Child health status — the future of the country (part 2)

Abstract

22 роки кількість дитячих лікарів ско-ротилась з 18 259 до 8936 осіб, або на 9323 особи, або майже у 2 рази, із вкрай недостатнім забезпеченням областей Південного Сходу й Донецької та Луган-ської областей. Усе зазначене не могло не вплинути в гірший бік на якість медичного обслуговування дитячого населення, зокрема виявлюваність хвороб дитячого віку. Так, у первинній ланці медико-са-нітарної допомоги тільки за останні 5 років число дільничних педіатрів зменшилось майже на 3 тисячі осіб, четверта частина тих, хто ще працює,-пен-сійного й глибоко пенсійного віку (рис. 1). Вищенаведений аналіз динаміки захворюваності й поширеності захворювань за основними класами хвороб засвідчив помірне невірогідне зменшення як захворюваності, так і поширеності хвороб у дітей 0-17 років, що відбулося за останні 5 років практич-но за всіма класами хвороб, за винятком новоутво-рень, поширеність яких серед дитячого населення в постчорнобильську еру зросла у 1,94 раза (!)-до © «Здоров'я дитини» / «Здоровье ребенка» / «Child's Health» (« »), 2018 Резюме. Стаття присвячена проблемам збільшення захворюваності та поширеності дитячих хвороб протягом 1994-2016 рр. на тлі глобального скорочення кадрового забезпечення дитячими лікарями в 1,7 раза, із вкрай недостатнім забезпеченням областей Південного Сходу, Донецької і Луганської областей. Усе зазначене чинить негативний вплив на якість медичного обслуговування дитячого населення, зокре-ма виявлюваність хвороб дитячого віку. Автори обґрунтовують необхідність відновлення кадрового й матеріально-технічного потенціалу педіатричної служби, розробки сучасних лікувально-діагностичних технологій, збереження імунопрофілактики й профілактики інвалідності поширених дитячих хвороб, що є важливою складовою національної системи охорони здоров'я й безпеки країни в цілому.

Full text

142 Vol. 13, No 2, 2018Здоров’я дитини,
ISSN 2224-0551 (print), ISSN 2307-1168 (online)
За останні 22 роки кількість дитячих лікарів ско-
ротилась з 18 259 до 8936 осіб, або на 9323 особи, або
майже у 2 рази, із вкрай недостатнім забезпеченням
областей Південного Сходу й Донецької та Луган-
ської областей. Усе зазначене не могло не вплинути
в гірший бік на якість медичного обслуговування
дитячого населення, зокрема виявлюваність хвороб
дитячого віку. Так, у первинній ланці медико-са-
нітарної допомоги тільки за останні 5 років число
дільничних педіатрів зменшилось майже на 3 тисячі
осіб, четверта частина тих, хто ще працює, — пен-
сійного й глибоко пенсійного віку (рис. 1).
Вищенаведений аналіз динаміки захворюваності
й поширеності захворювань за основними класами
хвороб засвідчив помірне невірогідне зменшення
як захворюваності, так і поширеності хвороб у дітей
0–17 років, що відбулося за останні 5 років практич-
но за всіма класами хвороб, за винятком новоутво-
рень, поширеність яких серед дитячого населення
в постчорнобильську еру зросла у 1,94 раза (!) — до
© «Здоров’я дитини» / «Здоровье ребенка» / «Child’s Health» (« »), 2018
© Видавець Заславський О.Ю. / Издатель Заславский А.Ю. / Publisher Zaslavsky O.Yu., 2018
Для кореспонденції: Кривопустов Сергій Петрович, доктор медичних наук, професор кафедри педіатрії № 2, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, бульв. Т. Шевченка,
13, м. Київ, 01601, Україна; e-mail: sergii.kryvopustov@gmail.com
For correspondence: Sergii Kryvopustov, MD, PhD, Professor at the Department of pediatrics N 2, Bogomolets National Medical University, T. Shevchenko boulevard, 13, Kyiv, 01601, Ukraine; e-mail:
sergii.kryvopustov@gmail.com
Îðãàí³çàö³ÿ îõîðîíè çäîðîâ’ÿ / Public Health Organization
®
УДК 613.955+616-053.5-071.3 DOI: 10.22141/2224-0551.13.2.2018.129546
Антипкін Ю.Г., Волосовець О.П., Майданник В.Г., Березенко В.С., Моісеєнко Р.О.,
Виговська О.В., Кривопустов С.П., Заболотько В.М., Аряєв М.Л., Абатуров О.Є.,
Крючко Т.О., Бекетова Г.В., Охотнікова О.М., Крамарьов С.О., Петренко В.І.,
Левицький А.Ф., Марушко Ю.В., Марушко Т.В., П’ятницький Ю.С., Шадрін О.Г.,
Муквіч О.М., Микичак І.В., Косовська Т.П., Лисак В.П., Сороколат Ю.В., Терещенко А.В.,
Банадига Н.В., Беш Л.В., Больбот Ю.К., Боярська Л.М., Волосянко А.Б., Гончарь М.О.,
Дудник В.М., Зубаренко О.В., Клименко Т.М., Колоскова О.К., Леженко Г.О.,
Овчаренко Л.С., Сенаторова А.С., Сміян О.І., Сорокман Т.В., Стоєва Т.В.,
Чернишова О.Є., Цодікова О.А., Бондаренко Т.В., Голяк М.В., Знак О.Р., Єфремова Н.М.,
Карчевич Т.Є., Лук’яненко О.В., Луньова А.В., Марченко Н.М., Михно С.Л.,
Писаренко С.Г., Покотілова Т.М., Рубанова Є.І., Сташко О.В., Шмалько Н.О.,
Щербинська К.М., Мозирська О.В.
ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України», м. Київ, Україна
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна
Центр медичної статистики МОЗ України, м. Київ, Україна
Стан здоров’я дитячого населення — майбутнє країни
(частина 2)
For cite: Zdorov’e Rebenka. 2018;13(2):142-152. doi: 10.22141/2224-0551.13.2.2018.129546
Резюме. Стаття присвячена проблемам збільшення захворюваності та поширеності дитячих хвороб
протягом 1994–2016 рр. на тлі глобального скорочення кадрового забезпечення дитячими лікарями в 1,7
раза, із вкрай недостатнім забезпеченням областей Південного Сходу, Донецької і Луганської областей.
Усе зазначене чинить негативний вплив на якість медичного обслуговування дитячого населення, зокре-
ма виявлюваність хвороб дитячого віку. Автори обґрунтовують необхідність відновлення кадрового й
матеріально-технічного потенціалу педіатричної служби, розробки сучасних лікувально-діагностичних
технологій, збереження імунопрофілактики й профілактики інвалідності поширених дитячих хвороб, що
є важливою складовою національної системи охорони здоров’я й безпеки країни в цілому.
Ключові слова: діти; захворюваність; інвалідність; освіта; педіатрія; поширеність хвороб

143
http://childshealth.zaslavsky.com.ua
Vol. 13, No 2, 2018
Організація охорони здоров’я / Public Health Organization
68,8 тис. випадків у 2016 році (рис. 2). Саме на цей
феномен ми хотіли звернути особливу увагу.
За даними М.В. Голубчикова та співавт. (2017),
у 2016 році було виявлено 25,9 тис. нових випадків
новоутворень, що становить 3,41 на 1000 дітей [16].
Серед лідерів — Сумська область (9,6 на 1 тис.), Хар-
ківська, Полтавська, Черкаська, Кіровоградська,
Житомирська, Закарпатська, Рівненська, Київська,
Волинська, Вінницька, Дніпропетровська області.
Найменше випадків новоутворень у Чернівецькій,
Тернопільській, м. Києві, Запорізькій, Одеській
областях. Звертає на себе увагу зростання захво-
рюваності на пухлини саме в тих регіонах, що були
забруднені внаслідок аварії на ЧАЕС у 1986 році, та
великих промислових центрах (рис. 3).
За даними Л.О. Пушкар із співавт., за показни-
ками смертності від злоякісних новоутворень дітей
Україна посідає 5-те місце в Європі (5 випадків на
100 тис. населення) [2]. Структура захворюваності
на новоутворення має свої особливості в дитячому
віці. Перші місця посідають злоякісні новоутворен-
ня лімфатичної й кровотворної тканин і рак мозку,
на які припадає понад половину всіх новоутворень.
