ЯК РОЗБУДОВУВАТИ ГРОМАДЯНСЬКУ ОСВІТУ В УКРАЇНІ?

Abstract

Tyaglo, A. How to Develop the Civic Education in Ukraine?
It is argued that systematic civic education becomes a necessary condition to get
success in transition to democracy today. Background and current conditions to rise a
system of democratically oriented civic education in Ukraine are observed. It is pointed
out that the civic education is mainly a business on civic society under support of the
government. A few basic principles of the civic education in comparison with the previous
communist "political enlightening" are clarified. It is stressed out, critical thinking training
is important for the up-to-day civic education. Different attempts to introduce critical
thinking into the Ukrainian educational institutes are described and evaluated.
Тягло А. Как развивать гражданское образование в Украине?
В статье показано, что систематическое гражданское образование является ныне необходимым условием успешного перехода к демократии. Рассмотрены основания и современные условия развития системы демократически ориентированного гражданского образования в Украине. Подчеркнуто, что гражданское образование в основном есть делом гражданского общества при поддержке государства. Выяснены некоторые базовые принципы гражданского образования в сравнении с имевшим место когда-то коммунистическим "политическим просвещением". Ударение сделано на том, что развитие критического мышления необходимо для современного гражданского образования. Описаны попытки введения критического мышления в украинские учебные заведения.

Full text

УДК 32.001
Тягло О. В.
ЯК РОЗБУДОВУВАТИ ГРОМАДЯНСЬКУ ОСВІТУ
В УКРАЇНІ?
У статті доводиться, що систематична громадянська освіта стає нині необхідною умовою
для успішного переходу до демократії. Розглядається підґрунтя та сучасні умови розвитку
системи демократично спрямованої громадянської освіти в Україні. Акцентовано на тому, що
громадянська освіта є в основному справою громадянського суспільства за підтримки уряду.
З'ясовано кілька базових принципів громадянської освіти порівняно з минулим комуністичним
"політичним просвітництвом ". Наголошується на тому, що розвиток критичного мислення
необхідний для сучасної громадянської освіти. Описано та розроблено різні спроби введення
критичного мислення в українські освітні заклади.
15 вересня 1999 року було ухвалено постанову
Кабінету Міністрів України "Про затвердження
Національної програми патріотичного вихо-
вання населення, формування здорового способу
життя, розвитку духовності та зміцнення мораль-
них засад суспільства". Певним відгуком на цей
документ стала "Концепція громадянського вихо-
вання" (Боришевський M. Й., Тараненко І. Г.,
Рябов С. Г., Сухомлинська О. В. та Чорна К. L),
розглянута й схвалена Президією Академії педа-
гогічних наук 19 квітня 2000 року. Ще один до-
кумент такого ґатунку — "Концепцію грома-
дянської освіти в Україні" — підготовлено в
рамках Проекту "Освіта для демократії в Украї-
ні" (Клінченко T. В., Мицик Jl. M., Рябов С. Г.,
Тараненко І. Г. та ін.), який є частиною Трансат-
лантичної програми підтримки громадянського
суспільства, що фінансується урядом США і Єв-
ропейським Союзом. З 1999 року здійснюється
канадськоукраїнський проект "Демократична
освіта" (спільно з Міністерством освіти та науки
України й Університетом Queen's за фінансової
підтримки Канадської агенції міжнародного
розвитку — CIDA), в межах якого відбулась низка
стажувань українських фахівців з гуманітарних
та політичних наук у Центрі вивчення демократії
Університету Queen's (директор проф. Джордж
Перлін), а нині створюється сучасний курс з по-
літології для університетів [1]. Нарешті, ще один
проект "Мережа громадянської освіти" адміні-
струється в Україні Радою міжнародних до-
сліджень та обмінів (IREX).
Перелік подібних проектів та заходів можна
було б продовжити, але й так досить зрозуміло,
що проблема вироблення стратегії освіти й ви-
ховання громадянина нової України не тільки
набула значної актуальності, а й починає усвідом-
люватися широким загалом як українських, так
і відповідних державних та недержавних інсти-
туцій, фахівців за кордоном. Разом з тим, спря-
мування, конкретне наповнення й форми реалі-
зації цієї стратегії вимагають подальшого широ-
кого обговорення науковцями й педагогами всіх
освітніх ланок. У зв'язку з цим пропонуємо свої
міркування щодо розбудови громадянської
освіти в Україні за умов, які склалися наприкінці
2000 року [2].
