
потребу спрощення правил використання ін-
струментів, які були запроваджені на попере-
дніх етапах. Також реформування обумовлено
необхідністю вирішення проблем невизначе-
ності ринкових цін, реагування на розширення
доступу на ринок ЄС відповідно до угод про
вільну торгівлю, використання цифрових техно-
логій для підвищення точності й ефективності
інструментів CAП, прискорення їх практичного
застосування, посилення уваги до питань на-
вколишнього середовища і змін клімату.
Європейській досвід реформування САП
за збереження її базових цілей і принципів є
корисним для інших країн, які перебувають на
етапі формування концептуальних основ регу-
лювання галузі сільського господарства.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Процеси, пов’язані з формуванням та реаліза-
цією САП ЄС на різних етапах її існування, до-
сліджували як закордонні, так і вітчизняні вчені.
Функціональні аспекти реалізації САП пред-
ставлені у працях Т. Джослінга [1], Б. Пасхавера,
О. Шубравської, Л. Молдаван [2], О. Попової [3],
Т. Зінчук [4; 5].
Інституційні аспекти САП досліджують
Ф. Бартоліні, Д. В’яджі [6], А. Метьюз, Л. Саль-
ватічі, М. Скоппола [7; 8].
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Прийняття законодавчих
пропозицій Європейської комісії щодо САП на
період 2021–2027 рр., визначення обсягів фі-
нансування підвищують інтерес до поставлених
завдань, вибраних інструментів їх досягнення в
контексті узгодження стратегічних і тактичних
орієнтирів САП в умовах сучасних політичних,
економічних, кліматичних викликів.
Формулювання цілей статті (постановка
завдання). Метою статті є аналіз завдань, ви-
браних інструментів реалізації САП на пері-
од 2021–2027 рр. з точки зору їх узгодженості
зі стратегічними цілями САП та ефективності
впливу на перебіг економічних процесів, під-
тримки сільського господарства, розвитку сіль-
ських регіонів.
Виклад основного матеріалу досліджен-
ня. Конкретні цілі CAП визначені у статті 39
Договору про функціонування Європейського
Союзу (Treaty on the Functioning of the European
Union, TFEU). Вони полягають у такому:
1) підвищення продуктивності сільського гос-
подарства шляхом сприяння технічному прогре-
су та забезпечення оптимального використання
факторів виробництва, зокрема робочої сили;
10
Держава та регіони
2) забезпечення справедливого рівня життя
фермерів;
3) стабілізація ринків;
4) забезпечення наявності запасів продо-
вольства;
5) встановленні прийнятних цін для споживачів.
Цілі є як економічними, так і соціальними, а
також сприяють захисту інтересів виробників і
споживачів. На практиці цілі CAП залишилися
незмінними з моменту вступу в силу Римсько-
го договору. Усі подальші реформи САП адап-
тували систему інструментів для ефективно-
го досягнення визначених Договором цілей.
Для розуміння змісту Реформи САП на період
2020–2027 рр. важливими є такі умови, у яких
функціонувала економіка країн ЄС:
– відновлення економічного зростання, але
низькі темпи останніми роками;
– невизначеність на ринках, яка спричинена
геополітичними подіями (вихід Великої Британії
з ЄС у січні 2020 р., криза взаємин ЄС і США);
– посилення протекціоністських тенденцій і
торговельних суперечок;
– необхідність дотримання зобов’язань
щодо сталого розвитку;
– запроваджень досягнень Четвертої науко-
во-технологічної революції.
Інституційна складова частина реформу-
вання отримала відображення у внесенні про-
позицій у законодавчу основу САП на період
2021–2027 рр. (СОМ (2018) 0392, 0393, 0394).
У цих документах закріплено пропозиції ЄК
стосовно забезпечення справедливих умов
і стабільного економічного майбутнього для
фермерів; встановлення більш високих амбіцій
щодо екологічних та кліматичних дій; захист по-
ложення сільського господарства в центрі євро-
пейського суспільства.
Пропозиції ЄК отримали втілення у форму-
люванні дев’яти конкретних цілей (рис. 1).
Дев’ять цілей охоплюють широке коло пи-
тань: від збереження біорізноманіття до за-
безпечення справедливих доходів фермерів.
Також цілі передбачають підтримку використан-
ня сучасних технологій та інновацій для кращо-
го розуміння й дотримання правил САП.
Для досягнення цих цілей Європейська ко-
місія (ЄК) запропонувала країнам-членам ЄС
низку інструментів, вимоги до їх використання
та індикатори для вимірювання прогресу у на-
ближенні до цілей.
Акцент зміщений із дотримання вимог на ре-
зультат і продуктивність. Універсальний підхід
замінено більш гнучкою системою. Країни-члени
Рис. 1. Цілі ЄК
Джерело: [9]
11
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
ЄС отримали більшу свободу у вирішенні того,
як краще досягти загальних цілей з урахуван-
ням конкретних проблем фермерів і сільських
спільнот. Основним інструментом стає стратегіч-
не планування, якому надано комплексний ха-
рактер (країни, на відміну від попередніх етапів
САП, мають складати єдиний стратегічний план
для власної галузі сільського господарства).
Стратегічне планування здійснюється у де-
кілька етапів. Розробленню стратегічних планів
окремих країн передує ретельне оцінювання
своїх потреб на основі аналізу сильних і слабких
сторін, можливостей і загроз (SWOT), яка прово-
диться у співпраці із зацікавленими сторонами,
у тому числі з ЄК. На другому етапі країни-члени
вибирають певні інструменти CAП і встановлю-
ють цілі, які піддаються кількісному оцінюванню.
Держави-члени повинні затвердити свої стра-
тегічні плани CAП з ЄК. Третій етап передбачає
складання річного звіту про результати діяль-
ності на основі своїх планів. Ці звіти допоможуть
ЄК відстежувати реалізацію політики й оцінюва-
ти прогрес у досягненні цілей, установлених на
бюджетний період. Якщо прогрес оцінюється як
недостатній, ЄК вимагатиме від держав-членів
провести аналіз недоліків і розробити план дій
щодо відновлення прогресу. Інакше ЄК може
призупинити виплати країні.
Якщо інституційна складова частина рефор-
мування САП на період 2021–2027 рр. отримала
підтримку більшості органів ЄС і країн-членів,
то у питаннях фінансування думки зацікавлених
сторін виявились неоднозначними [10].
Основними причинами цього є значна пито-
ма вага витрат на проведення САП у бюджеті
ЄС (наприклад, у 2018 р. на них припадали
33%) та обсяги фінансування у межах 1 і 2 стов-
пів (колон), які безпосередньо впливають на
чисті бюджетні трансферти країнам-членам.
Майбутній бюджет САП був запропонований
ЄК (COM (2018) 0322 2 травня 2018 р.). Струк-
туру фінансування пропонується не змінювати,
вона збереже два стовпи (колони) і два фонди,
такі як Європейський фонд сільськогосподар-
ських гарантій і Європейський фонд розвитку
сільських територій. У зв’язку з важливістю під-
тримки доходів фермерів базові платежі будуть,
як і раніше, залежати від розміру господарства
в гектарах. При цьому пріоритетною визначена
підтримка малих і середніх ферм, а також моло-
дих фермерів, тому зміни напрямів фінансуван-
ня полягають у такому:
– підвищення рівня підтримки малих і се-
редніх ферм;
– скорочення частки прямих платежів, які пе-
ревищують 60 000 євро на ферму, і обмеження
виплат на рівні 100 000 євро на ферму задля за-
безпечення справедливого розподілу платежів;
– мінімум 2% прямих виплат підтримки, які
виділяються кожній країні ЄС, зарезервовано
для молодих фермерів, а також доповнено фі-
нансовою підтримкою в рамках розвитку сіль-
ських районів і заходів, що полегшують доступ
до землі й передачі землі.
Бюджет САП ЄС на 2014–2020 рр. і пропо-
нований бюджет на 2021–2027 рр. постійних
цінах 2018 р.) представлено у табл. 1.
Порівняльній аналіз бюджету САП на
2014–2020 рр. і планованого бюджету на
2021–2027 рр. свідчить про його суттєве ско-
рочення у реальному вираженні (-15%), що
пов’язано з виходом із ЄС Великобританії і
потребами у фінансуванні нових пріоритетів
ЄС (міграція, зовнішні кордони, цифрова еко-
номіка, транспорт). Бюджет САП становить
324,2 млрд. євро в постійних цінах 2018 р. (для
правильного порівняння з попереднього бю-
джету необхідно відрахувати витрати для Вели-
кобританії). Перший компонент зберігає свою
першість (78,4%) навіть за скорочення на 11%,
тоді як видатки за другим фондом на розвиток
сільських районів скоротяться на 28%.
Таблиця 1
Бюджет САП ЄС на 2014–2020 рр. і пропонований бюджет на 2021–2027 рр.
(у постійних цінах 2018 р.)
Показник
EU28,
2014–2020 рр.
(A)
EU27,
2020 р.
(x 7) (B)
EU27,
2014–2020 рр.
(C)
EU27,
2021–2027 рр.
(D)
Відсоток
зміни
(B/D) (E)
Відсоток
зміни
(C/D) (F)
EAGF1 309 064 273 743 286 143 254 247 -7 -11
EAFRD2 102 004 93 877 96 712 70 037 -25 -28
Загальний
розмір CAP 411 068 367 621 382 855 324 284 -12 -15
Всього MFF 1 136,105 1 107 138 1 082 320 1 134,583 2 5
CAP
у % від MFF 36,1 33,2 35,3 28,5
Джерело: А. Массо, Ф. Негре «На шляху до спільної сільськогосподарської політики після 2020 р.»; порівняння
пакета реформ з діючими нормативними актами, Брифінг для комітету AGRI, 2018 р., Європейський парламент
12
Держава та регіони
Розходження у поглядах на майбутній бю-
джет САП серед країн-членів ЄС викликали такі
аспекти, як скорочення обсягів фінансування,
обмеження прямої підтримки для фермерів, ад-
міністративний тягар, пов’язаний з новими ви-
могами до продуктивності.
Без фінансової основи буде неможливо при-
йняти реформу CAП, тому перемовини щодо
майбутнього бюджету були продовжені, зокре-
ма, у грудні 2019 р. та лютому 2020 р.
Висновки. На практиці цілі CAП залишили-
ся незмінними з моменту вступу в силу Рим-
ського договору, що пояснюється їх гнучкістю
і здатністю враховувати модифікацію внаслі-
док подальших реформ. Необхідність рефор-
ми на 2021–2027 рр. обумовили нова ринкова
кон’юнктура, результати 4 НТР, посилення ува-
ги до питань навколишнього середовища і змін
клімату.
Реформування торкнулося інституційної
структури і мало прояв у визначенні Дев’яти
цілей, що охоплюють широке коло питань: від
збереження біорізноманіття до забезпечення
справедливих доходів фермерів і відповідних
інструментів, серед яких основним є комплек-
сне стратегічне планування. Для досягнення
цих цілей Європейська комісія запропонувала
країнам-членам ЄС низку інструментів, вимоги
до їх використання та індикатори для вимірю-
вання прогресу у наближенні до цілей.
Реформи в інституційному напрямі отрима-
ли схвалення країн-членів ЄС.
Реформування функціональної складової
частини, перш за все бюджету САП, викликало
неоднозначну реакцію країн-членів. Факторами
цього були скорочення обсягів фінансування,
обмеження прямої підтримки для ферм, адміні-
стративний тягар, пов’язаний із новими вимога-
ми до продуктивності.
Пошук компромісу, без якого неможлива САП,
обумовив проведення подальших перемовин
для узгодження інтересів усіх країн-членів.
Бібліографічний список:
1. Josling T. Trade Policy for Food Security: Farm
Policies of Developed Countries. International
Centre for Trade and Sustainable Development.
2010. URL: https://www.ictsd.org/sites/default/les/
research/2010/05/farm-policies-of-developed-cou
ntries.pdf (дата звернення: 08.12.2020).
2. Пасхавер Б., Шубравська О., Молдаван Л. та ін.
Виклики і шляхи агропродовольчого розвитку :
монографія. Київ, 2009. 432 с.
3. Попова О. Нові пріоритети Спільної аграрної по-
літики ЄС на 2014–2020 роки: стратегічні орієн-
тири для розвитку агросфери України. Економіка
АПК. 2013. № 12. С. 89–96.