Найбільші рівні захворюваності на гемобластози
спостерігаються в Харківській, Івано-Франківській
та Чернігівській областях. Нині злоякісні новоутво-
рення дитячого віку посідають 7-ме місце у структу-
рі дитячої інвалідності.
За останні двадцять років також спостерігається
зростання на 34 % поширеності вроджених вад роз-
витку (ВВР), які зареєстровані у 218 469 дітей, що
теж може розглядатись як маркер екотоксичного
тиску на дитячий організм [3, 4]. Так, щорічно ви-
являється 42 841 випадок ВВР, або 5,6 осіб на 1000
дітей, з них 17 514 — у дітей до року (рис. 4).
В Україні в структурі вроджених вад розвитку є
10 134 випадки вроджених вад серця, що становить
23,65 % від загального числа ВВР. Від вроджених вад
розвитку у 2016 році померло 238 немовлят (з них від
вроджених вад серця — 111), що становило 27,2 %
серед усіх зареєстрованих причин малюкової смерт-
ності. Найбільше ВВР у 2016 році було вперше вияв-
лено у м. Києві (15,10 на 1000 дітей), Кіровоградській
(11,6), Харківській (9,04), Вінницькій (7,96), Дні-
Рисунок 1. Забезпеченість штатними посадами
дитячих лікарів у закладах системи Міністерства
охорони здоров’я України за даними Центру
медичної статистики МОЗ України у 2001–
2016 рр.
16,1 14,94
13,9 12,91 12,45 12,45 12,1 11,8
9,37 9,27 8,93
3,48
1,57
0
2
4
6
8
10
12
14
16
18
2001 2003 2005 2007 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016
Лікарі-педіатри Дільничі лікарі-педіатри Неонатологи
Рисунок 2. Динаміка зростання новоутворень
у дітей України (на 1000 дитячого населення)
35497
66896
69189
73555
68647
68812
0
20000
40000
60000
80000
1996 2006 2010 2013 2015 2016
Поширеність Захворюваність
У 1,94 раза
25,9 тис.,
або 3,41
на 1000
дітей
Рисунок 3. Поширеність новоутворень у дітей у регіонах України

Vol. 13, No 2, 2018Здоров’я дитини,
ISSN 2224-0551 (print), ISSN 2307-1168 (online)
144
Організація охорони здоров’я / Public Health Organization
пропетровській (6,8), Запорізькій (6,97) та Київській
(6,56) областях (рис. 5). Цікаво, що географія захво-
рюваності на ВВР практично збігається з поширен-
ням новоутворень у великих промислових регіонах.
Найменше випадків вроджених вад розвитку
спостерігалось у Чернівецькій (2,72), Полтавській
(2,8), Сумській (3,35), Івано-Франківській (3,98),
Тернопільській (3,84), Одеській (4,08), Черкаській
(4,1), Львівській (4,12), Волинській (4,13), Черні-
гівській (4,3), Херсонській (4,77) областях. Поши-
реність вроджених аномалій системи кровообігу
становила 66 391 (у 2015 р. — 64 221) випадок, або
8,72 (у 2015 — 8,43) на 1000 дітей, а захворюваність
становила 10 442 (у 2015 р. — 10 134), або 1,33 на 1000
дітей відповідно.
Найбільше вроджених аномалій серця виявля-
ється у Харківській, Дніпропетровській, Запорізь-
кій, Київській, Рівненській, Херсонській областях
і м. Києві.
За даними ВООЗ, нині в Україні має місце один
з найнижчих рівнів планової вакцинації у світі. За
останніми даними МОЗ України, тільки 30 % дітей
в Україні повністю вакциновані від кору, 10 % —
від гепатиту В і лише 3 % — від дифтерії, коклюшу
й правця. Серед причин критично низького рівня
охоплення імунізацією в Україні — відмови бать-
ків від щеплень, перебої з постачанням вакцин, що
мали місце протягом останніх років, і постійно три-
ваюча антивакцинальна кампанія [5].
Захворюваність дітей на інфекційні й паразитар-
ні інвазії становила понад 344 тисячі випадків, або
45,21 на 1000 дітей. Тільки в минулому році Держав-
на санітарно-епідеміологічна служба інформувала
про 141 спалах інфекційних і паразитарних захво-
рювань, у тому числі гострих кишкових інфекцій
(57), сальмонельозу (63), вірусного гепатиту А (15),
ентеровірусної інфекції (3), кору (2), трихінельозу
(1) й гнійно-септичної інфекції (1), унаслідок яких
постраждали 2663 особи, зокрема 1212 дітей. За ана-
логічний період 2015 року було зареєстровано лише
86 спалахів, коли постраждали 1399 осіб, у тому чис-
лі 616 дітей.
За даними Ф. Лапія, станом на грудень 2017 року
2381 особа в Україні захворіла на кір, з них понад
50 % — діти віком від 1 до 9 років, на той час як ми-
нулого року в Україні, за даними ЮНІСЕФ, було
зареєстровано 102 випадки кору. Випадки кору зу-
стрічаються по всій Україні. Серед тих, хто захворів,
70 % — це невакциновані. Реєструється значне чис-
ло захворілих серед дорослих. Найбільше хворих за-
реєстровано в Івано-Франківській, Одеській, Тер-
нопільській, Запорізькій областях і м. Києві. Двоє
дітей в Одеській області померли. Через поширення
цієї хвороби невакциновані проти кору діти не до-
пускаються в навчальні заклади в Івано-Франків-
ській, Одеській і Тернопільській областях [6].
До речі, саме у вищезазначених областях, за да-
ними соціологічного опитування «Індекс здоров’я.
Рисунок 4. Динаміка зростання вроджених вад
розвитку в дітей України (на 1000 дитячого
насення)
166390
208874
223045
240524
215999
218469
10000
60000
110000
160000
210000
260000
1997 2007 2010 2013 2015 2016
Поширеність Захворюваність
+ 34 %
42641,
або 5,6
на
1000
дітей
Рисунок 5. Захворюваність на вроджені аномалії в дітей у регіонах України
(на 1000 дитячого населення)

145
http://childshealth.zaslavsky.com.ua
Vol. 13, No 2, 2018
Організація охорони здоров’я / Public Health Organization
Україна», започаткованого Міжнародним фондом
«Відродження», Київським міжнародним інститу-
том соціології та Школою охорони здоров’я Наці-
онального університету «Києво-Могилянська ака-
демія» у 2016 році, батьки найчастіше відмовлялись
від проведення вакцинації [7].
Ріст захворюваності на кір майже у 100 раз, без-
умовно, пов’язаний із низьким рівнем вакцинації.
У 2016 році лише 45 % дітей в Україні були зроблені
щеплення від кору. Повторну дозу вакцини отри-
мали тільки 30 % дітей.
Зазначимо, що за останні 15 років ріст захво-
рюваності на кір в Україні спостерігався тричі — у
2001, 2006 та 2012 роках. У ці роки захворюваність
зростала в десятки й сотні разів. Зокрема, у 2012
році захворіли близько 13 тисяч людей [8].
Нині в Україну ЮНІСЕФ завезено понад 1,2
мільйона доз вакцини КПК, і зараз у регіонах наявні
близько 900 тис. доз цієї комбінованої вакцини [9].
Серед класу інфекційних і паразитарних хвороб
у дітей, безумовно, значну увагу привертає туберку-
льоз [10].
Контингент хворих на туберкульоз дітей віком
0–17 років за останні 20 років зазнав суттєвих змін
і становив у 2016 році 799 дітей, або 10,2 на 100 ти-
сяч відповідного населення, що значно менше від
показників 1994 року, коли в країні під спостере-
женням знаходилось 1632 дітей віком 0–14 років,
або 15,1 на 100 тисяч населення. На тлі відносно
невеликої захворюваності дітей на туберкульоз ви-
никли й досить негативні епідеміологічні тенденції,
а саме:
— збільшення кількості випадків найбільш не-
сприятливого в клінічному й прогностичному ас-
пекті мультирезистентного туберкульозу в дітей; ця
форма реєструється в близько 20 % дітей, найчас-
тіше із сімейних контактів хворих на туберкульоз;
— низьке охоплення новонароджених вакцина-
цією БЦЖ останніми роками (за даними 2015 р. —
39,9 %) призвело до виникнення випадків вкрай
тяжких, часто летальних форм туберкульозу в дітей
раннього віку, зокрема міліарного туберкульозу,
туберкульозу центральної нервової системи, хребта
тощо;
— у той же час у попередні роки, за умови суціль-
ної вакцинації, такі випадки не реєструвалися.
