Content uploaded by Lesia Dmytryshyn
Author content
All content in this area was uploaded by Lesia Dmytryshyn on Apr 01, 2020
Content may be subject to copyright.
3
Міністерство освіти і науки
Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника
І
І.
.С
С.
.Б
Бл
ла
аг
гу
ун
н
Л
Л.
.І
І.
.С
Си
ис
са
ак
к
О
О.
.О
О.
.С
Со
ол
лт
ти
ис
сі
ік
к
М
Мо
од
де
ел
лю
юв
ва
ан
нн
ня
я
с
ст
та
ал
ло
ог
го
о
р
ро
оз
зв
ви
ит
тк
ку
у
р
ре
ег
гі
іо
он
ну
у
Видавничо-дизайнерський відділ
Центру інформаційних технологій
Івано-Франківськ-2006
4
УДК 519.86:332.146.2
ББК 65.050
Б 23
Рецензенти:
доктор економічних наук, професор,
Інститут регіональних досліджень, м. Львів Бойко Є.І.
доктор економічних наук, професор,
Харківський національний економічний університет Клебанова Т.С.
Рекомендовано до видання Вченою радою Прикарпатського національного університету
Міністерства освіти і науки України
Благун І.С., Сисак Л.І., Солтисік О.О.
Б 23 Моделювання сталого розвитку регіону. Монографія. – Івано-Франківськ.:
Видавничо-дизайнерський відділ Центру інформаційних технологій, 2006. – 166 с.
Іл. 33. Табл. 25. Бібліогр.: 134 назви.
ISBN 966-364-090-1
Монографія спрямована на розв‘язання задач, пов‘язаних з необхідністю
забезпечення сталого розвитку регіональних систем шляхом застосування нових
математичних методів аналізу та прогнозування розвитку даних систем. Представлено
системний підхід до моделювання показників сталого розвитку регіону, що ґрунтується на
механізмах аналізу і попередження змін динамічних характеристик системи та забезпечує
покращення економічних, соціальних та екологічних показників регіону з точки зору
сталого розвитку регіону.
Запропоновано прогнозну соціо-еколого-економічну модель розвитку регіону на
основі методів статистичного аналізу та задач оптимального управління, яка відображає
різноманітні аспекти концепції сталого розвитку на регіональному рівні. Розроблено
реальний, оптимізаційний та рекреаційний сценарії розвитку регіону, на основі яких за
допомогою теорії нечітких множин сформовано сценарій сталого розвитку.
Монографія розрахована на наукових працівників, викладачів, аспірантів та
студентів, які цікавляться математичними методами аналізу та прогнозування
регіональних систем з позиції їх сталого розвитку.
УДК 519.86:332.146.2
© Благун І.С., Сисак Л.І., Солтисік О.О., 2006
© Видавничо-дизайнерський відділ Центру інформаційних
технологій, 2006
3
ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................4
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ..........................................6
1.1. Теоретичні основи дослідження сталого розвитку
економічних систем......................................................................................6
1.2. Аналіз підходів щодо моделювання сталого розвитку
регіональних систем....................................................................................16
1.3. Системне моделювання регіональної економіки з позицій сталого
розвитку........................................................................................................34
РОЗДІЛ ІІ. МОДЕЛЮВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ.................................................45
2.1. Характеристики та основні тенденції економічного розвитку
регіону..........................................................................................................45
2.2. Моделювання механізмів оцінки впливу економічного зростання
на формування сталого розвитку регіональних систем...........................75
2.3. Розробка методів і моделей побудови сценаріїв сталого
розвитку регіону..........................................................................................90
РОЗДІЛ ІІІ. РЕАЛІЗАЦІЯ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМИ
СИСТЕМАМИ З ПОЗИЦІЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ......................................109
3.1. Економіко-математична модель оптимізації стратегій.........................109
3.2. Інформаційно-функціональна модель реалізації функціональних задач
управління сталим розвитком............................................................................133
3.3. Характеристика оптимальних стратегій розв‘язків моделей оптимізації
регіональних систем............................................................................................141
ВИСНОВКИ.........................................................................................................157
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ............................159
4
Вступ
Ринкові перетворення економіки України торкнулись усіх сфер
суспільних відносин як найбільш значних на регіональному рівні. Регіон, як
цілісне економічне утворення зі своєю адміністративною структурою та
наявним ресурсним потенціалом в деякій мірі визначає певну модель
розвитку суспільства. Однією з таких моделей є сталий розвиток, як форма
розвитку чи прогресу суспільства, яка задовольняє потреби сьогоднішнього
покоління та не обмежує можливості майбутніх поколінь забезпечувати своє
існування.
На даний час принципи сталого розвитку визнані визначальними
принципами розвитку держав та регіонів, що підтверджено такими
фундаментальними документами, як ―Повістка дня на ХХІ століття‖
Всесвітньої конференції з навколишнього середовища та розвитку 1992 року
в Ріо-де-Жанейро [85].
Проблема зміни характеру розвитку суспільства виникла у зв‘язку з
загрозою зникнення людини як біологічного виду. Людство усвідомило, що
воно стоїть перед вибором — глобальна катастрофа, самознищення у
випадку збереження принципів і тенденцій традиційного шляху або
здійснення нової парадигми розвитку.
В методологічному аспекті досліджена складна проблема виключає
будь-які інтуїтивні підходи і вимагає використання сучасних методів
системного аналізу та моделювання для представлення вказаних взаємодій в
математичних моделях, які забезпечені відповідною інформативною базою.
На даний час у вітчизняній та світовій науці проводяться певні
розробки в сфері економіко-математичного моделювання розвитку
регіональних систем, серед яких проблемам сталого розвитку регіонів
присвячені роботи Адаменка О., Благуна І., Борщука Є., Братути О.,
Гейця В., Гурмана В., Долішнього М., Забродного В., Кізима М.,
5
Корольова О., Кучіна Б., Михасюка І., Раяцкаса Р., Рюміної Є., Сааті Т.,
Трегобчука В., Удовиченка В., Форрестера Дж.та ін.
Однак в більшості випадків автори моделей такого типу обмежуються
створенням математичних моделей, не беручи до уваги процес наповнення їх
реальною інформацією. Крім того, існуючі підходи до моделювання регіону
потребують серйозних коректив при врахуванні принципів сталого розвитку.
