ArticlePDF Available

The idea of the national church in Ukraine

Authors:

Abstract

The regional branches of the UAR actively participated in the celebration of the 2000th anniversary of the Nativity of Christ. As part of these activities, the Ternopil Central AUA launched the annual scientific conferences in 1997-2000: in November 1998 - "Christianity and Culture"; in November 1999 - "Christianity and national idea: scientific and theological aspect"; in May 2000 - "Christianity and person". In 1997, together with the regional regional archives and the medical academy named after I.Gorbachevsky, the All-Ukrainian scientific and practical conference "The Idea of the National Church in Ukraine" was held on October 17-18. Researchers from Ternopil, Kyiv, Lviv, Lutsk, Rivne and others took part in the scientific meeting. cities of Ukraine, as well as representatives of denominations.
IІІ. НАУКОВІ КОНФЕРЕНЦІЇ
“ПРОБЛЕМИ ДУХОВНОСТІ НАПРИКІНЦІ ХХ ст.”
“ШЛЯХИ САМОПІЗНАННЯ ЛЮДИНИ В ФІЛОСОФІЇ,
РЕЛІГІЇ, НАУЦІ, КУЛЬТУРІ”
Поступово в робочих календарях багатьох релігієзнавців та
філософів не тільки України, але й США, Англії, Греції та ін. країн
з‟являється постійний запис - "початок вересня - Севастополь". Щороку
саме в цей час аудиторії Севастопольського державного технічного
університету гостинно відчиняють двері учасника двох вищезазначених
міжнародних конференцій. Не став винятком і 1997 р., коли, відповідно,
9-10 та 11-13 вересня було виголошено більше трьох десятків дуже
цікавих доповідей і повідомлень, серед яких відзначимо виступи
А.Глушака (Севастополь) на тему "Крим і проблеми духовності:
історичний екскурс", М.Нільсена (США) - "Релігія і психологія на початку
нового тисячоліття", Х.Вокала (Греція) - "Енсофія як нова Мудрість для
людини", А.Колодного (Київ) - "2000-річчя Різдва Ісуса Христа і
проблема духовної єдності християн України", Ю.Вига (Данія) - "Скільки
релігій людина могла б мати сьогодні, Є.Бойцової (Севастополь) -
"Іслам в Криму: національно-релігійна самоідентифікація кримських
татар" та ін. Про високий рівень конференцій говорить і видрук її
матеріалів.
Співорганізаторами конференції виступили: Севастопольський
державний технічний університет, Інститут філософії НАН України,
Севастопольський військово-морський інститут, Севастопольський
філіал Санкт-Петербургського гуманітарного університету профспілок.
Спонсорував конференцію міжнародний фонд "Відродження".
Особливістю севастопольських конференцій є велика культурна
програма, яку щороку пропонують їх організатори. Цього року учасники
конференцій мали змогу відвідати з екскурсіями Херсонес, печерні
монастирі Криму. Для тих, хто Севастополь відвідав вперше, була
організована автобусна екскурсія по місту із заїздом у Балаклаву.