Для подолання таких несприятливих трендів
необхідна стала підтримка на усіх рівнях імунопро-
філактики, адже вакцинація БЦЖ є головною за-
порукою зниження смертності й захворюваності на
більш тяжкі й несприятливі клінічні форми.
Ретельного удосконалення потребує також спо-
стереження дітей з контактів, насамперед сімейних,
із хворими на туберкульоз. Добре відомо, що голо-
вним джерелом зараження дітей є близькі люди,
частіше батьки, хворі на туберкульоз. Тому актив-
не обстеження, призначення хіміопрофілактики й
проспективне спостереження дітей з вогнищ, а та-
кож ефективне лікування дорослих також сприяти-
ме зниженню поширення туберкульозу серед дітей.
Для подолання мультирезистентного туберку-
льозу в дітей важливим є залучення ефективної й
вірогідної лабораторної діагностики, зокрема мо-
лекулярно-генетичних методів, які є вже доступ-
ними в Україні, а також забезпечення пацієнтів
дитячого віку педіатричними лікарськими форма-
ми протитуберкульозних препаратів і сучасними
ліками.
Дитяче населення країни зазнає впливу пандемії
ХХІ віку — ожиріння, темпи поширення якого в 10
разів вищі порівняно з 70–80-ми роками минуло-
го століття. Як зазначив Anthony Costello у своєму
програмному виступі на Europaediatrics 2017, ожи-
ріння спостерігається в кожного третього хлопчика
й кожної п’ятої дівчинки віком від шести до дев’яти
років.
При цьому найвищі показники відзначаються
в країнах Південної Європи й Середземномор’я.
Особливе занепокоєння викликає той факт, що
епідемія поширюється в країнах Східної Європи, де
показники традиційно були нижчими. Незважаючи
на постійні зусилля в боротьбі з проблемою дитячо-
го ожиріння, за даними оцінок, кожен третій підлі-
ток у Європі, як і раніше, має надлишкову масу тіла
або страждає від ожиріння [11]. За даними ВООЗ
(2017), Україна, на жаль, у цьому плані посідає одне
з перших місць серед країн Європейського регіону.
В Україні щорічно фіксують до 20 тис. нових випад-
ків ожиріння серед дітей і підлітків із тенденцією до
зростання (у 2016 році захворюваність становила
2,94 на 1000 дітей).
Рівень показника захворюваності на ожиріння
серед підлітків 15–17 років найвищий порівняно з
іншими віковими групами — 45,4 на 1000 дітей. У
цілому ж поширеність ожиріння в минулому році
становила 14,45 на 1000 дитячого населення Украї-
ни, тоді як у 1994 році цей показник становив лише
7,0 на 1000 дітей. Тобто темп приросту цієї патоло-
гії за останні два десятиріччя становив +106 % (!),
що говорить про необхідність вживання серйозних
комплексних медико-соціальних заходів для при-
зупинення цього явища.
За останні три роки в дітей із Вінницької, Чер-
каської, Київської, Кіровоградської, Тернопіль-
ської, Харківської, Житомирської та Хмельницької
областей частіше виявляється я надлишкова маса
тіла, ніж у дітей півдня та сходу країни.
Безумовно, ожиріння призводить до розвитку
патології, що раніше зустрічалась тільки в дорос-
лих, уже в дитячому віці: метаболічного синдрому,
артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця,
жирової хвороби печінки, хвороб опорно-рухово-
го апарату, полікістозу яєчників, цукрового діабету
2-го типу тощо — неінфекційних захворювань, які
є тяжким тягарем для економіки й медичної сфери
будь-якої країни. Ми вже спостерігаємо тривожні
дані щодо зростання в 1,7 раза поширеності цукро-
вого діабету в дитячому віці — з 5138 (0,5 на 1000
дітей) дітей у 1994 році до 8847 дітей (1,25 на 1000
дітей) у 2017 році.

Vol. 13, No 2, 2018Здоров’я дитини,
ISSN 2224-0551 (print), ISSN 2307-1168 (online)
146
Організація охорони здоров’я / Public Health Organization
Науковцями з Університету Нью-Йорка дове-
дено, що зловживання антибактеріальними пре-
паратами, яке має місце в більшості краї Європи,
може стати поштовхом до ожиріння. Вочевидь, це
пов’язано з тим, що антибіотики використовуються
нераціонально, вони впливають на склад корисної
мікрофлори в кишковому тракті, яка запобігає роз-
витку ожиріння [12].
Тобто стратегічні ініціативи й втручання на
рівні країни повинні бути спрямовані на підлітків
із груп високого ризику в сімейному, шкільному
й соціальному середовищі, і першочергова увага в
рамках таких ініціатив має приділятися заходам, які
дають дітям та підліткам можливість дотримуватися
здорового раціону харчування, активного способу
життя, зменшити вживання солі й цукру, солодких
газованих напоїв. Також необхідно вдосконалюва-
ти психологічну допомогу цьому непростому кон-
тингенту хворих, змінювати спосіб і якість життя,
зокрема в мегаполісах, таким чином, щоб фізична
активність знову стала невід’ємною частиною по-
всякденного життя [13]
Саме тому Україна у 2014 році долучилася до ви-
конання Глобального плану дій ВООЗ на 2013–2020
роки за підтримки Швейцарської агенції розвитку
та співробітництва в Україні щодо профілактики
неінфекційних захворювань і зміцнення здоров’я
на популяційному рівні [14].
Безумовно, зростання поширеності дитячих
хвороб із максимумом у підлітковому віці, накопи-
чення негативного потенціалу хронічних хвороб,
сполученої патології, тривалий вплив на дитячий
організм екотоксичних факторів довкілля, хроніч-
ний стресовий стан суспільства, синдром шкільної
й родинної дезадаптації впливають на збільшення
поширеності інвалідності дитячого населення.
Упродовж двох останніх десятиріч відзначається
тривожний тренд: при зменшенні кількості здоро-
вих дітей в Україні спостерігається щорічне зрос-
тання кількості дітей з інвалідністю, у середньому
на 16 тисяч дітей, або з щорічним приростом 0,5 %.
За даними Центру медичної статистики МОЗ
України, загальна кількість дітей з інвалідністю
в Україні досягла 156,09 тисяч осіб, або 205,0 на
10 тис. дітей, що становить 2,05 % від загальної чи-
сельності дитячого населення. На той час як у 1994
році перебувало під спостереженням 130,1 тис. ді-
тей з інвалідністю, або 113,1 на 10 тис. відповідного
населення. Отже, кількість дітей з інвалідністю в
країні зросла за останні два десятиріччя у 1,8 раза,
і це на тлі скорочення кількості дітей по країні в ці-
лому.
Ці данні ще раз підтверджують необхідність від-
ходу від суто медичної моделі встановлення інва-
лідності, яка розглядає обмеження життєдіяльності
як персональну проблему особи, викликану безпо-
середньо хворобою, травмою або іншою причиною,
що вимагає медичної допомоги у вигляді індивіду-
ального лікування, з урахуванням соціальної моде-
лі, яка розглядає проблему обмеження життєдіяль-
ності з позиції можливості повної інтеграції особи
в суспільство.
Якраз упровадження Міжнародної класифіка-
ції функціонування, обмежень життєдіяльності і
здоров’я (International Classification of Functioning,
Disability and Health, ICF, 2007) передбачає мож-
ливість об’єднання як медичної, так і соціальної
моделі з формуванням єдиної біопсихосоціальної
моделі визначення інвалідності [15].
Не підлягає сумніву актуальність забезпечення
роботи системи профілактики інвалідності з ди-
тинства й забезпечення функціонування системи
ефективної реабілітації таких дітей, оскільки пере-
важна більшість з них зберігають статус особи з ін-
валідністю в подальшому житті, що суттєво впливає
на проблему збереження працездатного ресурсу на-
селення країни.