У зв‘язку з вище сказаним розробка концепції сталого розвитку регіону
на основі використання математичних моделей та її практична реалізація на
прикладі конкретного регіону є актуальною проблемою на сучасному етапі
розвитку.
6
Розділ І. Теоретико-методологічні основи дослідження
сталого розвитку економічних систем
1.1. Теоретичні основи дослідження сталого розвитку економічних
систем
Весь життєвий шлях який пройшло людство, супроводжувався
пошуком оптимальних напрямків розвитку. На жаль, теперішній стан є
найбільш драматичним: людство усвідомило, що воно стоїть перед вибором
— глобальна катастрофа самознищення у випадку зберігання принципів і
тенденцій традиційних шляхів розвитку чи впровадження нової парадигми
його існування.
Осмисленню можливих катаклізмів у певній мірі сприяла діяльність
Римського клубу — неурядової міжнародної організації, яка об‘єднує вчених
більш ста країн світу. Доповіді Римського клубу [127], починаючи з першої
застерігали, що сучасна цивілізація наближається до критичної межі.
Дослідження, ініційовані Римським клубом, підготували підґрунтя для
організації обговорення питань глобального розвитку на міждержавному
рівні в рамках ООН. Проблеми вкрай негативного стану навколишнього
середовища, перспектива розвитку цивілізації в умовах значного зростання
населення планети прозвучала на Стокгольмській конференції ООН 1972
року, яка створила спеціальну структуру — Програму ООН з навколишнього
середовища. Проблеми такого характеру є предметом наукового пошуку
вчених багатьох країн. Зокрема, на думку В. Волошина і В. Трегобчука,
сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни, а отже й регіону, є
можливим, коли одночасно забезпечується: по-перше, задоволення
зростаючих матеріальних і духовних потреб; по-друге, раціональне і
екологобезпечне господарювання; по-третє, підтримання сприятливих з
точки зору здоров'я людини природно-екологічних умов життєдіяльності [21,
109].
7
Найважливіша передумова переведення регіонів на модель сталого
розвитку, як вважають названі автори, полягає в тому, щоб інтереси
соціального прогресу, екології та економіки були всебічно зрівноваженими,
збалансованими й оптимізованими за максимально можливою кількістю
демографічних, соціальних, екологічних, економічних, виробничих і техніко-
технологічних параметрів, показників тощо [21]. Власне у контексті
необхідності такої збалансованості В. Волошин і В. Трегобчук рекомендують
низку заходів, які потрібно впроваджувати в процесі проведення регіональної
політики сталого розвитку.
На думку Герасимчук З.В. ―сталість‖, ―стабільність‖, ―збалансованість‖ є
базовими поняттями сталого розвитку, під якими треба розуміти процес
забезпечення функціонування територіальної системи із заданими
параметрами в певних умовах протягом тривалого проміжку часу, що веде до
гармонізації факторів виробництва та поліпшення якості життя сучасних і
майбутніх поколінь [25]. Проте більшість науковців глорифікують концепцію
сталого розвитку, значною мірою недооцінюючи механізми її реалізації в
різних умовах і середовищах.
З кожним роком стає більш очевидним, що в рамках існуючої моделі
індустріального розвитку захист навколишнього середовища носить характер
боротьби із наслідками, а не з причинами, які їх породжують. Тому наступив,
на наш погляд, момент кардинального перегляду самої моделі розвитку
людства.
Варто зауважити, що такі ситуації мали місце і раніше, з яких найбільш
хрестоматійними є дві [4], а саме:
1) епоха першої економічної кризи, тобто порушення економічної
рівноваги між суспільством і природою внаслідок розвитку мисливського
господарства. Наслідок — зникнення значної кількості тварин, стан розвитку
землеробства і тваринництва. Результат — осушення значної кількості
масивів земель і ерозія ґрунтів, наступ степів на ліс;
8
2) нинішній стан розвитку цивілізації має особливий характер:
відбувається процес інтернаціоналізації процесів соціально-економічного
розвитку (СЕР), а значить і екологічних проблем.
А це означає, що людству необхідно шукати нову парадигму розвитку
— не економічну, а соціо-еколого-економічну.
Тому в 1987 році Всесвітня Комісія ООН з навколишнього середовища
і розвитку поставила питання про необхідність пошуку нової моделі розвитку
цивілізації, основні тези якої були опубліковані в доповіді ―Наше загальне
майбутнє‖ [134]. В доповіді сформульовані принципи розвитку, які є формою
розвитку або прогресу суспільства, що задовольняє потреби існуючого
людства і можливості майбутніх поколінь для забезпечення свого існування.
В теперішній час він пройнятий визначальним принципом розвитку
країн і регіонів, що підтверджено такими документами, як ―Програма дій.
Порядок дня на ХХІ століття‖ Всесвітньої конференції навколишнього
середовища і розвитку 1992 року в Ріо-де-Жанейро [85].
Але таке визначення в певній мірі вимагає повної деталізації. Деякі
постулати записані в доповіді генерального секретаря ООН Буйроса-Галі
―Повістка дня для розвитку‖ [121], а саме:
світ як фундамент;
економіка є рушійною силою прогресу;
навколишнє середовище як основа стійкості;
справедливість як один з принципів стійкості суспільства;
демократія як система управління.
Як підкреслює Буйрос-Галі, всі ці ―п‘ять окреслених вимірів тісно
пов‘язані між собою‖ [121].
Варто зауважити, що ніякий поділ не є єдиним або найбільш
вичерпним. В зв‘язку з цим можна згадати чотири принципи стійкості,
сформовані Холлібергом [16]:
речовини використані із літосфери не повинні систематично
нагромаджуватися в екосфері;
9
речовини, вироблені суспільством, не повинні систематично
нагромаджуватися в екосфері;
фізичні умови для виробництва в екосфері не повинні систематично
погіршуватися;
використання ресурсів повинно бути ефективним і повинно
відповідати наявним людським потребам.
Наявність двох підсистем: популяції і середовища її існування є
характерними для будь-якого біологічного виду. Для людини ця система
розширюється за рахунок ускладнення структури самоорганізації і
виникнення на її місці нової більш складної структури, яка має назву
―суспільство‖. Саме поняття ―суспільство‖ трактується по різному.
