Content uploaded by Oleksii R. Martyniuk
Author content
All content in this area was uploaded by Oleksii R. Martyniuk on Nov 29, 2020
Content may be subject to copyright.
20 Актуальні питання національної безпеки та оборони
Наука і оборона 4’2019
DOI 10.33099/2618-1614-2019-9-4-20-26
УДК 351.37.046.16
В. В. Тюрін,
кандидат військових наук, доцент, начальник інституту
авіації та протиповітряної оборони Національного універси-
тету оборони України імені Івана Черняховського, полковник,
А. Г. Салій,
кандидат військових наук, доцент, заступник начальника
інституту авіації та протиповітряної оборони
Національного університету оборони України
імені Івана Черняховського, полковник,
М. В. Кас’яненко,
кандидат військових наук, заступник начальника кафедри
радіотехнічних та спеціальних військ інституту авіації
та протиповітряної оборони Національного університету
оборони України імені Івана Черняховського, полковник,
П. В. Опенько,
кандидат технічних наук, начальник науково-дослідного
відділу інституту авіації та протиповітряної оборони
Національного університету оборони України
імені Івана Черняховського, полковник,
О. Р. Мартинюк,
кандидат технічних наук, доцент кафедри авіації
інституту авіації та протиповітряної оборони
Національного університету оборони України
імені Івана Черняховського, полковник
Обґрунтування моделі
підготовки фахівців
Повітряних Сил
у сучасних умовах
У статті викладені погляди авторів на формування
перспективної моделі підготовки офіцерів Повітряних Сил,
запропонованої в процесі реформування системи військової
освіти та підготовки військовослужбовців Збройних Сил
України. Враховуючи особливості системи вищої освіти
України для розробки перспективної системи освіти та
підготовки фахівців Повітряних Сил запропоновано
використовувати комплексну систему освіти і підготовки
ускладі навчальних закладів НАТО і національних навчальних
закладів держав – членів НАТО, що містить три функціональні
складові: академічну освіту, професійну підготовку
та вдосконалення фахової компетентності. Проведені
дослідження дали змогу визначити переваги й недоліки
запропонованої системи освіти і підготовки, визначити
завдання, які потребують вирішення для успішної реалізації
запропонованої моделі. Ключові слова: система вищої
військової освіти, якість підготовки військових фахівців,
система військової освіти та підготовки військовослужбовців
Збройних Сил України.
© В. В. Тюрін, А. Г. Салій, М. В. Кас’яненко, П. В. Опенько,
О. Р. Мартинюк, 2019
Центральне завдання освіти – виховати
волю та вміння навчатися; навчальні
заклади повинні випускати не людей, які
вже вивчилися, а людей, які постійно
навчаються.
Ерік Хоффер
П
остановка проблеми в загальному вигляді.
Після опублікування у 2016 р. нової стра-
тегії об’єднаних повітряних сил НАТО
«Спільна авіація після Варшавського самі-
ту 2016 року – невідкладні пріоритети»,
однією з ключових тез якої є інтеграція повітряних сил
зіншими родами військ із метою набуття спроможнос-
тей для проведення операцій «об’єднаних сил», яка про-
ходитиме в кількох операційних середовищах: на суші,
на морі, в повітрі, в космосі та в кіберпросторі, відбулися
суттєві зміни в системі освіти і підготовки, особливо
офіцерів повітряних сил, як навчальних закладів НАТО,
так і країн – членів Альянсу [1].
Вище керівництво нашої держави задекларувало на-
буття Збройними Силами України повної взаємосуміс-
ності зі збройними силами держав – членів НАТО, що
означає необхідність проведення реформування системи
військової освіти і підготовки військовослужбовців, у то-
му числі в Національному університеті оборони України
імені Івана Черняховського [2].
Аналіз останніх досліджень та публікацій. На сторін-
ках фахових видань раніше висвітлювалися питання щодо
можливих напрямів та варіантів реформування системи
військової освіти і підготовки військовослужбовців [3–9].