На відміну від згаданих вище документів ця
стаття не претендує на статус концепції грома-
дянської освіти. Вона не претендує й на те, щоб
дати вичерпне розв'язання проблеми, винесеної
в заголовок. її мета — привернути увагу до кіль-
кох перспективних, на мою думку, напрямків
пошуку бажаного рішення, які дотепер не обго-
ворювались взагалі або ж обговорювались явно
недостатньо.
1. Історичне підґрунтя та умови розбудови
громадянської освіти
У недалекому радянському минулому в
Україні існувала розвинена система ідеологічної
підготовки, яка завдяки низці послідовних сту-
пенів "жовтеня — піонер — комсомолець —
член КПРС" (чи, принаймні, "політично гра
© Тягло O. В., 2000

Тягло О. В. Як розбудовувати громадянську освіту в Україні?
85
мотний" безпартійний) прагнула охопити і
спрямувати усе свідоме життя будьякої особи.
Залежно од віку, 'професії та соціального
статусу кожна доросла людина була об'єктом
впливу розгалуженої системи політичної просві-
ти. На рівні, скажімо, обласних комітетів партії
її очолював третій секретар, а основна "робота з
масами" покладалась на будинки "політпросу"
та численний "актив", який включав викладачів
суспільних дисциплін шкіл, технікумів, вузів.
Вони були зобов'язані нести "масам" у відповід-
ний спосіб відібрані та прокоментовані "осново-
положні труди класиків марксизмуленінізму"
(певний час ще й сталінізму), поточні документи
з'їздів КПРС, пленумів Політбюро, найновіші
"плоди творчості" генеральних секретарів то-
що. Мета "політпросу" полягала в підготовці
беззастережно відданих "справі комунізму" ви-
конавців волі компартії (а насправді — її верхів-
ки або, як за часів Сталіна, головним чином її
всесильного Генерального секретаря).
Понад десять років тому розпад CPCP ви-
явив явну поразку комуністичної ідеології взага-
лі та системи політпросу, яка її обслуговувала,
зокрема. Демократичні слогани "протягом од-
нієї ночі" витіснили комуністичні гасла, а упоря-
джені будинки політпросу швидко трансформу-
вались на розкішні бутики, офіси приватних
фірм і тому подібні атрибути капіталістичної
дійсності. Ейфорія легкої лібералізації деяких
елементів суспільного буття, сподівання на
швидке піднесення добробуту народу до рівня
стандартів "вільного світу", майже повна демо-
ралізація тих, хто ще вчора називав себе "непо-
хитним марксистомленінцем" — все це породи-
ло ілюзію спонтанної, такої, що не потребує
жодних організованих зусиль або особливих ін-
ституцій, зміни менталітету "пострадянського
народу" у напрямку засвоєння цінностей, пози-
цій та норм життєдіяльності, притаманних краї-
нам усталеної демократії.
Але десятиріччя, що добігло кінця, розвіяло
мрії стосовно швидкоплинного та безболісного
перетворення України з радянської республіки
на повноцінну демократичну державу.
З'ясувалося, що цей процес вимагає трива-
лого часу і є вельми складним. Для політичної
науки це й не було несподіванкою: фахівці вка-
зують на необхідність особливого періоду демо-
кратичного транзиту, який має власну внутріш-
ню структуру [3]. В Україні труднощі якісних пе-
ретворень політичної системи резонують з про-
блемами становлення державності, необхідніс-
тю ринкових перетворень економіки, технічної
модернізації промисловості та сільського госпо-
дарства, а також входженням країни до різнома-
нітних світових структур [4]. Збіг цих процесів
породжує важко прогнозовану ситуацію вибору
між гостро конкуруючими пріоритетами жит-
тєдіяльності країни (наприклад, між економічно
доцільним закриттям нерентабельних шахт або,
з іншого боку, інвестуванням у їх модерніза-
цію — на тлі соціальних проблем працевлашту-
вання шахтарів чи виплати їм заробітної плат-
ні — за умов вимог численних іноземних банків і
фондів про своєчасне повернення давно запози-
чених і не завжди ефективно використаних кре-
дитів, позичок тощо).
