Content uploaded by Serhii Kozlovskyi
Author content
All content in this area was uploaded by Serhii Kozlovskyi on Apr 05, 2019
Content may be subject to copyright.
Г.М. Калетнік, Г.М. Заболотний, С.В. Козловський
ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ
СТРАТЕГІЧНИМ ЕКОНОМІЧНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ
СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
В даній статті проведено дослідження ролі стратегічного економічного
потенціалу в управлінні факторами розвитку сучасних економічних систем. Ви-
значено складові стратегічного економічного потенціалу сучасної економічної
системи. Запропоновано структурно-логічну модель управління стратегічним
економічним потенціалом сучасної економічної системи. Розроблений алгоритм
пошуку джерел підвищення стратегічного економічного потенціалу.
Ключові слова: стратегія, управління, економічна система, стратегічний економі-
чний потенціал.
Рис. 2. Літ. 14.
Г.Н. Калетник, Г.М. Заболотный, С.В. Козловский
ИННОВАЦИОННЫЕ МОДЕЛИ УПРАВЛЕНИЯ
СТРАТЕГИЧЕСКИМ ЭКОНОМИЧЕСКИМ ПОТЕНЦИАЛОМ
СОВРЕМЕННЫХ ЭКОНОМИЧЕСКИХ СИСТЕМ
В данной статье проведено исследования роли стратегического экономи-
ческого потенциала в управлении факторами развития современных экономиче-
ских систем. Определены элементы стратегического экономического потенци-
ала современной экономической системы. Предложена структурно-логическая
модель управления стратегическим экономическим потенциалом современной
экономической системы. Разработанный алгоритм поиска источников повыше-
ния стратегического экономического потенциала.
Ключевые слова: стратегия, управление, экономическая система, стратегический
экономический потенциал.
G.N. Kaletnik, G.M. Zabolotniy, S.V. Kozlovskiy
INNOVATIVE MODELS OF MANAGEMENT
IN STRATEGIC ECONOMIC POTENTIAL
MODERN ECONOMIC SYSTEMS
In given article it is lead researches of a role of strategic economic potential in
management of factors of development of modern economic systems. Elements of
strategic economic potential of modern economic system are determined. The struc-
tural - logic model of management in strategic economic potential of modern econom-
ic system is offered. The developed algorithm of search of sources of increase of stra-
tegic economic potential.
Key words: strategy, management, economic system, strategic economic potential.
Постановка проблеми. Сучасні економічні системи – це системи, у яких чис-
ло станів, обумовлених впливом факторів розвитку та взаємозв’язками між ними,
комбінаторно дуже велике. Це обставина суттєво впливає на змістовну характери-
стику факторів і накладає ряд обмежень у процесі їх дослідження. Поняття
„комбінаторно” варто визначати як наявність у системі багатьох варіантів різно-
манітних факторів та комбінаційних зв’язків між ними, які можуть динамічно
змінювати стан системи. Порівняння варіантів факторів розвитку та зв’язків між ни-
ми на основі їх перебору часто виявляється принципово неможливим. Окрім того
змінюється і сутність самих факторів розвитку, оскільки ці фактори також піддають-
ся змінам. Тому ці фактори одночасно є силою, яка „провокує розвиток”, а також є
„результатом цього розвитку”. Проаналізувати, оцінити ці фактори, а тим більше
управляти ними дуже складно. Тому нами пропонується розглядати розвиток су-
часних економічних систем через категорії стратегічного економічного потенціалу
(СЕП) й стійкості. На погляд авторів, саме категоріях СЕП і стійкості переважно
акумулюється весь сукупний вплив на економічні системи множини факторів.
Управляючи СЕП і стійкістю можна управляти певною групою або всією сукупністю
факторів, які впливають на розвиток економічної системи в цілому.