Так, у роботі [3] викладені погляди авторів на характерні
риси формування нової парадигми військової освіти, яка
відповідає потребам Збройних Сил України та міжнарод-
ним стандартам якості підготовки військовослужбовців,
зумовлює реалізацію в контексті військової реформи
таких із них: забезпечення її правових основ; визначення
та усунення сукупності чинників, що зумовлюють проб-
леми вдосконалення військової освіти; визначення цілей,
принципів і завдань формування нової системи військової
освіти; окреслення структури підготовки військових
фахівців, системи підготовки офіцерських кадрів, її нау-
кове та високотехнологічне забезпечення; побудова систе-
ми забезпечення якості військової освіти.
У роботі [4] військова освіта представлена як важлива
складова забезпечення національних інтересів і націо-
нальної безпеки провідних країн світу, обґрунтовані її
цілі, закономірності, принципи, визначені інфраструк-
тура, структура та зміст військової освіти, організацій-
но-методичні засади й основні домінанти підготовки
військових фахівців, загальні тенденції розвитку націо-
нальних військових освітніх систем.
Автори [5] навели сучасні підходи, форми і способи
здійснення провідними країнами світу політики безпеки
та оборони, захисту своїх національних інтересів, ведення
збройної боротьби, показавши при цьому роль і значення
Збройних Сил України, системи військової освіти як
важливих інтелектуальних складових системи безпеки та
оборони держави, з обґрунтуванням основних напрямів
ішляхів подальшого розвитку системи військової освіти.
У роботах [6–8] розглянуто вищу освіту, у тому числі
військову, як історично сформований соціальний інсти-
тут, відповідальний за спадковість, накопичення й від-
творення наукових знань. За результатами розгляду
визначено, що збереженню освітнього, наукового потен-
ціалу та зміцненню основних науково-педагогічних шкіл
належить особлива роль, визначені завдання, котрі
мають вирішуватися силами вчених вищих військових
навчальних закладів, щодо створення інноваційних тех-
нологій, які органічно поєднують глибокі наукові до-
слідження з освітнім процесом та забезпечують розвиток
людського капіталу сектору безпеки та оборони України.
Автори [9] сформулювали мету проєкту та базові ком-
поненти, визначили основні завдання й етапи реалізації
проєкту управління змінами щодо розвитку системи
військової освіти на засадах програмно-проєктного
менеджменту.
Автори цих статей зробили значний концептуальний
внесок і заклали теоретичні основи майбутньої системи
військової освіти та підготовки військовослужбовців.
Проте, як уже зазначалося, запропоновані напрями й ва-
ріанти реформування мають переважно концептуальний
характер і можуть бути лише частково реалізовані на
теперішній час.
Саме тому питання реформування системи військової
освіти і підготовки військовослужбовців з метою набуття
Збройними Силами України повної взаємосумісності зі
збройними силами держав – членів НАТО є актуальним.
Метою статті є формування перспективної моделі під-
готовки фахівців Повітряних Сил в процесі реформуван-
ня системи військової освіти і підготовки військовослуж-
бовців Збройних Сил України.
Виклад основного матеріалу. Ретельне вивчення та
глибокий аналіз освітніх програм системи освіти і під-
готовки фахівців Повітряних Сил навчальних закладів
НАТО, а саме Римського оборонного коледжу [10],
Балтійського оборонного коледжу [11], Школи НАТО
вОбераммергау [12] і національних закладів освіти: Ко-
ролівського військового коледжу Канади [13], Академії
управління Бундесверу [14], Академії воєнного мистецтва
Республіки Польща [15], Коледжу об’єднаних штабів
Національного університету оборони США [16], показав,
що підготовка в навчальних закладах НАТО дещо відріз-
няється від підготовки в національних навчальних
закладах країн – членів Альянсу.