Є. Дюригмін розглядає суспільство як індивідуальну духовну реальність,
сформовану на колективних принципах. За А. Вебером суспільство — це
взаємодія людей, яка є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на інших
людей дій. Американський психолог Т. Парсонс визначав суспільство як
систему відношень між людьми, в основі якої лежить взаємодія норм і
цінностей.
За функціональними ознаками соціальна система (соціум)
структуризована на окремі елементи:
демографія;
економіка;
право;
політика тощо.
Якщо розглядати соціум у взаємодії з природнім середовищем
необхідно зауважити, що економічна підсистема, на наш погляд, є
інструментом цілеспрямованих дій на природу. Таким чином, соціо-еколого-
економічна система має структуру, яка відображена на рис. 1.1.
Розглянуті нами підсистеми мають досить складну структуру.
Природна підсистема може бути представлена географічною системою
певного рівня організації. Під географічною системою ми розуміємо земний
10
простір всіх розмірів, де окремі компоненти природи знаходяться в
взаємозв‘язку один з одним і як певна цілісність взаємодіють із людським
суспільством. Виділяють три ієрархічні рівні організації геосистем:
1) планетарний;
2) регіональний;
3) локальний.
Рис. 1.1. Соціо-еколого-економічна система як об‘єкт сталого розвитку
Ієрархічний поділ економічної підсистеми структуризований за
галузевою або територіальною ознакою та може бути сформульований у
вигляді ієрархічних рівнів:
а) народне господарство в цілому;
б) галузь (регіон);
в) підприємства (форма).
Варто зауважити, що соціальна підсистема має більш складну
структуру, тому для кожного її елементу можна побудувати свою ієрархічну
структуру, прикладом якої є:
1) місто;
2) селище;
природа
суспільство
економіка
Умови життя
Відходи життєдіяльності
Промислові
відходи
Природні
ресурси
Управління і
праця
Продукти
споживання
11
3) село.
Для аналізу цих систем в комплексі необхідно вибрати рівень
характерний для кожної підсистеми, зокрема, і крім цього маючи найбільше
значення з позиції сталого розвитку.
Точне визначення поняття ―стійкості‖ дати дуже складно, однак,
найбільше поширення одержало визначення, що міститься в Доповіді
Брундтланд, яке ототожнює стійкість з розвитком, що ―.... задовольняє
потреби дійсного часу, але яке не ставить під загрозу здатність майбутніх
поколінь задовольняти свої власні потреби‖ [107]. Це визначення носить
дуже узагальнений характер, але зараз є все більше можливостей для
конкретнішого визначення елементів стійкості.
Розглядаючи поняття стійкості з економічної точки зору, можна
довести велику користь і практичність низки основних параметрів
екоефективності і екосправедливості. Взаємодія людства з навколишнім
середовищем відбувається за участю двох категорій, які можна назвати
―природний капітал‖ і ―штучний капітал‖ [14].
Природний капітал складають ресурси планети, а штучний капітал —
це те, що створено людством з використанням ресурсів планети, тобто
будинки, дороги, машини і споживчі товари. Природний капітал має дві
підкатегорії: обмежених природних капіталів і поновлюваний. Обмежений
природний капітал має основне значення для продовження життя і містить у
собі сукупність екосистем, а також такі аспекти, як збереження озонового
шару і захист біологічних видів, існування яких знаходиться практично на
рівні самопідтримки.
Стійка геосистема — це система, що відкрито прагне до збереження
всього обмеженого капіталу. Вона відновляє окремі елементи природного
капіталу і доповнює штучний капітал для заміни ресурсів інших видів
природного капіталу, що виснажуються. Стійка економіка прагне до
усунення несправедливих відносин між націями, поважаючи такий аспект
12
стійкості, як вимоги у відношенні встановлення справедливих відносин у
рамках одного покоління [77].
Можна оцінити порядок витрат економічної системи на запобігання
подальшої деградації обмеженого природного капіталу і на основі цього
розрахувати суму витрат, необхідних для того, щоб у зворотному порядку
підібрати для такого стану найбільш стійкі рівні діяльності. Суспільство
рухається по шляху до досягнення більшого ступеня напівстійкості, і зараз
основне завдання полягає в переході від напівстійкості до стійкості.
Забезпечення сталого розвитку — це в першу чергу обов'язок уряду,
але всі держави повинні координуватися через міжнародні організації, такі як
ООН. У червні 1992 року в Ріо-де-Жанейро пройшла Конференція ООН по
навколишньому середовищу і розвитку, на якій були розроблені основні
принципи всесвітнього співробітництва по досягненню сталого розвитку.
Для досягнення сталого розвитку необхідні відносини партнерства між
усіма країнами світу. Розвинені країни повинні допомагати країнам, що
розвиваються, капіталовкладеннями для стимулювання економічного
зростання і забезпечення стабільного задоволення основних потреб
населення. Згідно Женевської програми дій ―світ повинен запропонувати
допомогу країнам, що розвиваються, в управлінні економікою і її
диверсифікованості, а також у раціональному керуванні природними
ресурсами з метою сталого розвитку. Країни ―третього світу‖ не зможуть
розвиватися, якщо вони будуть обтяжені величезними зовнішніми боргами.
У них не буде можливості фінансувати свій розвиток, якщо ціни на їхню
продукцію на світових ринках залишаться низькими. Фінансова допомога
повинна надаватися на вирішення екологічних проблем і забезпечення
основних потреб бідних і знедолених‖ [85].
Національні стратегії сталого розвитку повинні передбачати вирішення
комплексу демографічних проблем. Країнам варто розробити демографічні
цілі і програми [8, 87]. Більша увага повинна бути приділена життєво
важливим ресурсам: воді, землі, екологічним чинникам, таким як здоров'я і
13
біологічна розмаїтість екологічних систем. ―Задовільний стан здоров'я
залежить від соціального, економічного і духовного розвитку, а також
здорового навколишнього середовища, включаючи безпечну їжу і воду‖ [85].
Економічний розвиток суспільства повинен рухатися по шляху
використання місцевих ресурсів, впровадження енергетично ефективних
проектів, матеріалів, що не наносять шкоди здоров'ю і навколишньому
середовищу. Країнам варто розробити національні програми заохочення
енергозберігаючих технологій, а також технологій, що використовують
енергію сонця, води, вітри і біомаси.
Сталий розвиток екосистем — це насамперед збереження і раціональне
використання природних ресурсів.