Стратегічний економічний потенціал (СЕП) сучасної економічної системи ви-
значає її можливість брати участь у вирішенні соціально значимих завдань довго-
строкового розвитку соціально-економічних систем наявними економічними ресур-
сами. Виходячи із цього СЕП системи відображає здатність підвищувати економічну
активність за рахунок власних і залучених економічних ресурсів з можливостями і
умовами їхнього поповнення і ефективного використання. СЕП визначає стабіль-
ність, обсяг, структуру і динаміку економічних ресурсів сучасної економічної систе-
ми [1].
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню теоретичних і прак-
тичних аспектів розвитку економічних систем присвячені праці багатьох вчених-
економістів (А. Сміт, К. Маркс, Дж.М. Кейнс, Ф.Хайек і ін.). Дослідженню теорети-
чних і практичних аспектів теорії управління економічними системами присвячені
праці багатьох вчених-економістів: А.Г. Мазур [2], А.Д. Чернявський [3], питання
стратегічного управління О.С. Виханський [4], З.Є. Шершньова [5], регулюванню
розвитку економіки Б.Я. Панасюк [6].
Мета дослідження. Метою даної роботи є теоретичне дослідження ролі стра-
тегічного економічного потенціалу в управлінні факторами розвитку сучасних еко-
номічних систем. Завданням дослідження є: визначення характеристик економічних
потенціалів економічних систем; розробка структури стратегічного економічного
потенціалу сучасної економічної системи; розробка механізму оцінки стратегічного
економічного потенціалу сучасної економічної системи; визначення критеріїв при-
вабливості економічної системи.
Основні результати дослідження. У етимологічному значенні термін „потен-
ціал” походить від латинського „potentia” – сила. У широкому сенсі – це засоби, за-
паси, джерела, що є в наявності і які можуть бути використані, приведені в дію для
досягнення певної мети, виконання плану, вирішення будь-якої задачі” [7].
Залежно від об’єкту дослідження різні автори виокремлюють економічні по-
тенціали систем різного масштабу (країна, регіон, галузь, підприємство) [8].
Поняття „економічний потенціал підприємства” трактується як діалектична
єдність здатності підприємства самостійно здійснювати економічну діяльність за
рахунок власних і залучених джерел і засобів, з можливостями і умовами їх по-
повнення та ефективного відтворення. Іншими словами, економічний потенціал – це
здатність підприємства ефективно формувати структуровані власні і залучені еко-
номічні ресурси з метою (мета – це цільова функція) досягнення економічного зрос-
тання і соціального ефекту.
Економічний потенціал галузі (регіону) визначається сукупністю всіх власних і
залучених ресурсів, які є в галузі (регіоні), що можуть бути мобілізовані для ди-
намічного розвитку даної галузі (регіону). Тобто економічний потенціал галузі
(регіону) характеризує можливості галузі (регіону) акумулювати всі види ресурсів
для подальшого розвитку.
Автори трактують економічний потенціал галузі (регіону) як сукупність по-
тенційних економічних ресурсів, що становлять ту частину накопиченого капіталу,
яка представлена на інвестиційному ринку у формі потенційного економічного по-
питу, який здатний перетворитися на реальний економічний попит, що забезпечує
задоволення матеріальних, фінансових і інтелектуальних потреб відтворення капіта-
лу.
У цілому категорія „економічний потенціал” розглядається авторами як уза-
гальнена цільова функція, яка характеризує величину накопичених системою еко-
номічних ресурсів.
Трактування економічного потенціалу через категорію економічних ресурсів є
доцільним, оскільки економічний потенціал включає також невикористані, прихо-
вані економічні ресурси, які можуть бути задіяні (за певних умов) для досягнення
мети підприємства.
Наявність економічних ресурсів є необхідною, а на думку багатьох, і достатнь-
ою умовою формування економічного потенціалу, оскільки поняття „ресурс” вже
включає потенційні можливості його використання. Так, академік Т.С. Хачату-
ров визначає ресурс як „...виробничу силу (здатність), що є в наявності і яка потен-
ційно можлива до використання. Потенціал – це прихована можливість використан-
ня продуктивної сили ресурсу, він „міститься” в самому „наявному ресурсі” [9].