4. Зінчук Т. Європейська інтеграція: проблеми адап-
тації аграрного сектору економіки : монографія.
Житомир : ДВНЗ «Державний агроекологічний
університет», 2008. 384 с.
5. Зінчук Т. Сучасна парадигма Спільної аграр-
ної політики ЄС як протидія глобальним ви-
кликам та дезінтеграції. Економіка АПК. 2017.
№ 10. С. 78–85.
6. Bartolini F., Viaggi D. The Common Agricultural
Policy and the Determinants of Changes in EU Farm
Size. Land Use Policy. 2013. Vol. 31. P. 126–135.
7. Matthews A. The budgetary context for the CAP
after 2020. 2017. URL: http://capreform.eu/the-
budgetary-context-forthe-cap-after-2020 (дата звер-
нення: 08.12.2020).
8. Matthews A., Salvatici L., Scoppola M. Trade Impacts
of Agricultural Support in the EU. International
Agricultural Trade Research Consortium (IARTC),
Commissioned Paper. 2017. January. No. 19. 120 р.
9. Key policy objectives of the future CAP. URL:
https://ec.europa.eu/info/food-farming-sheries/key-
policies/common-agricultural-policy/future-cap/key-
policy-objectives-future-cap_en#nineobjectives
(дата звернення: 09.12.2020).
10. Sievidova I., Oliynik T., Chorna A., Vitkovskyi Y.,
Kvyatko T, Plyhun S. Problems and Prospects of
Budgetary Financing of Social Protection in Ukraine.
European Journal of Sustainable Development.
2021. No. 10 (2). P. 219–230.
References:
1. Josling T. (2010) Trade Policy for Food Security:
Farm Policies of Developed Countries. Internation-
al Centre for Trade and Sustainable Development.
Available at: https://www.ictsd.org/sites/default/les/
research/2010/05/farm-policies-of-developed-coun-
tries.pdf (accessed 08 December 2020).
2. Paskhaver B., Shubravska O., Moldavan L. ta in.
(2009) Vyklyky i shliakhy ahroprodovolchoho rozvyt-
ku [Challenges and ways of agri-food development].
Kyiv. (in Ukrainian)
3. Popova O. (2013) Novi priorytety Spilnoi ahrar-
noi polityky YeS na 2014–2020 roky: stratehichni
oriientyry dlia rozvytku ahrosfery Ukrainy [New pri-
orities of the EU Common Agricultural Policy for
2014–2020: strategic guidelines for the develop-
ment of Ukraine’s agro-sphere]. Ekonomika APK,
no. 12, pp. 89–96.
4. Zinchuk T. (2008) Yevropeiska intehratsiia: prob-
lemy adaptatsii ahrarnoho sektora ekonomiky
[European integration: problems of adaptation of
the agricultural sector of the economy]. Zhytomyr:
DVNZ “Derzhavnyi ahroekolohichnyi universytet”.
(in Ukrainian)
5. Zinchuk T. (2017) Suchasna paradyhma Spilnoi ah-
rarnoi polityky YeS yak protydiia hlobalnym vyklykam
ta dezintehratsii [The modern paradigm of the EU
Common Agricultural Policy as a response to glob-
al challenges and disintegration]. Ekonomika APK,
no. 10, pp. 78–85.
6. Bartolini F., Viaggi D. (2013) The Common Agricul-
tural Policy and the Determinants of Changes in EU
Farm Size. Land Use Policy, vol. 31, pp. 126–135.
7. Matthews A. (2017) The budgetary context for the
CAP after 2020. Available at: http://capreform.eu/
the-budgetary-context-forthe-cap-after-2020 (acces-
sed 08 December 2020).
13
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
8. Matthews A., Salvatici L., Scoppola M. (2017) Trade
Impacts of Agricultural Support in the EU. Internatio-
nal Agricultural Trade Research Consortium (IARTC),
Commissioned Paper. January 2017, no. 19, p. 120.
9. Key policy objectives of the future CAP. Available
at: https://ec.europa.eu/info/food-farming-sheries/
key-policies/common-agricultural-policy/future-cap/
key-policy-objectives-future-cap_en#nineobjectives
(accessed 09 December 2020).
10. Sievidova I., Oliynik T., Chorna A., Vitkovskyi Y.,
Kvyatko T., Plyhun S. (2021). Problems and Pros-
pects of Budgetary Financing of Social Protection in
Ukraine. European Journal of Sustainable Develop-
ment, no. 10 (2), pp. 219–230.
14
Держава та регіони
ЕКОНОМІКА ТА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ
УДК 336.422.2
DOI: https://doi.org/10.32840/1814-1161/2021-5-3
Олійник О.С.
кандидат економічних наук,
доцент кафедри туризму та готельно-ресторанної справи
Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
Oliinyk Olga
Candidate of Economics,
Senior Lecturer at the Department of Tourism and Hotel and Restaurant Business
Kamianets-Podilskyi Ivan Ohiienko National University
УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ТУРИСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ
PERSONNEL MANAGEMENT OF TOURIST ENTERPRISES
Стаття розкриває сутність кількох понять управління персоналом у соціальному та еконо-
мічному напрямах у туристичних підприємствах України. Звернено особливу увагу на економічну
категорію «персонал» та на цілу низку визначень науковцями сучасності цього поняття. Зазна-
чено особливі якості управління персоналом туристичного підприємства, а також висвітлено ме-
тоди та групи принципів управління. Приділено увагу факторам виробничих процесів у туристич-
них підприємствах. Проаналізовано використання персоналу в суб’єктах туристичної діяльності
України. Надано характеристику стану освіченості персоналу в галузі туризму України та рівня
продуктивності персоналу. Звернено увагу на середньооблікову кількість штатних працівників та
кількість подорожуючих українців за кордон у 2018 р. Зроблено прогноз рівня продуктивності праці
персоналу в галузі.
Ключові слова: персонал, управління, соціально-економічне управління, підприємство, якість пер-
соналу, туристична галузь, туроператори, турагенти.
Статья раскрывает сущность нескольких понятий управления персоналом в социальном и эко-
номическом направлениях в туристических предприятиях Украины. Обращено особое внимание
на экономическую категорию «персонал» и на целый ряд определений учеными современности
этого понятия. Указаны особые качества управления персоналом туристического предприятия, а
также освещены методы и группы принципов управления. Уделено внимание факторам производ-
ственных процессов в туристических предприятиях. Проанализировано использование персонала
в субъектах туристической деятельности Украины. Предоставлена характеристика состояния
образованности персонала в сфере туризма Украины и уровня производительности персонала.
Обращено внимание на среднеучетное количество штатных работников и количество путеше-
ствующих украинцев за границу в 2018 г. Сделан прогноз уровня производительности труда пер-
сонала в отрасли.
Ключевые слова: персонал, управление, социально-экономическое управление, предприятие, ка-
чество персонала, туристическая отрасль, туроператоры, турагенты.
Reveals the essence of personnel management in social and economic areas. Particular attention is paid
to the economic category of “sta” and a number of denitions by scientists of the modernity of this concept.
Features of quality of personnel management are specied. The use of personnel and tourist enterprises of
Ukraine is analyzed. Problem statement in general and its connection with important scientic or practical tasks.
In today’s environment, enterprise management activities involve the optimal use of all types of investments,
especially labor. However, if a company wants to maximize prots and other indicators, it really needs to take
care of people, and this will bring positive results, and therefore there is a need for a broad study of the concepts
of “sta”, “personnel management”, as well as an analysis of the use of sta engaged in tourism activities.
© Олійник О.С., 2021
15
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
An analysis of recent research and publications that have begun to address this issue. In the modern economy
there is considerable theoretical and practical experience in the eld of management and use of personnel,
as well as the quality of personnel management. Personnel management in various areas, namely in social
and economic and still not thoroughly studied, as a result of which scientists-theorists and practitioners-econ-
omists continue to study this problems, M.D. Vinogradsky, A.M. Vinogradskaya, O.M. Shkanova deal with
this issue. O.A. Grishnova, N.M. Polyvyana, S.F. Pokropivny, V.M. Kovalyov, N.I. Yesinova, G.T. Zavinovska,
O.P. Krainyk, O.P. Barvinski, I.L. Petrova, V.M. Petyukh, V.O. Khramov and others. The purpose of the
study: to study the essence of the concepts of “sta”, “personnel management”, as well as to explore the
use of sta in the tourism industry. Taking into account all these factors of inuence on the enterprise,
they can have a positive or negative impact, and therefore it is necessary to take them into account when
calculating the management of enterprises in the future. Thus we came to the conclusion that the greatest
eect and quality of personnel management is achieved with the application of all methods of interest and
persuasion, methods, principles, functions and criteria for assessing the personnel of the enterprise, which
we will study further. Using the sta in the tourist enterprises of Ukraine, it should be noted that their num-
ber is small, especially in the northern and eastern regions. The sta is mostly women, young people are
involved, as well as people with higher or secondary special education in the eld of tourism. Thus, it can
be noted that, having overcome the pandemic, enterprises of tourist activity will actively restore work and
expand their activities towards the development of domestic tourism using young respectively educated
people.
Keywords: personnel, management, social and economic management, enterprise, quality of personnel,
tourist branch, tour operators, travel agents.
Постановка проблеми. В умовах сучасності
діяльність керівництва підприємств оптималь-
но використовує всі види вкладень, особливо
трудові. Якщо підприємство бажає отримувати
найкращі прибуткові та інші показники, воно
дійсно має піклуватись про людей, і це прине-
се позитивні результати, тому виникла необхід-
ність широкого вивчення понять «персонал»,
«управління персоналом», а також аналізу ви-
користання персоналу підприємств, що займа-
ються туристичною діяльністю.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
У сучасній економічній науці накопичено зна-
чний теоретичний та практичний досвід із
проблематики управління та використання
персоналу, якості управління персоналом.
Управління персоналом у різних напрямах, а
саме в соціальному та економічному, досі до-
сконало не вивчено, в результаті чого науковці-
теоретики та практики-економісти продовжують
займатися дослідженням цієї проблеми. Зокре-
ма, це питання вивчають М.Д. Виноградський,
А.М. Виноградська, О.М. Шканова, О.А. Грішно-
ва, Н.М. Полив’яна, С.Ф. Покропивний, В.М. Ко-
вальов, Н.І. Єсінова, Г.Т. Завіновська, О.П. Край-
ник, О.П. Барвінські, І.Л. Петрова, В.М. Петюх,
В.О. Храмов.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. В туристичній галузі
України приділяється мало уваги спостережен-
ню та аналізу персоналу, який задіяний на цих
підприємствах, що має негативний вплив на ді-
яльність підприємств.
Формулювання цілей статті (постановка за-
вдання). Метою статті є уточнення сутності по-
няття «персонал», а також дослідження викорис-
тання персоналу в туристичній галузі України.
Виклад основного матеріалу дослідження.
В процесі дослідження управління персона-
лу на підприємствах учені-економісти вияви-
ли цілу низку проблем. Так, О.А. Грішнова та
Н.М. Полив’яна розділяють думку про те, що
всі проблеми управління персоналом можна
об’єднати в п’ять груп [1, с. 64–75], такі як про-
блеми в суб’єкті управління персоналу; пробле-
ми інформаційно-методичного забезпечення
управління персоналом; проблеми неадекват-
ності соціального середовища; проблеми у
структурі пропозиції на ринку праці; проблеми в
об’єкті управління персоналу.
Таким чином, проблеми в суб’єкті управління
персоналом є результатом відсутності стратегіч-
ного управління підприємством; відсутності ви-
значення ролі та місця управління персоналом
туристичного підприємства в стратегічному плані
підприємства; застарілих, механічних підходів до
управління персоналом. Проблеми інформацій-
но-методичного забезпечення управління персо-
налом полягають у відсутності методичної бази
формування внутрішнього ринку праці; обмеже-
ності інформації стосовно стану зовнішнього рин-
ку праці. Проблеми неадекватності соціального
середовища полягають у відсутності системи ана-
лізу та обліку змін у соціальному середовищі, що
унеможливлює врахування їх впливу на рішення у
сфері управління персоналом. Проблеми у струк-
турі пропозиції на ринку праці охоплюють появу
дефіцитні категорії персоналу; вікові «провали» у
пропозиції за окремими категоріями працівників;
професійну вузькопрофільність молоді; нестачу
спеціалістів у галузі стратегічного управління.