Об'єктивні труднощі та суб'єктивні невдачі
початкової стадії пострадянського розвитку
України сприяють реанімації комуністичних
ідей [5], а слово "демократ" в устах людей, виби-
тих із звичного способу життя і позбавлених
ілюзій стосовно швидких змін на краще, дедалі
частіше набуває лайливого забарвлення. В цій
ситуації ідеологічна пасивність демократичних
сил у сподіванні, що "у нас все збудеться само
собою", абсолютно недоречна. Свідомий і акти-
вний розвиток систематичної демократично
орієнтованої громадянської освіти за умов
поставторитарних трансформацій виявляється
життєво необхідним.
Але, виходячи зі сказаного, чи не слід відро-
дити систему політичної просвіти, обновивши
тільки відповідно до вимог часу зміст її роботи?
Питання не здається риторичним, адже кадри
"політпросу" ще не встигли втратити своєї ква-
ліфікації, значна їх частина працює в різних
держструктурах, звідки їх неважко зібрати ра-
зом. Щоб відповісти на це запитання Й уточнити
напрямки розгортання, зміст та форми грома-
дянської освіти в нашій країні, спробуємо зро-
бити короткий порівняльний аналіз деяких
особливостей політичної просвіти вчора та гро-
мадянської освіти сьогодні.
2. Громадянська освіта —
справа громадянського суспільства
У який спосіб можна розгорнути систему су-
часної демократично орієнтованої громадянсь-
кої освіти? Якщо зважити на те, що статус Укра-
їни як демократичної держави закріплено в її но-
вій Конституції [6], цю проблему слід визнати
почасти державною. Тому найбільш очевидним
та прямолінійним шляхом її розв'язання було б
санкціоноване Міністерством освіти та науки
України введення самостійної дисципліни "Гро-
мадянська освіта" у школах та вищих навчальних
закладах. Ця можливість обговорюється фахів-
цями, проте досить ясно, що за умов реального
перевантаження навчальних планів її реалізація
наштовхнеться на значні труднощі. Але навіть
за сприятливих умов введення пропонованої
дисципліни буде (і має бути!) точно обмеженою

86
НАУКОВІ ЗАПИСКИ. Том 18. Політичні науки
як у часі, так і в контингенті тих, кому її викла-
датимуть. А це не повною мірою відповідає не-
обхідності формування усталених навичок,
позицій та алгоритмів життєдіяльності найшир
ших верств населення, що потребує значного ча-
су і постійного — протягом років чи навіть деся-
тиліть — закріплення через різноманітні види
активності, перетворення їх на традиції. Саме тут
видається доцільним згадати про досвід широ-
кої мережі політичної просвіти, яка накривала
буквально всі групи населення з урахуванням їх-
ньої вікової та професійної специфіки.
Та на відміну від "політпросу" створення ме-
режі громадянської освіти за самим своїм визна-
ченням не може бути виключно державною спра-
вою. Громадянська освіта є і значною мірою має
бути — справою самого громадянського суспіль-
ства. Такий шлях буде оптимальним завдяки по-
єднанню процесів самоосвіти й саморозвитку
громадянського суспільства. Звичайно, це не ви-
ключає різноманітних — прямих і непрямих —
форм участі в даному процесі й держави, особ-
ливо за умов становлення в Україні самого гро-
мадянського суспільства.
На жаль, через значні труднощі у держсекто-
рі економіки сподівання на бодай значну фінан-
сову підтримку такого шляху з боку держави не
дуже великі. Тому перспективною можливістю
сьогодні здається розгортання мережі регіональ-
них ресурсних центрів громадянської освіти на
базі недержавних організацій, які спеціалізу-
ються в галузі освіти, за підтримки вітчизняних
та закордонних благочинних фондів (IREX,
CIDA, Міжнародного фонду "Відродження" то-
що).
3. Про принципи громадянської освіти
Принцип партійності був закладений у тео-
рію і практику більшовизму ще В. І. Леніним [7].
