Content uploaded by Lilia Popova
Author content
All content in this area was uploaded by Lilia Popova on Mar 05, 2016
Content may be subject to copyright.
УДК 567.31+551.763 / (477.46)
Л. Попова, к.г.н., с.н.с.
e-mail: popovalv@mail.ru
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
Інститут Геології
вул. Васильківська 90, м. Київ, 03022, Україна
О. Огієнко, асистент
e-mail: ogienko @univ. kiev.ua
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
Інститут Геології
вул. Васильківська 90, м. Київ, 03022, Україна
T. Cокольський
гімназія № 178
м. Київ, вул. Курська, буд. 22, кв. 40
e-mail: kyivshark@gmail.com
ВИКОПНІ ЕЛАСМОБРАНХІЇ І СТРАТИГРАФІЯ КРЕЙДОВИХ ВІДКЛАДІВ КАНІВЩИНИ
Вивчені розрізи крейдових відкладів південної частини території Канівських дислокацій. Розрізи
містять фауну еласмобранхій, приурочену до малопотужних прошарків кварц-глауконітових
гравелітистих пісків. Видовий склад цієї фауни відповідає альб-сеноману (тафоценоз Холодного яру) і
сеноману (два костеносних гравелітистих прошарки яру Маланчин потік). Крім зубів акул, костеносні
прошарки містять також рештки, явно перевідкладені з підстеляючих відкладів. Вірогідність і
масштаби перевідкладення решток еласмобранхій зменшуються в ряду «Холодний яр» - «Маланчин
потік, нижній шар» – Маланчин потік, верхній шар». Цьому відповідають і отримані на основі комплекса
видів можливі стратиграфічні інтервали: ширший (альб і сеноман) для Холодного яру, вужчий (сеноман)
для нижнього і верхнього горизонтів гравелітистих пісків Маланчиного Потоку.
Формування цих гравелітистих прошарках було результатом трансгресивно-регрессивних подій.
Море, що наступало, розмивало раніше існуючі відклади з флорою і фауною. При цьому перевідкладені
рештки сортувалися і зазнавали обкатування в результаті встановлення літорального
гідродинамічного режиму. Змішаний тафоценоз, що формувався таким чином, доповнювався фауною,
що існувала в трансгресуючому морському басейні (тафоценоз нижнього гравелітистого горизонту
Маланчиного потоку і тафоценоз Холодного яру). Іноді розмив міг бути настільки потужним, що
суміщувалися відклади двох трансгресивно-регресивних циклів (ситуація, вірогідна для тафоценозу
Холодного яру). Самі ці трансгресивні події в деяких випадках виглядають достатньо швидкими
(літоральні і субліторальні відклади, багаті викопними рештками, різко змінюються більш
глиблоководними, практично палеонтологічно німими), так що наступний регрессивно-трансгресивний
цикл вже призводить до формування гравелітистого прошарку з незмішаним, хронологічно однорідним
тафоценозом (Маланчин потік, верхній костеносний шар). Загалом сеноманський палеорельєф був,
очевидно, більш вирівняним, ніж рельєф альбського часу. В альбі існували острови з багатою
мезофітною рослинністю і значною різноманітністю фізико-географічних умов; тоді як сплощені низькі
береги сеноманських островів не сприяли розвитку деревної рослинності.
Ключові слова: еласмобранхії, альб, сеноман, Канівські дислокації
Постановка проблеми. Геологічна будова території Канівських дислокацій привертає до себе увагу
в багатьох аспектах: як предмет дискусії про чинники виникнення дислокацій [1], як проблемний терен
для геологічного картування [5], як геологічна пам’ятка і перспективний об’єкт геологічного туризму
[3, 6], як унікальне місцезнаходження викопних решток середньоюрської [6], ранньокрейдової [2, 7, 8,
9] і палеогенової [3] фауни і флори. Нарешті, тут проходить частина першої навчальної геологічної
практики студентів ННI «Інститут геології».