У структурі інвалідності дитячого населення
України віком від 0 до 17 років включно переважа-
ють вроджені аномалії, деформації й хромосомні
порушення (31,1 % випадків від загальної кількості
дітей з інвалідністю — 1-ше місце), хвороби цен-
тральної нервової системи (16,6 % — 2-ге місце),
розлади психіки та поведінки (14,4 % — 3-тє місце),
хвороби ендокринної системи, розлади живлення,
порушення обміну речовин (8,6 % — 4-те місце),
хвороби вуха й соскоподібного відростка (6,5 % —
5-те місце), хвороби кістково-м’язової й сполучної
тканини (4,3 % — 6-те місце), хвороби ока й при-
даткового апарату (3,9 % — 7-ме місце), новоутво-
рення (3,5 % — 8-ме місце) [16].
Порівняно з даними 1994 року відбулися суттє-
ві зміни в структурі інвалідності, а саме: внаслідок
збільшення поширеності інвалідності майже у два
рази на перше місце вийшли вроджені аномалії,
деформації й хромосомні порушення, які пере-
бували два десятиріччя тому на 2-му місці. Змен-
шились показники інвалідності внаслідок нерво-
вих хвороб, які, відповідно, перейшли з першого
рангового місця на друге. Зменшились відповідні
показники інвалідності внаслідок хвороб органів
дихання.
І якщо в дітей віком 0–6 і 7–14 років структу-
ра інвалідності подібна до структури інвалідності
всього дитячого населення, то в дітей підліткового
віку (15–17 років) на 1-му місці залишаються вро-
джені аномалії, деформації й хромосомні порушен-
ня, 2-ге місце посідають розлади психіки й поведін-
ки, а на 3-му місці — хвороби центральної нервової
системи [16, 17].
Найбільша кількість дітей з інвалідністю спо-
стерігається в Чернігівській, Київській, Жито-
мирській, Рівненській, Вінницькій, Черкаській та
Волинській областях, що ще раз підтверджує тезу
щодо зростання захворюваності й поширеності
дитячих хвороб і, відповідно, показників інвалід-
ності саме в тих областях, де у зонах посиленого
радіоекологічного контролю проживає найбільша
кількість населення, що постраждало від наслідків
аварії на ЧАЕС і де діти зазнають тривалого нега-

147
http://childshealth.zaslavsky.com.ua
Vol. 13, No 2, 2018
Організація охорони здоров’я / Public Health Organization
тивного впливу екотоксичних факторів, зокрема
радіонуклідів.
У свою чергу, це потребує від системи надання
медичної допомоги дітям подальшого удоскона-
лення стратегії раннього втручання, розширення
мережі кабінетів катамнестичного спостереження,
психологічної підтримки таким родинам, інклю-
зивної освіти, зміни ставлення соціуму до дітей з
особливими потребами щодо максимального збе-
реження їх якості життя й повноцінної участі у жит-
ті суспільства, особливо однолітків.
Дані Центру медичної статистики МОЗ Украї-
ни свідчать: протягом навчання в школі в 1,5 рази
зростає частота порушень зору, у 3 рази — патології
органів травлення, у 2 рази — порушень опорно-ру-
хового апарату, в 1,5 раза — нервово-психічних роз-
ладів [16, 17].
Дослідження Інституту стратегічних досліджень
МОЗ України (2015) демонструють, що за час на-
вчання в молодшій школі більш поширеними серед
дітей ставали хвороби органів дихання, на друге міс-
це вийшли хвороби ендокринної системи, на третє
місце — розлади психіки й поведінки, на четверте
місце — хвороби ока та його придаткового апарату.
При переході до основної школи на перше рангове
місце щодо поширеності виходила ендокринна па-
тологія, на друге — розлади психіки й поведінки, на
третє — респіраторна патологія, а на четверте міс-
це — ураження кістково-м’язового апарату [16–18].
Так, серед дітей молодшого шкільного віку тіль-
ки 12,6 % можуть вважатися здоровими, а після за-
кінчення шкільного навчання цей показник змен-
шується до 4,3 % (Антипкін Ю.Г., Омельченко Л.І.,
2016). За даними В.Г. Майданника (2002), лише
1,1 % дітей є практично здоровими, а в середньо-
му на одну дитину припадає 2,5 захворювання [19].
Нині, за результатами досліджень профільних на-
укових установ НАМН України, лише 30 % дітей
шкільного віку можуть виконати фізичні нормати-
ви без ризику для здоров’я. У 18–24 % дітей проце-
си відновлення функціонального стану організму
після виконання нормативів відбуваються сприят-
ливо [17].
Отже, за даними проведених досліджень, діти
шкільного віку мають незадовільну функціональну
пристосованість до фізичних навантажень при не-
достатній тренованості й низькому рівні функціо-
нального резерву серцево-судинної системи. Саме
тому в дітей шкільного віку відмічена найвища
поширеність хвороб та інтенсивно накопичуєть-
ся хронічна патологія, синдром гіперактивності й
емоційної занедбаності.
Можна цілком погодитись з глибокими дослі-
дженнями С.Л. Няньковського [20]: погіршення
здоров’я школярів і проблеми їх шкільної адапта-
ції часто зумовлені не лише спадковістю, біологіч-
ним віком дитини, але й комплексом соціально-
економічних причин і, безумовно, станом довкілля.
Серед них можна виділити соціально несприятливі
умови проживання дитини в родинах, які часто є
неповними й асоціальними, нераціональне харчу-
вання, збільшення гострої респіраторної захворю-
ваності (унаслідок суттєвого збільшення контактів
із хворими дітьми) і, відповідно, пропусків занять,
часто незадовільні санітарно гігієнічні умови на-
вчання, навчальне перенавантаження, недоскона-
лість медичного спостереження за дітьми, недоско-
налість системи психолого педагогічної підтримки
школярів за наявності значної кількості стресових
ситуацій, значний дефіцит ефективних освітніх
програм, спрямованих на формування в дитини
культури здоров’я [21, 22].
Тривожним фактом є зростання в наш неспо-
кійний час кількості дітей, які мають розлади пове-
дінки й психічні розлади. Так, за даними В.П. Не-
ділько та співавт. (2011), психологічне обстеження
53 підлітків 11-х класів показало, що в понад 58 %
дітей була виявлена психічна втома, у 49,3 % — три-
вожність і в 69,8 % — стресові реакції [22].
Нині зареєстровано 198 тис. осіб, або 26,01 на
1000 дитячого населення, з розладами психіки
й поведінки зі зростанням захворюваності й по-
ширеності цих патологічних станів у шкільному
віці, особливо в підлітків — до 35,09 на 1000 дітей
та 40,08 на 1000 дітей відповідно. Найбільша кіль-
кість психічних розладів спостерігається в Черні-
гівській, Житомирській, Черкаській, Львівській,
Полтавській, Запорізькій, Харківській, Донецькій,
Хмельницькій, Сумській і Тернопільській облас-
тях. Найменша кількість дітей з психічними роз-
ладами зареєстрована у Волинській, Вінницькій,
Миколаївській, Київській областях і м. Києві.
Однією з можливих причин такого стану є те, що
близько 7 % дітей в Україні у віці від 11 до 17 років
стикалися з проблемою булінгу (цькування). Жерт-
вами булінгу стали 24 % дітей, і 48 % з них нікому
не розповідали про ці випадки. Такими є результа-
ти дослідження, проведеного ЮНІСЕФ у лютому
2017 року серед дітей 11–17 років по всій Україні.
«Булінг — важлива проблема для дітей в Україні. Це
тривожні цифри, особливо в той час, коли Украї-
на переживає конфлікт, внаслідок чого майже 1,6
мільйона людей, у тому числі 220 тисяч дітей, стали
внутрішньо переміщеними особами», — йдеться в
повідомленні ЮНІСЕФ [23].
Ці дослідження демонструють, що діти, закри-
ті до спілкування, а також діти із сімей з низьким
рівнем прибутку піддаються булінгу вдвічі частіше
за інших дітей. Окрім цього, внутрішньо перемі-
щені діти є більш вразливими до різних форм на-
сильства, пов’язаного з конфліктом. Це впливає на
їх соціальну поведінку. Економічні труднощі також
опосередковано підвищують ризики булінгу й за-
грожують соціальній інтеграції таких дітей, йдеть-
ся у звіті ЮНІСЕФ, що розпочав кампанію проти
булінгу.