Проте економічний потенціал не можна розглядати тільки як просту сукупність ре-
сурсів і можливостей їх використання. В процесі економічної діяльності ресурси не
можуть знаходитися в стані простої сукупності. Вони повинні бути певним чином
з’єднані (організовані) для реалізації цілей розвитку тієї чи іншої економічної систе-
ми.
Отже згрупована сукупність матеріально-речовинних ресурсів формує вироб-
ничий потенціал, сукупність фінансових ресурсів – фінансовий потенціал, сукуп-
ність інтелектуально-трудових – інтелектуальний потенціал, сукупність інформацій-
них – інноваційний потенціал. Тому економічний потенціал системи включає вироб-
ничий, фінансовий, інтелектуальний, інноваційний потенціали відповідних груп
економічних ресурсів, що використовуються в економічній діяльності і визначають
спрямованість і можливості цієї діяльності.
Реалізація СЕП неможлива без формування і використання відповідного
управлінського потенціалу, тобто здатності керівників кваліфіковано „запускати” в
дію всі інші потенціали. Саме управлінський потенціал є „ядром” СЕП, органічно ін-
тегрованим з виробничим, фінансовим, інтелектуальним інноваційним потенціала-
ми, що наведено на рисунку 1.
Інноваційний
потенціал
Управлінський
потенціал
Інтелектуальний
потенціал
Фінансовий
потенціал
Виробничий
потенціал
Економічний потенціал
Рис. 1. Складові стратегічного економічного потенціалу
сучасної економічної системи
Розглянемо детальніше складові СЕП сучасних економічних систем:
1. Виробничий потенціал. У науковій літературі одним їх перших поняття „ви-
робничий потенціал” використав А.І. Анчишкін, включаючи в нього „набір ресурсів,
які в процесі виробництва перетворюються на фактори виробництва” [10]. Разом з
ресурсним підходом визначення виробничого потенціалу зустрічаються й інші озна-
чення. „Виробничий потенціал – потенційний обсяг виробництва продукції, потен-
ційні можливості основних засобів, потенційні можливості використання сировини і
матеріалів, потенційні можливості професійних кадрів” [11]. Із наведених означень
можна зробити висновок, що виробничий потенціал економічної системи є складо-
вою СЕП і визначається сукупністю матеріально-уречевлених ресурсів і можливо-
стей їх ефективного використання з метою реалізації завдань економічної діяльності.
2. Фінансовий потенціал. На думку авторів [12], фінансовий потенціал трак-
тується як відносини, що виникають на підприємстві з приводу досягнення макси-
мально можливого фінансового результату за наступних умов: наявності власного
капіталу, достатнього для забезпечення ліквідності і фінансової стійкості; можли-
вості залучення капіталу в обсязі, необхідному для реалізації ефективних еко-
номічних проектів; досягнення запланованої рентабельності вкладеного капіталу;
наявності ефективної системи управління фінансами, що забезпечує прозорість
фінансових операцій і т.п. Фінансовий потенціал характеризується фінансовою неза-
лежністю, фінансовою стійкістю і кредитоспроможністю. Тобто можна стверджува-
ти, що фінансовий потенціал економічної системи визначається наявністю фінансо-
вих ресурсів і можливостями спрямування їх до фондів цільового призначення, при-
значених для здійснення економічної діяльності.
3. Інтелектуальний потенціал. Однозначного означення поняття „інтелектуаль-
ний потенціал” немає. Наявність інтелектуального потенціалу припускає, перш за
все, розумові можливості, можливості інтелекту [11]. Інтелектуальний потенціал –
це єдність творчих і трудових індивідуальних потенціалів працівників підприємства,
які характеризують їх здатність до виробництва матеріальних благ за допомогою ма-
теріалізації знань, а також їх адекватність вимогам управління. Інтелектуальний по-
тенціал економічної системи – це сукупність інтелектуальних і трудових ресурсів та
можливостей системи ефективно використовувати їх в економічній діяльності.