Матеріал підготував О.Саган
62
IДЕЯ НАЦIОНАЛЬНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНI
Обласні осередки УАР активно включилися у святкування 2000-
ліття Різдва Христового. В рамках цих заходів Тернопільський осередок
УАР започаткував проведення у 1997-2000 роках щорічних наукових
конференцій: у листопаді 1998 р. - "Християнство і культура"; у
листопаді 1999 р. - "Християнство і національна ідея: науковий і
богословський аспект"; у травні 2000 року - "Християнство і особа". У
1997 р., разом із місцевими обласним архівом та медичною академією
ім.І.Горбачевського, 17-18 жовтня проведено Всеукраїнську науково-
практичну конференцію “Iдея нацiональної Церкви в Українi”. В роботі
наукового зібрання взяли участь дослідники з Тернополя, Києва,
Львова, Луцька, Рівного та ін. міст України, а також представники від
конфесій. З вітальним словом виступив проф. Л.Ковальчук - ректор
медичної академії, яка гостинно прийняла учасників конференції. З
цікавими доповідями виступили: А.Колодний (Київ) на тему дея
національної церкви і національні релігії", П.Яроцький (Київ) -
"Українське християнство: синтез віри і культури", А.Гудима (Тернопіль)
- "До витоків ідеї національної Церкви в Україні", В.Волошин (Полтава),
"Деякі проблеми відродження УАПЦ на початку гітлерівської окупації
України", Л.Галуха (Рівне) - "Українська церква в Польщі в контексті
державно-церковних відносин (1921-1939 рр.)" та багато інших
учасників. Великою заслугою організаторів конференції є випуск у
сьогоднішній скрутний час матеріалів конференції. За підсумками
роботи було прийняте звернення учасникiв цього всеукраїнського
кворуму науковців і богословів, текст якого подаємо повністю:
"Ми учасники Всеукраїнської науково-практичної конференцiї,
на основi наукового осмислення етногенезу українського народу та
iсторiї релна українських теренах стверджуємо:
- що iдея нацiональної Церкви в Українi має iсторичнi коренi в
духовнiй спадщинi праукраїнської культури, яка успадкувала вiковi
традицiї землеробських племен i народна просторах Пiвнного
Причорномор'я;
- що наша земля знає рятiвне Слово Христа, його спасенну
Церкву та вогнища християнських чеснот - монастирi ще з
Апостольських часiв на Пiвденному березi Криму та в басейнах рiк
Днiпра i Буга;
- що утворення християнської митрополiї Руси-України за
Володимира Великого в 968 р. була пiдготовлена ус ходом розвитку
духовностi нашого народу на засадах самобутнього гуманiзму та
63
кордоцентричного сприйняття вчення Христа - Сина Бога Живого
[Мт. 16 : 16].
Християнська свiдомiсть наших пращурiв, на противагу
вiзантiйськiй ортодоксальностi та цезаропапiзму, а також iдеї
папської унiверсальної теократiї, формувалася на етноконфесiйних
засадах вiровчення, якi проголошували рiвнiсть ус людей i народiв
перед Богом, вчили будувати все життя на євангельських настановах,
що поєднувало б моральну вiдповiдальнiсть перед Всевишнiм з
почуттям моральної вiдповiдальностi перед суспiльством, поряд iз
законом захищало б особистiсть людини силою християнських чеснот.
На перетинi Сходу i Заходу етноконфесiйна самобутнiсть наших
пращурiв творила новий християнський свiт - неперевершений зразок
Київського християнства, що є нашою етнiчною гордiстю та
нацiональною гiднтю. Його магiстральним стрижнем стала iдея
нацiональної Церкви, покликаної виражати i захищати самобутнiсть
народу, його мову, традицiї, звичаї i обряди, пiдтримувати i розвивати
нацiональну самосвiдомiсть. Це пiдтвердила вся наступна iсторiя
трагiчної боротьби за нацiональне самозбереження України. Як
суттєвий прояв духовностi нашого народу, iдея нацiональної Церкви
та нацiональна iдея впродовж ус лихолiть взаємообумовлювали,
взаємодоповнювали та взаємопереходили одна в одну. Тому боротьба
за українську помiсну Церкву в наш час немислима без нацiонального та
державного вiдродження України. I навпаки. Нацiонально-державне
вiдродження створює необхiднi умови для вiдродження соборної помiсної
Церкви в Українi.
Iсторiя переконливо довела, що нацiональна Церква є
могутньою духовною силою у формуваннi живих клiтин нац для
боротьби за свободу i державну незалежнiсть. Не акше як
нацiональним подвигом можна назвати дiяльнiсть Греко-Католицької
Церкви, яка за умов Австро-Угорщини захищала i збагачувала
нацiональну самосвiдомiсть галичан, а з часу окупацiї Речi Посполитої
убезпечила i православних волинян та українське населення корiнної
Польщi вiд окатоличення i спольщення; яка пiдготувала патрiотичний
грунт для боротьби за державнiсть в роки визвольних змагань 1916-
1920 рр. та самовiдданої 10-лiтньої боротьби УПА. Своєю
просвiтницькою дiяльнiстю вона зробила посильний вклад в
нацiональну свiдомiсть нашого пошматованого народу як на етнiчних
землях, так i в дiаспорi.
Iдея нацiональної Церкви "матерiалiзована" в традицiях,
обрядах, звичаях, в побутi народу є живим проявом нацiональної
духовностi України. Тому вiдродження помiсної Церкви вимагає
всебiчного розвитку
64
нацiональної самосвiдомостi шляхом примноження наших українських
нацiональних традицiй як iсторичної пам'ятi народу в його
етнопсихологiчних та етноконфесiйних виявах.