Так, підготовка в навчальних закладах НАТО зосере-
джена виключно на професійній підготовці, тобто прохо-
дженні L-курсів. Така підготовка спрямована на набуття
офіцерами виключно військово-професійних компетент-
ностей без прив’язки до конкретної посади, тобто підготов-
ка прив’язана до військових звань. Після проходження
курсу L-2 офіцер повітряних сил набуває компетентнос-
тей, які дають йому право обіймати посади офіцера орга-
ну військового управління на рівні командування компо-
ненти (Component command), після проходження курсу
L-3 – обіймати керівну посаду органу військового управ-
ління на рівні командування компоненти (Component
command) або офіцера органу військового управління на
рівні Об’єднаного міжвидового штабу (Joint Head-
quarters), після проходження курсу L-4 – обіймати керів-
ну посаду органу військового управління на рівні Об’єд-
наного міжвидового штабу (Joint Headquarters) або
офіцера органу військового управління на рівні Вищого
штабу союзницьких сил (SHAPE).
Водночас підготовка в навчальних закладах країн –
членів Альянсу охоплює як освіту, так і підготовку.
Водних країнах передбачене набуття офіцерами ступеня
магістра у військовій галузі (США, Велика Британія),
вінших – ступеня магістра в цивільних галузях (ФРН,
Франція). Професійна підготовка поділяється на дві під-
системи: професійна підготовка й удосконалення фахо-
вої компетентності. Професійна підготовка має таку саму
структуру, що й у навчальних закладах НАТО, за винят-
ком того, що в одних країнах, наприклад у Канаді, підго-
товка здійснюється без прив’язки до виду збройних сил,
в інших – з такою прив’язкою (США, ФРН).
Аналіз цих варіантів показав, що військово-навчаль-
ні заклади повітряних сил для професійної підготовки
офіцерів у Великій Британії, Франції та ФРН підпоряд-
ковані командуванням підготовки кадрів, а у військово-
повітряних силах США вони об’єднані в Університет
військово-повітряних сил, який за своїм значенням при-
рівнюється до командування. Ці навчальні заклади
дають професійну освіту молодшим і старшим офіцерам
(крім офіцерів у званні полковника), які можуть бути
використані на командних, штабних та рівних їм поса-
дах у підрозділах і частинах, у штабах з’єднань, об’єд-
нань, командувань військово-повітряних сил, а також
вуправліннях військових міністерств і відомств.
Об’єднані військово-навчальні заклади збройних сил
призначаються для підготовки офіцерів (генералів), які
займуть керівні та відповідальні посади в міністерствах
оборони, інших військових установах, головних штабах,
а також вищі командні посади.
У системі отримання офіцерами вищої професійної
освіти можна умовно виокремити підготовку тактичного,
оперативного і стратегічного рівнів, кожен з яких у різних
країнах має свої специфічні особливості, котрі полягають
у методиці викладання, термінах навчання тощо. Підго-
товку тактичного рівня одержують молодші офіцери, які
мають військові звання до капітана. Ця найчисленніша ка-
тегорія офіцерського складу навчається в школах, коле-
джах і курсах підвищення кваліфікації. Випускники зай-
мають командні і штабні посади в авіаескадрильї, служать
у штабах частин і відповідних їм військових організаціях.
До навчальних закладів підготовки першого ступеня у вій-
ськово-повітряних силах США належить, наприклад,
школа офіцерів, яку щорічно закінчують близько 2400
21
Актуальні питання національної безпеки та оборони
Наука і оборона 4’2019
осіб, у Великій Британії – авіаційний коледж, у Франції –
штабна школа, у ФРН – курси підвищення кваліфікації.
Підготовку оперативного рівня проходять старші офі-
цери у званнях до підполковників. Вона відрізняється
більш об’єднаними спеціалізаціями порівняно з підготов-
кою першого ступеня, адже її проходить офіцерський
склад, тісно пов’язаний з безпосереднім плануванням
іпроведенням операцій і бойових дій, організацією взає-
модії з іншими родами військ, а також всебічного забезпе-
чення. Тому в деяких країнах (США і Велика Британія)
існують кілька навчальних закладів підготовки оператив-
ного рівня, які належать повітряним силам або є спіль-
ними для всіх видів збройних сил. Такими навчальними
закладами є: у США – Військово-повітряний коледж
іКомандно-штабний коледж; у Великій Британії – Війсь-
кова академія міністерства оборони Великої Британії
(загальна для всіх видів збройних сил; курси підготовки
середнього командно-штабного складу призначені для
навчання офіцерів у званнях майора і підполковника; при
цьому представники окремих видів збройних сил прохо-
дять підготовку окремо; підготовка представників усіх
родів повітряних сил здійснюється за індивідуальними
програмами для кожної військово-облікової спеціальнос-
ті); у Франції – Вища школа повітряних сил; у ФРН –
Академія управління Бундесверу, де навчання проводить-
ся у спільних групах за видовим принципом. Важливе
місце в освітньому процесі цих навчальних закладів відво-
диться практичним тренуванням спільно зі слухачами на-
вчальних закладів сухопутних військ і військо-морських
сил. На тренуваннях відпрацьовуються планування та
організація взаємодії авіації із сухопутними військами
івійськово-морськими силами, вивчається порядок за-
стосування бойової техніки та озброєння.