4. Інноваційний потенціал. В даний час для здійснення економічної діяльності
потрібен так званий інноваційний потенціал, який трактується як сукупність всіх
видів інформаційних ресурсів, включаючи технологічну документацію, патенти,
ліцензії, бізнес-плани, інноваційні програми і т.ін. Від стану інноваційного потен-
ціалу залежить вибір тієї або іншої стратегії розвитку; інноваційний потенціал у да-
ному випадку можна трактувати як „міру готовності” економічної системи виконати
поставлені цілі розвитку. Величина інноваційного потенціалу визначається на-
явністю і можливостями ефективного використання інформаційних ресурсів для ро-
зробки інноваційних проектів і програм, а також готовністю економічної системи
виконувати поставлені інноваційні завдання, що забезпечують досягнення поставле-
них цілей розвитку.
Під управлінням СЕП сучасних економічних систем будемо розуміти цільовий
вплив, що підтримує систему у заданому стані (тобто, забезпечує економічну стій-
кість економічної системи) або переводить її в якісно і кількісно новий стан, при
якому забезпечується довгострокова стабільність економічної системи.
Це досягається шляхом безпосереднього управлінського впливу на структурні
складові СЕП шляхом впровадження комплексу заходів, спрямованих на корегуван-
ня складових СЕП відповідно до мети і завдань розвитку. Сучасні економічні систе-
ми з потужним СЕП мають у своєму розпорядженні необхідні економічні ресурси
(первинні і вторинні) і є привабливими для інших систем з погляду можливості за-
лучення цих ресурсів для реалізації перспективних економічних програм і проектів.
У числі методів, застосування яких можливо для розв’язання даної задачі, можна
назвати метод регресійного аналізу, теорію нечітких множин [13] і метод багато-
варіантного аналізу (або ієрархій).
Структурно-логічна модель управління стратегічним економічним потен-
ціалом (СЕП) складається з: опису етапів оцінки, пошуку джерел збільшення ре-
зервів, розробки заходів, спрямованих на підвищення величини СЕП. Суть позитив-
ної зміни СЕП при реалізації запропонованих заходів можна пояснити таким чином.
Якщо СЕП представити у вигляді функції, то, враховуючи характер залежності між
величиною СЕП і вхідними величинами (Х), можна стверджувати, що цілеспрямова-
на дія на будь-яку складову СЕП сприяє збільшенню величини самого СЕП [14]:
)Х,Х,Х,f(XСЕП ІнновПІнтПФПВП
, (1)
де СЕП – значення стратегічного економічного потенціалу економічної системи;
ХВП, ХФП, XІнтП, ХІнновП – відповідно, значення його складових, тобто інтегральне
визначення виробничого, фінансового, інтелектуального, інноваційного потен-
ціалу.
Сумарний приріст величини СЕП можна розрахувати за формулою:
n...1i,EхfСЕП
n
1i i
, (2)
де Exi – обсяг приросту i-ой складової стратегічного економічного потенціалу еко-
номічної системи.
Інструментарієм реалізації даних заходів є методи техніко-економічного,
фінансового, економіко-статистичного аналізу. Кінцевою метою заходів, спрямова-
них на підвищення значення складових СЕП, є отримання реального економічного
ефекту. Економічний ефект може виявитись у зростанні доходу підприємства від ре-
алізації продукції, зниженні собівартості продукції, збільшенні прибутку, підвищен-
ні рентабельності, збільшенні коефіцієнтів ліквідності, зменшенні (збільшенні) се-
редньорічної вартості оборотних засобів, зростанні коефіцієнта автономії і т.ін. Ви-
робничий ефект може виявитись у збільшенні (зменшенні) середньорічної вартості
основних виробничих фондів, зростанні фондовіддачі і підвищенні фондо-
озброєності праці, зниженні матеріальних витрат на виробництво і реалізацію про-
дукції, збільшенні коефіцієнта загальної оборотності активів і т.ін.