Проблеми в об’єкті управління персоналу пе-
редбачають недостатній рівень знань, невисоку
вмотивованість, старіння навичок працівників.
16
Держава та регіони
Таким чином, процес управління персона-
лом є складним, багатогранним, який діє за ме-
тодами дослідження, за допомогою принципів,
виконуючи окремі функції та використовуючи
методи управління. Дослідження стану управ-
ління персоналом на підприємствах доречно
здійснювати за допомогою методів, які об’єднані
в групи методів.
Принципи управління персоналом підприєм-
ства складаються з двох груп. Перша група ха-
рактеризує вимоги до управління персоналом,
а друга визначає напрями розвитку управління
персоналом. Перша група принципів включає
принципи відповідності функцій управління
персоналом цілям виробництва; оптимального
співвідношення управлінських орієнтацій; еко-
номічності; прогресивності; перспективності;
оперативності; комплексності; оптимальності;
науковості; узгодженості; стійкості; прозорості;
комфортності. Другій групі підпорядковані прин-
ципи концентрації; спеціалізації; паралельнос-
ті; гнучкості; безперервності; ритмічності та ці-
леспрямованості.
Всі наведені принципи управління персона-
лом реалізуються у взаємодії, їх співвідношен-
ня залежить від конкретних умов функціонуван-
ня підприємства [2, с. 26–27]. На нашу думку,
для підвищення ефективності управління під-
приємством необхідно весь цей процес здій-
снювати згідно із загальноприйнятими етапами,
хоча управління персоналом має свої особли-
вості. Так, управління персоналом спрямоване
на практичні дії, дає значущі результати щодо
вирішення проблем підприємства; управління
персоналом спрямоване на індивідуальність та
її задоволення; управління персоналом під час
розроблення стратегічних цілей орієнтується
на перспективне господарювання.
Маючи теоретичне підґрунтя, управління
персоналом включає деякі функції, такі як пла-
нування, організація, керівництво, контроль та
регулювання. Як ми можемо зауважити, ефек-
тивність господарювання на підприємствах до-
сягається також за умови виконання цих функ-
цій, тільки більш детально, а саме планування й
прогнозування персоналу; маркетингу персона-
лу; розвитку персоналу; аналізу й розвитку за-
собів мотивації праці; створення оптимальних
умов праці; оформлення та обліку персоналу;
аналізу та регулювання трудових відносин; роз-
роблення організаційних структур управління;
надання юридичних послуг; розвитку соціаль-
них послуг. Це зауваження є неоднозначним і
непоодиноким [3, с. 19–20].
Визначивши, що штатний склад або персо-
нал підприємства є ключовим фактором розви-
тку підприємства, зазначаємо, що коли підпри-
ємство проявляє турботу про своїх працівників,
то це позитивно відображається на результатах
праці, отже, на ефективності господарювання
всього підприємства, а за умови автоматизації
нетворчої праці всього персоналу підприємства
стає необхідним розроблення автоматизованих
комплексів задач, які виникають на підприєм-
стві з цього питання. Отже, сучасна концепція
управління персоналом підприємства поля-
гає в підвищенні ролі людського фактору, осо-
бистості робітника, знання його мотивації та
вміння її спрямовувати на вирішення завдань
підприємства. Процес виробництва впливає
на персонал підприємства за допомогою різ-
них обставин або факторів, що реалізуються
переважно разом. Проаналізуємо ці фактори.
Так, сутність першого фактору полягає в таких
складових частинах, як ієрархічна структура ор-
ганізації; відносини з владою; примушення лю-
дини з боку влади; системний контроль. Другий
фактор розкривається за допомогою виробле-
них спільних цінностей, соціальних норм, уста-
новки поведінки та її регламентованості. Третій
фактор характеризується рівноправністю відно-
син та їх власністю, рівновагою сторін та з ура-
хуванням економічної ситуації.
Вивчення стану управління персоналу на
підприємстві здійснюється за допомогою різних
способів дослідження або методів. Методи ви-
вчення стану управління персоналу на підпри-
ємстві включають систему задіяних методів, а
саме методи формування, обґрунтування, впро-
вадження, обстеження та аналізу, тобто чинна
система управління персоналом на підприєм-
стві передбачає використання низки методів, які
класифікуються і взаємопов’язані. Так, методи
формування включають системний підхід; ме-
тоди аналогій, моделювання, функціонально-
вартісного аналізу, творчих нарад, колективного
блокноту, морфологічного аналізу; експертно-
аналітичний, блочний, досвідний та інші методи.
Методи обґрунтування містять методи ана-
логій, порівнянь, нормативний, експертно-ана-
літичний, моделювання фактичного й бажаного
стану досліджуваного об’єкта тощо.
Методи впровадження включають методи
навчання, перепідготовки та підвищення ква-
ліфікації працівників апарату управління, залу-
чення громадських організацій, функціонально-
вартісного аналізу.
Методи обстеження складають низку обслі-
дувань, а саме самообстеження, інтерв’ювання,
бесіди, активного спостереження протягом робо-
чого дня, моментні спостереження, анкетування.
Методи аналізу містять системний аналіз,
економічний аналіз, декомпозицію, методи по-
слідовної підстановки, порівнянь, експертно-
аналітичний, моделювання, балансовий, до-
свідний, аналогій.
17
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
Використовуючи методи економічного ана-
лізу, проаналізуємо управління та використан-
ня персоналу туристичних підприємств. Серед
персоналу підприємств, що займаються турис-
тичною діяльністю, є люди, які належать до
різних категорій ознак персоналу, отже, ними
необхідно управляти комплексно. До управлін-
ня персоналом на цих підприємствах застосо-
вуються різні підходи й методи. До молодого по-
коління, які мають вищу чи середню спеціальну
освіту в галузі туризму, керівники підприємств
ставляться коректно, оскільки вони вже підго-
товлені теоретично, їх необхідно тільки спрямо-
вувати та координувати на відповідні заходи.
Для характеристики персоналу підприємств
туристичної галузі України будемо використову-
вати роки стабілізації в цій галузі, яка в період
сьогодення переживає важкі часи у зв’язку з
пандемією, яка почалася в кінці 2019 р. Вико-
ристовуючи статистичні дані, охарактеризуємо
використання персоналу підприємств туристич-
ної діяльності України (табл. 1). Дані свідчать
про тенденції, які склалися в туристичній галузі
України протягом 2017–2018 рр. Незважаючи
на ситуаційний стан економіки країни, продо-
вження стратегій реформування, в туристичній
галузі держави сформувався сталий стан із мо-
ментами покращення.
За аналізований період задіяння кадрів зросло
на 9%, що є результатом позитивних тенденцій у
цьому економічному середовищі, але за віковою
ознакою помітне відносне старіння, оскільки част-
ка молоді до 30 років скоротилась на 1,6% від за-
гальної кількості працюючих, хоча в абсолютному
значенні молоді на відповідних підприємствах
стало більше. Також якщо брати до уваги ген-
дерну рівність у цій галузі, то тут помітна значна
перевага у зайнятості жінок. Так, їхня чисельність
як в абсолютному, так і у відносному значеннях
є значною і зростає. Така тенденція притаманна
більшості підприємств цієї галузі.
Питання освіченості персоналу туристичних
підприємств є актуальним у період сучасності,
оскільки ринок надання цих послуг вимагає ви-
сококваліфікованих фахівців. Ситуація з цього
питання в Україні є досить проблемною. Части-
ну цієї проблеми проаналізуємо за допомогою
статистичних даних, що подані в табл. 2.
За аналізований період в Україні стан освіче-
ності персоналу в галузі туризму має тенденцію
до підвищення, хоча можна відзначити низку
таких особливостей:
– середньооблікова кількість штатних пра-
цівників, що мають вищу або середню спеціаль-
ну освіту в галузі туризму і працюють в туропе-
раторів, хоч і збільшилась на 141 особу, але їх
частка знизилась на 3,2%;
– середньооблікова кількість штатних пра-
цівників, що мають вищу або середню спеці-
альну освіту в галузі туризму і є суб’єктами, що
здійснюють екскурсійну діяльність, зросла на
5 осіб, а їх частка зросла на 5,1%.
Щодо фізичних осіб – підприємців, то ситуа-
ція не є однозначною з таких причин:
– середньооблікова кількість штатних пра-
цівників, що мають вищу або середню спеці-
альну освіту в галузі туризму і працюють в ту-
роператорів, зросла на 238 осіб, але їх частка
знизилась на 2,6%;
– середньооблікова кількість штатних пра-
цівників, що мають вищу або середню спеці-
альну освіту в галузі туризму і є суб’єктами, що
здійснюють екскурсійну діяльність, зросла на
6 осіб, а їх частка знизилась на 10,5%.
Чинна система підготовки спеціалістів у ту-
ристичній галузі, в тому числі в готельно-ресто-
ранних закладах, дає змогу молоді оволодівати
азами знань у цьому напрямі, а суб’єкти турис-
тичної діяльності активно використовують цю
частину населення [5–7].
Дані свідчать про те, що за досліджуваний
період абсолютне значення задіяних осіб, які
мають вищу або середню спеціальну освіту в
галузі туризму, зростає, а відносне коливання
перебуває в межах 40% від кількості всіх заді-
яних на відповідних підприємства.
Ситуація з рівнем освіченості працівників у
галузі туризму складна й вимагає належної ува-
Таблиця 1
Використання персоналу в суб’єктах туристичної діяльності України
Показники 2017 р. 2018 р.
всього, осіб частка, % всього, осіб частка, %
Середньооблікова кількість штатних працівників 8 190 100,0 8 934 100,0
зокрема, кількість жінок 5 917 72,2 6 548 73,3
кількість чоловіків 2 273 27,8 2 386 26,7
кількість осіб, які мають вищу або середню
спеціальну освіту в галузі туризму 3 379 41,3 3 531 39,5
кількість осіб до 30 років 2 139 26,1 2 192 24,5
Джерело: [4], адаптовано автором
18
Держава та регіони
ги задля реалізації для здійснення позитивних
реформ у цій галузі. Необхідно відзначити той
факт, що підприємці використовують працю осіб
здебільшого без відповідної освіти, відповідно,
з меншим рівнем оплати. Також зауважимо, що
керівники підприємств у цій галузі приймають
на роботу не спеціалістів цієї галузі, а філоло-
гів, що вільно володіють кількома іноземними
мовами, задля розвитку міжнародного туризму,
який є більш дохідним.
Це питання необхідно вирішувати на дер-
жавному рівні. Навчальні заклади України, які
готують фахівців у галузі туризму, мають вста-
новлювати оплату за навчання на невисокому
рівні, підвищувати якість надання освітніх по-
слуг, бути забезпеченими відповідною матері-
альною базою, працювати зі стейкхолдерами
тощо.
Матеріальна забезпеченість персоналу ту-
ристичних підприємств залежить від дохіднос-
ті цих підприємств, тому звернемо увагу на це
питання, аналізуючи дані, що подані в табл. 3.
Дохідність туристичних підприємств за дослі-
джуваний період в усіх і юридичних, і фізичних
особах зростає. Відповідно до наданих показ-
ників діяльності суб’єктів туристичної діяль-
ності України, розрахунковий показник продук-
тивності праці персоналу цих підприємств має
тенденцію до зростання, крім тих, хто працює
турагентами, тобто фізичними особами – під-
приємцями. Так, порівнюючи дані 2018 р. з да-
ними 2017 р., зазначаємо, що продуктивність
праці персоналу туроператорів зросла на 9,3%,
персоналу турагентів юридичних осіб на
10,2%, а суб’єктів, що здійснюють екскурсійну
діяльність, – на 45,5%. Фізичні особи підпри-
ємці, які здійснюють екскурсійну діяльність, під-
вищили рівень продуктивності праці на 50,6%,
а ті, що працюють турагентами, знизили свою
продуктивність на 27,5%.
Маючи необхідні дані, за допомогою регре-
сійно-кореляційного аналізу ми зробили від-
повідний алгоритм і побудували таке рівняння
залежності рівня продуктивності праці від фак-
торів, що не мають прямого впливу на нього:
у = -32,075 + 0,158x1 - 0,245x2, (1)
де у – рівень продуктивності праці на підпри-
ємствах туристичної галузі, тис. грн./особу; х1
дохід від надання туристичних послуг, тис. грн.;
х2 – середньооблікова кількість штатних праців-
ників, осіб.