Підготовка третього ступеня поширюється на стар-
ших офіцерів і генералів віком до 50 років. Вона органі-
зовується: у США – в Національному військовому ко-
леджі, штабному коледжі та промисловому коледжі;
уВеликій Британії – в Королівському коледжі оборони;
у Франції – в Інституті вищих досліджень національної
оборони, Центрі вищих військових досліджень; у ФРН –
в Академії управління Бундесверу. У програмах об’єд-
наних військово-навчальних закладів передбачається
вивчення: економіки та політики основних країн світу;
військової стратегії; структури й озброєння військово-
повітряних сил та їхніх завдань в операціях; способи
ведення авіацією самостійних бойових дій, взаємодія її із
сухопутними військами й військово-морськими силами;
управління у воєнний час авіаційними з’єднаннями та
об’єднаннями; матеріально-технічне забезпечення військ
та інші питання. Програма навчання у військово-
навчальних закладах складена так, щоб слухачі вивчали
лише дисципліни, засвоєння яких допоможе їм кваліфі-
ковано виконувати службові обов’язки. Крім того, в усіх
країнах існує ціла низка центрів перепідготовки та
підвищення кваліфікацій. Так, у ФРН сухопутні війська
мають 16 центрів, повітряні сили – 9, військово-морські
сили – 4, де здійснюється безпосередня підготовка офі-
церів до виконання обов’язків за посадою, тобто офіцер
набуває професійно-спеціальних компетентностей.
На прикладі країн Балтійського регіону розгляньмо
структуру національної системи професійної військової
підготовки. Курс L-2 представлений командно-штабним
курсом повітряних сил. Підготовка офіцерів штабу по-
вітряної компоненти здійснюється у Військовій академії
Литви протягом 17 тижнів, які охоплюють 600 годин під
керівництвом викладача та 250 годин самопідготовки.
Курс L-3 представлений об’єднаним командно-штабним
курсом Генерального штабу, що проводиться в Балтій-
ському оборонному коледжі, обсягом 60 ЄКТС. При
цьому на курсі L-2 здійснюється підготовка офіцерів
увійськових званнях до капітана для штабів тактичної
компоненти, а на курсі L-3 проходять підготовку офіцери
у військовому званні майор-підполковник для призна-
чення в об’єднані штаби.
Крім того, слухачі можуть отримати магістерській сту-
пінь за спеціальністю «Військове лідерство та безпека».
Відповідно до правил вступу слухач приймає рішення
щодо проходження магістерської підготовки одразу після
вступу на курс L-3. Магістерська підготовка має обсяг
90 ЄКТС і триває впродовж трьох семестрів, з яких два
семестри (60 ЄКТС) – це підготовка на курсі L-3 у Балтій-
ському оборонному коледжі, а третій семестр (додатково
30 ЄКТС), разом з написанням магістерської роботи, про-
ходить у Латвійській національній академії оборони.
Слід зазначити, що система підготовки та освіти
НАТО охоплює індивідуальну й колективну підготовку
(рис. 1). Ця система регламентується ієрархією керівних
документів – від «Політика: освіта, підготовка, навчання
та оцінювання», яка видається Військовим комітетом
НАТО, до директив, котрі видаються спільно двома стра-
тегічними командуваннями [17–20]. Наведені керівні до-
кументи становлять базу для організації та провадження
освітньої діяльності як у навчальних закладах НАТО,
так і в національних закладах держав – членів Альянсу
(Центрів удосконалення / Centers Of Excellence) і парт-
нерів НАТО.