Наявність надійних стратиграфічних реперів є необхідною умовою для успішної діяльності за всіма
цими напрямками. Нижня, юрська частина розрізу, багата на рештки ортостратиграфічних груп
макрофауни, ще більш-менш забезпечена в цьому відношенні, але розчленування і кореляція
крейдових і палеогенових відкладів проблематичнi. В літологічному відношенні названі відклади
одноманітні, а використання структурних методів внаслідок дислокованості території надзвичайно
обмежене. Мікропалеонтологічні методи також дають дуже сумнівні результати, оскільки четвертинна
тектонічна активність в поєднанні з розвитком флювіогляціальних процесів в середньому плейстоцені,
за умови розрізу, складеного пухкими пористими породами (слабкозцементовані пісковики, тріщинуваті
пісковики, піски) надзвичайно сприяє перевідкладенню мікрофосилій. Тому особливу цікавість
викликають знахідки хребетних (переважно, еласмобранхій), приурочені до різнозернистих пісків та
гравелітів, що з розмивом залягають на альбських пісковиках в деяких ярах Канівщини.
Таксономія, систематика і діагностика крейдових представників підкласу еласмобранхій останнім
часом активно розробляються [10-12]. Оскільки видовий склад еласмобранхій протягом крейди істотно
оновлюється (примітивні Hybodontiformes витісняються, натомість з’являються майже всі ряди сучасних
неоселяхій), за комплексом видів еласмобранхій можливе визначення віку крейдових відкладів з
точністю до підярусу [10].
Геологічна будова території. Вся верхня частина розрізу території дислокацій представляє собою
алохтон, утворений насувами, що складають систему повторюваного і накладеного лускування
північно-західного простягання [4]. Але власне на дослідженій ділянці луски-скиби орієнтовані
субмерідіонально, що помітно навіть по закладанню ярів (рис. 1.а), значна частина яких тягнеться
вздовж міжскибових депресій. Зокрема, в точках відбору решток іхтіофауни (Холодний яр і відвершок
Маланчиного потоку) спостерігається істотна різниця в будові розрізу правого і лівого бортів, тому що у
лежачому і висячому плечі насуву відкриваються, відповідно, більш давні і більш молоді верстви, і борт
яру, що відповідає лежачому плечу, нижчий. Додатково ускладнюють геологічну будову території
прояви глиняного діапіризму, внаслідок чого насуви мають бути віднесені до насувів витискання (в ярі
Маланчин потік великий діапір юрських глин спостерігається нижче за течією, в 50 м на північ від
відвершку, в якому відбиралася іхтіофауна). Крім того, звернені до Дніпра ділянки ускладнені зсувними
терасами (уступами характерної будови, відділеними від основної території сідловидними
пониженнями, з падінням пластів в напрямку, протилежному береговому обриву). Подібні структури
описані О. В. Іванниковим біля гирла Холодного яру (тобто, поблизу від одного із досліджуваних
відслонень), причому рель’єф вододілу також характеризується чергуванням знижених і припіднятих
ділянок, які відповідають насувним структурам [4].
Зведений розріз крейдових відкладів даної території описувався таким чином: верхні верстви
представлені глауконітовою крейдою з Actinicamax plenus, вниз переходять в мергелистий пісковик з
Pecten asper та Exogyra conica, нижче – глауконітові піски с кременистим пісковиком, також з Exogyra
sp. і Schloensbachia inflata. До цих глауконіт-кварцових пісків з пісковиками приурочені знахідки викопної
флори [2, 8]. Але на теперішній час верхня частина розрізу крейди не відслонюється, і нових знахідок
зональних видів головоногих (Actinicamax, Schloensbachia) на цій території не було щонайменше, понад
30 років. Тільки рештки вищих рослин дають певну біостратиграфічну інформацію щодо крейдових
відкладів, оскільки свідчать про виразно мезофітний характер цієї флори. Перехід між мезофітом і
кайнофітом приурочений якраз до межі альбу і сеноману; сеноманські флори по всьому світі вже мали
кайнофітний вигляд (містили значну кількість покритонасінних). В складі ж канівської флори нічого
специфічно кайнофітного ніколи не було виявлено [2, 9].