Розрахований множинний коефіцієнт регре-
сії має значення 0,92, що свідчить про висо-
кий ступінь зв’язку факторних і результативних
ознак.
Під час моделювання зміни рівня продуктив-
ності праці передбачено отримання результатів
зміни рівнів показників. У процесі моделювання
ми визначили перспективні розрахунки.
Динаміка факторів впливу на рівень продук-
тивності праці персоналу досліджуваних під-
приємств відрізняється нестаціонарним харак-
тером, тому для їх прогнозування використані
трендові моделі, що дають змогу врахувати тен-
денції всіх процесів у фінансово-господарській
діяльності цих підприємств як щодо загально-
державних, так і щодо галузевих особливостей.
Використання цих моделей є коректним щодо
умов зміни прогнозних показників у зоні їх пе-
редбачуваного інтервалу. Трендові моделі ви-
Таблиця 2
Стан освіченості персоналу в галузі туризму в Україні
Показник
Юридичні особи Фізичні особи – підприємці
туропе-
ратори турагенти суб’єкти* туропе-
ратори турагенти суб’єкти*
2017 рік
Середньооблікова кількість
штатних працівників, осіб 4 638 3 348 204 2 018 83
зокрема, кількість осіб з
освітою** 1 781 1 524 74 791 32
кількість осіб без освіти*** 2 857 1 824 130 1 227 51
2018 рік
Середньооблікова кількість
штатних працівників, осіб 4 809 3 934 191 2 808 135
зокрема, кількість осіб
з освітою** 1 787 1 665 79 1 029 38
кількість осіб без освіти*** 3 022 2 269 112 1 779 97
* суб’єкти, що здійснюють екскурсійну діяльність; ** суб’єкти, що мають вищу або середню спеціальну освіту в галузі
туризму; *** суб’єкти, що не мають вищої або середньої спеціальної освіти в галузі туризму
Джерело: [4], адаптовано автором
19
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
значають загальний напрям розвитку, головну
тенденцію (тренд) часових рядів (рядів динамі-
ки). Отже, ми використовували трендові моделі
такого типу:
Y = A ˣ Ln (x) ± B. (2)
Провівши дослідження динаміки розрахун-
кових показників діяльності підприємств, ми
відзначимо дещо неоднакові тенденції зміни
показників за майбутній період, що показано в
табл. 4 та на рис. 1. Звичайно, всі прогнозні по-
казники будуть реальними, якщо науковці світі
знайдуть вихід із ситуації, що склалася з панде-
мією. Тільки в цьому разі туристична діяльність,
яка найбільш вражена, зможе відновити діяль-
ність туроператорів, турагентів та суб’єктів, що
здійснюють екскурсійну діяльність; розширити
ринок надання туристичних послуг; підвищити
освіченість персоналу своїх підприємств; на-
ростити обсяги надання свої послуг.
Досліджуючи суб’єкти туристичної діяльнос-
ті України, можемо відзначити, що в її різних ре-
гіонах розвиток туризму не є однаковим [8; 9].
Це є наслідком низки передумов, основни-
ми серед яких є наявність історико-культурної
спадщини, природні та рекреаційні умови, що
впливають на набір подорожей туристів.
Задовольняючи потреби в туристичних по-
слугах, суб’єкти туристичної діяльності в Україні
діють та розвиваються, підтримуючи різні тен-
денції розвитку.
Враховуючи регіональні особливості турис-
тичної діяльності в Україні, зазначаємо, що
частка в загальному обсязі суб’єктів туристич-
ної діяльності в регіонах неоднакова, відповід-
но, кількість задіяних штатних працівників у них
різна, на що вказано в табл. 5.
Регіональний аналіз діяльності суб’єктів турис-
тичної діяльності України вказує на більшість за-
Таблиця 3
Стан рівня продуктивності праці персоналу в галузі туризму в Україні
Показник
Юридичні особи Фізичні особи – підприємці
туропе-
ратори турагенти суб’єкти* туропе-
ратори турагенти суб’єкти*
2017 р.
Середньооблікова кількість
штатних працівників, осіб 4 638 3 348 204 2 018 83
Дохід від надання
туристичних послуг, тис. грн. 17 917 371,6 552 130,0 33 473,7 497 002,4 22 651,9
Продуктивність праці,
тис. грн./ос. 3 863,2 164,92 164,1 246,3 272,9
2018 р.
Середньооблікова кількість
штатних працівників, осіб 4 809 3 934 191 2 808 135
Дохід від надання
туристичних послуг, тис. грн. 20 307 544,1 715 185,5 46 538,9 501 180,1 55 472,3
Продуктивність праці,
тис. грн./ос. 4 222,8 181,8 243,7 178,5 410,9
* суб’єкти, що здійснюють екскурсійну діяльність
Джерело: [4], адаптовано автором
Таблиця 4
Прогноз рівня продуктивності праці персоналу галузі туризму в Україні
Показник
Юридичні особи Фізичні особи – підприємці
туропе-
ратори турагенти суб’єкти* туропе-
ратори турагенти суб’єкти*
2023 рік
Продуктивність праці,
тис. грн./ос. 4 635,8 214,4 292,4 265,2 512,5
2025 рік
Продуктивність праці,
тис. грн./ос. 5 388,5 137,5 365,6 297,8 616,3
* суб’єкти, що здійснюють екскурсійну діяльність
Джерело: розраховано автором
20
Держава та регіони
діяних штатних працівників в окремих регіонах, а
саме в Центральному, Західному та Південному.
Ця ситуація підтверджує наявність у цих регіонах
передумов розвитку туристичної галузі в Україні.
Крім регіональних передумов розвитку ту-
ристичної галузі в Україні на галузь має нега-
тивний вплив останніми роками розвиток ви-
їзного туризму. Населення, не розглядаючи всі
куточки України, отримавши безвізовий режим
пересування, подорожує цілою низкою країн, в
результаті чого використання трудових ресурсів
у цій галузі перебуває не на високому рівні.
У 2018 р. громадяни України подорожували
до 116 країн світу [4], загальна їх кількість ста-
новила більше 516 тис. осіб. Значна частина
подорожуючих відвідала Єгипет, Туреччину та
інші країни, про що свідчить рис. 2.
Враховуючи ситуацію, що склалася у світі у
зв’язку з пандемією, маємо надію на подальшу
тенденцію до зростання використання персона-
лу на підприємствах туристичної галузі саме в
Україні, а не використання молодих спеціалістів
цієї галузі в закордонних туристичних підприєм-
ствах як дешевої робочої сили через економіч-
ну скруту, що склалася в Україні.
Висновки. Враховуючи вищевикладене, ми
можемо відзначити, що з огляду на всі названі
чинники впливу на підприємство вони можуть
мати позитивний чи негативний вплив, тому
необхідно їх обов’язково враховувати під час
Рис. 1. Тенденції прогнозних рівнів продуктивності праці
персоналу туристичних підприємств України
0
1000
2000
3000
4000
5000
6000
Юридичні особи тур-
оператори
Юридичні особи турагенти
Юридичні особи суб’єкти,*)
Фізичні особи - підприємці
тур-оператори
Фізичні особи - підприємці
турагенти
Фізичні особи - підприємці
суб’єкти, *)
Таблиця 5
Середньооблікова кількість штатних працівників у 2018 р. по регіонах України
Регіони Усього
зокрема,
кількість
працівників
туроператорів
кількість
працівників
турагентів
кількість
працівників суб’єктів,
що здійснюють
екскурсійну діяльність
осіб частка, % осіб частка, % осіб частка, % осіб частка, %
Україна 8 934 100,0 4 809 100,0 3 934 100,0 191 100,0
Центральний 6 087 68,1 3 692 76,8 2 317 58,9 78 40,8
Північний 123 1,4 25 0,5 94 2,4 4 2,1
Південний 600 6,7 97 2,0 469 11,9 34 17,8
Західний 1 412 15,8 912 19,0 422 10,7 75 39,3
Східний 712 80,0 80 1,7 632 16,1
Джерело: [5], адаптовано автором
21
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
розрахунку господарювання підприємств у по-
дальшому, тому можна дійти висновку, що най-
більший ефект і якість управління персоналом
досягається в разі застосування всіх способів
зацікавленості та переконання, методів, принци-
пів, функцій та критеріїв оцінювання персоналу
підприємства, які будемо вивчати далі, звертаю-
чи особливу увагу на освіченість персоналу.
Отже, використовуючи персонал у туристич-
них підприємствах України, маємо відзначити,
що його кількість незначна, особливо в північ-
них та східних областях.
Серед персоналу більшість складають жін-
ки, задіються молоді люди, а також особи, які
мають вищу або середню спеціальну освіту в
галузі туризму. Таким чином, можна відзначити,
що, подолавши пандемію, підприємства турис-
тичної діяльності активно відновлять роботу і
розширять свою діяльність у напрямі розвиту
вітчизняного туризму з використанням молодих
та відповідно освічених осіб.
Бібліографічний список:
1. Грішнова О.А. Інноваційна стратегія управління
персоналом у контексті забезпечення конкурен-
тоспроможності підприємства. Науковий вісник
ЧДІЕУ. 2013. № 1. С. 64–75.
2. Пащенко О.П. Сучасні методи управління змі-
нами на підприємстві. Вісник ЖДТУ. 2014.
№ 2. С. 170–176.
3. Копець Г., Кулиняк І.Я., Дзюрах Ю.М. Теоретич-
ні аспекти розвитку туристичних підприємств із
застосуванням сучасних концепцій менеджмен-
ту при роботі з персоналом. Modern Economics.
Рис. 2. Кількість подорожуючих українців за кордон у 2018 р., осіб
Джерело: [4], адаптовано автором
2019. 16. С. 27–33. DOI: https://doi.org/10.31521/
modecon.V16(2019)-04.
4. Сайт Державної служби статистики України.
URL: http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення:
10.05.2020).
5. Про туризм : Закон України від 15 вересня 1995 р.
№ 324/95-ВР. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/
show/324/95-вр (дата звернення: 01.05.2020).
6. Жовнер В.Ю. Наукові підходи до вивчення кон-
курентоспроможності фахівців туристичного
бізнесу. Актуальні проблеми психології. 2015.
Вип. 1 (43). С. 86–91.
7. Дутка Г.Я. Конкурентоспроможність закладів ви-
щої освіти Львівської області у підготовці май-
бутніх фахівців туристичного та готельно-ресто-
ранного бізнесу. Науковий вісник НЛТУ України.
2018. Вип. 28 (4). С. 56–62.
8. Стратегія розвитку туризму та курортів на період
до 2026 року : Розпорядження Кабінету Міністрів
України від 16 березня 2017 р. № 168-р. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/168-2017-р
(дата звернення: 01.05.2020).
9. Стеченко Д.М. Науково-методичні основи під-
вищення ефективності використання природно-
рекреаційного потенціалу регіону. Вісник ДІТБ.
Серія: Економіка, організація та управління під-
приємствами туристичної індустрії та турис-
тичної галузі загалом. 2009. № 13. wС. 117–125.
References:
1. Hrishnova O.A. (2013) Innovatsiina stratehiia up-
ravlinnia personalom u konteksti zabezpechennia
konkurentospromozhnosti pidpryiemstva. Naukovyi
visnyk ChDIEU, no. 1, pp. 64–75.
2. Pashchenko O.P. (2014) Suchasni metody upravlin-
nia zminamy na pidpryiemstvi. Visnyk ZhDTU, no. 2,
pp. 170–176.
22
Держава та регіони
3. Kopets H.R., Kulyniak I.Ya., Dziurakh Yu.M. (2019)
Teoretychni aspekty rozvytku turystychnykh pid-
pryiemstv iz zastosuvanniam suchasnykh kont-
septsii menedzhmentu pry roboti z person-
alom. Modern Economics, no. 16, pp. S. 27–33.
DOI: https://doi.org/10.31521/modecon.V16(2019)-
04.
4. Sait Derzhavnoi sluzhby statystyky Ukrainy. URL:
http://www.ukrstat.gov.ua (accessed 10 May 2020).