При цьому всі навчальні заклади, котрі здійснюють
підготовку фахівців для збройних сил Альянсу, мають
проходити акредитацію, що висуває низку вимог щодо
відповідності закладу освіти певним критеріям, алго-
ритм проведення якої визначається Директивою з освіти
та індивідуальної підготовки. Крім того, визначені ке-
рівними документами НАТО освітні та підготовчі курси
підлягають сертифікації відповідно до трьох категорій:
«включені до списку», «вибрані» та «затверджені» [17].
Слід відмітити, що «затверджені» курси проводяться
лише акредитованими в НАТО навчальними закладами,
задовольняють потреби НАТО і відповідають вимогам
Директиви з освіти та індивідуальної підготовки,
акурси, які мають категорію «включені до списку»
восновному знайомлять з національними можливостя-
ми і мають широкий спектр навчальних цілей.
22 Актуальні питання національної безпеки та оборони
Наука і оборона 4’2019
Водночас керівництво нашої держави ухвалило рі-
шення та вживає заходів щодо імплементації національ-
ного освітнього середовища до європейського [21]. Цей
процес також передбачає процес проведення акредита-
ції, але, на відміну від підходів НАТО, не навчального
закладу, а освітніх програм, які реалізуються закладом
вищої освіти. Міністерство освіти і науки України
затвердило низку стандартів вищої освіти 25-ї галузі
знань «Воєнні науки, національна безпека, безпека дер-
жавного кордону» та Положення про акредитацію освіт-
ніх програм [22]. Вивчення й аналіз цих документів
показав, що вони висувають низку вимог, не ідентичних
тим, що висуваються документами НАТО.
Таким чином, під час розробки перспективної моделі
підготовки офіцерів Повітряних Сил Збройних Сил
України були визначені вказані вище вимоги (рис. 2).
23
Актуальні питання національної безпеки та оборони
Наука і оборона 4’2019
MC
0458/3
Education and Training (E&T) Directive
Директива: Освіта і Підготовка
Education and Individual Training (E&IT) Directive
Bi-SCD
075-007
Bi-SCD
Collective Training and Exercise (CT&E) Directive
075-002
Bi-SCD
075-003
Рис. 1. Структурна схема системи підготовки й освіти НАТО
НУОУ
ІДВУ
КШІ ЗВ(С)
ІА та ППО
ІЗВ(С) та ІТ
ГІ
ННІФК
та СОТ
МОН, НАЗЯВО
ВИМОГИ ВИМОГИ
Критерії акредитації освітніх
програм
1. Проектування та цілі освітньої
програми
2. Структура та зміст освітньої
програми
3. Доступ до освітньої програми
та визнання результатів навчання
4. Навчання і викладання за
освітньою програмою.
5. Контрольні заходи, оцінювання
здобувачів вищої освіти
та академічна доброчесність
6. Людські ресурси
7. Освітнє середовище та матеріальні
ресурси
8. Внутрішнє забезпечення якості
освітньої програми
9. Прозорість та публічність
10. Навчання через дослідження
Quality Management System
Standards
Стандарти забезпечення якості
1. Policy and procedures
(Політика і процедури)
2. Staff/Instructor development
(Професійне вдосконалення
адміністрації та НПП)
3. Information systems and knowledge
management
(Інформаційні системи і управління
знаннями)
4. Public information
(Публічна інформація)
5. Definition and delivery of instruction
(Планування і контроль
за освітнім процесом)
6. Student assessment
(Оцінювання слухачів)
7. Learning resources and student support
(Навчально-матеріальна база
і забезпечення слухачів)
Bi-SCD 075-007
НATO
Рис. 2. Вимоги, що висуваються до перспективної моделі підготовки
фахівців Повітряних Сил Збройних Сил України
Education and Training / Освіта і Підготовка
Individual / Індивідуальна Collective / Колективна
Education
Освіта
Individual Training
Індивідуальна підготовка
Collective Training
Колективна підготовка
Exercises
Навчання
Для того, щоб бути одним з провідних вищих військо-
вих навчальних закладів України, національному закла-
ду вищої освіти необхідно виконати вимоги Стандартів
вищої освіти України, а для того, щоб співпрацювати
знавчальними закладами НАТО і бути взаємосумісними
з ними – вимоги керівних документів НАТО.