а
Рис. 1. Місцезнаходження викопної іхтіофауни на території Канівського заповідника (а), будова
досліджених розрізів (б) і рештки найбільш стратиграфічно значущих еласмобранхій із них (с)
б: 1 – пісковики зеленувато-сірі, кварц-глауконітові, слабкозцеменовані, з окремими стягненнями таких же пісковиків
міцно зцементованих, з кремнеземистим цементом; 2 – пісковики зеленувато-сірі, кварц-глауконітові, добре
зцеменовані; 3 – піски кварц-глауконітові гравелітисті різнозернисті; 4 – лесоподібні суглинки, залягають на
підстеляючи породах з розмивом; 5- знахідки флори; 6 – численні двостулкові молюски (переважно роду Exogira); 7
– знахідки хребетних (переважно зуби акул); 8 – задерновані поверхні, 9 – номери шарів
в: 1 - Heterodontus upnikensis Dalinkevicius 1935 (Маланчин потік, нижній шар); 2 – Roulettia sp. (Маланчин потік,
нижній шар); Pseudoscaphanorhynchus sp. (Маланчин потік, верхній шар). Масштабна лінійка – 10 мм
Досліджені об’єкти. Іхтіофауна відбиралася в двох відслоненнях: в лівому борті правого відвершку
Холодного яру (далі - відслонення Холодний яр) і в лівому борті правого відвершку яру Маланчин потік
(відслонення Маланчин потік) (рис. 1.а). Детальна будова розрізу в точках відбору іхтіофауни наведена
на рис 1.б. Рештки містилися в малопотужних, але добре витриманих по розрізу прошарках і лінзах
кварц-глауконітових гравелітистих різнозернистих пісків горизонтально- або слабкохвилястошаруватих
(шар 3 розрізу Холодний яр; шари 3, 10 розрізу Маланчин потік). Протилежний борт яру (висяче крило
насуву) в обох випадках мав зовсім іншу будову, повністю складений слабкозцементованими
пісковиками з рештками альбської флори, аналогічними таким шару 1 на рис. 1.б.
Мета роботи – на основі дослідження фауни еласмобранхій, а також супутньої фауни и та флори
визначити вік та умови формування гравелітистих прошарків, наявних в верхній частині розрізу
крейдових відкладів в деяких ярах на території Канівських дислокацій і з’ясувати можливість
використання цих прошарків як стратиграфічних реперів. Вірогідними здаються такі інтерпретації: ♦ це
відклади літоралі чи верхньої субліторалі, свідчення мінливості фаціальних умов альбського чи
сеноманського морського басейну; ♦ це свідчення про наявність деякої стратиграфічної перерви в
альб-сеномані; ♦ це базальний горизонт палеогенового морського басейну. Нижче надається
тестування цих припущень на основі аналізу комплексу палеонтологічних решток.
Методи: Зуби еласмобранхій і супутня фауна вилучалися з породи шляхом промивки на ситах з
діаметром гратки 1 мм. Вік досліджених тафоценозів визначався за стратиграфічним інтервалом, в
якому, виходячи з даних попередніх досліджень (а в випадку викопних еласмобранхій це були дані
Guinot et al [10], Vullo et al [11], Welton, Farish [12]) можливе сумісне існування всіх таксонів, виявлених в
складі даного тафоценозу.
Внесок кожного з авторів: Визначення еласмобранхій проводилося Т. Г. Сокольським, а відбір
решток – протягом польового сезону 2013 р. – Т. Г. Сокольським при участі Л. В. Попової; протягом
сезону 2014 р. – Т. Г. Сокольським самостійно. Визначення віку і умов формування досліджених
відкладів здійснено Л. В. Поповою та О. С. Огієнком, з використанням як польових спостережень
Т. Г. Сокольського, так і результатів власних польових досліджень в різні роки.
Результати.
Видовий склад фауни еласмобранхій у всіх досліджених горизонтах виявився досить подібним
(табл. 1). Крім еласмобранхій, прошарки гравелітистих пісків яру Холодний (шар 3 рис. 1б) містили
ядра ювенільних фоладоміїд (які є звичайною складовою альбської фауни дослідженої території), і
уламки черепашок екзогір. Там же були виявлені фрагменти панцирів крабів, пателліформна
гастропода, зуби морських рептилій, залишки панцира черепахи, галька з відбитками араукарії. В
підстеляючи відкладах (шар 1) виявлені численні Exogyra та поодинокі Trigonidae, Pectenidae, пагони
хвойних і окремі зуби еласмобранхій (Archaeolamna sp.) і невизначених хребетних. В відкладах, що
перекривають костеносний шар, викопні рештки відсутні.
В відслоненні Маланчин потік в нижньому шарі гравелітистих пісків (шар 3), крім зубів
еласмобранхій, виявлено невеликі (до 2-х 3х см) уламки скременілої деревини з ознаками обкатаності,
численні уламки черепашок екзогір. Численні цілі черепашки екзогір і поодинокі Lingula в різні роки були
виявлені в пісковиках шарів 1 і 2 даного відслонення. В інших верствах даного розрізу, за виключенням
того, що слабкозцементовані пісковики шарів 4, 6, 8 густо пронизані нірками риючих організмів, фауна
не виявлена навіть при промивці на ситах.
