Content uploaded by Svitlana Shchudlo
Author content
All content in this area was uploaded by Svitlana Shchudlo on Aug 10, 2018
Content may be subject to copyright.
Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Випуск 16
563
УДК 378:301
СОЦІАЛЬНА СТАНДАРТИЗАЦІЯ ОСВІТИ ЯК УМОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇЇ
ЯКОСТІ
Щудло Світлана Андріївна - кандидат соціологічних наук, доцент, завідувач кафедри правознавства,
соціології та політології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка
Стаття присвячена теоретичному осмисленню феномену стандартизації вищої освіти.
Автор вводить та аналізує поняття „соціальна стандартизація”, під яким розуміє процес і
результат узгодження вимог усіх суб’єктів освітнього простору до освіти, що
відображається і закріплюється в освітніх стандартах. Соціальна стандартизація в освіті
розглядається як умова забезпечення її якості.
Ключові слова: освіта, вища освіта, якість освіти, освітній стандарт, стандартизація освіти.
Статья посвящена теоретическому осмыслению феномена стандартизации высшего образования.
Автор вводит и анализирует понятие „социальная стандартизация”, под которым понимает
процесс и результат согласования требований всех субъектов образовательного пространства к
образованию, что отражается и закрепляется в образовательных стандартах. Социальная
стандартизация в образовании рассматривается как условие обеспечения его качества.
Ключевые слова: образование, высшее образование, качество образования, образовательный
стандарт, стандартизация образования.
The article is dedicated to the theoretical comprehension of standardization of higher education. The
author introduces and analyses the concept social standardization, under which understands a process
and result of concordance of requirements of all subjects of educational space to education which is
represented and confirmed in educational standards. Social standardization in education is examined as
condition of providing its quality.
Key words: education, higher education, quality of education, standard of education, standardization of education.
На початку ХХІ століття особливо загострилася проблема взаємної адаптації системи освіти з іншими
підсистемами суспільства. Невідповідність реального стану системи вищої освіти запитам суспільства гальмує темпи
його розвитку. Механізмом урегулювання цієї проблеми, на нашу думку, постає соціальна стандартизація освіти.
З огляду на це, метою нашої статті є визначення та аналіз соціальної стандартизації як наукового
поняття та соціального феномену та осмислення її впливу на якість освіти.
Останнім часом дослідження якості освіти у контексті проблеми формування освітніх стандартів
стає предметом помітно зростаючого наукового інтересу. До її аналізу звертаються такі науковці, як
В. Андрущенко, В. Безпалько, С. Гончаренко, В. Кальней, В. Лутай, В. Лєдньов, Н. Селезньова,
В. Соколов, С. Шишов, Н. Щипачова та ін.. Актуалізація цієї проблеми пов’язана з кризою існуючих та
пошуком нових моделей освіти, які б відповідали сучасним глобалізаційним процесам, у тому числі в
освіті. На жаль, існуючі наукові дослідження мають фрагментарний характер, відсутні комплексні
дослідження взаємозв’язку якості освіти та формування освітніх стандартів.
Розглядаючи причини підвищеної уваги до стандартизації вищої освіти, варто зазначити, що
основною серед них є наявність протиріч як у самій системі вищої освіти, так і між вищою освітою та
іншими суспільними сферами, зокрема науковою сферою та сферою праці. Розбалансованість між
запитами суспільства та реальною ситуацією в системі вищої освіти проявляється у дезадаптації суб’єктів
освітнього простору, невдоволеності їх якістю освітніх послуг, зниженні якості освіти в цілому тощо.
Наукове осмислення причин невдоволення суспільства якістю сучасної освіти знаходиться в контексті
дослідження соціальної стандартизації освіти.
На нашу думку, проблема якості освіти нерозривно пов’язана з проблемою освітніх стандартів.