Виходячи з викладеного, для розробки перспективної
системи освіти і підготовки фахівців Повітряних Сил
пропонується взяти за основу систему освіти й підготов-
ки в комплексі як навчальних закладів НАТО, так і на-
ціональних навчальних закладів держав – членів НАТО,
яка наведена на рисунку 3 і складається з трьох функціо-
нальних складових: академічної освіти, професійної
підготовки та вдосконалення фахової компетентності.
Для розробки змісту підготовки на курсі L-2 було
проаналізовано та порівняно склад і функціональні зав-
дання повітряних командувань (ПвК) та Командування
об’єднаних сил (КОС) із аналогічними структурами
НАТО. Це дало змогу стверджувати, що ПвК може бути
прирівняне до командування авіаційної компоненти (Air
Component command), а КОС – до об’єднаного штабу
(Joint Headquarters). Виходячи із цього, пропонується на
курсі L-2 здійснювати підготовку офіцерів органу військо-
вого управління на рівні командування авіаційної ком-
поненти (ПвК), а на L-3 – керівника органу військового
управління на рівні командування авіаційної компоненти
або офіцера органу військового управління на рівні КОС.
При цьому вважається за доцільне підготовку на курсі L-2
24 Актуальні питання національної безпеки та оборони
Наука і оборона 4’2019
ДОКТОР
НАУК
лейтенант – майор
підполковник – полковник
полковник – генерал
ВИКОНАННЯ ВИМОГ
Стандартів вищої освіти
(формування загальних
та загально-професійних
компетентностей)
ІА та ППО
КУРСИ УФК
(спеціалізація)
ВИКОНАННЯ ВИМОГ
Професійних стандартів
підготовки фахівців
(формування військово-
професійних та професійно-
спеціальних
компетентностей)
МАГІСТР
60 ЄКТС
ПРОФЕСІЙНА
ПІДГОТОВКА
АКАДЕМІЧНА
ОСВІТА
УДОСКОНАЛЕННЯ ФАХОВОЇ
КОМПЕТЕНТНОСТІ (УФК)
Начальник відділу
бушта ПвК, офіцер
управління КОС
Заступник командира
бригади (начальник служби),
командир бригади (полку),
офіцер штабу ПвК
майор – підполковник
L-1 – РІД ВІЙСЬК
загальна для всіх;
підготовка за спеціалізацією
L-3 – ОФІЦЕРІВ
ОБ’ЄДНАНИХ ШТАБІВ
ОПЕРАТИВНОГО РІВНЯ
JPME 2 (Joint Headquarters
30 ЄКТС магістерської
підготовки (МП))
L-2 – КШК ПС ЗСУ
JPME 1 (Component
command) 30 ЄКТС МП
L-4 – ПІДГОТОВКА
ВИЩОГО КЕРІВНОГО
СКЛАДУ СТРАТЕГІЧНОГО
РІВНЯ
ДОКТОР
ФІЛОСОФІЇ
БАКАЛАВР
КУРСИ УФК
(спеціалізація)
КУРСИ УФК
(спеціалізація)
КУРСИ УФК
(спеціалізація)
Командир батальйону,
у подальшому командир
бригади
Офіцер штабу ПвК
Офіцер управління КОС,
Керівник ОВУ штабу ПвК
Рис. 3. Перспективна модель системи освіти і підготовки
фахівців Повітряних Сил Збройних Сил України
проводити за видовою належністю, а на L-3 та L-4 –
об’єднану. Проте, зважаючи на перехідний період рефор-
мування Повітряних Сил, на курсі L-2 на даний час необ-
хідно залишити підготовку офіцерів рівня командира
бригади з подальшою поступовою відмовою від неї.