Табл. 1. Таксономічний склад еласмобранхій досліджених відслонень і стратиграфічне поширення
даних таксонів, за [10-12]
Обговорення.
Як видно з таблиці 1, більшість таксонів, виявлених в досліджених тафоценозах, відомі в досить
широкому стратиграфічному інтервалі. Вік нижнього гравелітистого прошарку відслонення Маланчин
потік визначається нами як сеноманський завдяки присутності Roulettia sp. та Dalasiella sp.; для
верхнього гравелітистого прошарку Маланчиного потоку на сеноманський вік тафоценозу вказує
знахідка Pseudoscaphanorhinus sp. Для Холодного яру не виключений (з меншою вірогідністю) також і
альбський вік (більшість присутніх в складі цієї фауни таксонів еласмобранхій відомі і з альбу, і з
сеноману, але для Johnlongia, Cretoxyrhina denticulatа (табл. 1) до-сеноманське існування – тільки
припущенняі [10-12]. Тобто, якщо оперувати тільки строго доведеними стратиграфічними інтервалами
таксонів, то гравелітисті піски з фауною слід було б датувати сеноманом також і для Холодного яру.
Після-альбський вік обох досліджених місцезнаходжень еласмобранхій додатково підкріплюється
тим, що шари з акулами знаходяться в розрізі над типовими альбськими відкладами з флорою. Крім
зубів еласмобранхій, в нижньому шарі гравелітистих пісків яру Маланчин потік і в єдиному такому шарі
Холодного яру містяться ще рештки, перевідкладені з нижче лежачих відкладів (дрібні уламки
деревини, ядра фоладоміїд, уламки черепашок бівальвій), що свідчить про розмив підстеляючих
альбських відкладів і сортування і перевідкладення решток, що містилися в них. Особливо важливою є
раніше згадана знахідка гальки з пагоном араукарії, яка свідчить про те, шо на час формування
досліджених тафоценозів альбська флора вже була фосилізована.
Не можна виключити, що принаймні частина зубів акул також перевідкладена з підстелюючих
альбських відкладів. Можливе перевідкладення, однак, не впливає на приведені датування, оскільки з
визначення віку гравелітистих прошарків Маланчиного потоку базується на присутності прогресивних
сеноманських таксонів (Roulettia sp., Dalasiella sp., Pseudoscaphanorhinus sp.) [10, 11]. А в Холодному
ярі таксони, що з’являються не раніше сеноману, відсутні. Тобто, комплекс видів так чи інакше не не
дозволяє визначити вік гравелітів Холодного яру, більш точно, ніж альб-сеноман.
Щодо вірогідності перевідкладення зубів еласмобранхій, то для тафоценозу Холодного яру вона
вища, оскільки там поодинокі рештки іхтіофауни виявлені і в підстеляючих відкладах. Для тафоценозу
нижнього костеносного шару Маланчиного потоку вірогідність перевідкладення решток акул із
альбських відкладів, в принципі, існує; a для верхнього шару відслонення Маланчин потік
перевідкладення практично виключене (підстеляючі відклади дрібнозернистих кварц-глауконітових
пісків не містять палеонтологічних решток, тільки сліди риття).
Формування прошарків гравелітистих пісків з фауною було зумовлено трансгресивно-регресивними
подіями. Більш древня із таких подій сформувала нижній гравелітистий прошарку яру Маланчин потік і
має бути віднесена до сеноману (скоріше за все – раннього). Наступний розмив (верхній костеносний
шар гравелітистих пісків відслонення Маланчин потік) міг бути внутрішньосеноманським або навіть
палеогеновим. Останній варіант, однак, набагато менш вірогідний, оскільки в такому випадку
вищезалягаючі відклади сеноману (глауконітова крейда, мергелистий пісковик [8] мали бути повністю
зруйновані цим розмивом, а набагато менш щільні кварц-глауконітові слабкозцементовані пісковики
залишилися. А названі верхні, карбонатні верстви сеноману, хоча на сьогодні не відслонюються, але
розвинуті на даній території. На це вказує знахідка білого мергеля в заповненні морозібойного клину
четвертинного віку, виявленого в тому ж ярі Маланчин потік. Крім того, відсутні і будь-які знахідки, що
свідчили б про палеогеновий вік гравелітів.