Що стосується претензiй Московського православ на
духовнi витоки Київського християнства, то таке зазiхання не має
реальних пiдстав. Адже в незрiвнянно пiзн час (наприкiнцi XI -
початку ХII столiть) вже на iнших етнокультурних i
етнопсихологiчних основах почало формуватися Володимиро-
Суздальське князiвство, а разом з ним духовнiсть майбутньої
Московщини, що мало виральний вплив на еологiю Церкви та її
вiровчення в iнтересах цезаропапiзму, догматизму, ритуалiзму,
вiронетерпимостi, претензiю на панування в християнському свiтi,
iдею “третього Риму”. В цьому розумiннi Московське православ'я
спорiднене не з Київським, а з Вiзантiйським християнством, яке
iдеологи “третього Риму” маскують Церквою Київської Русi. Ось чому
для одних немає рiзницi мiж Українським i Московським православ'ям,
для iнших - Українського православ'я взагалi нiколи не було, а ще для
iнших - розбудова Помiсної Церкви в Українi на нацiональних засадах
видається неканонiчною справою, навiть зрадою “вiри батькiв”.
Очищення замулених джерел iсторУкраїни - дiєвий фактор
мiжконфесiйного екуменiчного дiалогу. А для цього конфесiйна
самосвiдомiсть не повинна заступати, а тим бiльше пiдмiняти
нацiональну самосвiдомiсть, оскiльки це приведе до збiднення
почуття iсторичної самодостатностi нашого народу. Саме про цей
стик думають в iноземних столицях як Сходу, так i 3аходу. Адже не
всдо вподоби в iнтересах своїх конфеста полiтичного впливу в
християнському свi вiдродження України на iсторичних основах
нацiональної духовностi. Ось чому серед мирян i навiть клiру з чужого
голосу подеколи звучить думка, що нацiональна Церква суперечить
заповiдям Христа, щоб “усi були одно” [Iв. 17 : 21], що, в свою чергу, в
мiжконфесiйних протистояннях вiдвертає погляд на спiльне
iсторичне походження Українського православ'я i греко-католицизму,
яке, по сутi, захистило “вiру батькiв” артикулами “Берестя-1596 i
перебрало на себе, пiсля насильного приєднання Київської митрополiї
в 1686 р. до Московського патрiархату i оросiйщення церковного
життя в Українi, духовну та соцiальну функцнацiональної Церкви.
Основи Eкраїнського православ'я в лонi Греко-Католицької Церкви не
зазнали будь-якого “перехрещення” в дусi ортодоксального
католицизму. Новоутворена Церква, незважаючи на всi колiзiї iсторiї,
вперто стояла на засадах українського православного обряду. Мовою
народу вона органiчно поєднувала християнськi чесноти з
63
кордоцентричного сприйняття вчення Христа - Сина Бога Живого
[Мт. 16 : 16].
Християнська свiдомiсть наших пращурiв, на противагу
вiзантiйськiй ортодоксальностi та цезаропапiзму, а також iдеї
папської унiверсальної теократiї, формувалася на етноконфесiйних
засадах вiровчення, якi проголошували рiвнiсть ус людей i народiв
перед Богом, вчили будувати все життя на євангельських настановах,
що поєднувало б моральну вiдповiдальнiсть перед Всевишнiм з
почуттям моральної вiдповiдальностi перед суспiльством, поряд iз
законом захищало б особистiсть людини силою християнських чеснот.
На перетинi Сходу i Заходу етноконфесiйна самобутнiсть наших
пращурiв творила новий християнський свiт - неперевершений зразок
Київського християнства, що є нашою етнiчною гордiстю та
нацiональною гiднтю. Його магiстральним стрижнем стала iдея
нацiональної Церкви, покликаної виражати i захищати самобутнiсть
народу, його мову, традицiї, звичаї i обряди, пiдтримувати i розвивати
нацiональну самосвiдомiсть. Це пiдтвердила вся наступна iсторiя
трагiчної боротьби за нацiональне самозбереження України. Як
суттєвий прояв духовностi нашого народу, iдея нацiональної Церкви
та нацiональна iдея впродовж ус лихолiть взаємообумовлювали,
взаємодоповнювали та взаємопереходили одна в одну. Тому боротьба
за українську помiсну Церкву в наш час немислима без нацiонального та
державного вiдродження України. I навпаки. Нацiонально-державне
вiдродження створює необхiднi умови для вiдродження соборної помiсної
Церкви в Українi.