Наша атмосфера все більше випробує антропогенний вплив. Викиди в
атмосферу хімічних речовин порушують її динаміку, зменшують озоновий
шар, завдають шкоди землі у виді кислотних опадів. Необхідно підвищувати
ефективність виробництва, розподілу і споживання енергії, тому що головне
джерело викидів — це використання енергії. Важливо також забезпечувати
промисловість устаткуванням, що контролює забруднення атмосфери,
замінити хлорфторводні й інші речовини, що руйнують озоновий шар, більш
безпечними, а також знизити кількість відходів [1, 88, 111].
При управлінні водними ресурсами необхідно підвищену увагу
приділяти боротьбі з забрудненням акваторій у результаті судноплавства і
скидань стічних вод. ―Близько 600 тисяч тонн нафти щорічно потрапляє в
океани в результаті звичайних морських перевезень, аварій і незаконного
зливу‖ [85].
Величезна кількість задач стоїть перед керуючими органами, що
відповідають за використання прісної води. Необхідне вивчення якості води,
контроль за захворюваннями, що передаються через воду, запобігання
погіршення стану водозбірних площ, вживання природоохоронних заходів,
спрямованих на зведення до мінімуму і виключення забруднення водних
ресурсів [97].
14
Для раціонального використання і управління земельними ресурсами
необхідно ввести екологічне планування ландшафту, впроваджувати в життя
закони, що встановлюють стійке землекористування і закріплюють політику,
що враховує земельно-ресурсну базу, зміну інтересів місцевого населення
[116].
Збереження і раціональне використання природних ресурсів — це
збереження природних ландшафтів різних зонально-кліматичних поясів, а
саме боротьба з ―опустинюванням‖ у районах, підданих посусі і засоленням
земель, боротьба зі знищенням лісів, а також підтримка ―комор біологічної
розмаїтості‖ — гірських систем [72]. Не можна забувати і про великі площі,
зайняті сільськогосподарськими угіддями. Необхідний комплексний підхід
для боротьби зі шкідниками, що поєднує біологічні засоби, опірність рослини
і правильне ведення фермерського господарства з мінімальним
використанням пестицидів [2]. У програмі дій ―сталий розвиток сільського
господарства і сільських районів вимагає істотних змін у
сільськогосподарській, екологічній і економічній політиці всіх країн, а також
і на міжнародному рівні‖ [85].
Для досягнення програм сталого розвитку необхідні значні
капіталовкладення, використання передових технологій і залучення вчених
для досліджень і розробки рекомендацій із проблем навколишнього
середовища і розвитку. Також необхідна чітка організаційна спрямованість
діяльності підприємства по включенню екологічних аспектів в усі види
діяльності, починаючи з наукових розробок і закінчуючи виробництвом і
поширенням продукції [15].
Досягнення сталого розвитку суспільства в цілому неможливо без
співробітництва всіх людей і різних організацій, включаючи частки
підприємства і керівництво на різних рівнях. Особлива роль приділяється
керівництву підприємства, тому необхідно впровадження нових форм
керування, що передбачають велику екологічну відповідальність.
15
Важливо включати в плани стратегічного розвитку підприємства
питання, що відповідають принципам сталого розвитку. Підприємства
повинні переглянути існуючий асортимент продукції і способи організації
виробництва, а також вирішити, що залишити, що можна удосконалити, а з
чим потрібно розстатися.
Діяльність підприємства повинна систематично, документально й
об'єктивно оцінюватися на шляху сталого розвитку не тільки для поліпшення
управління компанією, але й для контролю за виконанням державних норм, а
також вимог, розроблених у рамках самого підприємства.
Керівництво підприємства, що вирішило рухатися по шляху сталого
розвитку, повинно регулярно інформувати своїх акціонерів про досягнення в
просуванні до сталого розвитку й одержувати оцінку своєї діяльності. Звіт
перед акціонерами повинен включати економічні показники, він повинен
показати успіхи і невдачі компанії за визначений період часу, щоб дати
можливість оцінити роботу підприємства і порівнювати його роботу з
іншими.
Сталий розвиток екосистеми у своїй основі містить систему вільних
ринків. Відкриті конкуруючі ринки — стимул досягнення стійкості. Ринкові
ціни, конкурентна боротьба змушує промислові підприємства ощадливо
витрачати ресурси [89].
Властиве сталому розвитку збільшення виробництва повинно
відповідати вимозі раціонального використання природних ресурсів,
виробництву екологічно чистої продукції, видаленню твердих і небезпечних
відходів, зменшенню інших викидів.
Якщо забруднення навколишнього середовища тягне втрату ресурсів
для виробництва, то наслідком буде бажання виробників зменшити шкідливі
відходи, тим самим знижуючи вартість [27].
В умовах ринку, зростаючої конкуренції будуть народжуватися нові
технології, що дозволяють раціонально використовувати природні ресурси,
здійснювати безвідхідне виробництво.
16
У соціальному плані слід зазначити позитивну роль ринків для
задоволення потреби людей у робочих місцях, виникнення додаткових
можливостей для широких верств населення.
Соціальні, екологічні та економічні проблеми є одними з
найважливіших в житті кожного індивіда чи регіону. Тому об‘єктивно
виникає потреба в здійсненні широкомасштабних заходів з ефективного
розв‘язання їх на всіх рівнях управління – світовому, національному,
регіональному та локальному. Запропонована нами модель функціонування
соціо-еколого-економічної системи дозволить розглядати регіональні
одиниці як об‘єкти сталого розвитку та виробити напрямки оптимізації їх
розвитку.
1.2. Аналіз підходів щодо моделювання сталого розвитку регіональних
систем
Об'єктивна оцінка соціально-економічного стану регіонів,
обґрунтовування концепції їх розвитку неможливі без використання
описових схем (моделей економічного розвитку), в яких в формалізованій,
математичній формі знаходить віддзеркалення ступінь впливу поточної
економічної діяльності регіону на майбутнє при даних природних, трудових і
економічних ресурсах регіону.
Формування моделей регіонального економічного розвитку є
надзвичайно складним процесом, що складається з різних етапів, які
охоплюють безліч аспектів і описуються безліччю параметрів і змінних, які
повинні ретельно узгоджуватися [23, 95]. Складність процесу моделювання
визначається складністю модельованої схеми. Обґрунтовування регіональних
моделей економічного розвитку, розробка основних параметрів на
перспективу, узгодження галузевих і територіальних, внутрішньо
регіональних і міжрегіональних народногосподарських аспектів необхідно
здійснювати з використанням економіко-математичних методів і моделей.