Виходячи з складу фауни, костеносні гравеліти всіх досліджених відслонень достатньо близькі за
віком, але для їх достовірної кореляції існуючих даних недостатньо. Тафоценоз Холодного яру може
відповідати нижньому прошарку яру Маланчин потік; тоді відклади, що відповідали б верхньому
гравелітистому прошарку Маланчиного потоку, в Холодному ярі відсутні. Або гравелітисті піски,
відповідні нижньому прошарку Маланчиного потоку, були тут повністю розмиті в ході наступного
трансгресивно-регресивного епізоду, а фосилії, як більш важкі, залишилися на місці. Тоді костеносні
відклади яру Холодний відповідають нижньому і верхньому костеносним прошаркам Маланчиного
потоку разом. Склад фауни дозволяє обидві інтерпретації.
Різна кількість прошарків гравелітистих пісків в різних точках спостереження пояснюється
нестабільними палеогеографічними умовами сеноманського басейну, в якому неодноразові трансгресії
і регресії сприяли активізації гідрологічного режиму (течіям, тимчасовим потокам, розмиванню раніше
утворених осадів та їх перевідкладенню, утворенню ділянок суходолу) [5]. Зокрема, цитовані автори
реконструюють для нижнього сеноману єдиний обширний суходіл приблизно в 20 км на південь від
дослідженої території. Під час регресивних етапів ця відстань могла ще зменшуватись. Загалом
сеноманський палеорельєф тут мав бути більш вирівняний, ніж в альбський час, коли існували
численні острови з багатою мезофітною флорою, за якою реконструюється значна різноманітність
фізико-географічних умов, що, очевидно, відповідало різниці гіпсометричних відміток [9]. Можливо,
відсутність сеноманської викопної флори на дослідженій території як раз пояснюється цим
одноманітним сплощеним рельєфом, в якому острови представляли скоріше відмілини, де умови не
сприяли розвитку деревної рослинності.
Висновки. З певністю можна стверджувати наявність мінімум двох етапів розмиву крейдових
відкладів дослідженої території в післяальбський час. Розмиви супроводжувалися формуванням
горизонтів конденсації решток, представлених малопотужними горизонтально- і хвилясто шаруватими
гравелітистими кварц-глауконітовими пісками. Характер збереженості решток і часткове їх
перевідкладення із нижчезалягаючих відкладів свідчить, що причиною розмивів було встановлення
літорального гідродинамічного режиму в умовах трансгресії. Таким чином, можна очікувати деякої
латеральної витриманості даних горизонтів; хоча більша або менша інтенсивність розмиву в різних
ділянках палеобасейну, в принципі, могла в деяких місцях призводити до знищення попереднього в
часі горизонту. За комплексом решток еласмобранхій ці горизонти відповідають альб-сеноману
(Холодний яр) і сеноману (Маланчин потік).
Подяки. Автори вдячні А. Чабанюк, А. Чорномиз і А. Морозу, на той час студентам, а нині випускникам геологічного факультету
за участь в роботі по вивченню геологічної будови Канівського полігону практики впродовж польового сезону 2009 р; а також
Г. В. Сокольському, за участь в зборі матеріалів по викопній іхтіофауні впродовж польових сезонів 2013 і 2014 рр.
Список використаних джерел:
1. Гожик П. Ф., Чугунный Ю. Г., (2008). Еще раз о происхождении Каневских дислокаций. Геол. журн., 4, 123-129.
Gozhik P. F., Chugunnyi Yu. G., (2008). Once again about the origin of Kanev dislocations. Geological journal, 4, 123-129.
2. Долуденко М. П., Костина Е. И., Шилкина И. А., (1992). Позднеальбская флора Канева. М., ГИН РАН, 126.
Doludenko M. P., Kostina E. I., Shilkina I. A. (1992). Late Albian flora of Kanev. M., Geological Institute of RAS, 126 p.
3. Зосимович И. Ю., (2011). Геологические пам’ятники Киевско-Каневского Придніпров’я. Вісник Національного науково-
природничого музею, 9, 31-36.
Zosimovich I. Ju, (2011). Geological heritage of the Kiev-Kanev Dnieper Area. Herald of National Museum of Natural History of the National
Academy of Sciences of Ukraine, 9, 31-36.
4. Іванніков О.В., (1966). Геологія району Канівських дислокацій. К.: Наук. думка, 96.