За цим основоположенням, характерними про-
дуктами діяльності політпросу мали бути, з одно-
го боку, повна довіра мас до "своїх" партійних
керівників, а з іншого — крайня міра неприйнят-
тя всього "чужого", передусім — різноманітних
проявів впливу "Заходу, який загниває". Прин-
цип партійності став "абсолютною зброєю" уч-
нів і послідовників Леніна в боротьбі як із зовніш-
німи противниками, так і з "ворогами народу" у
власній країні. Жертвами застосування цієї
"зброї" в повсякденному житті виявились десят-
ки мільйонів людей.
Немає потреби вдаватися нині до теоретич-
ної критики ленінського принципу партійності
або заглиблюватись у зловісну історію його вті-
лення в життя. Тепер досить зазначити, що він
не передбачав послідовної раціональної оцінки
ситуації та бодай відносної свободи вибору в
прийнятті "свого" або запереченні "чужого".
Принцип партійності ґрунтується на бінарній
опозиції "ми (свої) — вони (чужі)", яка бере по-
чаток ще від архаїчної свідомості й зберігається
скоріше у спинному, ніж у головному мозку.
Демократично орієнтована громадянська
освіта не повинна спиратися на принципи пар-
тійності та класовості. Адже основна мета такої
освіти — створення реальної можливості для
вільного раціонального вибору кожним грома-
дянином прийнятної для нього політичної пози-
ції, державного лідера, соціальної системи і сво-
го місця в ній тощо.
Разом з тим, доречно відзначити два нюанси,
пов'язані з поняттям вільного вибору. Перший з
них полягає в тому, що відмова від прямоліній-
ного принципу партійності не означає ігнору-
вання "партії демократії". Річ у тому, що ство-
рення можливості вільного вибору як завдання
громадянської освіти має своєю передумовою
визнання свободи громадянина — однієї з фун-
даментальних для сучасної демократії цінностей.
Отже, сучасна громадянська освіта не буде ціл-
ком нейтральною, хоча брак нейтральності не є
тотожною тій політичній заангажованості, яка
чітко висловлена в ленінському принципі пар-
тійності [8].
Здійснення вибору, навіть коли він за своєю
природою є антидемократичним, але вільним,
виявляється ознакою демократії. Тут доводить-
ся визнати певну внутрішню нестійкість вільно-
го суспільства, оскільки воно не передбачає ви-
черпного контролю за поглядами та діями своїх
громадян. Це спричиняє (особливо на початко-
вих стадіях становлення народовладдя) небез-
пеку переродження демократії в недемократію.
Іманентна нестійкість у поєднанні з несприятли-
вими для недовершеного народовладдя еконо-
мічними або якимись іншими чинниками здатна
призвести до тимчасового його "заморожування"
або навіть до фатальних наслідків (досить при-
гадати, що Гітлер прибрав владу в Німеччині не
тільки легітимно, а й завдяки масовій підтримці
народу).
Отже, демократично орієнтована громадян-
ська освіта в Україні сьогодні не повинна відтво-
рювати партійну позицію радянського "політ-
просу". Проте, вона не може бути й абсолютно
нейтральною. її "партійність" мусить мати не
вузькозмістовний характер, а бути вкоріненою
в утвердженні свободи громадянина — фунда-
ментальної цінності демократичного ладу, хоч
це й приховує в собі певні загрози народовладдю.
Уникнення цих загроз — спільне завдання і мож-
новладців, і рядових громадян. Перші зобов'я-
зані не припустити фатального збігу іманентної
нестійкості новонародженої демократії з не

Тягло О. В. Як розбудовувати громадянську освіту в Україні?
87
сприятливими для неї внутрішніми або зовнішні-
ми чинниками, наприклад, з тривалим знижен-
ням життєвого рівня народу задля, наприклад,
модернізації виробництва. Другі мають усвідо-
мити безперспективність відмови од демократії,
а також наявність у неї достатнього резерву са-
мовдосконалення, хоч це й вимагає значного часу
та постійних зусиль протягом всього демокра-
тичного транзиту. Саме роз'яснення цих обста-
вин та формування активності у здоланні різно-
манітних перешкод на шляху демократизації —
одна з важливих змістовних задач громадянсь-
кої освіти в нашій країні сьогодні.
Тепер щодо поняття раціонального вибору.
Видається природним дещо спростити його і
звести до більшменш точного виконання зако-
нів логіки, особливо закону достатньої підстави.