5. Pro turyzm: Zakon Ukrainy vid 15.09.1995
324/95-VR. Available at: http://zakon3.rada.gov.ua/
laws/show/324/95-vr (accessed 01 May 2020).
6. Zhovner V.Yu. (2015) Naukovi pidkhody do vyvchen-
nia konkurentospromozhnosti fakhivtsiv turys-
tychnoho biznesu. Aktualni problemy psykholohii,
vol. 1(43), pp. 86–91.
7. Dutka H.Ya. (2018) Konkurentospromozhnist zak-
ladiv vyshchoi osvity Lvivskoi oblasti u pidhotovtsi
maibutnikh fakhivtsiv turystychnoho ta hotelno-resto-
rannoho biznesu. Naukovyi visnyk NLTU Ukrainy,
vol. 28(4), pp. 56–62.
8. Stratehiia rozvytku turyzmu ta kurortiv na period
do 2026 roku: Rozporiadzhennia Kabinetu Minis-
triv Ukrainy vid 16.03.2017 № 168-r. Available at:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/168-2017-r
(accessed 01 May 2020).
9. Stechenko D.M. (2009) Naukovo-metodychni os-
novy pidvyshchennia efektyvnosti vykorystannia
pryrodno-rekreatsiinoho potentsialu rehionu. Visnyk
DITB. Ser.: Ekonomika, orhanizatsiia ta upravlinnia
pidpryiemstvamy turystychnoi industrii ta turystych-
noi haluzi zahalom, no. 13, pp. 117–125.
23
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
УДК 330.564.224
DOI: https://doi.org/10.32840/1814-1161/2021-5-4
Самойленко Д.М.
аспірант кафедри підприємництва та економіки підприємства
Університету митної справи та фінансів
Samoilenko Dmitry
Postgraduate Student
at the Department of entrepreneurship and business economics
University of Customs and Finance
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК
ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ
КАТЕГОРІЇ «ПІДПРИЄМНИЦТВО»
FORMATION AND DEVELOPMENT
OF THEORETICAL APPROACHES TO THE DEFINITION
OF THE CATEGORY “ENTREPRENEURSHIP
Статтю присвячено огляду сучасних наукових підходів до визначення сутності категорії «підпри-
ємництво». Охарактеризовано та визначено взаємозв’язок між категоріями «підприємець», «підпри-
ємницька функція» та «підприємництво» на основі побудови асоціативно-семантичного ланцюга,
що наочно демонструє історичну еволюцію та роль підприємництва. Побудовано часовий контину-
ум розвитку етапів становлення змісту та виокремлено структуроутворюючі чинники категорії
«підприємництво». На основі критичного аналізу трактувань категорії «підприємництво» в сучасній
науковій літературі, а також за результатами вивчення цілісних знань про генезис і з урахуванням
практичних досягнень у теорії підприємництва ідентифіковано основні наукові підходи до змістов-
ного наповнення категорії «підприємництво», такі як економічний, особистісний, інноваційний, регіо-
нальний, соціальний, інституціональний. Особливу увагу приділено питанню виокремлення ключових
акцентів в ідентифікованих підходах. Обґрунтовано авторський підхід до трактування сутності ка-
тегорії «підприємництво».
Ключові слова: підприємництво, асоціативно-семантичний ланцюг, еволюція, континуум розви-
тку, структуроутворюючі чинники.
Статья посвящена обзору современных научных подходов к определению сущности категории
«предпринимательство». Охарактеризована и определена взаимосвязь между категориями «пред-
приниматель», «предпринимательская функция» и «предпринимательство» на основе построения
ассоциативно-семантической цепи, что наглядно демонстрирует историческую эволюцию и роль
предпринимательства. Построен временной континуум развития этапов становления содержа-
ния и выделены структурообразующие факторы категории «предпринимательство». На основе
критического анализа трактовок категории «предпринимательство» в современной научной ли-
тературе, а также по результатам изучения целостных знаний о генезисе и с учетом практиче-
ских достижений в теории предпринимательства идентифицированы основные научные подходы к
содержательному наполнению категории «предпринимательство», такие как экономический, лич-
ностный, инновационный, региональный, социальный, институциональный. Особое внимание уделе-
но вопросу выделения ключевых акцентов в идентифицированных подходах. Обоснован авторский
подход к трактовке сущности категории «предпринимательство».
Ключевые слова: предпринимательство, ассоциативно-семантическая цепь, эволюция, конти-
нуум развития, структурообразующие факторы.
The article is devoted to a review of modern scientic approaches to the denition of the category “entrepre-
neurship”. Interrelation between the categories of “entrepreneur”, “entrepreneurial function” and “entrepreneur-
ship” is characterized and determined based on the building of an associative-semantic chain, which clearly
demonstrates the historical evolution and role of entrepreneurship. It is justied that in historical terms, before
dening the category “entrepreneurship”, the development of the concept was shifted from a xation on the
© Самойленко Д.М., 2021
24
Держава та регіони
identication of entrepreneurship with an option to carry a risk to the desire of the entrepreneur to use a new
combination of factors of production – innovation. A time continuum of content evolution is built, which clearly
demonstrates the continuity of the processes of improving the properties of business on the formation of a
specic contribution to all spheres of socio-economic life of society. The research species structure-forming
factors of the category “entrepreneurship”: independent, system, at one’s own risk activity, targeted, consisten-
cy, interdependence, legal and social responsibility, initiative. Based on a critical analysis of the interpretations
of the category “entrepreneurship” in the modern scientic literature, as well as the results of the study of ho-
listic knowledge about the genesis and given the practical achievements in the theory of entrepreneurship, the
author identies the main scientic approaches to detail the category of “entrepreneurship”, namely economic,
personal, innovative, regional, social and institutional. Particular attention is drawn to the separation of key
aspects in the identied approaches. The article argues that in dening the term “entrepreneurship”, scientists,
on the one hand, focus on it as the process of searching for new opportunities, implementing new production
ways, overcoming previous restrains; on the other hand, scientists focus on the riskiness of actions, creative
activity and the availability of entrepreneur’s specic qualities, organization of new potential, protable busi-
ness, and creative activity in economy that requires specic personal qualities. It is put forward the author’s
approach to interpreting the category “entrepreneurship” under which entrepreneurship is a set of ongoing and
active processes operating in conditions of economic freedom, risk and uncertainty due to which the entrepre-
neur takes full responsibility for commercial success, prot generation and meeting social needs.
Keywords: entrepreneurship, essence, associative-semantic chain, development continuum, struc-
ture-forming factors.
Постановка проблеми. Підприємництво яв-
ляє собою вид економічної діяльності, яка ви-
ступає каталізатором розвитку окремих галузей
та економіки держави загалом. Сьогодні дина-
мізм розвитку світових економік визначається
не матеріально-речовим змістом, а темпами
розвитку інновацій та підприємництва. Створен-
ня багатства країни залежить від конкуренто-
спроможності підприємств, які в ній функціону-
ють та розвиваються, тобто прямо залежить від
можливостей підприємців і менеджерів. Немає
різниці, хто саме генерує капітал: приватний чи
корпоративний підприємець, адже, зрештою,
вони обидва розвивають економіку держави.
Незважаючи на те, що нині загальновизна-
но, що підприємницька діяльність є одним з
основних рушіїв промислового динамізму, еко-
номічного розвитку та зростання, у досліджен-
нях понятійно-категоріального апарату щодо
самої категорії «підприємництво» існують роз-
біжності. Це здебільшого пов’язано з тим, що
підприємницька діяльність належить до сфери,
яка присутня у багатьох підгалузях у кількох
дисциплінах, таких як економіка, управління/
адміністрування бізнесу, соціологія, психологія,
економічна та культурна антропологія, історія
бізнесу, стратегія, маркетинг, фінанси та геогра-
фія, представляючи різноманітні дослідницькі
традиції, перспективи та методи. За таких умов
надзвичайно актуальним є дослідження еволю-
ції етапів становлення та змістовного наповне-
ння категорії «підприємництво». Актуальність
вищезазначених питань зумовила вибір теми,
мети й завдань дослідження.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Питанням дослідження змістовного наповнення
категорії «підприємництво» приділяється зна-
чна увага у наукових працях представників за-
рубіжної економічної думки, таких як Р. Кантіль-
йон, А. Сміт, А. Маршал, І. Тюнен, А. Мангольд,
Д. Рікардо, К. Бодо, Й. Шумпетер, М. Вебер,
Л. фон Мізес, Ф. Хайєк, Г. Саймон, Е. Долан,
Д. Ліндсей, П. Друкер, Дж.М. Кейнс, П. Саму-
ельсон, Р. Хизрич. Серед відомих вітчизняних
економістів слід виділити таких, як С. Варналій,
С. Герасимчук, І. Герчиков, А. Дегтяр, Г. Геєць,
І. Дмитрієв, В. Зубов, Л. Кривега, С. Мочерний,
О. Устенко, С. Чеботар, Ф. Єфімов, В. Подсо-
лонко, Т. Миронов.
Водночас досі недостатньо опрацьованими
залишаються теоретичні аспекти категоріаль-
ного апарату. Так, підприємницька діяльність
розглядається з різних дисциплінарних точок
зору та на різних рівнях аналізу, використову-
ються різноманітні методи, що ускладнює ви-
значення межі сфери діяльності цієї категорії.
Одним із результатів, на який вказує більшість
дослідників, є відсутність спільної теоретичної
бази та центральної дослідницької парадигми.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Незважаючи на значну
кількість наукових досліджень, недостатньо
розкритими залишаються питання обґрунтуван-
ня теоретичних та практичних аспектів підпри-
ємницької діяльності, залишається поза увагою
еволюція теоретичних підходів до становлення
та розвитку категорії «підприємництво», без
урахування якої достатньо важко розробити
прикладні рекомендації у сфері ефективного
інформаційного забезпечення підприємниць-
кої діяльності, які б відповідали економічним
законам та закономірностям сучасної України.
Це актуалізує питання розширення наукового
поля досліджень у цьому напрямі.
Формулювання цілей статті (постановка за-
вдання). Метою статті є дослідження еволюції
25
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
теоретичних підходів до становлення категорії
«підприємництво». Для досягнення встановле-
ної мети поставлено та вирішено такі завдання:
– побудовано семантичний ланцюг та ви-
значено ключові структуроутворюючі чинники
категорії «підприємництво»;
– сформовано континуум розвитку етапів
становлення змісту категорії «підприємництво»;
– ідентифіковано та охарактеризовано ос-
новні підходи до визначення сутності категорії
«підприємництво».
Виклад основного матеріалу досліджен-
ня. Характер підприємницької діяльності, його
функціональний зміст залежать від стадії роз-
витку цивілізації та технологічної парадигми, що
характеризує рівень її розвитку. Технологічні ре-
волюції, впливаючи на уклад життя всіх людей,
не можуть не вносити закономірні еволюційні
зміни в таку сферу людської діяльності (а та-
кож особливих здібностей), як підприємництво
[20, с. 5]. Нова трансформаційна економіка сьо-
годні увійшла в еру інформаційного простору, в
якому сектор інформаційних технологій посідає
провідне місце в розвитку підприємництва. Стає
очевидним те, що нові умови розвитку ставлять
перед підприємствами та підприємцями нові
вимоги функціонування, що суттєво впливає на
зміст підприємницької діяльності.
Слід визначити, що сучасна економічна тео-
рія зосереджена на розв’язанні певних проблем
у галузях економіки, залишаючи поза увагою пи-
тання зміни економічної поведінки підприємства,
оскільки реальність сьогодні завжди буде відріз-
нятись від того, що було ще вчора. Тільки прак-
тичний досвід дасть змогу визначити сутність
категорії «підприємство» та її взаємозв’язок із
сучасним інформаційним простором. З огляду
на це теорія підприємництва отримала широкий
резонанс поглядів вітчизняних і зарубіжних уче-
них, що вимагає проведення детального аналізу
історичного генезису категорії «підприємництво»
через призму економічних підходів та поглиблен-
ня уявлення про її змістовну сутність.