Про наявність надзвичайно складних проблем
стосовно способу життя учнівської й студентської
молоді свідчать дані соціологічного опитування,
проведеного Українським інститутом соціальних

Vol. 13, No 2, 2018Здоров’я дитини,
ISSN 2224-0551 (print), ISSN 2307-1168 (online)
148
Організація охорони здоров’я / Public Health Organization
досліджень ім. Олександра Яременка в межах між-
народного проекту Всесвітньої організації охорони
здоров’я «Здоров’я та поведінкові орієнтації учнів-
ської молоді».
Близько половини опитаних школярів прак-
тикували фізичну активність лише півгодини або
годину на тиждень. Щодня в будні на перегляд те-
лепередач витрачали 1–4 години 75 % школярів, а
65–90 % проводили за комп’ютером 0,5–3 години.
Добовий режим харчування був близьким до реко-
мендованих лише у 35–45 % опитаних. 10–35 % не
вживали овочів і фруктів або вживали ці продукти
1 раз на тиждень. Серед опитаних учнів віком 15–
16 років 25 % вживали алкоголь до 13 років, а серед
дітей 11–12 років 40 % мали спробу вживання ал-
коголю. Мали нетверезий стан хоч раз у житті 20 %
шестикласників, що свідчить про поступову алко-
голізацію дитячого населення, яка культивується в
соціально-неблагополучних родинах і вуличному
середовищі, а також підтримується відповідною
рекламою алкогольних напоїв на радіо й телеба-
ченні. Перша спроба тютюнопаління, як показало
опитування юнаків різного віку з різних навчаль-
них закладів, відмічалась у 20–25 % у 11 років або
раніше, а серед дівчат — у 25–40 % в 14–15 років.
Вживання наркотиків реєструвалось у 8–26 % серед
13–16-річних учнів і студентів [24, 25].
Відповідно в країні необхідно продовжувати
впровадження стратегії ВООЗ/ЮНІСЕФ щодо ме-
дико-психологічної допомоги підліткам на основі
дружнього підходу з розширенням мережі клінік,
дружніх до молоді, для дієвої профілактики адик-
тивних форм поведінки (вживання алкоголю, нар-
котиків, тютюнопаління), незапланованої вагіт-
ності, інфекцій, що передаються статевим шляхом,
збереження репродуктивного здоров’я, формуван-
ня освітньої й навчальної складової пропаганди
здорового способу життя [21, 25, 26].
Індекс накопичення хвороб у дітей підліткового
віку був вищим, ніж у дітей віком 0–6 та 7–14 ро-
ків, і становив 1,76, переважно за рахунок значного
накопичення ендокринних хвороб, розладів харчу-
вання й порушень обміну речовин, розладів психіки
й поведінки і вроджених вад розвитку, деформацій
і хромосомних аномалій, індекс накопичення яких
становив 6,0; 7,97 та 13,76 відповідно.
За даними Р.О. Моісеєнко, така динаміка захво-
рюваності в підлітковому віці порівняно з дітьми до
15 років викликає ряд запитань щодо недостатніх
рівнів виявлення й реєстрації хвороб у дітей шкіль-
ного віку і, як наслідок, хронізації патології в дітей
підліткового віку й дорослих [15, 27].
Крім цього, це може бути пов’язано із воєнни-
ми діями на Сході Україні й суттєвим дефіцитом
лікарів педіатричного профілю, певним зниженням
рівня доступності педіатричної медичної допомоги,
особливо в сільській місцевості [15].
Отже, зниження протягом останнього п’ятиріччя
набули лише основні показники здоров’я дітей пер-
шого року й раннього віку (смертність, захворюва-
ність, поширеність хвороб), які можна пов’язати з
проведеною протягом років незалежності України
реорганізацією служби охорони репродуктивного
здоров’я й перинатальної допомоги в Україні [15–
17, 28].
Ці завдання були здійснені в рамках програм-
но-цільового планування шляхом реалізації наці-
ональних, загальнодержавних і цільових програм.
Зазначене вимагає здійснення послідовних заходів
для припинення відтоку педіатричних кадрів з ві-
тчизняної системи надання медичної допомоги.
Указаний незадовільний стан здоров’я населен-
ня обумовлює необхідність широкого впроваджен-
ня на рівні держави, за участі МОЗ і МОН Украї-
ни, апробованих у країні технологій, що зберігають
здоров’я («Навчання у русі»), у дошкільні й шкільні
навчальні заклади в тісній співпраці педіатрів, сі-
мейних лікарів, педагогів і батьків. Це дозволить за-
побігти розвитку шкільної дезадаптації, поширен-
ню психічних розладів, ожиріння, функціональних
розладів з боку травної й серцево-судинної систем,
органів зору, порушень постави, залучити до сві-
домого формування здорового способу життя всю
родину.
Чимало питань накопичилось у організації ме-
дичної допомоги дітям. Україна повинна обрати
загальноєвропейський підхід і повернути дитячих
лікарів у первинну ланку, адже в понад 80 % країн
Європи дітей обслуговують або виключно педіатри,
або дитячі й спеціально підготовлені з педіатрії сі-
мейні лікарі (строком до 1–2 років). Позитивним
прикладом роботи в цьому напрямі є повне збере-
ження ефективної системи педіатричної служби у
м. Харкові та м. Одесі за ініціативи місцевої влади й
територіальних громад міст.
В усіх розвинутих країнах світу лікарі-педіатри й
фахівці сімейної медицини плідно співпрацюють у
первинній ланці. На перехідний період педіатрич-
на служба в первинній ланці може бути збережена
з метою забезпечення якісної медичної допомоги
дитячому населенню доти, доки підготовка фахо-
вих сімейних лікарів не стане повномасштабною,
а не просто на рівні освітньої перекваліфікації, із
відповідною зміною термінів їх навчання й програм
інтернатури, резидентури, спеціалізації тощо.
Впевнені, що цьому буде сприяти відновлення
за ініціативою МОЗ України, Асоціації педіатрів
України і лікарської й наукової спільноти в пере-
ліку освітньо-наукових спеціальностей, за якими
здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти,
окремої спеціальності «педіатрія» відповідно до по-
станови Кабінету Міністрів України від 1 лютого
2017 року № 53.
Особливу увагу необхідно приділити розробці
сучасних стандартів до- та післядипломної підго-
товки за спеціальністю «педіатрія» та встановлен-
ню обсягів державного замовлення на підготовку
дитячих лікарів (не менше ніж 1000 осіб), що обу-
мовлено негативними тенденціями у стані здоров’я
дитячого населення країни й погіршенням кадро-

149
http://childshealth.zaslavsky.com.ua
Vol. 13, No 2, 2018
Організація охорони здоров’я / Public Health Organization
вого забезпечення педіатричної охорони здоров’я,
особливо в сільській місцевості. Після прийняття
рішення уряду про введення окремої освітньо-на-
укової спеціальності «педіатрія» до 9 медичних уні-
верситетів уже вступило 323 особи проти 9 осіб у
минулому році.
Наукові дослідження, що виконуються у галузі
педіатрії в рамках фундаментальних і прикладних
розробок у сфері профілактичної та клінічної ме-
дицини, наукових частин державних цільових про-
грам, мають бути спрямовані на розробку нових та
удосконалення існуючих методів і засобів профі-
лактики, діагностики й лікування найпоширені-
ших, а також соціально значущих захворювань.
Задля покращання стану здоров’я дітей необ-
хідні: здійснення низки загальнодержавних захо-
дів з метою збереження життя й здоров’я матерів і
дітей; значні інвестиції від держави та приватного
партнерства й меценатів; адекватне кадрове забез-
печення педіатричної охорони здоров’я та висо-
кий рівень кваліфікації; раціональне використан-
ня ресурсів і приведення якості надання медичної
допомоги у відповідність до міжнародних стандар-
тів, викорінення застарілих догм у медичній прак-
тиці, особливо поліпрагмазії й бездоказової полі-
фармації.