Це означає, що раціональний вибір здійснюється
на підставі релевантної та істинної інформації, з
якої бажане рішення випливає логічно з вели-
кою ймовірністю, в ідеалі — з необхідністю.
Якою ж релевантною інформацією має володіти
громадянин для здійснення раціонального вибо-
ру щодо питань суспільнополітичного життя?
Це питання розглянуте, наприклад, Майклом
Карпіні та Скоттом Кітером у книзі "Що знають
американці про політику і чому це важливо". Ці
автори відзначають, що вагу мають три категорії
даних, а саме — "чим є уряд?", "що він робить?"
і "хто входить до уряду?". "Зважаючи на те, що
одним з головних обов'язків громадян за умов
представницької демократії є відбір та періодич-
на переоцінка лідерів держави, громадяни по-
винні володіти специфічною інформацією про
них — і як про індивідів, і як про членів провід-
них політичних угруповань. Наприклад, грома-
дянам слід знати, як партії та лідери ставляться
до ключових питань дня. Підтримує чи відкидає
президент збільшення податків? Голосував їхній
сенатор за чи проти застосування сили у Персь-
кій затоці?.. Взяті в цілому, ці три найширші за-
питання — ми називаємо їх правилами гри, суб-
станцією політики та відомостями про людей і
партії — становлять доречний організаційний
принцип для обговорення, що громадянам слід би
знати про політику",— підсумовують автори [9].
Інформування щодо зазначених категорій
даних, без сумніву, мусить увійти до змісту гро-
мадянської освіти. Проте, було б значною по-
милкою обмежитись тільки одним — інформа-
ційним — компонентом, втративши формуван-
ня позицій або ставлень до тих чи інших явищ і
процесів життєдіяльності суспільства, а також
вироблення нових алгоритмів громадянської
активності. Саме ці два останні компоненти ви-
магають найбільших зусиль, часу й нешколяр
ських форм навчання. Адже, врештірешт, вони
мають знайти втілення у формуванні нових для
нашої країни демократичних традицій суспіль-
ного життя — не тільки й не так у шкільних ауди-
торіях, як на майданах і "на кухнях".
Трудність втілення цих складових громадян-
ської освіти полягає в тому, що вони мусять орі-
єнтуватися на демократичні цінності (свобода,
верховенство права та ін.) за ще далеко не демо-
кратичних умов. Наприклад, принцип верхо-
венства права поки ще не набув сили загально-
визнаної традиції остільки, оскільки, з одного
боку, саме право залишається внутрішньо супе-
речливим і неузгодженим з новими соціальними
реаліями, а, з іншого боку — не здають своїх по-
зицій "телефонне право", "право сили" (скажімо,
кримінальний рекет) тощо. За цих умов грома-
дянська освіта значною мірою має бути ще не
"тренінгом демократії", а школою боротьби з
проявами усталеної ментальності та відповідни-
ми нормами поведінки на підставі прихильності
до демократії, що набирає сили поступово.
4. Критичне мислення в структурі
громадянської освіти
Забезпечення громадян релевантною істин-
ною інформацією виступає необхідною, але не
достатньою умовою раціональності їхнього ви-
бору. Другою умовою тут є вміння правильно
мислити. Це вміння у більшості людей виробля-
ється в процесі соціалізації та резюмується у їх-
ньому здоровому глузді Й нормальній поведінці.
Але нині типовою стає ситуація інтенсивних та
насичених інформаційних впливів, які часто ма-
ють на меті маніпулювання поглядами та діями
людей через багатоманітні логічні, психологіч-
ні або технічні хитрощі. Ситуація інколи утруд-
нюється обмеженістю часового ресурсу. Тому
здорового глузду і слідування традиціям для
своєчасного й справді раціонального вибору де-
далі частіше виявляється замало. Звідси випли-
ває потреба в поглибленні логічної підготовки
громадян, точніше, такої логічної підготовки,
яка б корелювала з демократичною орієнтацією
громадянської освіти.