Аналізуючи якість освіти, ми завжди виходимо на певні ідеальні стани речей, стандарти. У
найзагальнішому тлумаченні стандарт розглядається як певна норма, еталон, модель, взірець, з яким
зіставляються інші подібні об’єкти, а стандарт освіти – як сукупність норм та вимог, які ставляться до
системи освіти для забезпечення належної підготовки фахівців, а також до рівня освіченості особи.
Ґрунтуючись на понятті «стандарт освіти», якість освіти доцільно тлумачити як ступінь чи рівень
досягнення певних освітніх стандартів. Погодимося з думкою дослідника А. Каца, який трактує якість
освіти, як «міру відповідності освіти встановленим вимогам, сукупність властивостей освіти задовольняти
певні потреби громадянина, суспільства та держави у відповідності з призначенням цієї освіти» [1, с. 40].
© Щудло С. А.,2010
Розділ 3. Дослідження проблем освіти та молоді
564
Принциповою є наша позиція стосовно того, що стандарт освіти – це не лише академічна норма,
це норма соціальна, тому доцільно вести мову про соціальні стандарти освіти, які відображають
сукупність вимог, що ставляться до освіти різними соціальними суб’єктами – державою, роботодавцями,
академічною спільнотою, студентами, батьками та іншими. Таким чином, соціальні стандарти освіти – це
своєрідні моделі, в яких втілюються очікування та вимоги усіх суб’єктів освітнього процесу. Освіта як
один з соціальних інститутів спрямована на задоволення певних (освітніх) потреб суспільства. На основі
цих потреб формується ідеальний образ, модель системи освіти та її результату. Ця модель існує
передусім в суспільній свідомості, інтегруючи очікування та потреби суб’єктів освітнього процесу. Згодом
модель системи освіти та планованого результату формалізується в понятті «норма якості» або стандарт.
Зважаючи на багатоманітність споживачів освітніх послуг, соціальні стандарти продукуються
суспільством на всіх рівнях – макро-, мезо- та мікрорівні.
Формування стандартів освіти будемо тлумачити як стандартизацію освіти. ЇЇ доцільно розглядати
з двох позицій – як процес і як результат вироблення стандартів. З огляду на те, що потреби споживачів та
їх вимоги до освіти постійно змінюються, процес узгодження вимог та втілення їх у освітні норми,
формування єдиних соціальних стандартів набуває постійного та безперервного характеру. Таким чином,
соціальна стандартизація освіти є динамічним феноменом.
У процесі стандартизації освіти основні труднощі викликає з’ясування того, наскільки стандарти
освіти можуть охопити та відобразити потреби та очікування усіх суб’єктів освітнього процесу. Ці
ідеальні моделі освіти завжди характеризуються певною фрагментарністю, нечіткістю, неузгодженістю,
прив’язаністю до певного історичного періоду, суб’єктивністю, впливом політичної системи тощо.
Ще однією проблемою методологічного характеру є операціоналізація стандарту, тобто визначення
«надійних» індикаторів та процедур для співвіднесення реального стану речей з ідеальною моделлю освіти.
Соціальні стандарти освіти продукуються суспільством на усіх його етапах розвитку, в усі
історичні періоди. Однак підходи до стандартизації освіти та трактування її якості суттєво різняться
залежно від типу суспільства, ступеня цивілізаційного розвитку. На різних етапах суспільного розвитку
домінуюча роль у створенні освітніх стандартів відводиться різним інститутам. Дослідник Ю. Єрастов
пов’язує підходи до стандартизації освіти з типом економічної системи, підкреслюючи, що в
радянський період (в часи планової економіки) був поширений традиційний підхід до якості освіти,
згідно якого «якість визначалась з позицій переважно одного суб’єкта освітнього простору – держави, в
основі якого були покладені принципи економічної ефективності, а не особистісного розвитку. Перехід
до ринкової економіки сприяв формуванню сучасного підходу до якості, переорієнтації на потреби
полісуб’єктного, плюралістичного освітнього простору, зокрема особистості» [2 , с.55]. Ми не можемо
погодитися з тим, що перехід до ринкової економіки зумовив переорієнтацію освіти на задоволення
потреб усіх суб’єктів освітнього простору. Проблеми сучасної освіти в нашому суспільстві полягають у
тому, що традиційний, державоцентричний підхід продовжує домінувати.