17
Разом з тим неоднорідність самої проблеми, наявність безлічі змінних,
обумовлюють необхідність наявності у розробників не однієї моделі, а їх
комплексу, що описує в сукупності всі елементи і взаємозв'язки, які
визначають регіональний економічний розвиток.
До основних переваг переходу до модельної технології регіонального
економічного розвитку можна віднести наступні [115]:
1. Формалізація економічних задач, що стоять перед регіональною
економікою і використання економіко-математичних методів, які
підвищують їх точність і скорочують терміни і трудоємність ухвалення
ефективних рішень в галузі управління регіональними економічними
системами. Тим самим створюється можливість реалізації принципу
багатоваріантності управлінських рішень за наявності однієї і тієї ж
проблеми, що істотно підвищує їх наукову обґрунтованість і дає можливість
інтенсифікувати розрахунки, виконувані по кожному альтернативному
варіанту.
2. Використання методів економіко-математичного моделювання
дозволяє розширити і поглибити область конкретного кількісного аналізу в
прийнятті рішень на регіональному рівні. За допомогою цих методів
вивчається і описується взаємодія багатьох чинників, що впливають на
розвиток економічних об'єктів, виділяються істотні чинники.
3. Методи економіко-математичного моделювання сприяють
виробленню конкретної теорії регіонального розвитку, яку не можна
розробити з використанням лише традиційних експертних методів. Тим
самим підвищується ступінь адекватності прийнятої концепції регіонального
розвитку фактичному стану об'єкта.
4. Розробка і використання економіко-математичних моделей на
регіональному рівні мають значний вплив на вдосконалення економічної
інформації. При переході до модельної технології в процесі прийняття
рішень формулюється система чітких вимог до інформаційного забезпечення,
18
відбувається процес її впорядкування, розробляються алгоритми
формування, перетворення і коригування.
В залежності від мети моделювання розрізняють моделі дослідницькі,
демонстраційні, навчальні, прогностичні тощо. За способом побудови
виділяють моделі матеріальні й абстрактні. Матеріальні моделі мають
подібність з оригіналом за фізичною природою, мають просторові розміри і
складаються з матеріальної субстанції, вони називаються також реальними
моделями.
Для вивчення особливостей регіональних систем, зокрема, окремих
виробництв, що характеризують їхні стани, необхідно використовувати
абстрактні моделі, що є описовими [108]. Порівнюючи матеріальні моделі з
абстрактними можна відзначити, що останні мають значні можливості, тому
що їхня розробка не пов'язана з обмеженнями фізичного характеру.
Абстрактні моделі поділяються на вербальні, схематичні і математичні. Для
опису еколого-економічних і соціальних проблем регіону використовують
вербальні моделі великих підприємств, що відображають фактичний стан
геосистеми [10]. Вербальні моделі служать для вираження нагромаджених
знань про досліджуваний оригінал, що містить пошукові елементи.
При використанні методу моделювання як для промислових
підприємств, так і для всієї регіональної системи розглядають моделі, що
передбачають різні шляхи розвитку: екстенсивного, повного припинення
експлуатації, збалансованого і ощадного режиму.
Тому у залежності від переваг тих чи інших критеріїв, по-різному може
бути побудована і класифікація методів.
1. Статистичні моделі будуються на припущенні про те, що
модельований процес є випадковий і досліджується статистичними
методами, зокрема методами Монте-Карло [43, 113]. Найбільш успішно
останні застосовуються при неповній інформації про відповідні об'єкти.
Існує думка, що статистичні моделі ефективні тільки при цих умовах. Дана
проблема перетинається з іншою, а саме як докладну інформацію про об'єкт
19
узагалі потрібно враховувати в моделі та у якій ситуації можна говорити про
брак інформації. У всякому разі є й інша точка зору, відповідно до якої
закономірності функціонування складних систем (а саме такими є об'єкти
біосфери і геосистеми взагалі) «істотно імовірнісні». Отже, при побудові
моделей не обійтися "без імовірнісних підмоделей, створення яких вимагає
застосування статистичних методів.
2. Оптимізаційні моделі охоплюють моделі, математичний апарат яких
дозволяє вирішувати задачі оптимального управління об'єктом моделювання
[44]. Вони застосовуються при розв‘язку проблем взаємодії природи і
суспільства. Їхня побудова заснована на використанні методів лінійного і
динамічного програмування при дослідженні систем, описаних
диференціальними рівняннями. Такий підхід одержав назву «математичного
програмування». Іншим видом оптимізаційних моделей є моделі, побудовані
за допомогою теорії ігор. У загальному випадку вони теж не виключають
імовірнісного підходу. Таким чином, даний клас моделей дозволяє ставити і
вирішувати задачі оптимізації взаємодії природи і суспільства. При
підвищенні складності моделей вирішити такі задачі в загальному випадку не
завжди можливо.
3. Балансові моделі представляють об'єкт дослідження як сукупність
деяких потоків речовини й енергії, баланс яких розраховується на кожному
кроці моделювання. В даний час ці моделі одержали дуже широке
поширення завдяки наочності і порівняно простій реалізації. Однак
застосування їх можливе лише для вирішення загально методологічних
питань: баланс яких речовин є найбільш важливим для розгляду; наскільки
доцільно докладно прослідковувати потоки даної речовини; як виразити
зміну режимів трансформації речовин тощо.
4. Моделі типу «хижак-жертва» чи «паразит-хазяїн» застосовуються, як
це видно з назви, при вивченні окремих випадків взаємодії популяцій
декількох видів. За допомогою даних моделей отримано низку цікавих
висновків.
20
При побудові моделей регіонального розвитку виділяються два
принципово різних підходи до опису відкритого характеру регіональної
економіки. Замкнені регіональні моделі представлені в основному
економетричними моделями, обмеженість використання яких складає
абстрагування від зовнішніх зв'язків регіону і дослідження тільки
внутрішньорегіональних чинників зростання. Власне регіональні моделі,
відмінні наявністю блоку зовнішніх зв'язків, включають оптимізаційні і
балансові моделі, побудовані по схемі ―витрати-випуск‖, і економетричні
моделі переважно балансового типу.