Ця теза, на перший погляд може видатися
спірною або навіть недоречною: справді, хіба
залежать закони правильного мислення від по-
літичної орієнтації людини, яка їх використо-
вує? Просто кажучи, хіба існує "демократична
логіка" всупереч "логіці тоталітарній"? Я в жод-
ному разі не схиляюсь до колись поширеного се-
ред малоосвічених марксистів погляду про "кла-
совість" чи "партійність" справжньої науки, в
тому числі й логіки. Але викладанню "науки мір-
кувати" цілком можна надати "партійну" спря-
мованість. В такому сенсі доречно говорити про
курси логіки, пристосовані до обслуговування

88
НАУКОВІ ЗАПИСКИ. Том !8. Політичні науки
тоталітарної ідеології, так само як і про демок-
ратично орієнтовані [10]. Отже, громадянська
освіта періоду демократичного транзиту потре-
бує не просто підсилення логічної підготовки, а
тільки такої, яка відповідає цінностям і нормам
демократії. Одним зі способів викладання "науки
міркувати", який відповідає такій вимозі, є курс
критичного мислення [11].
Немає нічого дивного в тому, що критичне
мислення, включаючи його викладання у різних
навчальних закладах, набуває значного розвит-
ку і поширення саме в країнах, які обрали демо-
кратичний спосіб життя. Разом з тим, критичне
мислення виявляється не тільки наслідком демо-
кратії, а й важливим чинником її формування.
Ця обставина чітко зафіксована ще в документі
1938 року "Перспективи освіти за умов амери-
канської демократії". Аргумент на користь вве-
дення критичного мислення в освітню систему
США був таким: критичне мислення — частина
підготовки громадян, необізнаних у політичних
маніпуляціях диктаторської влади, до життя в
лояльному демократичному суспільстві [12].
Цей аргумент набрав ваги на початку Другої
світової війни, після суворої економічної депресії.
Та чи не є він цілком актуальним орієнтиром і
для організації громадянської освіти в Україні,
яка долає сьогодні наслідки глибокої загально
системної кризи?!
Але ж для України, як і для інших нових не-
залежних держав, критичне мислення досі зали-
шалося практично terra incognita. До позитивних
здобутків тут можна віднести хіба що низку еле-
ментарних семінарів у Києві, Харкові та Москві,
які відбулися на початку 90х років за участю
американських фахівців під егідою регіональ-
них відділень Міжнародного фонду Сороса.
Проте ці семінари, на мою думку, не були ефек-
тивними й не мали суттєвих наслідків з причини
їхньої спорадичності та об'єктивної неготовнос
ті сторін до тривалої співпраці.
Під впливом лекцій Тараса Закидальського
(Канада) на семінарі "Трансформація гуманітар-
ної освіти в Україні" (ХМБФ "Центр освітніх
ініціатив" за фінансової підтримки Міжнародно-
го фонду "Відродження"), починаючи з 1995 року,
мною було розроблено та видано кілька навчаль-
них посібників з логіки, які інтегрували окремі
ідеї та елементи критичного мислення [13]. Про-
тягом 1996—1998 років модифікований у такий
спосіб курс логіки читався в Харківському ін-
ституті управління. З 1999 року адаптований курс
критичного мислення введено до програми під-
готовки магістрів Університету внутрішніх
справ [14].
Восени 1999 року під Харковом було прове-
дено Всеукраїнський науковопрактичний семі-
нар "Перспективи критичного мислення в мо-
дернізації пострадянської освіти" (Університет
внутрішніх справ та ХМБФ "Центр освітніх іні-
ціатив" за фінансової підтримки Міжнародного
фонду "Відродження"). В роботі семінару взяли
участь понад ЗО фахівців з усіх регіонів країни,
переважно з вузів MBC України [15]. На семінарі
було представлено та обговорено моногра-
фію O. В. Тягло, T. C. Воропай "Критичне мис-
лення. Проблема світової освіти XXI століття",
а також підручник O. M. Бандурка, O. В. Тягло
"Курс логіки". Ці книжки були, зокрема, підго-
товлені з урахуванням результатів мого стажу-
вання в Університеті Боулін Грін (США).
За підтримки Міжнародного фонду "Від-
родження" відбувається запровадження одного
з напрямків розвитку критичного мислення у
шкільну ланку освітньої системи України. Сьо-
годні з'явилися відомості, що критичне мислення
починає проникати до навчальних планів провід-
них університетів Росії (МДУ, МДПИ, Калінін
градський держуніверситет) [16].