Виходячи з такої ситуації, жорстко формалізовані державні освітні стандарти, будучи «…основою
оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих
навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання» [3], часто розглядаються
як наслідок пануючої в суспільстві технократичної парадигми. Якщо в епоху уніфікації та централізації
суспільного життя ця проблема не викликала значного резонансу, оскільки тотальною стандартизацією
були охоплені практично усі сфери суспільного життя, то в сучасних умовах цей процес у традиційному
трактуванні сприймається неоднозначно. Є позиції [2, c.70], що державна стандартизація в освіті може
викликати негативні тенденції, зокрема збільшення консерватизму системи освіти, закріплення
стереотипів в мисленні та управлінні освітнім процесом, протистояння новим, творчим ідеям, рішенням та
ін.. Вона пов’язана з централізацією освітньої системи, що часто веде до авторитаризму та зниження ролі
демократичного начала в освіті. Стандартизацію в освіті розглядають як прояв біхевіористичних ідей (за
Б. Скіннером), що підтримують традиційну освітню парадигму, згідно якої освіта повинна мати
«фабричний», гомогенний характер у відповідності до єдиної для всіх моделі, чи, іншими словами,
освітніх стандартів. Таким чином, обстоюється думка про внутрішню невідповідність стандартизації духу
сучасності. На нашу думку, небезпечною є абсолютизація державної стандартизації освіти.
Освітня система є частиною суспільної та державної нормативних систем, які є відносними та динамічними.
Цілком логічно, що система соціальних стандартів освіти повинна віддзеркалювати вимоги обох з них.
З одного боку, суспільна нормативна система є відображенням ідеальних уявлень різних
соціальних груп в суспільстві про освіту, які, як правило, зорієнтовані на суспільний консенсус та
врахування потреб та інтересів окремої особистості.
З іншого боку, державна нормативна система диктує свої вимоги до якості освіти через систему
формальних норм, що відображаються в державних освітніх стандартах. Постає питання механізмів
формування цих стандартів. Вони визначаються освітянськими традиціями, політичним режимом, етапом
цивілізаційного розвитку тощо. Держава як монопольний носій публічної влади не несе формальних
зобов’язань перед суспільством узгоджувати свою нормотворчу діяльність з нормативами, що склалися в
Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Випуск 16
565
суспільстві, – вона здатна рухатись і всупереч останнім. В сучасному суспільстві така позиція здатна
виявитися деструктивною і викликати соціальний конфлікт, знижуючи якість освіти.
У суспільстві, яке набуває ознак інформаційного, все більшу роль у процесі стандартизації освіти,
окрім держави, відіграють інші суб’єкти освіти. Однак, зважаючи на багатоманітність споживачів освітніх
послуг, виникає проблема інтеріоризації системою освіти очікувань і потреб усіх суб’єктів та переведення
їх у терміни та поняття власне освітнього дискурсу. В підсумку, якісна освіта являтиме собою результат
консенсусу суб’єктів освітнього процесу відносно сукупності характеристик системи.
Однак вимоги, які ставляться до якості освіти різними споживачами освітніх послуг, суттєво
різняться між собою. Зокрема, мотивація випускників та їхніх батьків може виглядати наступним
чином – отримання вищої професійної освіти є основою для працевлаштування, кар’єрного
зростання, створення власної справи, досягнення соціального статусу, (чи навіть) отримання
відстрочки від призову на військову службу тощо.