Підприємництво, або підприємницька діяль-
ність, невід’ємно пов’язано зі своїм об’єктом, а
саме підприємством або підприємцем. Можна
стверджувати, що підприємницька діяльність
це господарська діяльність в умовах ринкової
економіки. Іноді її замінюють узагальненим
терміном «бізнес». Проте історично спочатку
з’явилось поняття «підприємець». Появу цього
терміна пов’язують із французьким економіс-
том і банкіром ірландського походження Р. Кан-
тильоном (1697–1734 рр.), який у роботі «Нарис
про природу торгівлі» визначав підприємця як
людину, яка за певної ціною купує засоби ви-
робництва, щоб виробити продукцію та продати
її задля одержання доходу [22, с. 76].
Французький економіст Жан Батист Сей
(1803 р.) стверджував, що «підприємець діє на
власний рахунок та ризик задля отримання ви-
годи, володіючи при цьому знаннями й досві-
дом, вміло комбінуючи фактори виробництва
(землю, капітал та працю) тощо» [13, с. 34].
Серед слов’янського народу поняття «під-
приємництво» з’явилося приблизно в середині
XIX ст., про що свідчить «Тлумачний словник»
В. Даля (1863 р.), у якому автор визначає під-
приємця як «торговця, здатного до великих
оборотів; сміливого, рішучого, відважного на
справи».
Так, підприємець попадає у центр економіч-
ної системи, стає об’єктом наукового вивчен-
ня, закладається початок досліджень категорії
«підприємництво», а підприємницька функція
ототожнюється з ризиком та невизначеністю.
Проведене дослідження економічної літера-
тури [1–24] дало змогу визначити, що залежно
від цілей дослідження науковці трактують тер-
мін «підприємництво» як комбінацію факторів
виробництва, а саме праці, землі та капіталу;
запровадження нових технологій та здійснення
нових комбінацій (Й. Шумпетер, 1982 р.); живу
творчу силу, яка властива самому підприємцю
.К. Гінс, 1940 р.); результат ідей, втілених у
капітал (Л. Мізес, 1949 р.); «міст» між суспіль-
ством загалом, особливо його неекономічними
складовими частинами, і організаціями, орієн-
тованими на отримання прибутку (Л.А. Коль,
1959 р.); використання будь-якої можливості з
максимальною вигодою (П. Друкер, 1964 р.);
арбітраж або діяльність, що приводить до рів-
новаги (І. Кірцнер, 1979 р.); динамічний процес
нарощування багатства (Р. Ронштадт, 1984 р.);
процес створення чогось нового, що володіє
вартістю . Хизрич, Д. Тіммонс, Л. Смолл, О. Дін-
джі, 1985 р.); безпосередню самостійну, сис-
тематичну, на власний ризик діяльність із ви-
робництва продукції, виконання робіт, надання
послуг задля отримання прибутку (Закон Укра-
їни «Про підприємництво», 1991 р.); певну сис-
тему життєдіяльності підприємств, у центрі якої
стоїть підприємець – компетентний господар,
здатний забезпечити організацію господарства
на підставі новітніх досягнень економічної та
технічної науки (Ю. Ніколенко, 1990 р.); сферу
економічної діяльності, у якій реалізує себе під-
приємець – новатор, який породжує нові потре-
би споживачів і способи їхнього задоволення
(І. Брциєва, 1994 р.); певний тип господарської
поведінки, для якої характерні ініціативність,
постійний пошук нових можливостей (С. Со-
боль, 1994 р.).
Враховуючи зарубіжний досвід, українські
вчені виділяють такі ключові характеристики
категорії «підприємництво» [1–4; 6; 15; 16; 18],
26
Держава та регіони
як самостійне організаційно-господарське но-
ваторство на основі використання різних мож-
ливостей для випуску нових товарів або старих
новими методами [15, с. 47]; самостійна, ініціа-
тивна, систематична, на власний ризик госпо-
дарська діяльність [4]; діяльність, яка здійсню-
ються на власний ризик і під власну майнову
відповідальність задля отримання підприєм-
ницького доходу [2, с. 21]; провідний сектор рин-
кової економіки, який забезпечує насиченість
ринку товарами та послугами, сприяє здоровій
конкуренції [3, с. 22]; прагнення отримати при-
буток [1, c. 38]; інноваційний та нестандартний
підхід до вирішення справ [6, c. 22]; ризиковий
характер підприємницької діяльності [18, c. 28].
Така доволі багатоаспектна варіативність трак-
тування категорії «підприємництво» свідчить
про її міждисциплінарність.
Як свідчить проведений теоретичний аналіз,
кожен науковець розглядає категорію «підпри-
ємництво» під певним кутом зору, акцентуючи
увагу на різних аспектах підприємницької ді-
яльності. Це, з одного боку, вказує на багато-
гранність досліджень, а з іншого боку, свідчить
про недостатню розробленість теоретико-ме-
тодологічного забезпечення підприємницької
діяльності.
Здійснений науковий пошук дав змогу вста-
новити, що на початку становлення наукової
думки науковці розуміли підприємця як «ви-
нахідника і дослідника у своїй галузі», який
орієнтований на отримання доданої вартості.
Нам дуже імпонує точка зору І.Г. фон Тюнена,
який визначав підприємця через осмислення
джерела його прибутку, що розумівся як дохід,
що залишається від валового прибутку діло-
вої операції після сплати відсотка на інвесто-
ваний капітал [16, c. 42]. Вчений наголошує на
тому, що отриманий прибуток – це винагорода
підприємця за прийняття на себе тих ризиків,
які через непередбачуваність ніхто не зможе
покрити.
Сьогодні економісти повністю погоджуються
з характеристиками, наданими І.Г. фон Тюне-
ном, проте називають як головний фактор, не-
обхідний для здійснення підприємництва, саме
інноваційність – особливий інструмент підпри-
ємництва, який спрямований на те, щоб транс-
формувати наявні ресурси у нові властивості
задля створення благ.
Академік В. Геєць наголошує на тому, що
сьогодні конкурентна перевага повинна створю-
ватись підприємствами постійно, вона не може
бути статичною, адже для того, щоби бути кра-
щим або просто втриматись на ринку, необхідно
випереджати своїх конкурентів [3, c. 3]. За умов
динамічного середовища досягти стійких конку-
рентних переваг на ринку можна лише за раху-
нок впровадження в підприємницьку діяльність
інноваційних інструментів.
Заслуговує на увагу підхід англійського
економіста Дж.С. Мілля, відповідно до яко-
го завдання підприємця полягає в тому, щоби
«вловити» момент, коли і в якому секторі буде
відбуватися зростання споживання, куди будуть
переміщатися трудові ресурси, а також у який
момент і скільки треба інвестувати капіталу.
Величина прибутку підприємця складається з
таких компонентів, як плата за ризик, винаго-
рода від негайного марнування свого капіталу,
плата за працю і мистецтво, необхідне для здій-
снення контролю над виробництвом [14, c. 129].
Безумовно, для свого часу економіст дуже
комплексно охарактеризував особливості під-
приємницької діяльності, проте зараз перелік
компонентів слід доповнити критичним мислен-
ням, інноваційним підходом до ведення бізнесу
та швидкою адаптованістю до змін.
На нашу думку, позиція німецького економіс-
та В. Зомбарта [8] чітко вписується в гіпотезу
Дж.С. Мілля, який спробував ширше осмислити
сутність підприємництва. Його поняття підпри-
ємця не збігається ні з капіталістом, ні з фа-
брикантом, ні з купцем, ні з роботодавцем. Під-
приємництво – це «здійснення далекоглядного
плану, що вимагає тривалої співпраці декількох
людей», а підприємець – це буржуа, який, якщо
хоче мати успіх, повинен здійснювати в єдності
функції завойовника, організатора і торговця.
На думку вченого, головною метою підприємця
є прагнення до процвітання і зростання своєї
справи, а підлеглою метою – зростання прибут-
ку. Той, хто прагне перш за все до прибутку, ніко-
ли не стане справжнім підприємцем [22, c. 29].
Зазначимо, що сьогодні така позиція поки що не
стала загальним переконанням українських під-
приємців.
Таким чином, класична економічна теорія
допускає різні погляди на роль і сутність під-
приємництва. На основі узагальнення пред-
ставлених трактувань сутності та змісту катего-
рії «підприємництво» побудовано семантичний
ланцюг (рис. 1), який дає змогу окреслити його
логічний розвиток в економічній теорії.
На сучасному етапі розвитку вітчизняної
економіки підприємництво виступає основної
рушійною силою економічного розвитку дер-
жави. Наведений семантичний ланцюг наочно
демонструє історичну еволюцію та роль під-
приємництва. Це дало змогу розробити конти-
нуум розвитку етапів становлення підприєм-
ництва, який показує безперервність процесів
удосконалення підприємницьких властивостей
щодо формування певного вкладу в усі сфе-
ри соціально-економічного життя суспільства
(рис. 2).
27
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
Розглядаючи еволюцію розвитку терміна
«підприємництво», маємо зазначити, що іс-
торично розвиток концепції до визначення
сутності підприємництва розпочався з концен-
трації уваги на ототожненні підприємництва з
можливістю нести ризик. Поступово економісти
почали виділяти таку особливу рису, як іннова-
ційність, тобто ключовий акцент економічного
розвитку країни залежав від прагнення підпри-
ємця використовувати нову комбінацію факто-
рів виробництва. Враховуючи те, що підприєм-
ництво пов’язано з особистою свободою, яка
Рис. 1. Асоціативно-семантичний ланцюг розвитку категорії «підприємництво»
Джерело: складено автором на основі узагальнення джерел [1–24]
Підприємець Підприємництво
Підприємницька
функція
Рис. 2. Континуум розвитку етапів становлення змісту категорії «підприємництво»
Джерело: складено автором
особисті риси
Підприємець Підприємницька
функція Підприємництво
1900 р. 1950 р. 2000 р. Теперішній час
дія в умовах
ризику
(Р. Кантільйон,
А. Сміт, 1755 р.)
об’єднання
факторів
виробництва
(Ж.Б. Сей,
К. Маркс 1800 р.)
ж
ива творча
сила, властива
самому
підприємцю
(Г.К. Гінс,
1940 р.)
несення тягаря
ризику
(Й. Тюнен,
1850 р.)
тягар справжньої
невизначеності
(Ф. Найт,
1921 р.)
маркетинг та
інновації
(П. Друкер,
1964 р.)
введення
інновацій
(Й. Шумпетер,
А. Маршалл,
Л. Мізес,
1920–1949 рр.)
забезпечення
тенденцій до
рівноваги
(І. Кірцнер, 1975 р.)
«міст» між
суспільством,
орієнтованим на
отримання
прибутку
(А. Коль, 1949 р.)
повна
відповідальність за
можливу невдачу
(А. Шапіро,
К. Веспер,
1975–1980 рр.)
процес створення
інновацій і нових
підприємств
(Д. Куратко,
Р. Ходжетс,
1989 р.)
вилучення
природних благ,
виробництво або
придбання та
продаж товарів
(А. Хоскинг,
1990 р.)
провідний сектор
ринкової економіки,
який забезпечує
насиченість ринку
товарами та
послугами, сприяє
здоровій конкуренції
(А. Дядін,
Т. Прутська,
Н. Варга, 2010 р.)
поєднання
(комбінування)
факторів
виробництва та
інноваційності
(З. Варналій,
2008 р.)
інноваційний та
нестандартний
підхід до вирішення
справ (С. Дзюбик,
О. Ривак,
В. Мединський,
Л. Шаршукова,
2000 р.)
прагнення отримати
прибуток
(В. Бобров,
А. Крутик,
А. Піменова,
2002 р.)
ризик
інновації
управлінський
акцент
28
Держава та регіони
дає людині можливість раціонально розпоря-
джатися своїми здібностями, знаннями, інфор-
мацією, дослідники перенесли акцент з іннова-
ційності на важливість персональних якостей
підприємців, а саме на здатність реагувати на
зміни, самостійність у прийнятті рішення, на-
явність управлінських здібностей. Четвертий
етап теорії розвитку підприємництва зосеред-
жено на управлінні, зокрема на внутрішньо фір-
мовому підприємництві. Дуже велика кількість
підприємств почала переходити на підприєм-
ницьку форму організації виробництва, для якої
обов’язковою умовою є наявність свободи твор-
чості, тобто підрозділи підприємства отримують
свободу дій, реалізації власних ідей, а також ін-
тракапітал – капітал, необхідний для реалізації
ідей.