Iсторiя переконливо довела, що нацiональна Церква є
могутньою духовною силою у формуваннi живих клiтин нац для
боротьби за свободу i державну незалежнiсть. Не акше як
нацiональним подвигом можна назвати дiяльнiсть Греко-Католицької
Церкви, яка за умов Австро-Угорщини захищала i збагачувала
нацiональну самосвiдомiсть галичан, а з часу окупацiї Речi Посполитої
убезпечила i православних волинян та українське населення корiнної
Польщi вiд окатоличення i спольщення; яка пiдготувала патрiотичний
грунт для боротьби за державнiсть в роки визвольних змагань 1916-
1920 рр. та самовiдданої 10-лiтньої боротьби УПА. Своєю
просвiтницькою дiяльнiстю вона зробила посильний вклад в
нацiональну свiдомiсть нашого пошматованого народу як на етнiчних
землях, так i в дiаспорi.
Iдея нацiональної Церкви "матерiалiзована" в традицiях,
обрядах, звичаях, в побутi народу є живим проявом нацiональної
духовностi України. Тому вiдродження помiсної Церкви вимагає
всебiчного розвитку
64
нацiональної самосвiдомостi шляхом примноження наших українських
нацiональних традицiй як iсторичної пам'ятi народу в його
етнопсихологiчних та етноконфесiйних виявах.
Що стосується претензiй Московського православ на
духовнi витоки Київського християнства, то таке зазiхання не має
реальних пiдстав. Адже в незрiвнянно пiзн час (наприкiнцi XI -
початку ХII столiть) вже на iнших етнокультурних i
етнопсихологiчних основах почало формуватися Володимиро-
Суздальське князiвство, а разом з ним духовнiсть майбутньої
Московщини, що мало виральний вплив на еологiю Церкви та її
вiровчення в iнтересах цезаропапiзму, догматизму, ритуалiзму,
вiронетерпимостi, претензiю на панування в християнському свiтi,
iдею “третього Риму”. В цьому розумiннi Московське православ'я
спорiднене не з Київським, а з Вiзантiйським християнством, яке
iдеологи “третього Риму” маскують Церквою Київської Русi. Ось чому
для одних немає рiзницi мiж Українським i Московським православ'ям,
для iнших - Українського православ'я взагалi нiколи не було, а ще для
iнших - розбудова Помiсної Церкви в Українi на нацiональних засадах
видається неканонiчною справою, навiть зрадою “вiри батькiв”.
Очищення замулених джерел iсторУкраїни - дiєвий фактор
мiжконфесiйного екуменiчного дiалогу. А для цього конфесiйна
самосвiдомiсть не повинна заступати, а тим бiльше пiдмiняти
нацiональну самосвiдомiсть, оскiльки це приведе до збiднення
почуття iсторичної самодостатностi нашого народу. Саме про цей
стик думають в iноземних столицях як Сходу, так i 3аходу. Адже не
всдо вподоби в iнтересах своїх конфеста полiтичного впливу в
християнському свi вiдродження України на iсторичних основах
нацiональної духовностi. Ось чому серед мирян i навiть клiру з чужого
голосу подеколи звучить думка, що нацiональна Церква суперечить
заповiдям Христа, щоб “усi були одно” [Iв. 17 : 21], що, в свою чергу, в
мiжконфесiйних протистояннях вiдвертає погляд на спiльне
iсторичне походження Українського православ'я i греко-католицизму,
яке, по сутi, захистило “вiру батькiв” артикулами “Берестя-1596 i
перебрало на себе, пiсля насильного приєднання Київської митрополiї
в 1686 р. до Московського патрiархату i оросiйщення церковного
життя в Українi, духовну та соцiальну функцнацiональної Церкви.
Основи Eкраїнського православ'я в лонi Греко-Католицької Церкви не
зазнали будь-якого “перехрещення” в дусi ортодоксального
католицизму. Новоутворена Церква, незважаючи на всi колiзiї iсторiї,
вперто стояла на засадах українського православного обряду. Мовою
народу вона органiчно поєднувала християнськi чесноти з
65
нацiональною самосвiдомiстю, з боротьбою за нацiональне
самозбереження.