Різняться цілі і у роботодавців. Вони прагнуть отримати добре підготовлених фахівців, які
могли б швидко адаптуватися до трудової діяльності. Наприклад, «на великих підприємствах
роботодавці надають перевагу фахівцям для виконання чітко обмежених функціональних обов’язків
досить вузького спрямування; роботодавці малих та середніх підприємств, як правило, намагаються
отримати фахівця для виконання широкого спектру завдань» [4, с. 52].
Основна мета держави як споживача послуг вищої професійної освіти зафіксована у низці нормативних
документів, зокрема у Національній доктрині розвитку освіти йдеться про те, що держава повинна забезпечити
«підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та
впровадження наукоємних та інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці» [5].
Як бачимо, погляди на значення та роль освітніх стандартів суттєво різняться, тому питання
стандартизації освіти є складним та дискусійним. З одного боку, стандартизація освіти оцінюється
позитивно, оскільки дозволяє додержуватися певного алгоритму соціальних дій в освіті для забезпечення
стійкості соціальних процесів. В даний час вона слугує основою формування єдиного національного
освітнього простору, а також його інтеграції з європейськими освітніми системами. Входження України в
Болонський процес підсилює роль стандартизації, при цьому все більше передбачатиме пріоритетність
міжнародних показників, критеріїв, стандартів і норм у галузі освіти. Розробка прийнятної для всіх країн-
учасниць Болонського процесу процедури узгодження освітніх стандартів, тобто академічних кваліфікацій,
навчальних курсів, дипломів, свідоцтв тощо, неможлива без гармонізації вимог системи стандартів вищої
освіти України зі стандартами фахових асоціацій та вимогами професійних спілок європейських країн і
освітніх стандартів провідних університетів за прийнятими в Європі критеріями, механізмами та методами
оцінювання якості фахової підготовки та освіти. Функції державного стандарту освіти полягають у:
• забезпеченні однакових можливостей для всіх громадян в отриманні якісної освіти;
• створенняі умов для надання якісних освітніх послуг;
• формуванні єдності освітянського простору;
• наданні можливості кожній особистості орієнтуватися в освітянському просторі, формувати свої
потреби і реалізувати свої можливості, свідомо готуватися до переходу на подальший етап навчання;
• створенні державної системи моніторингу якості освіти.
Разом з тим, абсолютизація державних стандартів і розгляд їх як еталонів якісної освіти веде до
парадоксальної ситуації. У даний час в Україні на державному рівні реальним вираженням позитивної
оцінки якості освіти виступає факт державної акредитації освітньої програми чи вищого навчального
закладу в цілому. Прийняття рішення відповідними державними структурами про державну акредитацію
вищого навчального закладу підтверджує, що освітня діяльність ВНЗ визнається якісною. Зрозуміло, без
наявності відповідного документа навчальні заклади не можуть здійснювати свою діяльність. Якщо
дотримуватися такої логіки, то національна вища освіта в цілому є якісною. Однак численні соціологічні
дослідження засвідчують невдоволеність суспільства якістю освітніх послуг [6]. Така ситуація вказує на
те, що зіставлення якості освіти лише з державними стандартами не відповідає «духу» сучасного
суспільства. Демократизація освітнього простору, формування інформаційного суспільства вимагає
врахування думки різних суб’єктів освітнього процесу.
Неоднозначним виявляється ставлення до освітніх стандартів і у зв’язку з модифікацією функцій
інституту освіти: по-перше, освіта забезпечує підготовку професіоналів, є засобом вирішення економічних
та соціокультурних проблем суспільства, проникає в усі сфери суспільної життєдіяльності, по-друге, освіта
стає самоцінністю. Таким чином, стандарт мав би стати засобом рефлексії суспільства щодо призначення і
ролі освіти, відображати соціально-економічні реалії, враховувати «дух часу» та цивілізаційні зміни,
забезпечувати «рух на випередження». Виходячи з такої позиції, стандарти покликані визначати мінімальні
вимоги до освіти, залишаючи місце поступу, творчості, розвитку. За умови формування і відображення
максимальних у них вимог, не буде змоги забезпечувати багатоманіття, розкривати перспективу, розвивати
академічні свободи та ін.. Стандартизація в освіті не може жорстко регламентувати організацію та розвиток
Розділ 3. Дослідження проблем освіти та молоді
566
системи освіти, а має бути засобом її стимулювання до саморозвитку та самоудосконалення.