Одним з перших видів моделей, використаних в регіональних
дослідженнях за кордоном, була модель економічної бази, яка є одним з
об'єктів теорії регіонального доходу. В своїй найпростішій формі концепція
даного методу припускає, що регіональна економіка поділяється на два
виробничі сектори відповідно до ринків збуту товарів [71]:
1) зовні даного регіону (базовий сектор);
2) усередині даного регіону (небазовий, або обслуговуючий сектор).
Ця концепція заснована на наступних передумовах:
а) регіональне зростання тісно пов'язане із зростанням базового сектору
(експортом);
б) розширення базового сектору тягне за собою перш за все збільшення
виробництва в обслуговуючому секторі, що забезпечує функціонування
базового;
в) між базовим і обслуговуючим секторами існує постійний зв'язок.
У загальному вигляді, для і-го регіону ця модель може бути записана як
( ) ,
i i i i
Y E M X
де
i
Y
— сумарний дохід в і-му регіоні;
i
E
— власні витрати (включаючи споживання, інвестиції і витрати
місцевого управління) в і-му регіоні;
i
M
— імпорт в і-й регіон;
21
i
X
— експорт з і-го регіону.
Модель економічної бази використовуються в декількох напрямах. По-
перше, дані, зібрані для вивчення економічної бази, самі по собі несуть
корисну інформацію, вказуючи джерела зайнятості і доходу, а також вузькі
місця в економіці регіону. По-друге, моделі економічної бази дуже часто
використовуються як засоби прогнозування ділової активності. Вони
застосовуються в поєднанні з іншими роботами з планування в різних
галузях економіки.
Аналіз економічної бази є прискореним методом прогнозування
регіонального економічного зростання: використовується спрощена теорія
зростання, а потреби в інформації мінімальні. Одержані результати, однак,
зводяться лише до прогнозування розвитку базисного і обслуговуючого
секторів.
Н. Глікман вважає, що використання моделей економічної бази
пов'язано із значними концептуальними і технічними труднощами, такими як
використання некоректних одиниць виміру, неточне розмежування секторів,
грубі допущення відносної постійності співвідношення між базовими і
обслуговуючими секторами [58].
Для аналізу регіонального розвитку, економічного прогнозування на
регіональному рівні в США широко використовується метод ―витрати-
випуск‖ (міжгалузевих балансів), який ідентичний моделі ―витрати-випуск‖
національного рівня. Згідно з теорією даного методу, кожна галузь-виробник
може вважатися залежною від будь-якої іншої галузі. Таким чином, обсяги
випуску продукції однією галуззю можуть використовуватися як витрати
іншої галузі; продукція галузі 2 може у свою чергу використовуватися
виробничі витрати для галузі 3 і т.д. Модель для r-регіону має наступний
вигляд:
,
i ik i
k
rX rX rY
,
ik ik k
rX r rX
22
,
i ik k i
k
rX r rX rY
де r — номер регіону;
i
X
— загальний випуск продукції в і-й галузі;
ik
X
— обсяги продукції і-ої галузі, які витрачені на виробництво в k-ій
галузі;
i
Y
— обсяги продукції і-ої галузі, які використані кінцевим споживачем.
Оскільки даний підхід пред'являє високі вимоги до інформації,
зроблені наступні спрощені допущення:
а) кожна група продуктів випускається єдиною галуззю-виробником;
б) не існує ніяких зовнішніх джерел скорочення або збільшення витрат;
в) існує єдиний виробничий процес для кожного випуску, що виключає
взаємозамінність продукції.
У цілому статична модель міжгалузевого балансу регіону дає відповідь
на питання, які потрібні обсяги і структура валової продукції для того, щоб
одержати кінцевий продукт заданої галузевої структури. Але вона не дає
відповіді на питання, які можливості виробництва цієї продукції. Інакше
кажучи, статична модель виходить з потреб суспільства і не враховує
виробничі можливості їх задоволення. В ній не знаходять віддзеркалення
чинники виробництва — основні виробничі фонди і чисельність зайнятих в
матеріальному виробництві.
Якоюсь мірою цей недолік усувається динамічною моделлю
міжгалузевого балансу регіону, в яку вводиться механізм перетворення
капітальних вкладень до виробничих фондів, а останніх — у валову
продукцію галузей.
Проте, не дивлячись на всі переваги моделі міжгалузевого балансу
регіону, не можна не наголосити на обмеженості, властивій їм, оскільки деякі
початкові умови балансу неадекватні реальній економічній дійсності.
На противагу моделям економічної бази і моделям ―витрати-випуск‖
економетричні моделі зростання не обов'язково грунтуються на тій або іншій
23
теорії регіонального розвитку. На їх основі прогнозуються значення ряду
регіональних змінних за допомогою рівнянь регресії. Кожне рівняння в
простих моделях має наступну загальну форму
( , ),
it kt t
Y f Z u
де
it
Y
— і-а ендогенна змінна у момент часу t;
kt
Z
— k-а екзогенна змінна у момент часу t;
t
u
— похибка у момент часу t.
Одним з перших економетричну модель регіонального прогнозування,
що описує найважливіші аспекти функціонування регіональної економіки
запропонував Л. Клайн [63]. Модель побудована на основі наступних
початкових передумовах. Виділяються ендогенні регіональні змінні і
екзогенні національні і регіональні змінні, тобто, як чинники в рівняннях
регіональної моделі, можуть використовуватися показники на національному
рівні. В методологічному відношенні модель базується на використанні
модифікованого акселератора Кейнса і класичної виробничої функції.
Основні співвідношення моделі у формі регресійних багаточинникових
рівнянь (в статичному варіанті без галузевого розрізу) мають наступний
вигляд
– виробнича функція:
( , ),
rr
X X L K
де
r
X
— валовий регіональний продукт;
L
— трудові ресурси;
K
— основні фонди;
– капітальні вкладення:
( , , ( 1)),
r
I I X r K
де
I
— регіональні капітальні вкладення, які визначаються валовою
продукцією, основними фондами в попередньому році і ставкою відсотка r;
– регіональна функція споживання:
( , ),
c
c c Y P
24
де
Y
— дохід населення за вирахуванням податків;
c
P
— індекс цін споживання;
– регіональний рівень цін:
( , , ),
r r N
P P P W K
де
N
P
— національний рівень цін;
W
— заробітна плата;
K
— основні фонди;
– регіональна ставка заробітної плати:
( , , ),
rc
W W u u P
де
,r
uu
— рівень безробіття, відповідно в країні і в регіоні;
– вивіз з регіону:
( , , ),
N N r
E E X P P
тобто вивіз ставиться в залежність від об'ємів виробництва в регіоні і
співвідношення цін на продукцію в країні і регіоні:
– обсяг вибуття основних фондів:
( ( 1)),D D K
визначається основними фондами в попередньому році;
– регіональні основні фонди:
( 1) ,K K I D
дорівнюють сумі основних фондів в попередньому році з врахуванням
капітальних вкладень і вибуття в поточному році.