Ivannikov O. V., (196). Geology of the area of Kanev dislocations. K.: Nauk. Dumka, 96
5. Іщенко І. І., Якушин Л. М., (2008). Палеогеографія території платформеної України у сеноманський час. Геол. журн.,1, 38-47.
Ischenko O. V., Yakushin L. M., (2008). Palaeogeography of the area of the platform Ukraine during the Cenomanian time. Geological
journal, 1, 38-47.
6. Киселев Д.Н., Ипполитов А.П., (2011). Новые данные о стратиграфии нижнего келловея Каневских дислокаций. Юрская система
России: проблемы стратиграфии и палеогеографии. Четвертое Всероссийское совещание. 26-30 сентября 2011 г., Санкт-Петербург.
Научные материалы. СПб.: Изд-во ЛЕМА, 103-106.
Kiselev D. N., Ippolitov A. P., (2011). New data on stratigraphy of the Low Callowian of Kanev dislocation area. Jurassik system of Russia:
problems of stratigraphy and palaeogeography. Forth All-Russian conference. 26-30 september 2011, St Petersburg. Scientific materials. St.
Petersburg, Ed. LEMA, 103-106.
7. Крочак М. Д., Менасова А. Ш., (2011). Геологические памятники района Каневских дислокаций (Черкасская область) и их
современное состояние // Вісник Національного науково-природничого музею, 9, 37-42.
Krochak M. D., Menasova A. Sh., (2011). Geological heritage of the Area of Kanev dislocation. Herald of National Museum of Natural History
of the National Academy of Sciences of Ukraine, 9, 37-42.
8. Пименова Н. В., (1939). Ценоманская флора окрестностей г. Канева. Геол. журн., 6: 1-2, 229-243.
Pimenova N. V., (1933). Cenomanian flora of the vicinities of Kanev town. Geological journal, 6: 1-2, 229-243.
9. Попова Л. В., Мороз А. В., (2010). Деревина Taxodiaceae з альбських відкладів Канівщини. Вісник Київського
університету. Серія Геологія, 48, 9-13.
Popova L. V., Moroz A. V., (2010). W ood of Taxodiaceae from the Albian deposits of Kaniv area. Herald of Kyiv University,
Geological series, 48, 9-13.
10. Guinot G., Underwood Ch. J., Cappetta H., Ward D. J., (2013). Sharks (Elasmobranchii: Euselachii) from the Late Cretaceous of France
and the UK. Journal of Systematic Palaeontology, 11:6, 589-671.
11. Vullo R., Cappetta H., Néraudeau D., (2007). New sharks and rays from the Cenomanian and Turonian of Charentes, France. Acta
Palaeontologica Polonica, 52 (1), 99-116.
12. Welton B. J., Farish R. F., (1993). The Collector’s Guide to Fossil Sharks and Rays from the Cretaceous of Texas . Lewisvile, Texas:
Berore Time, 223.
FOSSIL ELASMOBRANCHII AND STRATIGRAPHY OF THE CREATEOUS DEPOSITS OF KANIV AREA
L. Popova, Cand. Sci (Geol.), senior researcher
e-mail: popovalv@mail.ru
Institute of Geology, Taras Shevchenko National University of Kyiv
90 Vasylkivska str. Kyiv, 03022 Ukraine
О. Оgienko, assistant lecturer
Institute of Geology, Taras Shevchenko National University of Kyiv
90 Vasylkivska str. Kyiv, 03022 Ukraine
e-mail: ogienko@ univ . kiev . ua
T. Sokolskiy
gymnasium № 178
Kyiv, Kurska str. 22, 40
e-mail: kyivshark@gmail.com
Sections of the Createous deposits of the Southern part of Kaniv dislocation were studied and teeth of fossil
Elasmobranchii were obtained from thin gravel sand interlayers. The species composition of the fauna allows us to
establish the geological age of the taphocoenoses studied as the Albian-Cenomanian (for a single gravelly
interlayer of Kholodniy Yar) and the Cenomanian (two fossiliferous gravelly interlayers of Malanchin Potik). Along
with elasmobranchians, fossiliferous gravel sands contain remains obviously redeposited from more ancient
strata. Probability and a scale of the redeposition decrease from Kholodnyi Yar taphocoenosis to Malanchin Potik
(lower layer) and Malanchin Potik (upper Layer). Stratigraphic intervals assumed for the taphocenoses studied are
in accordance with these probabilities (wider for Kholodnyi Yar, narrower for Malanchin Potik).