Перш ніж офіцер прибуде до університету на навчан-
ня на курс L-2, він має пройти курси вдосконалення
фахової компетентності рівня командира батальйону (на-
чальника служби штабу бригади), а надалі – командира
бригади, які пропонується організувати на базі кафедр
інституту авіації та протиповітряної оборони. Після за-
кінчення курсу L-2 офіцери проходитимуть курси вдос-
коналення фахової компетентності, де набуватимуть
професійно-спеціальних компетентностей, необхідних
їм для призначення на певні посади. Пропонується, що
кафедри всіх інститутів братимуть участь у курсах L-3 та
L-4 у межах виділеного навчального навантаження.
Крім того, пропонується в сертифікатах про закінчен-
ня Командно-штабних курсів Повітряних Сил L-2, а та-
кож курсів підвищення фахової компетентності вказувати
обсяг навчального навантаження в ЄКТС з метою по-
дальшого врахування їх у магістерській підготовці як
освітніх компонентів, котрі сприятимуть набуттю здобу-
вачем вищої освіти військово-професійних і професійно-
спеціальних компетентностей і досягненню програмних
результатів навчання.
Проведені дослідження дали змогу визначити перева-
ги й недоліки запропонованої системи освіти та підго-
товки.
Так, до переваг цієї системи можна віднести:
•адаптованість до системи освіти та підготовки як
держав – членів НАТО, так і країн Європейського Союзу;
•система повною мірою відповідає вимогам керівних
документів щодо забезпечення кар’єрного росту військо-
вослужбовців;
•дає змогу визнавати документи закладів освіти
НАТО без додаткової нострифікації;
•забезпечується дуальна система освіти, студенто-
центричність, академічна мобільність;
•створюється можливість сертифікації як за стан-
дартами НАТО, так і акредитації за вимогами Мініс-
терства освіти і науки України;
•гнучкість системи.
До недоліків у перехідний період можна віднести:
•невідповідність існуючих державних нормативних
документів, що регламентують систему військової освіти
та підготовки, нормативним документам системи освіти
країн Європи й НАТО;
•складність підготовки навчально-методичних мате-
ріалів у зв’язку з відсутністю нових доктринальних до-
кументів;
•надмірне навантаження на науково-педагогічних
та наукових працівників під час перехідного періоду;
•тривалий термін впровадження наведеної системи
(три-п’ять років);
•відсутність нострифікованих дипломів для забезпе-
чення академічної мобільності науково-педагогічних та
наукових працівників.
Завданнями для побудови даної системи та усунення
наведених недоліків у перехідний період були визначені:
•термінове внесення змін до нормативних докумен-
тів, які регламентують систему військової освіти та під-
готовки;
•своєчасне впровадження доктринальних докумен-
тів з метою якісної підготовки навчально-методичних
матеріалів;
•якісне планування рівномірного навантаження на
науково-педагогічних та наукових працівників під час
перехідного періоду;
•обов’язкове оволодіння науково-педагогічними та
науковими працівниками іноземною мовою (на рівні не
нижче СМР-3);
•переведення видових вищих військових навчаль-
них закладів на підготовку виключно бакалаврів;
•проведення процедури нострифікації дипломів для
забезпечення академічної мобільності науково-педаго-
гічних та наукових працівників за стандартами Європей-
ського Союзу (НАТО).
Запровадження зазначеної системи освіти та підго-
товки дасть змогу створити умови для набуття професій-
них компетентностей випускниками – офіцерами Повіт-
ряних Сил і брати активну участь у проведенні спільних
навчань і заходів колективної підготовки як Збройних
Силах України, так і країн – членів НАТО.
Перспективи подальших досліджень. Напрямом
подальших досліджень є створення внутрішньої системи
оцінювання якості освіти і підготовки, подальша взаємо-
дія зі стейкголдерами як під час підготовки нормативних
документів, так і в освітньому процесі.
Перелік літератури
1. Joint Air Power Following the 2016 Warsaw Summit.
Urgent Priorities / Joint Air Power Competence Centre
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.japcc.
org/portfolio/airpowerafterwarsaw/.