Зазначене свідчить, що критичне мислення
поступово знаходить своє місце в системі освіти
України та Росії. Але подальше зміцнення його
позицій, причому, не тільки як корисної акаде-
мічної дисципліни, а й як суттєвого елемента
громадянської освіти, вимагає більш система-
тичних та скоординованих дій освітніх структур
держави та громадянського суспільства.
Висновки
Пострадянська Україна, так само як і інші
нові незалежні держави, переживає сьогодні пе-
ріод демократичного транзиту. Це робить акту-
альною громадянську освіту як засіб пристосу-
вання до перехідного стану суспільства та до за-
своєння демократичних цінностей, норм, алго-
ритмів діяльності. Розбудова демократично орі-
єнтованої громадянської освіти здатна до пев-
ної міри прискорити перехідні процеси або,
щонайменше, мінімізувати тривалість і втрати
від можливих рецидивів авторитаризму на шля-
ху демократизації.
Нині демократична громадянська освіта має
інституційно та змістовно заповнити ту лакуну в
процесі соціалізації, яка утворилась внаслідок
розпаду комуністичної політичної просвіти.
На відміну од комуністичної політичної
просвіти розбудова системи сучасної громадян-
ської освіти не може бути суто партійнодержав-
ною справою. Громадянська освіта значною мі-
рою має стати справою самого громадянського
суспільства. Цей процес буде оптимальним, якщо
його розвиток збігатиметься з демократичною
освітою громадян.

Тягло О. В. Як розбудовувати громадянську освіту в Україні? 89
Перспективним видається розгортання сис-
теми регіональних ресурсних центрів громадян
ськоїосвіти на базі недержавних організацій, які
спеціалізуються в галузі освітньої діяльності, за
фінансової підтримки вітчизняних та закордон-
них благочинних фондів.
Демократична громадянська освіта не по-
винна спиратися на принцип партійності в біль-
шовицькому дусі. Головна мета такої освіти —
створення реальних можливостей для вільного
раціонального вибору кожним громадянином
прийнятної для нього політичної позиції, дер-
жавного діяча, соціальної системи та свого місця
в ній.
Добре відомо, що раціональний вибір дося-
гається на підставі релевантно'! та істинної вихід 
1. 29 вересня — 1 жовтня 2000 року в Пущі Озерній
під Києвом відбулася Міжнародна конференція
"Розвиток демократії в Україні", організована в
межах зазначеного Проекту. Обговоренню питань
громадянської освіти тут було присвячено значну
увагу. Текст, який подається далі, складено на
основі доповіді автора на цій конференції.
2. В українській мові освіта зазвичай асоціюється
з процесом засвоєння знань, тоді як виховання —
з формуванням позицій або алгоритмів поведінки.
Оскільки формування громадянина ні в якому
разі не може обмежитись тільки повідомленням
йому певної сукупності знань, то під терміном
"громадянська освіта" далі слід ясно розуміти
двоєдиний процес громадянської освіти і виховання.
3. Найчастіше виділяють стадії лібералізації, власне,
переходу та консолідації. Див., напр.: Hague R.,
Harrop M., Breslin S.Comparative Government and
Politics. An Introduction.Macmillan Press Ltd, 1998.
P. 30—33. Порівн. також: Шаповаленко M. В. Де-
мократичний транзит посткомуністичного типу:
особливості та дилеми // Вісник Університету
внутрішніх справ. — 1999.— Вип. 9.— C. 375.
4. Приклади тих важких комплексних проблем, які
постали перед Україною протягом останнього
десятиліття, яскраво описані в книзі: Кучма Л.
О самом главном. K., 1999. C. 104106,
179183.
5. На останніх президентських виборах восени
1999 року кандидат компартії України П. Симо
ненко реально конкурував з Jl. Кучмою. В друго-
му турі він зібрав майже 38 % голосів виборців,
які взяли участь в голосуванні. Подібна ситуація
характерна й для Росії, де Г. Зюганов боровся за
президентство з В. Путіним навесні 2000 року.
6. Див.: Конституція України.— K., 1996.Стаття 1.