The fossiliferous gravelly interlayers were formed as a result of transgressive-regressive events. The coming
sea washed out previously formed deposits containing fauna and flora remains. Fossils were sorted and
underwent waterworn, as a result of tidal zone hydrodinamics. Taphocoenoses formed in such a way were mixed
because remains of inhabitants of the transgressive basin were added to the rewashed fossils. Such a way of
forming can be supposed for the taphocoenoses of Malanchin Potik (lower layer) and Kholodnyi Yar. Besides, a
more powerful rewashing could affect a previous gravelly interlayer (the situation is likely for Kholodnyi Yar). The
transgressive events look quite harsh because litoral and sublitoral deposits are rapidly replaced with rather deep-
water ones not containing fossils. The next transgressive cycle in this case resulted in forming of unmixed
taphocoenoses in its basal horizon. In general, the Cenomanian palaeolandscapes of the studied area were more
evened than the Albian ones, when existing islands were characterized with great variety of mesophite flora and
physiographic conditions. On the contrary, low flattened shores of the Cenomanian islands didn’t favour
development of forest vegetation.
Key words: Elasmobranchii, Albian, Cenomanian, Kaniv dislocations.
ИСКОПАЕМЫЕ ЭЛАСМОБРАНХИИ И СТРАТИГРАФИЯ МЕЛОВЫХ ОТЛОЖЕНИЙ КАНЕВЩИНЫ
Л. Попова, к.г.н., с.н.с.
e-mail: popovalv @ mail . ru
Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко,
Институт Геологии
ул. Васильковская 90, г. Киев, 03022, Украина
О. Огиенко, ассистент
e-mail: ogienko@ univ . kiev . ua
Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко,
Институт Геологии
ул. Васильковская 90, г. Киев, 03022, Украина
T. Cокольский
гимназия № 178
г. Київ, вул. Курская, 22, кв. 40
e-mail: kyivshark@gmail.com
Изучены разрезы меловых отложений южной части территории Каневских дислокаций. Разрезы
содержат фауну эласмобранхий, приуроченную к маломощным прослоям кварц-глауконитовых
гравелитистых песков, соответствующую альб-сеноману (тафоценоз Холодного яра) и сеноманa (два
гравелитистых прослоя яра Маланчин поток). Кроме зубов акул, гравелиты содержат также остатки,
явно переотложенные из подстилающих отложений. Вероятность и масштабы переотложения
остатков эласмобранхий уменьшается в ряду «Холодный яр» - «Маланчин поток, нижний слой» -
«Маланчин поток, верхний слой». Этому соответствуют и полученные на основе комплекса видов акул
возможные стратиграфические интервалы (более широкий – альб или сеноман для Холодного яра,
более четкий – для нижнего и верхнего горизонтов c фауной в Маланчином яру).
Формирование гравелитистых прослоев было результатом трансгрессивно-регрессивных
событий. Наступающее море размывало ранее сформированные отложения с фауной и флорой.
Палеонтологические остатки сортировались и подвергалась окатыванию в результате установления
литорального гидродинамического режима. Формирующийся таким образом смешанный тафоценоз
дополнялся фауной, существовавшей в наступающем морском бассейне (тафоценоз нижнего
горизонта с фауной в Маланчином потоке и тафоценоз Холодного яра). Иногда размыв мог быть
настолько мощным, что совмещались тафоценозы, соответствующие двум трансгрессивно-
регрессивным циклам (ситуация, вероятная для тафоценоза Холодного яра). Сами эти
трансгрессивные события представляются достаточно быстрыми и резкими. Литоральные и
сублиторальные отложения, богатые ископаемыми остатками, быстро сменяются более
глубоководными, практически лишенными фауны. После этого следующее трансгрессивное событие
приводило уже к формированию гравелитистого прослоя с несмешанным, хронологически однородным
тафоценозом (Маланчин поток, верхний слой с фауной). Вообще можно предположить, что сеноманский
палеорельеф был здесь более выровненным, чем в альбское время. В альбе существовали острова с
богатой мезофитной флорой и значительным разнообразием физико-географических условий; тогда
как плоские низменные берега сеноманской суши не благоприятствовали развитию древесной
растительности.
Ключевые слова: эласмобранхии, альб, сеноман, Каневске дислокации.
Поступила в редакцію 15.04.2015