Соціально-управлінський ефект може виявлятися в оптимізації середньоспис-
кової чисельності працюючих, зростанні продуктивності праці, підвищенні
кваліфікації персоналу, позитивній динаміці зростання середнього розряду робіт-
ників, підвищенні освітнього рівня працівників та управлінців і т.п.
Інноваційний ефект полягає у зростанні обсягів науково-дослідних і дослідно-
конструкторських робіт, збільшенні числа освоєних нових технологій, нових видів
продукції, зростанні кількості впроваджених винаходів тощо. Позитивні зміни у пе-
рерахованих показниках можуть викликати зростання фінансового, виробничого,
інтелектуального і інноваційного потенціалів, що приведе до зростання СЕП (див.
рисунок 2) [1, 14].
Ключовим елементом моделі управління економічними системами є алгоритм
пошуку джерел збільшення резервів стратегічного економічного потенціалу еко-
номічної системи. Розробка даного алгоритму грунтується на принципі логічної де-
дукції: спочатку висувається гіпотеза, а потім вишукуються аргументи для її підтве-
рдження або відхилення. Початковими даними для побудови алгоритму є результати
розрахунків, що були одержані в процесі оцінювання величини СЕП для мікроеко-
номічних систем.
На першому етапі побудови алгоритму складається рейтинговий список еко-
номічних систем, корегування економічного потенціалу яких вимагає негайного
управлінського втручання. При цьому спочатку відбираються системи з найбільшим
значенням СЕП.
Виявлення низьких значень складових стратегічного економічного потенціалу і резервів їх підвищення
Розробка програми підвищення значень складових стратегічного економічного потенціалу
Базові складові стратегічного економічного потенціалу (СЕП)
Економічні ресурси
Критерії оцінки складових СЕП
Матеріально-уречевлені
Інтелектуальні
Інформаційні
Виробничий потенціал
Інтелектуальний потенціал
Інноваційний потенціал
Наявність і можливість
ефективного використання
фінансових ресурсів
Наявність і можливість ефекти-
вного використання матеріаль-
но-уречевлених ресурсів
Наявність і можливість
ефективного використання
інтелектуальних ресурсів
Наявність і можливість
ефективного використання
інформаційних ресурсів
Ретроспективний аналіз діяльності економічної системи з метою її діагностики
Аналіз фінансового стану і
фінансових результатів
діяльності
Аналіз техніко-
економічних і інженерно-
технічних показників
Аналіз наявності і ефекти-
вного використання інте-
лектуальних ресурсів
Аналіз стану науково-
технічного прогресу,
інноваційної діяльності
Вибір найбільш значимих показників, що характеризують СЕП
Застосовування методики оцінювання СЕП за допомогою методу аналізу ієрархії
обраної критеріальної бази показників економічної діяльності
Рейтингові значення рівня стратегічного економічного потенціалу
Відносний рівень
фінансового потенціалу
Відносний рівень
виробничого потенціалу
Відносний рівень
інтелектуального потенціалу
Відносний рівень іннова-
ційного потенціалу
Розробка плану
дій з реалізації
підвищення СЕП
Фінансово-економічні заходи
Виробничі заходи
Організаційно-управлінські заходи
Інноваційно-технологічні заходи
Визна-
чення і
прогно-
зування
резуль-
татів
Аналіз ефек-
тивності,
корегування
цілей і мето-
дів її досяг-
нення
Реалізація плану заходів підвищення значень складових стратегічного економічного потенціалу
Фінансово-економічний
ефект:
- зростання доходу від
реалізації;
- зниження собівартості;
- збільшення прибутку;
- підвищення рентабе-
льності;
- збільшення коеф.