Висновки
1. Завдяки впровадженню сучасних перина-
тальних технологій, реорганізації служби охорони
репродуктивного здоров’я, запровадженню інте-
грованого ведення дитячих хвороб і підвищенню
кваліфікації дитячих лікарів протягом останніх 22
років вдалося практично вдвічі зменшити малюко-
ву смертність до 7,4 на 1000 народжених живими й
суттєво — неонатальну смертність до 4,6 на 1000 на-
роджених.
2. Стан здоров’я дитячого населення країни, яке
прогресивно зменшується, погіршується. Останні-
ми роками чисельність дітей в Україні зменшилась
на 3,16 млн осіб. Поширеність дитячих хвороб за
останні 22 роки зросла на 41 %. Якщо в 1994 році
вона становила 1253,0 на 1000 дітей, то нині —
1777,16 на 1000 дітей відповідного віку. Так само на
36 % зросла й захворюваність на дитячі хвороби —
від 967,0 до 1316,07 на 1000 дітей відповідно. Хоча
починаючи з 2001 року завдяки низці організацій-
них заходів з удосконалення медичної допомоги й
інтегрованого ведення дитячих хвороб захворюва-
ність дітей першого року знизилась на 26,3 %.
3. Протягом 1994–2016 рр. привертає увагу
зростання захворюваності та поширеності новоут-
ворень, хвороб ендокринної системи, хвороб кро-
вообігу, хвороб сечової системи, хвороб кістково-
м’язової системи, вроджених аномалій, деформацій
і хромосомних аномалій, хвороб вуха та соскопо-
дібного відростка й хвороб органів дихання.
4. У віковому аспекті найвищий пік захворюва-
ності, передусім на респіраторну патологію, спо-
стерігається в немовлят і підлітків. Саме в підліт-
ковому віці відмічається максимальне збільшення
поширеності дитячих хвороб, що свідчить про тен-
денцію до хронізації патологічних станів на тлі про-
блемних питань медичного обслуговування цього
складного контингенту дітей і негативного впливу
тривалої експозиції комплексу факторів екологічно
забрудненого довкілля та шкідливих звичок.
5. Найбільш незадовільні показники стану
здоров’я дитячого населення спостерігаються в
м. Києві й Київській, Івано-Франківській і Запо-
різькій областях, великих промислових регіонах і
особливо в північних областях, що зазнали та про-
довжують зазнавати тривалого в часі негативного
впливу аварії на ЧАЕС. Найменші показники за-
хворюваності й поширеності дитячих хвороб спо-
стерігаються в Закарпатській, Чернівецькій і Хер-
сонській областях.
6. За останні 22 роки кількість дитячих ліка-
рів скоротилась у 2 рази, з 18259 до 8936 осіб, або
на 9323 особи, з украй недостатнім забезпеченням
областей Південного Сходу та Донецької й Луган-
ської областей. Усе зазначене не могло не вплинути
на погіршення ситуації щодо належного медичного
обслуговування дитячого населення, зокрема вияв-
люваність хвороб дитячого віку.
7. Негативна динаміка захворюваності й по-
ширеності дитячих хвороб і її значні відмінності у
розрізі регіонів свідчать про те, що зростання захво-
рюваності дітей передусім пов’язане із комплексом
соціальних, екологічних та економічних чинників.
Усе зазначене свідчить про необхідність постійної
уваги до педіатричної системи охорони здоров’я як
на загальнодержавному рівні, так і з боку місцевих
органів влади й територіальних громад з урахуван-
ням регіональних особливостей, задля чого пропо-
нуються нижченаведені заходи й пропозиції.
Основні заходи й пропозиції щодо
покращання надання медичної
допомоги дітям
1. Підтримати ініціативу президента України
щодо якісної й доступної медицини в сільській
місцевості, особливо дитячому населенню, про-
голошену 11 вересня під час Всеукраїнської нара-
ди в Національному медичному університеті імені
О.О. Богомольця й уже визначену на законодавчо-
му рівні.
2. Запропонувати розробку та обговорення Дер-
жавної програми «Здорова дитина», яка б сконцен-
трувала зусилля держави, суспільства, територіаль-
них громад, батьків, науковців, освітян, практичної
охорони здоров’я на розробці насамперед профі-
лактичних системних підходів, включаючи антена-
тальну охорону плода, щодо збереження здоров’я
майбутнього країни.
3. Питання забезпечення й реалізації Програми
імунопрофілактики необхідно визначити як прі-
оритет національної безпеки із винесенням цьо-
го питання на рівень Ради національної безпеки й
оборони. У терміновому порядку вирішити питан-

Vol. 13, No 2, 2018Здоров’я дитини,
ISSN 2224-0551 (print), ISSN 2307-1168 (online)
150
Організація охорони здоров’я / Public Health Organization
ня забезпечення областей за кошти державного бю-
джету всіма необхідними імунобіологічними пре-
паратами.
4. Підсилити контроль над завершенням будів-
ництва й реконструкції перинатальних центрів 2-го
та 3-го рівнів в усіх областях задля зниження малю-
кової й материнської смертності.
5. Оптимізувати мережу педіатричних закладів
охорони здоров’я, надати їм першочерговість щодо
матеріально-технічного й кадрового забезпечення,
зокрема дитячих обласних санаторіїв, упроваджен-
ня сучасних лікувально-діагностичних технологій,
телемедицини.
6. Визнати доцільним організацію на базах об-
ласних дитячих лікарень «виїзних реанімаційних
бригад для дітей».
7. Підтримати ініціативу Асоціації педіатрів
України та її регіональних осередків перед керів-
ництвом галузі щодо доцільності продовження на
перехідному етапі роботи первинної ланки медико-
санітарної допомоги спільної роботи лікарів загаль-
ної практики — сімейної медицини та лікарів-педі-
атрів щодо надання якісної та доступної медичної
допомоги дитячому населенню.
8. Упровадити реально діючі медичні огляди
школярів з обов’язковим проведенням функціо-
нальних проб і формуванням груп спостереження
й організацією для них профілактично-оздоровчих
заходів, зокрема для дітей з інвалідністю.
9. Сприяти злагодженості співпраці соціальних
служб для сім’ї й дітей з медичними закладами пер-
винного рівня щодо роботи з родинами групи ри-
зику.
10. Надати особливий пріоритет якісній і до-
ступній медичній і медико-психологічній допомозі
дітям, які були евакуйовані із зони АТО.
11. Розробити відповідну нормативно-правову
базу з метою створення єдиної стандартизованої
системи катамнестичних спостережень і програми
«раннього втручання» для дітей з перинатальною
патологією на засадах доказової медицини.
12. З метою збереження здоров’я наступних по-
колінь законодавчо заборонити рекламу алкоголь-
них напоїв і пропаганду тютюнопаління в засобах
масової інформації.
13. Вжити заходів на рівні держави щодо підви-
щення освітнього рівня населення задля створення
безпечного середовища для дитини, формування й
збереження її здоров’я, запобігання випадкам трав-
матизму, насилля й жорстокого поводження з ді-
тьми.
14. Вважати пріоритетними наукові досліджен-
ня в закладах вищої медичної освіти й науково-до-
слідних установах МОЗ України та НАМН України
з питань діагностики, лікування, профілактики ди-
тячих хвороб.
15. Створити сучасні стандарти додипломної й
післядипломної освіти дитячих лікарів відповід-
но до введення окремої освітньо-наукової спеці-
альності «педіатрія» із необхідним забезпеченням
обсягів підготовки державного замовлення не
менше від 1000 осіб щорічно відповідно до потреб
областей.
16. Продовжити створення й функціонування
мережі клінік, «дружніх до дитини», для створен-
ня умов спільного перебування матері й дитини в
лікувальному закладі, природного вигодовування
немовлят, а також клінік, «дружніх до молоді», для
надання медико-психологічної допомоги підліткам
на основі дружнього підходу й збереження їх фізич-
ного, психологічного й репродуктивного здоров’я.
17. Створення й розвиток системи комплексної
медико-соціальної реабілітації дітей, починаючи з
рівня територіальної громади, із забезпеченням ме-
дичної, освітньої, соціальної й професійної реабі-
літації на умовах замкненого циклу. Реорганізація
будинків дитини в Центри медико-соціальної реа-
білітації.