За результатами проведеного аналізу інварі-
антних трактувань сутності поняття «підприєм-
ництво» та розвитку етапів становлення змісту
досліджуваної категорії ідентифіковано клю-
чові структуроутворюючі чинники цієї категорії
(рис. 3).
Вважаємо, що визначені структуроутворюючі
чинники акцентують увагу на багатоаспектності
досліджуваної категорії та обов’язково повинні
бути враховані під час формування концепту-
альної моделі управління підприємницькою ді-
яльністю.
Ґрунтуючись на результатах проведеного
критичного аналізу трактувань терміна «підпри-
ємництво», правомірним вважаємо виділення
основних підходів у визначеннях дослідників за-
для визначення власного напряму дослідження
(рис. 4).
Існування альтернативних підходів до ви-
значення сутності поняття «підприємництво»
свідчить про відсутність в економічній літера-
турі загальноприйнятого визначення досліджу-
ваної категорії. Розставлені в рамках кожного
з виділених підходів акценти (економічний,
особистісний, інноваційний, регіональний, со-
ціальний, інституціональний) підтверджують
багатогранність терміна. Під час визначення
сутності терміна «підприємництво» дослідни-
ки, з одного боку, фокусуються на ньому, як
Рис. 3. Ключові структуроутворюючі чинники категорії «підприємництво»
Джерело: сформовано автором
ЦІЛЬОВА
СПРЯМОВАНІСТЬ
СИСТЕМНІСТЬ САМОСТІЙНІСТЬ
самостійна, систематична,
на власний ризик діяльність
ІНІЦІАТИВНІСТЬ Постійне прагнення до пошуку нового, нових
товарів або освоєння нових ринків, пошук
нових можливостей отримання вигоди за
допомогою задоволення суспільних потреб
ЮРИДИЧНА
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
СОЦІАЛЬНА
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
продаж товарів,
виконання робіт,
надання послуг,
а також отримання
доходу від
використання
майна
отримання прибутку,
в чому полягає
відмінність
підприємницької
діяльності від
будь-якої іншої
господарської
діяльності
здійснюється
систематично,
разова послуга
або виробництво
товарів не є
підприємницькою
діяльністю
підприємець не
підпорядкований
будь-кому в
адміністративному
аспекті; втручання в
його діяльність
допускається тільки
у встановлених
законом межах
КЛЮЧОВІ СТРУКТУРОУТВОРЮЮЧІ ЧИННИКИ КАТЕГОРІЇ «ПІДПРИЄМНИЦТВО»
29
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
на процесі пошуку нових можливостей, впро-
вадження нових способів виробництва, подо-
лання старих обмежень; з іншого боку, концен-
труються на ризикованості діяльності, творчій
активності та наявності специфічних якостей у
підприємця, організації нового потенціалу, при-
буткової справи, а також творчій активності в
економіці, що вимагає специфічних особистіс-
них якостей.
Висновки. Узагальнюючи теоретичні підхо-
ди до сутності підприємництва і намагаючись
уникнути однобічності в трактуванні, зазначає-
мо, що підприємництво являє собою сукупність
безперервних і активних процесів, що діють в
умовах економічної свободи, ризику та неви-
значеності, у процесі чого підприємець бере на
себе повну відповідальність за досягнення ко-
мерційного успіху, генерування прибутку та за-
доволення суспільних потреб.
Бібліографічний список:
1. Бодров В., Сафронова О., Балдич Н. Державне
регулювання економіки та економічна політика : на-
вчальний посібник. Київ : Академвидав, 2010. 516 с.
2. Варналий З. Мале підприємництво: основи теорії
і практики. Київ : Знання, КОО, 2001. 277 с.
Рис. 4. Основні підходи до визначення сутності категорії «підприємництво»
Джерело: сформовано автором
Інституціональний
Соціальний
Особистісний
Регіональний
Економічний підприємництво розглядається як
діяльність, орієнтована на отримання
прибутку
КЛЮЧОВІ АКЦЕНТИ
Інноваційний
підприємництво розглядається
як діяльність, окрема галузь або вектор
виробництва товарів, послуг, галузь
зайнятості, джерело надходжень у
бюджет
виокремлюють соціальну роль,
яка включає створення, зберігання,
збільшення прибутку для організованої
бізнес-одиниці, підвищення якості
життя, скорочення рівня безробіття
акцент на самого підприємця, на його
спроможність діяти на страх та ризик в
умовах невизначеності
підприємництво розглядається
як соціально-економічний інститут,
тобто комплекс специфічних норм і
правил, що забезпечують узгоджену
поведінку господарюючих суб’єктів
підприємництво розглядається
як особливий тип активності, що
відрізняється від традиційної трудової
активності за інноваційним способом
реалізації, сферою застосування і
критеріями
30
Держава та регіони
3. Геец В. Конкуренция в бизнесе и конкуренция в
политике. Конкуренция. 2007. № 2 (25). С. 2–5.
4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. Ві-
домості Верховної Ради України. 2016. № 436-ГУ.
URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15.
5. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії.
Київ, 2014. 423 с.
6. Живко З. Підходи до тлумачення понять «підпри-
ємництво» та «підприємницька діяльність» через
призму функцій економічної системи. Наукові
записки Львівського університету бізнесу та
права. 2012. Вип. 9. С. 31–34.
7. Про підприємництво : Закон України. URL:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/698-12 (дата
звернення: 23.08.2021).
8. Зомбарт В. Буржуа. Москва : Наука, 1994. 443 с.
9. Квасниця О. Еволюція підходів до трактування
сутності підприємництва. Економічний аналіз.
2012. Т. 10(4). С. 156–160.
10. Комарницький І. Організаційно-економічні ме-
ханізми розвитку підприємництва : монографія.
Ужгород : Патент, 2000. 224 с.
11. Комих Н. Габітус підприємництва: сутність та ев-
ристичні можливості. SOCIOПРОСТІР: Міждисци-
плінарний збірник наукових праць з соціології та
соціальної роботи. 2010. № 1. С. 28–30.
12. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс. Москва :
ИНФРА-М, 2003. 983 с.
13. Манцуров І. Розвиток малих підприємств (статис-
тичне оцінювання впливу на економічне зростан-
ня та конкурентоспроможність країни) : моногра-
фія. Київ : КНЕУ, 2009. 181с.
14. Милль Дж.С. Основы политической экономии.
Москва : Прогресс, 1980. Т. 2. 480 с.
15. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності :
навчальний посібник. Київ : Академія, 2001. 280 с.
16. Найт Ф.Х. Риск, неопределенность и прибыль.
Москва : Дело, 2003. 360 с.
17. Ніколенко Ю. Основи економічної теорії. Підпри-
ємництво в ринковій економіці : навчальний по-
сібник. Київ : НМК ВО, 1992. 232 с.
18. Онищенко В., Мельничук В. Организация и эко-
номика частного предприятия. Киев : Наука,
1995. 69 с.
19. Пиньковецкая Ю. Дефиниции «предпринима-
тель» и «предпринимательство»: обзор иссле-
дований зарубежных учених. Управление в
современных системах. 2020. № 2(26). С. 34–41.
20. Сизов В. Эволюция предпринимательской де-
ятельности и ее содержание в условиях новой
экономики. Российское предпринимательство.
2008. Т. 9. № 9. С. 4–8.
21. Соболь М. Підприємництво (початок бізнесу).
Київ, 1994. 175 с.
22. Філіппов В. Еволюція понятійно-категорійного
апарату підприємництва. Економіка: реалії часу.
2019. № 1(41). С. 72–80.
23. Чорна М., Дядін А. Вдосконалення системи оцін-
ки ефективності підприємницької діяльності в
ритейлі на засадах реалізації інтересів стейкхол-
дерів в умовах невизначеності та ризику. Управ-
ління розвитком. 2017. № 1–2. С. 43–51.
24. Шумпетер Й. Теория экономического развития (ис-
следование предпринимательской прибыли, ка-
питала, кредита, процента и цикла конъюнктуры).
Москва : Прогресс, 1982. 199 с.
References:
1. Bodrov V., Safronova O., Baldych N. (2010) Der-
zhavne reghuljuvannja ekonomiky ta ekonomichna
polityka [State regulation of the economy and eco-
nomic policy]. Kyjiv: Akademvydav. (in Ukrainian)
2. Varnalyj Z. (2011) Male pidpryjemnyctvo: osnovy te-
oriji i praktyky [Small business: the basics of theory
and practice]. Kyiv: Znannja, KOO. (in Ukrainian)
3. Geets V. (2007). Konkurentsiya v biznese i konkuren-
tsiya v politike [Competition in business and compe-
tition in politics]. Konkurentsiya, no. 2(25), pp. 2–5.
4. Ghospodarsjkyj kodeks Ukrajiny [State Code
of Ukraine]. Vidomosti Verkhovnoji Rady Ukra-
jiny. Available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/
show/436-15. (accessed 24 July 2021)
5. Dzjubyk S., Ryvak O. (2014) Osnovy ekonomich-
noji teoriji [Fundamentals of economic theory]. Kyiv.
(in Ukrainian)
6. Zhyvko Z. (2012) Pidkhody do tlumachennja pon-
jatj “pidpryjemnyctvo” ta “pidpryjemnycjka dijaljnistj”
cherez pryzmu funkcij ekonomichnoji systemy [Ap-
proaches to the interpretation of the concepts of
“entrepreneurship” and “entrepreneurial activity”
through the prism of the functions of the economic
system]. Naukovi zapysky Ljvivsjkogho universytetu
biznesu ta prava, vol. 9, pp. 31–34.
7. Zakon Ukrajiny “Pro pidpryjemnyctvo” [Law of
Ukraine “On Entrepreneurship”]. Available at:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/698-12 (ac-
cessed 23 August 2021).
8. Zombart V. (1994) Burzhua [Bourgeois]. Moscow:
Nauka. (in Russian)
9. Kvasnycja O. (2012) Evoljucija pidkhodiv do trak-
tuvannja sutnosti pidpryjemnyctva [Evolution of
approaches to the interpretation of the essence of
entrepreneurship]. Ekonomichnyj analiz, vol. 10(4),
pp. 156–160.
10. Komarnycjkyj I. (2000) Orghanizacijno-ekonomichni
mekhanizmy rozvytku pidpryjemnyctva [Organiza-
tional and economic mechanisms of business devel-
opment]. Uzhghorod: Patent. (in Ukrainian)
11. Komykh N. (2010) Ghabitus pidpryjemnyctva: sut-
nistj ta evrystychni mozhlyvosti [Entrepreneurship
habit: essence and heuristic possibilities]. SOCIO-
PROSTIR: Mizhdyscyplinarnyj zbirnyk naukovykh
pracj z sociologhiji ta socialjnoji roboty, no. 1,
pp. 28–30.
12. Makkonnell K.R., Brju S.L. (2003) Ekonomiks [Eco-
nomics]. Moscow: YNFRA-M. (in Russian)
13. Mancurov I. (2009) Rozvytok malykh pidpryjemstv
(statystychne ocinjuvannja vplyvu na ekonomichne
zrostannja ta konkurentospromozhnistj krajiny) [De-
velopment of small enterprises (statistical evaluation
of the impact on economic growth and competitive-
ness of the country)]. Kyiv: KNEU. (in Ukrainian)
14. Mill’ Dzh.S. (1980) Osnovy politicheskoy ekonomii
[Fundamentals of Political Economy]. Moscow:
Progress. (in Russian)
15. Mochernyj S. (2001) Osnovy pidpryjemnycjkoji di-
jaljnosti [Fundamentals of entrepreneurial activity].
Kyiv: Akademija. (in Ukrainian)
16. Nayt F.Kh. (2003) Risk, neopredelennost’ i pribyl’
[Risk, uncertainty and prot]. Moscow: Delo. (in Rus-
sian)
17. Nikolenko Ju. (1992) Osnovy ekonomichnoji teoriji.
Pidpryjemnyctvo v rynkovij ekonomici [Fundamen-
31
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
tals of economic theory. Entrepreneurship in a mar-
ket economy]. Kyiv: NMK VO. (in Ukrainian)
18. Onishchenko V., Mel’nichuk V. (1995) Organizatsiya
i ekonomika chastnogo predpriyatiya [Organization
and economics of a private enterprise]. Kyiv: Nauka.