поточної ліквідності та
коеф. автономії
Виробничий ефект:
- підвищення коеф. придатності
виробничих фондів;
- зростання фондовіддачі;
- підвищення фондоозброєності;
- зниження витрат на виробниц-
тво;
- збільшення коефіцієнту оборо-
тності активів
Організаційно-управлінський
ефект
- оптимізація середньоспис-
кової чисельності робітників;
- зростання продуктивності
праці;
- підвищення капіталовіддачі;
- збільшення розряду робіт-
ників;
- підвищення освітнього
рівня робітників
- зростання обсягу виконаних
науково-дослідних робіт;
- збільшення кількості при-
дбаних ліцензій;
- підвищення коефіцієнта
оновлення виробничих
фондів;
- збільшення кількості освоє-
них технологій, продукції
Інноваційно-технологічний
ефект:
Зростання фінансового потенціалу
Зростання виробничого потенціалу
Зростання інтелектуаль-
ного потенціалу
Зростання інноваційного
потенціалу
Зміна стану стратегічного економічного потенціалу
Переоцінка стану стратегічного економічного потенціалу
Вибір і обґрунту-
вання цілей і задач
підвищення СЕП
Фінансові
Фінансовий потенціал
Рис. 2. Структурно-логічна модель управління СЕП підприємства
На другому етапі визначаються чинники, які впливають на СЕП найбільше, а
також складові СЕП, які мають „недостатній ступінь розвитку”. Тобто на даному
етапі виявляються напрями економічної діяльності, які потребують оптимізації.
На третьому етапі визначаються техніко-економічні показники, які найбільше
впливають на формування стратегічного економічного потенціалу підприємства. Для
цього здійснюється аналіз вектора локальних пріоритетів матриці бінарних
співвідношень вагомості критеріїв виробничого, фінансового, інтелектуального та
інноваційного потенціалів, на основі чого визначаються найвагоміші критерії, які
найсуттєвіше впливають на величину СЕП.
Четвертим етапом є пошук резервів збільшення величини СЕП. Виявлені ре-
зерви є основою для розробки плану заходів, реалізація яких дозволить скорегувати і
підвищити відповідні складові СЕП. Для цього проводиться аналіз вектора пріори-
тетів матриці бінарних співвідношень значимостей за обраним критерієм. Це дозво-
лить встановити вагомість пріоритетів у загальному рейтингу, а також визначити
числове значення критерію матриці бінарних спів відношень значимостей.
Далі здійснюється зіставлення розрахованого значення критерію СЕП з
відповідними показниками, які були використані під час проведення техніко-
економічного аналізу. У випадку, якщо значення критерію суттєво відхиляється від
оптимального, здійснюється пошук резервів підвищення величини СЕП (або його
складових). Для цього розробляється план заходів (виробничих, управлінських, еко-
номічних і т.ін.), які дозволять покращити даний показник. Після того, як знайдені
джерела резервів, доцільно повернутись або до першого етапу аналізу, тобто до ви-
бору систем, що потребують поліпшення показників СЕП, або до другого етапу, тоб-
то до вибору складових СЕП, які потребують свого покращення.
Описаний вище цикл пошуку резервів збільшення СЕП доцільно повторювати
до повного вичерпання списку економічних систем або складових СЕП. При цьому
потрібно дотримуватись принципів: цілісності (тобто внутрішньої єдності даного
явища, що виражається в його системності, стійкості, уобособленості і самостій-
ності); структурності (тобто сукупності стійких зв’язків об’єкту, що забезпечує його
системність, збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх
змінах); модульної побудови (тобто виокремлення в системі модулів і розгляд їх, у
свою чергу, як сукупність менших модулів); ієрархії (тобто уведенні підпорядкова-
ності серед елементів, їх ранжирування); розвитку (тобто врахуванні змін у системі,
її здатності до розвитку, розширення, заміни складових, накопичення інформації
тощо).