Разом з тим, даний підхід містить і недоліки, які полягають в
перенесенні тенденцій, які закладаються в національній економіці на
розвиток регіону. Звідси виникає недооблік внутрішніх чинників і джерел
розвитку регіональної економіки на розвиток регіону.
Однією з перших регіональних економетричних моделей, доведених до
стадії практичних розрахунків, є модель, розроблена Ф. Беллом для штату
Массачусетс [3]. В ній економічні показники регіону через опосередкований
ланцюжок однонаправлених причинно-наслідкових зв'язків ставиться в
25
залежність від валового національного продукту країни. Останній зумовлює
всі показники блоку доходів — дохід від експорту і місцевих послуг (через
регіональний мультиплікатор), суми одержуваного і вироблюваного доходу.
Зростання регіонального доходу створює додатковий попит на чинники
виробництва, що приводить безпосередньо до збільшення регіональних
інвестицій, що утворюються на стадії використання одержаного доходу. На
основі даних про обсяг випуску і рівень розвитку технології визначається
потреба в основному капіталі, яка потім диференціюється за двома групами
галузей:
– оброблювальна галузь;
– інші.
Специфічна особливість моделі полягає в тому, що економічний
потенціал регіону оцінюється можливостями вивозу продукції і обсягами
капітальних вкладень в інші регіони. Модель передбачила декілька криз
виробництва і використовувалася для розрахунку попиту і пропозиції
робочої сили.
Розглянуті регіональні економетричні моделі показують, що основними
проблемами їх побудови є визначення кола екзогенних і ендогенних
показників, визначення залежностей в окремих рівняннях, виділення
найважливіших взаємозв'язків між внутрішньорегіональними і
національними параметрами.
Більш розгорненою і детальною є економетрична модель
Філадельфійського регіону, розроблена і апробована Н. Глікманом [58]. Ця
модель включає два блоки — основний і “урядовий‖. Основний блок
призначений для прогнозування таких показників, як сукупний регіональний
продукт і інвестиції, зайнятість і безробіття, заробітна плата і особистий
дохід. В ньому виділені три сектори (обробка, торгівля і інші галузі), і всі
розрахунки проводяться по кожному окремо. ―Урядовий‖ блок служить для
визначення доходів на основі податкових ставок і витрат місцевої
адміністрації. Джерелом зростання і початковим пунктом розрахунків є
26
сукупний національний продукт країни, на основі якого визначається випуск
оброблювальної промисловості регіону. Випуск інших секторів
представлений як функція особистого доходу. І. Г. Адірім вважає, що модель
придатна для пасивного прогнозу регіонального розвитку на фоні зростання
економіки країни, ніж для програмування регіонального розвитку.
Таким чином, економетричні моделі зростання дозволяють
застосовувати більш гнучкий підхід до регіонального аналізу, ніж розглянуті
вище типи моделей. Вимагають менше початкової інформації, ніж моделі
―витрати-випуск‖, але більше, ніж моделі економічної бази і, відповідно,
займають проміжне положення в формуванні вихідної інформації. Тому ми
вважаємо, що даний вид моделей є значним компромісом між моделями
економічної бази і моделями ―витрати-випуск‖.
Моделлю, яка враховує взаємодію економіки і природи регіону, є
еколого-економічна модель [18, 70], яка створена для умов економічного
розвинутого регіону, межі якого визначаються взаємним розташуванням груп
джерел шкідливих викидів в атмосферу. Екологічний стан регіону
характеризується якісним станом обраного екологічного об‘єкту впливу.
Критерієм оптимальності є мінімум сумарних приведених витрат на
виробництво продукції, її транспортування та здійснення комплексу
природоохоронних заходів.
Значним недоліком даної моделі є те, що вона описує не всю природну
підсистему регіону, а тільки її окремий елемент, причому аналіз впливу на
цей об‘єкт проводиться тільки через шкідливі викиди в атмосферу.
Дослідження сталого розвитку в значній мірі просувається від
проблеми його визначення до проблеми його вимірювання. Існує низка добре
розвинутих програм про індикатори сталого розвитку в масштабах країн
[124, 129] та на регіональному і місцевому рівнях [126, 131]. Такі індикатори
можна розділити на дві групи: окремий агрегований індекс, де описана тільки
одна змінна, і набір індикаторів, в якому описано багато змінних. Однак на
даний час ні один окремий агрегований індекс широко не використовується,
27
хоча є декілька спроб створення подібних індексів, наприклад ―Індекс
сталого економічного добробуту ISEW‖ [124] та ―Екологічно
відрегульований внутрішній продукт EDP‖ [126]. Окремий агрегований
індекс, типу ISEW чи EDP, може в кінцевому результаті отримати такий же
рівень підтримки, яким на даний час користується ВНП, і, таким чином,
виявитися корисним інструментом в аналізі сталого розвитку на рівні країни.
Однак такі індекси є неадекватними при використанні поодинці, оскільки
вони важко пристосовані до регіонального та місцевого рівнів через брак
статистичних даних.
В таких умовах необхідно створити базовий набір індикаторів сталого
розвитку, загальний для всіх територій, який би був спрямований на
дотримання загальних принципів сталості в регіоні, як єдиній соціо-еколого-
економічній системі, і був повністю забезпечений методиками наповнення
його реальною інформацією.
Розглядаючи регіональну систему з погляду побудови вербальних
моделей ми розуміємо її як координаційно-планове сполучення стійких
технічних, економічних, біологічних і інших типів зв'язків, централізованих
на локальній території (рис 1.2).