Це дає нам право з глибоким переконанням та свiтлими
почуттями закликати українськi нацiональнi церкви - Українську
Православну Церкву Київського Патрiархату, Українську
Автокефальну Православну Церкву, Українську Греко-Католицьку
Церкву - цих носiїв нацiональної iдеї до порозумiння мiж собою.
Учасники конференцiї засуджують зазiхання Московського
Патрiархату на Україну як своюканонiчну територiю”, спiроване
нею протиправне захоплення храму в м.Ногiнську, що належить
громадi Української Православної Церкви Київського Патрiархату.
В умовах нацiонального та державного вiдродження України
вищим проявом християнської любовi до ближнього повинне стати
робуджене почуття нацiональної совiстi, насамперед тих, хто несе
правду Христа духовно обкраденiй паствi. Це громадянський
обов'язок усiх дiючих конфесiй в Українi, яких зобов'язує Всевишн, не
робити зла покривдженому народовi, а з повагою до нього, до його
iсторичної долi бути сiвачами добра i злагоди в соборноселi -
Українi".
Матеріал пiдготували: А.Гудима, О.Саган
ХРИСТИЯНСТВО І КУЛЬТУРА:
ІСТОРІЯ, ТРАДИЦІЯ, СУЧАСНІСТЬ
За такою назвою 20-21 листопада у м.Полтаві відбулася
всеукраїнська науково-практична конференція, яка стала одним з
численних заходів, присвячених 2000-літтю Різдва Христового. Її
організаторами виступили Полтавська обласна державна
адміністрація, Відділення релігієзнавства Інституту філософії
ім.Г.Сковороди НАН України, Полтавський державний педагогічний
інститут ім. В.Г.Короленка. В роботі конференції взяли участь
науковці- релігієзнавці, історики, філософи, етнографи,
культурологи, педагоги з Києва, багатьох областей України.
Проблему "Головні чинники стану збереження церковної
старовини в Україні (1917-1941 рр.)" підняв О.О.Нестуля - заступник
голови Полтавської державної адміністрації, д.істор.н.; з доповіддю
"Знищення монастирів та пам‟ятників архітектури у контексті
богобор-
66
чої політики комуністичної партії та радянської держави" виступив
В.О.Пащенко - ректор Полтавського педінституту, д.істор.н. Серед
інших тем, які обговорювалися на конференції - "Православні
монастирі як чинники національно-культурної динаміки в Україні"
(В.Клиимов, к. філос.н.), "Сучасна релігійна ситуація на Полтавщині"
(В.О.Яременко) та ін.
В багатьох виступах на конференції були виголошені
побажання більш активно і конкретно займатися реалізацією
комплексних заходів, пов‟язаних з підготовкою та відзначенням
2000-ліття Різдва Христового.
Матеріал підготував В.Климов
ХРИСТИЯНСТВО В КОНТЕКСТІ
ІСТОРІЇ І КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
28-29 листопада 1997 р. в Києві відбулася перша міжнародна
наукова конференція із циклу 4-х міжнародних наукових конференцій
"Християнство: історія і сучасність", які заплановані на 1997-2000 рр.
Співорганізаторами конференції виступили Національна академія наук
України (відділення історії, філософії і права), Державний комітет
України у справах релігії, Українська асоціація релігієзнавців,
Львівський музей історії релігії. Координатором конференції було
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім.Г.Сковороди НАН
України. Участь у конференції взяли українські науковці - філософи,
історики, релігієзнавці з багатьох міст України, які працюють в різних
сферах - академічній науці, освіті, культурі, державних установах, а
також зарубіжні вчені з Канади, Польщі, США.
В центрі уваги конференції стояли питання: закономірності
релігійного процесу в Україні, особливості поширення християнства на
сучасних українських землях, починаючи від IV-VI ст., характер розвитку
християнства в посткиївський період, внесок християнства в духовне
життя, актуальні проблеми християнських церков в сучасній Україні.
Вступним словом "Україна відзначає 2000-річчя Різдва
Христового" відкрив конференцію академік П.Толочко - віце-президент
НАН України, який відзначив, що християнство, прийшовши на
українські землі більше тисячі років тому, внесло, як державна релігія,
докорінні зміни
ResearchGate has not been able to resolve any citations for this publication.
ResearchGate has not been able to resolve any references for this publication.