Таким чином доцільність розробки моделі управління СЕП мікроекономічної
системи (підприємства) не викликає сумніву. За наявності інформаційних даних про
певну сукупність підприємств певної галузі можна використати дану модель для
управління СЕП галузі. За наявності інформації про галузі, які представлені в
регіоні, можна використати дану модель для управління СЕП регіону. Якщо мати
інформацію про СЕП всіх регіонів, то можна використати дану модель для управлін-
ня СЕП макроекономічної системи – держави.
Висновки. Таким чином, у результаті дослідження нами була розроблена
структурно-логічна модель управління СЕП, в рамках якої уточнені процедури і ета-
пи оцінки СЕП, розроблений алгоритм пошуку джерел резервів його формування
(збільшення), запропоновані заходи, спрямовані на підвищення рівня складових
СЕП. Запропонована структурно-логічна модель дає змогу проводити оцінювання
СЕП і розробляти заходи з його збільшення (в міру необхідності). Доведена необ-
хідність побудови моделі за принципами цілісності, структурності, модульності,
ієрархії, розвитку. Встановлено, що ефекти від реалізації моделі управління СЕП ви-
никають за рахунок зміни кількісних і якісних показників СЕП та підвищення ефек-
тивності використання економічних ресурсів системи. До таких ефектів відносяться:
економічний; виробничий; соціально-управлінський і інноваційний. Величина СЕП
визначається наявністю економічних ресурсів, а його нарощування і зміцнення є ос-
новною метою економічної політики, в ході реалізації якої узгоджуються рішення і
дії всіх суб’єктів економічної діяльності, а отже відбувається управління розвитком
сучасних економічних систем.
1. Козловський С.В. Управління сучасними економічними системами, їх розвитком та стійкі-
стю: [монограф.] / С.В. Козловський. – Вінниця: Меркьюрі-Поділля, 2010. – 432 с.
2. Мазур А.Г. Управління в регіональних економічних системах: теорія, методологія, практи-
ка /А.Г. Мазур. – Вінниця: ТОВ „Консоль”, 2003. – 408 с.
3. Чернявський А.Д. Методологічні підходи до створення організаційних форм управління
/А.Д. Чернявський // Економіка та держава. – 2006. - №8. – С.23-25.
4. Виханський О.С. Стратегическое управление: Учебник / О.С. Виханський. – М.: Гардарика,
2003. – 296 с.
5. Шершньова З.Є. Стратегічне управління: Навч. посібник / З.Є. Шершньова, С.В. Оборська.
– К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.
6. Панасюк Б.Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки / Б.Я. Парасюк . – К.:
Поліграфкнига, 1998. – 304 с.
7. Большая Советская Энциклопедия. М., 1967. Т.20, с. 428.
8. Козловський С.В. Роль стратегічного економічного потенціалу в управлінні факторами ро-
звитку сучасних економічних систем / С.В. Козловський // Міжнародний науково-практичний
журнал „Економіка та держава”, № 2 лютий 2010. – 120 с., С.55-58.
9. Хачатуров Т.С. Советская экономика на современном этапе / Т.С. Хачатуров. – М., Мысль,
1975, С. 79-80.
10. Анчишкин А.И. Прогнозирование роста социалистической экономики / А.И. Анчишкин. –
М.: Экономика, 1973. – 278 с.
11. Мескон М.Х. Основы менеджмента / М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури: [пер. с англ.].
– М.: Дело, 1993. – 620 с.
12. Фомин П.А. Особенности оценки производственного и финансового потенцыила предри-
ятия [Электронный ресурс] / П.А. Фомин, М.К. Старовойтов: Режим доступа: www.cis2000.ru.
13. Козловський С.В. Макроекономічне моделювання та прогнозування валютного курсу в
Україні: монографія / С.В. Козловський, В.О. Козловський. – Вінниця: „Книга-Вега” ВАТ „Вінни-
цька обласна друкарня”, 2005. – 240с.
14. Заболотний Г.М. Ринкова трансформація господарства регіону. (Кластерний підхід) / Г.М.
Заболотний.- Навчальний посібник. – Вінниця: Діло. 2006р. – 395с.