7. Див.: Ленин В.И. Материализм и эмпириокрити-
цизм // Ленин В. И. Поли. Собр. соч.— T. 18.—
С. 356—367. А ось як про це писали у словнику
часів пізнього сталінізму: "Принцип партий-
ности выражает существо марксистсколенин-
ского подхода ко всем вопросам философии, к
борьбе философских направлений... Воинствую-
щий материалист в наше время не может не быть
патриотом советской социалистической Родины,
не может не быть врагом буржуазного космопо-
литизма" (Краткий философский словарь / Под.
ред. M. Розенталя и П.Юдина.— M., 1951.—
С. 370373).
HOЇ інформації, з якої бажане рішення випливає
логічно з великою долею ймовірності, в ідеалі —
з необхідністю. Тому громадянська освіта періо-
ду демократичного транзиту потребує підсилен-
ня логічної підготовки, яка відповідає ціннос-
тям та нормам демократії. Одним із шляхів
навчання "науки міркувати", що відповідає та-
кій потребі, є курс критичного мислення.
Дотепер критичне мислення надто повільно
знаходить своє місце у національній освітній
системі. Подальше зміцнення його позицій, при-
чому, не тільки як корисної академічної дисцип-
ліни, а й як суттєвого елемента громадянської
освіти, вимагає більш комплексних та скоорди-
нованих зусиль освітніх структур держави і гро-
мадянського суспільства.
8. Подібна позиція викладена, наприклад, у статті:
Рябов С. Громадянська освіта і її роль в демокра-
тизації українського суспільства // Освіта для де-
мократії.— K., 2000.— C. 52—53.
9. Carpini M.X.D., Keeter S. What Americans Know
about Politics and Why it Matters. New Haven and
London: Yale University Press, 1999. P. 65.
10. Це питання вже було розглянуте, наприклад, в:
Тягло A. Β., Βοροпай T. С. Критическое мышление.
Проблема мирового образования XXI века.— Харь-
ков: Университет внутренних дел, 1999.— С. 9—10,
242245.
11. Див.: Тягло О.В. Критичне мислення як перспек-
тива розвитку пострадянської освіти // <http://
sapienti, kiev. ua/6/enter.html>; Тягло О. Критичне
мислення як системний чинник громадянської
освіти в пострадянських країнах // Освіта для де-
мократії.— K., 2000.— C. 63—66. А також:
Eemeren, France H. van. Argumentation and De-
mocracy // Речевое общение и аргументация.—
СПб.: Издво СанктПетербургского университе-
та, 1996.— Вып. 2. C. 419.
12. Αρп Л. К вопросу об определении критического
мышления // Критическое мышление и библио-
тека. Материалы российскоамериканского се-
минара. — Москва, 1992.— Т.1.— С. 77.
13. Тягло А. В. Логика критического мышления.
Харьков: Харьковский институт управления,
1996; Тягло О. В. Логіка з елементами курсу кри-
тичного мислення. Харків: Університет внутріш-
ніх справ, 1998.
14. Курс подається за структурою одного з найпо-
ширеніших в університетах Північної Америки
підручника, з авторами якого я спілкувався під
час стажування в Університеті Боулін Грін (1998,
Curriculum Development Exchange Program за під-
тримки IREX): Browne, M.Neil and Keeley, Stuart
M. Asking the right questions. A guide to critical
thinking. 5th ed.Prentice Hall, 1998.
15. Звіт про роботу цього семінару див. в Інтернеті
за адресою: http://www.geocities.com/tyaglo.
16. Див., зокрема: Сорина Г. В. Критическое мыш-
ление: статус в современной системе образова-
ния U Современная логика: проблемы теории,
истории и применения в современной науке.
Материалы VI Всероссийской конференции
22—24 июня 2000 г. СПб: Издво СанктПетер-
бургского унта, 2000.— С. 387.

90 НАУКОВІ ЗАПИСКИ. Том 18. Політичні науки
Tyaglo A.
HOW XO DEVELOP THE CIVIC EDUCATION IN UKRAINE?
It is argued that systematic civic education becomes a necessary condition to get
success in transition to democracy today. Background and current conditions to rise a
system of democratically oriented civic education in Ukraine are observed. It is pointed
out that the civic education is mainly a business on civic society under support of the
government. A few basic principles of the civic education in comparison with the previous
communist "political enlightening" are clarified. It is stressed out, critical thinking training
is important for the up-to-day civic education. Different attempts to introduce critical
thinking into the Ukrainian educational institutes are described and evaluated.