(in Russian)
19. Pin’kovetskaya Yu. (2020) Denitsii “predprini-
matel’” i “predprinimatel’stvo”: obzor issledovaniy
zarubezhnykh uchenikh [Denitions of “entrepre-
neur” and “entrepreneurship”: a review of research
by foreign scientists]. Upravlenie v sovremennykh
sistemakh, no. 2 (26), pp. 34–41.
20. Sizov V. (2008) Evolyutsiya predprinimatel’skoy
deyatel’nosti i ee soderzhanie v usloviyakh novoy
ekonomiki [The evolution of entrepreneurial activity
and its content in the new economy]. Rossiyskoe
predprinimatel’stvo, vol. 9, no. 9, pp. 4–8.
21. Sobolj M. (1994) Pidpryjemnyctvo (pochatok bizne-
su) [Entrepreneurship (starting a business)]. Kyiv.
(in Ukrainian)
22. Filippov V. (2019) Evoljucija ponjatijno-kateghori-
jnogho aparatu pidpryjemnyctva [Evolution of the
conceptual and categorical apparatus of entre-
preneurship]. Ekonomika: realiji chasu, no. 1(41),
pp. 72–80.
23. Chorna M., Djadin A. (2017) Vdoskonalennja sys-
temy ocinky efektyvnosti pidpryjemnycjkoji di-
jaljnosti v rytejli na zasadakh realizaciji interesiv
stejkkholderiv v umovakh nevyznachenosti ta ryzy
[Improving the system for assessing the eec-
tiveness of business in retail on the basis of the
interests of stakeholders in conditions of uncer-
tainty and risk]. Upravlinnja rozvytkom, no. 1–2,
pp. 4351.
24. Shumpeter Y. (1982) Teoriya ekonomicheskogo
razvitiya (issledovanie predprinimatel’skoy priby-
li, kapitala, kredita, protsenta i tsikla kon’yunktury)
[The theory of economic development (study of en-
trepreneurial prot, capital, credit, interest and the
business cycle)]. Mosacow: Progress. (in Russian)
32
Держава та регіони
УДК 330.1
DOI: https://doi.org/10.32840/1814-1161/2021-5-5
Танклевська Н.С.
доктор економічних наук, професор,
завідувач кафедри економіки та фінансів
Херсонського державного аграрно-економічного університету
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2906-4051
Ярмоленко В.В.
асистент кафедри економіки та фінансів
Херсонського державного аграрно-економічного університету
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7567-0082
Tanklevs’ka Nataliya
Doctor of Economics, Professor,
Head of the Department of Economics and Finance
Kherson State Agrarian and Economic University
Yarmolenko Vitalina
Assistant of the Department of Economics and Finance
Kherson State Agrarian and Economic University
УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
CAPITAL MANAGEMENT OF INDUSTRIAL ENTERPRISES
У статті розглянуто сутність понять «капітал» та «управління капіталом». Запропоновано
визначення капіталу як певного ресурсу (грошового, трудового тощо), який спрямований на здій-
снення діяльності підприємством щодо отримання прибутку. Розроблено схему, в якій відображені
основні завдання управління капіталом промислового підприємства, зокрема мінімізація можливих
фінансових ризиків за запланованого рівня доходу капіталу та ведення ефективного фінансового
контролю; раціональне використання сформованого капіталу промислового підприємства; забезпе-
чення достатньої кількості капіталу; вчасне реінвестування капіталу та забезпечення його обо-
ротності; створення сприятливого фінансового клімату для досягнення максимального прибутку
підприємства. Проаналізовано процес управління структурою капіталу щодо управління власним та
запозиченим капіталом. Розкрито завдання, які стоять перед управлінням власним капіталом та
запозиченим капіталом. Визначено, що будь-яке промислове підприємство у своєму складі має дві
функціональні підсистеми, такі як управління формуванням капіталу та управління використанням
капіталу. Зазначено, що ефективне формування та накопичення вартості капіталу забезпечується
кількома чинниками, а саме діючими активами підприємства та величиною доданої вартості, що
сформувалася в результаті оборотності активів. Проаналізовано динаміку кількості підприємств
промислової галузі та величини їх оборотних активів, у результаті чого з’ясовано, що з 2016 року
кількість підприємств галузі промисловості суттєво знизилась порівняно з 2015 роком, а у 2017 році
вона була незмінною, проте у 2020 році значно зросла, підвищившись порівняно з 2015 роком на 0,35%.
Оборотні активи промислових підприємств у 2020 році порівняно з 2015 роком збільшились майже на
84%. Виділено основні принципи управління капіталом, які сприяють формуванню середовища для до-
сягнення головної мети управління капіталом щодо ефективної оптимізації діяльності відповідного
суб’єкта господарювання.
Ключові слова: капітал, управління капіталом, структура капіталу, власний капітал, запозиче-
ний капітал, промислове підприємство, принципи управління капіталом, управління.
В статье рассмотрена сущность понятий «капитал» и «управление капиталом». Предложено
определение капитала как определенного ресурса (денежного, трудового и т. д.), который направлен
на осуществление деятельности предприятием касательно получения прибыли. Разработана схе-
ма, в которой отражены основные задания управления капиталом промышленного предприятия, в
частности минимизация возможных финансовых рисков при запланированном уровне дохода капита-
ла и ведении эффективного финансового контроля; рациональное использование сформированного
капитала промышленного предприятия; обеспечение достаточного количества капитала; своевре-
менное реинвестирование капитала и обеспечение его оборачиваемости; создание благоприятного
финансового климата для достижения максимальной прибыли предприятия. Проанализирован про-
© Танклевська Н.С., Ярмоленко В.В., 2021
33
Серія: Економіка та підприємництво, 2021 р., № 5 (122)
цесс управления структурой капитала касательно управления собственным и заемным капиталом.
Раскрыты задания, стоящие перед управлением собственным капиталом и заемным капиталом.
Определено, что любое промышленное предприятие в своем составе имеет две функциональные
подсистемы, такие как управление формированием капитала и управление использованием капита-
ла. Указано, что эффективное формирование и накопление стоимости капитала обеспечивается
несколькими факторами, а именно действующими активами предприятия и величиной добавленной
стоимости, которая сформировалась в результате оборачиваемости активов. Проанализирована
динамика количества предприятий промышленной отрасли и величины их оборотных активов, в
результате чего выяснено, что с 2016 года количество предприятий отрасли промышленности
существенно снизилось по сравнению с 2015 годом, а в 2017 году оно было неизменным, однако в
2020 году значительно выросло, повысившись по сравнению с 2015 годом на 0,35%. Оборотные ак-
тивы промышленных предприятий в 2020 году по сравнению с 2015 годом увеличились почти на
84%. Выделены основные принципы управления капиталом, которые способствуют формированию
среды для достижения главной цели управления капиталом по эффективной оптимизации деятель-
ности соответствующего субъекта хозяйствования.
Ключевые слова: капитал, управление капиталом, структура капитала, собственный капи-
тал, заимствованный капитал, промышленное предприятие, принципы управления капиталом,
управление.
Today, industry is one of the most vulnerable sectors of Ukraine’s economy. Some industrial enterprises are
inecient because the existing xed assets are obsolete and their own funds are insucient for their renewal
also little attention is paid to capital management. The article examines the essence of the concept of capital
and its management. It is proposed to dene capital as a certain resource (money, labor, etc.), which is aimed
at carrying out the activities of the enterprise to obtain a prot of the enterprise. The scheme was developed,
which reects the main objectives of capital management of an industrial enterprise, in particular: minimizing
possible nancial risks at the planned level of return on capital and eective nancial control; rational use of
the generated capital of an industrial enterprise; ensuring sucient capital; timely reinvestment of capital and
ensuring its turnover; creating a favorable nancial climate for maximum prot and others. The process of
capital structure management in terms of equity and loan capital management is analyzed. The tasks facing
the management of equity and borrowed capital are disclosed. It is determined that any industrial enterprise
has two functional subsystems: management of capital formation and management of capital use. It is noted
that the eective formation and accumulation of capital value is ensured by several factors: the current assets
of the enterprise and the amount of value added formed as a result of asset turnover. The dynamics of the
number of industrial enterprises and the value of their current assets were analyzed, revealing that since 2016
the number of industrial enterprises decreased signicantly compared to 2015 and in 2017 was unchanged,
but in 2020 signicantly increased compared to 2015 increased by 0.35%. Current assets of industrial enter-
prises increased by almost 84% in 2020 compared to 2015. The basic principles of capital management, which
contribute to the formation of the environment to achieve the main goal of capital management to eectively
optimize the operation of the enterprise.
Keywords: capital, capital management, capital structure, equity, borrowed capital, industrial enterprise,
principles of capital management, management.
Постановка проблеми. Нині промисло-
вість є однією з найбільш незахищених галу-
зей економіки України. Частина підприємств
промислової галузі є низькоефективними,
оскільки наявні основні фонди застарілі, а
власних коштів для їх оновлення не виста-
чає, незначна увага приділяється питанням
управління капіталом. Щорічно на промисло-
вих підприємствах фінансовий результат від
господарської діяльності знижується на 8–9%,
тому виникає необхідність дослідження про-
блематики управління фінансами власної ді-
яльності. Сьогодні підвищується роль вчасного
та детального аналізу ефективності діяльності
промислових підприємств, рівень якої багато
в чому визначається цілеспрямованим управ-
лінням капіталом, як власним, так і запозиче-
ним. Управління капіталом виступає однією з
найбільш значимих ланок системи фінансо-
вого моніторингу стану підприємства і сприяє
підвищенню ефективності діяльності суб’єктів
господарювання.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Проблематиці управління капіталом, його фор-
мування та використання присвячені праці ба-
гатьох вітчизняних учених-економістів, таких як
В.М. Суторміна, М.Д. Білик, О.О. Терещенко,
Г.Г. Кірейцев, В.П. Савчук, Є.Г. Рясних, Л.О. Ко-
валенко. Значний науковий внесок у досліджен-
ня управлінням капіталом підприємств здійсни-
ли класики та неокласики світової економічної
думки, зокрема А. Сміт, Д. Рікардо, Т. Мальтус,
Дж. Міль, К. Маркс, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл,
Дж. Кларк, І. Фішер, Дж. Хікс.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. При цьому актуальним є
визначення пріоритетних завдань та принципів
управління капіталом підприємств промислової
34
Держава та регіони
галузі України в умовах трансформації та гло-
балізації.
Формулювання цілей статті (постановка за-
вдання). Метою дослідження є виокремлення
пріоритетних завдань та принципів управління
капіталом промислових підприємств, які дадуть
змогу підвищити рівень їх економічного зрос-
тання.
Виклад основного матеріалу дослідження.
Для будь-якого підприємства важливим є вирі-
шення проблеми забезпечення здійснення сво-
єї діяльності необхідним обсягом капіталу, що
є запорукою їх ефективної діяльності та отри-
мання бажаного фінансового результату. До-
сягти такого результату можна за умови чіткого
і якісного управління капіталом будь-якого під-
приємства. Найважливішим серед внутрішніх
чинників підвищення ефективності кругообігу
капіталу є узгодженість взаємодії складових
частин, що утворюють його структуру. При цьо-
му саме взаємодія складових частин капіталу
підприємства забезпечується сферою управ-
ління, тому узгодженість їх функціонування по-
винна бути врахована у процесі управління.
«Капітал» у перекладі з латинського слова
“сарitalis” буквально означає «основний, голо-
вний». Сутність капіталу як однієї з головних
економічних категорій у своїх працях розгляда-
ли А. Сміт, А. Маршалл, Д. Рікардо, К. Маркс та
інші відомі вчені-економісти.
А. Маршалл у своїх роботах визначав тер-
мін «капітал» «як сукупність речей, без яких ви-
робництво не могло б здійснюватися з рівною
ефективністю, але які не є безкоштовними да-
рами природи» [1]. Д. Рікардо визначав капітал
як «частину багатства країни, яка використову-
ється у виробництві й складається з їжі, одягу,
інструментів, сировини, машин тощо, необхід-
них, щоби привести в рух працю» [2]. Таким чи-
ном, капітал є однією з основних економічних
категорій, сутність якої досліджувалась учени-
ми протягом багатьох століть. У перших працях
учених-економістів капітал обґрунтовували як
головне багатство, основне майно. Протягом
розвитку економічної науки до такого абстрак-
тного та узагальненого трактування поняття