2. Візія Генерального штабу ЗС України щодо розвитку
Збройних Сил України на найближчі 10 років / Міністерство
оборони України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.mil.gov.ua/news/2020/01/11/viziya-generalnogo-
shtabu-zs-ukraini-shhodo-rozvitku-zbrojnih-sil-ukraini-na-
najblizhchi-10-rokiv/.
3. Щипанський П. В. Формування нової парадигми військо-
вої освіти / П. В. Щипанський, Р. І. Тимошенко, С. М. Салку-
цан // Наука і оборона. – 2017. – № 2. – С. 37–42.
4. Приходько Ю. І. Підготовка військових фахівців у про-
відних країнах світу: основоположні засади та тенденції /
Ю. І. Приходько // Педагогічні науки: теорія, історія, іннова-
ційні технології. – 2017. – № 3 (67). – С. 285–299.
5. Телелим В. М. Військова освіта в системі безпеки та обо-
рони держави / В. М. Телелим, Р. І. Тимошенко, Ю. І. Приходь-
ко // Наука і оборона. – 2013. – № 4. – С. 21–28.
25
Актуальні питання національної безпеки та оборони
Наука і оборона 4’2019
6. Полторак С. Т. Трансформація системи військової освіти
України на шляху до досягнення стандартів НАТО / С. Т. Пол-
торак // Наука і оборона. – 2018 – №2. – С. 3–10.
7. Пунда Ю. В. Освіта – головна інвестиція в розвиток люд-
ського капіталу сектору безпеки і оборони України / Ю. В. Пун-
да // Наука і оборона. – 2018. – №1. – С. 34–40.
8. Сиротенко А. М. Інновації в системі підготовки військо-
вих фахівців з вищою освітою: поняття, сутність, спрямова-
ність / А. М. Сиротенко, С. О. Богунов, Ю. І. Приходько //
Наука і оборона. – 2018. – № 3. – С. 38–46.
9. Артамощенко В. С. Управління змінами щодо розвитку
системи військової освіти на засадах програмно-проектного
менеджменту / В. С. Артамощенко, О. Ю. Фаворська // Наука
іоборона. – 2019. – № 3. – С. 40–44.
10. NATO Defense Colledge [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://www.ndc.nato.int.
11. Baltic Defence College [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://www.baltdefcol.org.
12. NATO School Oberammergau [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : https://www.natoschool.nato.int.
13. Royal Military College of Canada [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://www.rmc.ca/index-eng.asp.
14. Führungsakademie der Bundeswehr [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://www.fueakbw.de.
15. Akademia Sztuki Wojennej [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : https://www.akademia.mil.pl .
16. Joint Forces Staff College [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://www.au.af.mil/au/awc.
17. MC 0458/3 (Final), NATO Education, Training, Exercise
and Evaluation (ETEE) Policy, dated 03 September 2014.
18. BI-SC Education and Training Directive (E&TD) 075-002.
September 2016. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
https://ciedcoe.org/index.php/docman/ptf-reference-docs/377-
bi-sc-directive-075-002-education-and-training-directive-
nu0709-inv/file.
19. BI-Strategic Command Education and Individual Training
Directive (E&ITD) 075-007. 10 September 2015 [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : https://www.act.nato.int/images/
stories/structure/jft/ptecs/etd-075-007.pdf.
20. BI-SC Collective Training and Exercise Directive (CT&ED)
075-003. 02 October 2013 [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : https://www.act.nato.int/images/stories/structure/
jft/bi-sc-75-3_final.pdf.
21. Стратегія Національного агентства із забезпечення
якості вищої освіти до 2022 р. [Електронний ресурс] / Націо-
нальне агентство із забезпечення якості вищої освіти. – Режим
доступу : https://naqa.gov.ua/місія-та-стратегія-агентства.
22. Положення про акредитацію освітніх програм, за якими
здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти : наказ Мі-
ністерства освіти і науки України № 977 від 11 липня 2019 р.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.
gov.ua/laws/show/z0880-19.
26 Актуальні питання національної безпеки та оборони
Наука і оборона 4’2019