18. Упровадження Міжнародної класифіка-
ції функціонування, обмежень життєдіяльності і
здоров’я з додатком для дітей (International Clas-
sification of Functioning, Disability and Health, ICF,
2007), що передбачає можливість об’єднання як
медичної, так і соціальної моделі з формуванням
єдиної біопсихосоціальної моделі визначення інва-
лідності.
19. Розробити нормативно-правову базу з орга-
нізації служби паліативної та хоспісної допомоги
дітям і розробити положення про дитячі паліативні
центри (відділення), мобільні бригади. Ініціюва-
ти постановку питання перед керівництвом МОЗ
України щодо створення мережі паліативних цен-
трів для дітей у багатопрофільних закладах охорони
здоров’я й хоспісних дитячих закладів.
20. З огляду на щорічне оновлення протоколів
із цілого ряду дитячих хвороб необхідно створити
робочі групи за окремими напрямками в рамках
Асоціації педіатрів України з метою розробки й
оновлення сучасних науково обґрунтованих реко-
мендацій з діагностики та лікування захворювань в
дитячому віці, базуючись на міжнародних стандар-
тах надання медичної допомоги дітям.
21. Удосконалити безперервний професійний
розвиток лікарів-педіатрів через запровадження
системи виїзних майстер-класів, семінарів, вебіна-
рів і тренінгів, зокрема й дистанційним шляхом, за
участю провідних вчених та експертів у сфері педі-
атрії.
22. Необхідно повернути обласним лаборатор-
ним центрам МОЗ України контроль за виконан-
ням підприємствами, установами, організаціями
й окремими громадянами санітарно-гігієнічних і
санітарно-протиепідемічних правил із запобігання
інфекційним і паразитарним захворюванням і їх
ліквідації.
23. Вирішити питання повноцінного функці-
онування й фінансування дитячих санаторно-ку-
рортних закладів (психіатричного, протитуберку-
льозного профілю) місцевого підпорядкування та
МОЗ України.

151
http://childshealth.zaslavsky.com.ua
Vol. 13, No 2, 2018
Організація охорони здоров’я / Public Health Organization
24. На всіх рівнях влади й суспільства необхід-
но піднімати престиж дитячих лікарів у країні через
введення відповідних регіональних надбавок і со-
ціальних пільг, соціальну рекламу, використання
соціальних мереж, регіональні акції «Наші кращі
дитячі лікарі», «Вони рятують дітей».
Матеріали зазначеної роботи були розглянуті й
обговорювались педіатричною спільнотою під час
ХІХ Всеукраїнської науково-практичної конфе-
ренції «Актуальні питання педіатрії» (Сідельников-
ських читань) у м. Полтава (20.09–22.09.2017) і уві-
йшли до прийнятої Резолюції.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про від-
сутність конфлікту інтересів при підготовці даної
статті.
Referenses
1. Golubchikov MV, Zabolot'ko VM, Kravchuk NG, et al. Po-
kaznyky zdorov’ja naselennja ta vykorystannja resursiv ohorony
zdorov’ja v Ukrai'ni za 2015-2016 roky. Dovidnyk MOZ Ukrai'ny
[Indicators of public health and use of health care resources in
Ukraine for 2015-2016. Handbook of the Ministry of Health of
Ukraine]. Kyiv; 2017. 325 p. (in Ukrainian).
2. Pushkar LO, Klimnyuk GI. Epidemiologic aspects of onco-
logic disorders in Ukrainian children. Oncology. 2005; 7(4): 303-
308. (in Russian).
3. Lukianova EM. Medical and pedagogical aspects of children's
health protection. International Medical Journal. 2003;9(3):6-9.
(in Russian).
4. Antipkin IuG, Moiseenko RA, Khaitovich NV. VI Congress of
Pediatricians of Ukraine: professional dialogue on the most impor-
tant. Zdorov’ja Ukrai'ny. 2009;(21):24-25. (in Russian).
5. Ministry of Нealth of Ukraine. Increasing the level of vaccina-
tion of children to 95% will allow to overcome vaccine-preventable
infections in Ukraine. Available from: http://moz.gov.ua/article/
news/pidvischennja-rivnja-vakcinacii-ditej-do-95-dozvolit-podol-
ati-vakcinokerovani-infekcii-v-ukraini-. Accessed: February 9,
2017. (in Ukrainian).
6. Ministry of Нealth of Ukraine. Vaccination can stop the inci-
dence of measles. Available from: http://moz.gov.ua/article/news/
zupiniti-zahvorjuvanist-na-kir-mozhe-vakcinacija. Accessed: June
16, 2017. (in Ukrainian).
7. Groot V, Pavlova M, Richardson E, et al. The Health Index.
Ukraine 2016. International Renaissance Foundation; 2016. 50 p.
(in Ukrainian).
8. Ministry of Health of Ukraine. The incidence of measles is
increasing in Ukraine. Available from: http://moz.gov.ua/article/
news/v-ukraini-zrostae-zahvorjuvanist-na-kir. Accessed: May 22,
2017. (in Ukrainian).
9. UNICEF Ukraine. Updated information on the procurement
of vaccines and medicines commissioned by the Ministry of Health of
Ukraine for 2017 budget funds as of April 06, 2018. Available from:
https://www.unicef.org/ukraine/ukr/media_29312.html. Accessed:
April 06, 2018. (in Ukrainian).
10. Petrenko VI, Panasyuk AV, Radysh V, Holub OB, Lopa-
tina YaV, Nychyporenko LS. Comparative results of treatment of
patients with TB (unspecified localization, Rifampicinresistant of
lungs, multiresiatant of lungs, milliar and multiresistant of nervous
system) combined with HIV infection. Tuberculosis, Lung Diseases,
HIV Infection. 2017;(1):21-26. (in Ukrainian).
11. Inchley J, Curry D, Young T, et al, editors. Growing up
unequal: gender and socioeconomic differences in young people’s
health and well-being. Health behaviour in school-aged children
(HBSC) study: international report from the 2013/2014 survey. Co-
penhagen: WHO Regional Office for Europe; 2016. 276 p.
12. Iizumi T, Battaglia T, Ruiz V, Perez Perez GI. Gut Microbi-
ome and Antibiotics. Arch Med Res. 2017 Nov;48(8):727-734. doi:
10.1016/j.arcmed.2017.11.004.
13. Styne DM, Arslanian SA, Connor EL, at al. Pediatric Obe-
sity-Assessment, Treatment, and Prevention: An Endocrine Society
Clinical Practice Guideline. J Clin Endocrinol Metab. 2017 Mar
1;102(3):709-757. doi: 10.1210/jc.2016-2573.
14. World Health Organization. Global Action Plan for the Pre-
vention and Control of NCDs 2013-2020. Available from: http://
www.who.int/nmh/events/ncd_action_plan/en/.
15. Moisejenko RO. Optymizacija systemy nadannja medych-
noi' dopomogy ditjam i materjam v Ukrai'ni: realii' i perspektyvy
[Optimization of the system of medical care for children and mothers
in Ukraine: realities and perspectives]. Kyiv: Logos; 2013. 232 p. (in
Ukrainian).
16. Shafran'skyj VV, editor; Ministry of Health of Ukraine,
Ukrainian Institute of Social Research of the Ministry of Health
of Ukraine. Shhorichna dopovid' pro stan zdorov’ja naselennja,
sanitarno-epidemiologichnu sytuaciju ta dijal'nist' systemy ohorony
zdorov’ja, 2015 rik [Annual report on the state of health, sanitary-
epidemiological situation and health system activities 2015]. Kyiv;
2016. 450 р. (in Ukrainian).
17. Dudina OO, Tereshchenko AV. Situational analysis of chil-
dren's population health state. Visnyk social'noi' gigijeny ta orga-
nizacii' ohorony zdorov'ja Ukrai'ny. 2014;2(60): 49-57. (in Ukrai-
nian).
18. Besjedina OA, Kotakova TM, Danylenko GM. Problems
of the deterioration of the health of children and adolescents in the
conditions of an educational institution. In: Besjedina OA, Kota-
kova TM, Danylenko GM. Aktual'ni problemy i osnovni naprjamky
rozvytku profilaktychnoi' nauky i praktyky [Current problems and
main directions of the development of preventive science and prac-
tice]. Kharkiv; 1997. 51-55 pp. (in Ukrainian).