Таким чином, соціальна стандартизація освіти постає як предмет переговорів, узгоджень і
результат компромісів зацікавлених суб’єктів освітнього процесу. «Не існує абсолютного еквіваленту
академічного рівня чи якості випускників, і те, що визнається якістю, є питанням думок» [7, c.32].
Необхідна якість результату діяльності освітньої системи відображається в системі вимог, відносно яких
дійшли згоди учасники освітнього процесу. У випадку відповідності отриманого результату цій системі
вимог формується потенційна якість результату, тобто особи та фахівця з певними здібностями до
виконання професійної діяльності у відповідності з моделями «випускника», які відображені в програмах
та кваліфікаціях за спеціальностями вищої освіти. Отже, погодимося з позицією, що «якість освіти
доцільно розглядати як конвенційний феномен, тобто як результат узгодження між усіма учасниками
освітнього процесу і співвіднесення їх потреб з нормативними вимогами, прийнятими в системі освіти, і
соціокультурними потребами, особливостями функціонування освітньої системи у суспільстві» [8, c.11].
Формування соціального стандарту передбачає аналіз взаємодії спільнот, залучених до освітнього
процесу, оскільки саме успішна взаємодія постає важливою переумовою якості освіти.
Таким чином, процес стандартизації освіти – це невід’ємний атрибут усіх освітніх систем, однак
цивілізаційні зміни вимагають відповідального та науково обгрунтованого переходу до впровадження
соціальної стандартизації. Соціальні стандарти освіти, будучи прямо пов’язаними з якістю освіти,
передбачають охоплення та інтеграцію вимог усіх суб’єктів освітнього процесу, що дасть можливість
забезпечувати динамізм освітньої системи, її розвиток. Подальшого дослідження при цьому потребує
формування системи моніторингу потреб та вимог суб’єктів освітнього процесу до якості освіти,
механізмів узгодження та трансформації у стандарти освіти.
ЛІТЕРАТУРА: 1. Кац, А. М. Качество образования: подлинный смысл и бессмысленные процедуры /
А. Кац // Директор школы. – 2001. – №3. – С.39 – 50; 2. Ерастов, Ю. В. Сопоставительный анализ подходов к
качеству педагогического образования в США и России [Текст] : дис… канд. пед. н.: 13.00.01 / Ерастов Юрий
Викторович. – Новокузнецк, 2004. – 186 с.; 3. Про вищу освіту. Закон України №2984-III, зі змінами від 19 січня
2010 р.; 4. Алексеенко, В. А. Система управления качеством высшего образования России. Научная монография
/ В. А. Алексеенко. – М.: Изд-во Национального института бизнеса, 2009. – 238 с.; 5. Національна доктрина
розвитку освіти України: Затв. Указом Президента України від 17.04.2002 р. №347/2002 // Освіта України. –
2002. – 23 квітня (№33). – С. 4-6.; 6. Щудло, С. А. Громадська думка про якість сучасної освіти: крос-
регіональний аналіз С. А. Щудло // Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія,
методи. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. – 2008.– №795.–– С. 173-177; 7.
Вроэйнстaйн, А. И. Оценка качества высшего образования: Рекомендации по внешней оценке качества в вузах.
/ А.И. Вроэйнстaйн– М.: Изд-во МНЄПУ, 2000. –252 с.; 8. Кощеева, И. К. Качество образования как
социологическая проблема [Текст] : дис… канд. соц. н.: 22.00.06 / Ирина Константиновна Кощеева –
Екатеринбург, 2003. – 157 с.