При виборі оптимальних режимів роботи як окремих промислових
підприємств, так і всієї регіональної системи в цілому, бажано варіювати
одночасно усіма вхідними параметрами доти, поки задана функція не досягне
екстремального значення, обумовленого обмеженнями, що накладаються на
систему, чи одним параметром, поки зі зменшенням його почнеться
погіршення інших, тобто тут використовується порівняння виграшу за одним
показником з програшем по іншому. Однак, це повинно бути не просте
порівняння, а дуже складний варіаційний процес зіставлення показників
ефективності, вимірюваних у різних одиницях.
28
Рис. 1.2. Блок-схема зв‘язків в регіональній еколого-економічній
системі
При такому варіаційному прогнозуванні необхідно враховувати
наступні основні показники [35, 46, 90, 119]:
- екологічну ситуацію;
- економічний рівень основних фондів;
- зниження витрат на відтворення і підтримку темпів приросту
продукції;
- зниження днів непрацездатності через професійні захворювання;
- підвищення реального доходу родини за рахунок скорочення витрат
на відновлення здоров'я населення регіону;
- підвищення продуктивності праці тощо;
Еколого-економічна система:
промисловість, сільське
господарство, невиробнича сфера
Техніко-
економічний
взаємозв‘язок
Еколого-
економічний
взаємозв‘язок
Соціально-
економічний
взаємозв‘язок
Економіко-
демографічний
взаємозв‘язок
показники
показники
показники
показники
Економіко-організаційний
взаємозв‘язок
показники
29
- обсяги викидів і скидань підприємствами промисловості й обсяг
відходів виробництв, що очищаються, і безнаслідкової утилізації
тощо.
З врахуванням перерахованих показників створюються вербальні
моделі окремих промислових виробництв, що відображають еколого-
економічну і соціальну ситуацію цілого регіону. Модель використовується
для виявлення наслідків в еколого-економічній системі від зміни стану
навколишнього природного середовища в результаті антропогенного чи
стихійного впливу на неї, а також при визначенні стійкості планових
показників на перспективу [17].
Початковою стадією визначення оптимальних планових показників є
системна оцінка можливого зниження сукупних витрат у виробничій і
невиробничій сфері регіону.
На наступній стадії розглядаються питання обсягу, змісту й
особливості формування інформаційних потоків в еколого-економічних
регіональних системах, використовуваних у плановому керуванні
природоохоронними заходами.
Результати ресурсозберігаючих і природоохоронних заходів
виявляються в регіонах записуються у виді скорочення втрат у народному
господарстві (економічні) і в суспільстві (соціальні, демографічні); на рівні
регіональної еколого-економічної системи, галузей народного господарства -
у зниженні забруднення в регіоні, зменшенні сукупних агресивних викидів у
навколишнє середовище тощо [57].
При визначенні стійкості планових показників на перспективу, а також
при розробці територіальних програм раціонального природокористування і
охорони природи, широко використовується теорія планування [47].
Останнім часом важливу роль відіграє ефективне планування, тобто
таке планування, що орієнтоване на досягнення конкретного ефекту. Метою
ефективного планування є не тільки складання плану, але і послідовне
проведення доцільних змін. В ефективному плануванні поєднується
30
традиційне планування, започатковане на загальних поняттях (зверху вниз), і
використання досвіду застосування попередніх програм (знизу вгору). У
цьому особлива риса ефективного планування, застосованого в сфері
раціонального природокористування і охорони природи.
У світовій практиці виділяють також всеосяжне ефективне планування,
основу якого складає системний підхід і всебічний аналіз альтернативних
варіантів.
Головний зміст протекційного планування полягає в прагненні
враховувати інтереси незаможних верств населення.
Аполітичне планування ґрунтується на здійсненні лише технічних
функцій, уникаючи обліку політичних аспектів, що виникають у роботі
плановиків.
Планування, що приділяє основну увагу методам розподілу влади в
суспільстві, зветься критичним плануванням.
Головна мета стратегічного планування - це розробка і здійснення
стратегії по досягненню цілком визначеної корпоративної мети, воно
засноване на організаційній інтеграції і координації, які дозволяють
пом‘якшувати вплив непередбачених збурень і ефективніше використовувати
наявні можливості щодо їх усунення [6].
Існує інкрементальне планування, тобто, процес прийняття рішень є
інкрементальним (що йде нескінченно малими збільшеннями). При такому
плануванні прийняття рішень йде шляхом малих послідовних
скоординованих дій (кроків). У процесі прийняття рішень відбувається
наближення зацікавлених сторін, що не вимагає твердої централізованої
координації, але припускає, що сторони можуть зпрогнозувати поведінку
один одного.
На вибір типу планування для розробки програми раціонального
природокористування й охорони природи на конкретній території впливають
численні, часто різнонаправлені групи чинників, але найбільший вплив
31
мають: ступінь напруженості соціо-еколого-економічної ситуації, рівень
знань про території і характер політико-психологічної ситуації.
Вирішальне значення при виборі типу планування в сфері
природокористування й охорони природи має ступінь напруженості еколого-
соціально-економічної ситуації [28, 62]. Її визначають наступні екологічні
показники: ступінь порушення ландшафтів, концентрація забруднюючих
речовин у природних середовищах, динаміка зміни ландшафту, ерозійні
процеси тощо, економічні показники: рівень економічного розвитку району,
можливість фінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів за
рахунок коштів території, промислове навантаження, енергоспоживання,
економічний збиток. Соціальні показники також визначають ступінь
напруженості, це - стан здоров'я населення, рівень життя населення,
зайнятість працездатного населення, продуктивність праці тощо. Ці
параметри характеризують типи ситуацій, що представлені в табл. 1.1. [96].
Після того, як на загальнодержавному, галузевому чи регіональному
рівнях установлений напрямок розвитку регіонального
природокористування, визначені границі довірчої імовірності визначальних і
результуючих планових показників, зроблене ранжування розв'язуваних
задач за часткою їх внеску в загальну проблему підвищення еколого-
економічної ефективності, представляється можливість оптимізувати планові
показники природоохоронних заходів детермінованими методами
моделювання [83].
Для вирішення цієї задачі часто використовуються методи
евристичного моделювання процесів і явищ. Найбільш простим і доступним
методом евристичного моделювання для вибору напрямку розвитку
геосистеми може бути метод експертних оцінок, що дозволяє
використовувати нагромаджений досвід провідних спеціалістів і вчених для
одержання кількісних значень визначальних планових показників за
якісними характеристиками багатопараметричного об'єкту.