19. Majdannik VG. Prospects for the development of clinical pe-
diatrics in the 21st century. Pediatrija, akusherstvo ta ginekologija.
2002;(1):812. (in Ukrainian).
20. Njan'kovs'kyj SL, Jacula MS, Chykajlo MI, Pasechnjuk
IV. State of schoolchildren's health in Ukraine. Zdorovʹe rebenka.
2012;(40):109-114. (in Ukrainian).
21. Iakunchykova O, Andreeva T, Hryhorczuk D, et al. Alcohol
drinking by parents and risk of alcohol abuse by adolescents. To-
bacco control and Public Health in Eastern Europe. 2012;2(S1):45.
(in Russian).
22. Nedil'ko VP, Kamins'ka TM, Rudenko SA, Pinchuk LP.
The state of health of children of senior school age. Zdorovʹe reben-
ka. 2011;(29):21-24. (in Ukrainian).
23. UNICEF Ukraine. Bullying is an important problem for
children in Ukraine. UNICEF launches campaign against bullying.
Available from: https://www.unicef.org/ukraine/ukr/media_31252.
html. Accessed: July 20, 2017. (in Ukrainian).
24. Ministry of Social Policy of Ukraine. Information on the
results of the study of smoking, alcohol and drug use among ado-
lescents who study: the prevalence and trends in Ukraine. Available
from: http://www.msp.gov.ua/news/10515.html?PrintVersion. Ac-
cessed: September 20, 2016. (in Ukrainian).
25. Ministry of Health of Ukraine. State of health of children
in Ukraine. Available from: http://old.moz.gov.ua/ua/portal/
pre_20100706_0.html (in Ukrainian).
26. Shkirjak-Nyzhnyk ZA, Slobodchenko LM, Chyslovs'ka
NV, et al. Psychoemotional state of teenagers - pupils of secondary
schools. Collection of scientific works of staff members of P.L. Shu-
pyk NMAPE. 2004;13(1):389-393. (in Ukrainian).
27. Korenjev NM, Danylenko GM. Health of schoolchil-
dren, present and future challenges. Ohorona zdorov’ja Ukrai'ny.
2003;1(8):49-54. (in Ukrainian).
28. Tereshchenko AV, Dudina EA, Moiseenko RA. Analysis of
the monitoring and evaluation system of regionalization perinatal
care around the world (review). Health of woman. 2014;10(96):49-
57. (in Russian).
Отримано 12.02.2018

Vol. 13, No 2, 2018Здоров’я дитини,
ISSN 2224-0551 (print), ISSN 2307-1168 (online)
152
Організація охорони здоров’я / Public Health Organization
Антипкин Ю.Г., Волосовец А.П., Майданник В.Г., Березенко В.С., Моисеенко Р.А., Выговская О.В., Кривопустов С.П.,
Заболотько В.Н., Аряєв Н.Л., Абатуров А.Е., Крючко Т.А., Бекетова Г.В., Охотникова О.М., Крамарев С.А., Петренко В.И.,
Левицкий А.Ф., Марушко Ю.В., Марушко Т.В., Пятницкий Ю.С., Шадрин О.Г., Муквич Е.Н., Микичак И.В., Косовская Т.П.,
Лисак В.П., Сороколат Ю.В., Терещенко А.В., Банадыга Н.В., Беш Л.В., Больбот Ю.К., Боярская Л.Н., Волосянко А.Б.,
Гончарь М.А., Дудник В.М., Зубаренко А.В., Клименко Т.М., Колоскова Е.К., Леженко Г.А., Овчаренко Л.С.,
Сенаторова А.С., Смиян А.І., Сорокман Т.В., Стоєва Т.В., Чернишова О.Е., Цодикова О.А., Бондаренко Т.В., Голяк М.В.,
Знак О.Р., Ефремова Н.Н., Карчевич Т.Е., Лукьяненко О.В., Лунева А.В., Марченко Н.М., Михно С.Л., Писаренко С.Г.,
Покатилова Т.М., Рубанова Е.И., Сташко О.В., Шмалько Н.А., Щербинска К.Н., Мозирская Е.В.
ГУ «Институт педиатрии, акушерства и гинекологии НАМН Украины», г. Киев, Украина
Национальный медицинский университет им. А.А. Богомольца, г. Киев, Украина
Национальная медицинская академия последипломного образования имени П.Л. Шупика, г. Киев, Украина
Центр медицинской статистики МЗ Украины, г. Киев, Украина
Состояние здоровья детского населения — будущее страны (часть 2)
Резюме. Статья посвящена проблемам увеличения забо-
леваемости и распространенности детских болезней в те-
чение 1994–2016 гг. На фоне глобального сокращения ка-
дрового обеспечения детскими специалистами в 1,7 раза,
с крайне недостаточным обеспечением областей Юго-
Востока, Донецкой и Луганской областей. Все указанное
оказывает негативное влияние на качество медицинского
обслуживания детского населения, в том числе и выявля-
емость болезней детского возраста. Авторы обосновывают
необходимость восстановления кадрового и материально-
технического потенциала педиатрической службы, раз-
работки современных лечебно-диагностических техноло-
гий, сохранение иммунопрофилактики и профилактики
инвалидности распространенных детских болезней, что
является важной составляющей национальной системы
здравоохранения и безопасности страны в целом.
Ключевые слова: дети; заболеваемость; инвалидность;
образование; педиатрия; распространенность болезней
Yu.G. Antipkin, A.P. Volosovets, V.G. Maidannik, V.S. Berezenko, R.A. Moiseenko, O.V. Vygovskaya, S.P. Krivopustov,
V.N. Zabolotko, N.L. Aryaev, A.E. Abaturov, T.A. Kryuchko, G.V. Beketova, O.M. Okhotnikova, S.A. Kramarev, V.I. Petrenko,
A.F. Levitsky, Yu.V. Maroushko, Т.V. Maroushko, Yu.S. Piatnytskyi, O.G. Shadrin, E.N. Mukvich, I.V. Mikichak, T.P. Kosovskaya,
V.P. Lisak, Yu.V. Sorokolat, A.V. Tereshchenko, N.V. Banadyga, L.V. Besh, Yu.K. Bolbot, L.N. Boyarskaya, A.B. Volosyanko,
M.A. Gonchar, V.M. Dudnik, A.V. Zubarenko, T.M. Klimenko, E.K. Koloskova, G.A. Lezhenko, L.S. Ovcharenko, А.S. Senatorova,
A.I. Smiyan, T.V. Sorokman, T.V. Stoeva, O.E. Chernishova, О.A. Tsodikova, T.V. Bondarenko, M.V. Golyak, O.R. Znak,
N.N. Efremova, T.E. Karchevich, O.V. Lukyanenko, A.V. Luneva, N.M. Marchenko, S.L. Mikhno, S.G. Pisarenko, T.M. Pokotilova,
E.I. Rubanova, O.V. Stashko, N.A. Shmalko, K.N. Shcherbinska, E.V. Mozyrskaya
State Institution “Institute of Pediatrics, Obstetrics and Gynecology of the NAMS of Ukraine”, Kyiv, Ukraine
Bogomolets National Medical University, Kyiv, Ukraine
Shupyk National Medical Academy of Postgraduate Education, Kyiv, Ukraine
Centre for Medical Statistics of the Ministry of Health of Ukraine, Kyiv, Ukraine
Child health status — the future of the country (part 2)
Abstract. The article deals with the problems of increasing the
incidence and prevalence of childhood diseases during 1994–
2016 against the background of a global reduction in the staffing
of children’s specialists by 1.7 times, with an extremely inad-
equate supply of the regions of the South-East, Donetsk and
Luhansk regions. All of this has a negative impact on the proper
medical care of the child population, including the detection of
childhood diseases. The authors substantiate the need to restore
the personnel and material-technical potential of the pediatric
service, the development of modern diagnostic and treatment
technologies, the preservation of immunization and the pre-
vention of disability of common childhood diseases that is an
important component of the national health care and safety sys-
tem of the country as a whole.
Keywords: children; morbidity; disability; education; pediat-
rics; prevalence of diseases