Вісник Київського національного університету культури і мистецтв Серія Сценічне мистецтво

Published by Kyiv National University of Culture and Arts
Online ISSN: 2616-759X
Publications
Article
Мета дослідження – вивчити сценічні здобутки провідних солісток столичної балетної сцени – Тетяни Литвинової та Світлани Приходько, які успішно працювали на сцені Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка впродовж 1970–1980-х років. Методологія роботи базується на таких методах дослідження: загальноісторичному (з метою вивчення історичних процесів, що відбувалися в мистецькому середовищі України впродовж останньої чверті ХХ ст.), історико-культурному (дає змогу дослідити динаміку розвитку виконавської культури танцівників), аналітичному (для опрацювання історіографічних джерел – культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури), системному (для систематизації відомостей щодо творчого становлення артистів Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка) та ін. Наукова новизна публікації полягає в тому, що в ній уперше розглянуто творчі доробки Т. Литвинової та С. Приходько, пов’язані з їх участю в новаторських постановках балетмейстерів останньої чверті ХХ століття. Висновки. Шлях у велике мистецтво для Т. Литвинової та С. Приходько відкрився на початку 1970-х рр. з приходом у балетну трупу Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка. Там до кінця 1980-х рр. вони творили під орудою провідних балетмейстерів того часу: А. Шекери, Г. Майорова, В. Литвинова та інших постановників. Виконавчій манері обох балерин були однаково близькими як ліричні образи (поезія романтичного світу – Одетта-Оділія, Жізель, Мірта, Біла Дама, Сильфіда, Польова русалка), так і партії, сповнені глибокого драматичного звучання (суперечливий світ людських пристрастей – Кармен, Ольга, Ширін, Фрігія, Зарема, Дівчина). До числа особливих сценічних перемог танцівниць увійшли престижні премії ІІ Міжнародного конкурсу артистів балету в Москві, Х Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Берліні (Т. Литвинова), Всесоюзного конкурсу балетмейстерів та артистів балету в Москві (С. Приходько).
 
Article
Усім небайдужим до творчо-організаційних здобутків українського театру рекомендуємо ознайомитися з монографією Г. І. Веселовської «Театр Миколи Садовського (1907-1919)».
 
Article
Мета дослідження – вивчити сценічні здобутки провідних солісток столичної балетної сцени – Тетяни Литвинової та Світлани Приходько, які успішно працювали на сцені Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка впродовж 1970–1980-х років. Методологія роботи базується на таких методах дослідження: загальноісторичному (з метою вивчення історичних процесів, що відбувалися в мистецькому середовищі України впродовж останньої чверті ХХ ст.), історико-культурному (дає змогу дослідити динаміку розвитку виконавської культури танцівників), аналітичному (для опрацювання історіографічних джерел – культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури), системному (для систематизації відомостей щодо творчого становлення артистів Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка) та ін. Наукова новизна публікації полягає в тому, що в ній уперше розглянуто творчі доробки Т. Литвинової та С. Приходько, пов’язані з їх участю в новаторських постановках балетмейстерів останньої чверті ХХ століття. Висновки. Шлях у велике мистецтво для Т. Литвинової та С. Приходько відкрився на початку 1970-х рр. з приходом у балетну трупу Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка. Там до кінця 1980-х рр. вони творили під орудою провідних балетмейстерів того часу: А. Шекери, Г. Майорова, В. Литвинова та інших постановників. Виконавчій манері обох балерин були однаково близькими як ліричні образи (поезія романтичного світу – Одетта-Оділія, Жізель, Мірта, Біла Дама, Сильфіда, Польова русалка), так і партії, сповнені глибокого драматичного звучання (суперечливий світ людських пристрастей – Кармен, Ольга, Ширін, Фрігія, Зарема, Дівчина). До числа особливих сценічних перемог танцівниць увійшли престижні премії ІІ Міжнародного конкурсу артистів балету в Москві, Х Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Берліні (Т. Литвинова), Всесоюзного конкурсу балетмейстерів та артистів балету в Москві (С. Приходько).
 
Article
Мета дослідження – вивчити сценічні здобутки Роберта Візиренка-Клявіна та Дмитра Клявіна в контексті їх артистичної, педагогічної та балетмейстерської діяльності. Методологія роботи базується на таких методах дослідження: загальноісторичному (задля вивчення історичних процесів, що відбувалися в балетному середовищі України у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.), історико-культурному (з метою дослідження хореографічної культури у виконавській і балетмейстерській площинах зазначеного періоду), аналітичному (для опрацювання наукової, культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури), системному (для узагальнення відомостей щодо творчого становлення Роберта та Дмитра Клявіних на сцені Національної опери України) та ін. Наукова новизна публікації полягає в тому, що вперше розглянуто артистичну, педагогічну та балетмейстерську діяльність танцівників династії Клявіних, яка істотно вплинула на розвиток балетної культури в Україні у другій половні ХХ – на початку ХХІ ст. Висновки. Роберт Візиренко-Клявін створив понад 20 оригінальних сценічних образів у балетах академічної спадщини та виставах радянської балетної класики. Упродовж 20-річної балетмейстерської діяльності хореограф поставив 7 балетів і взяв участь у підготовці хореографічних картин у кількох операх. Акторські здібності танцівника привернули увагу радянських режисерів, які надали можливість артисту заявити про себе у кінематографічній галузі – він зіграв 5 ролей у художніх кінострічках (2 з них – фільми- балети). Чимало професійних зусиль Р. Візиренко-Клявін приклав до формування вітчизняної чоловічої виконавської школи: понад 20 років він присвятив роботі в Київському ДХУ. Накопичений Р. Візиренком-Клявіним досвід актуалізував і розвинув його син – Дмитро Клявін, який створив на сцені Національної опери ім. Т. Шевченка близько 40 яскравих характерних партій. Плідною стала балетмейстерська діяльність артиста, відзначена 2019 р. премією ім. А. Шекери за досягнення у сфері хореографічного мистецтва України. Вагоме місце у творчості Д. Клявіна посіла педагогічна робота, розпочата у Київському ДХУ, яка триває і дотепер у Київській муніципальній академії танцю ім. С. Лифаря.
 
Article
Мета дослідження – з’ясувати особливості функціонування театрального мистецтва як виробничого процесу з огляду на його організаційно-економічну складову на прикладах діяльності театрів США середини 80-х років минулого століття. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові методи пізнання: історизм, аналіз і синтез, компаративістику. Автор, досліджуючи факти з історії та практики діяльності театральних колективів, порівнює та аналізує ефективність їх творчості в контексті комерціалізації мистецтва в ринкових умовах соціокультурної реальності. Наукова новизна дослідження полягає в розширенні уявлень про театральне виробництво як художньо-творчий та організаційно-економічний процес. Висновки. З огляду на вищезазначене можна засвідчити, що у вітчизняному театрознавстві певною мірою бракує актуальних, цілісних, наскрізних наукових досліджень щодо особливостей організації менеджменту у сфері культури та мистецтв. Проблема трактування художнього виробництва як різновиду виробничої діяльності потребує окремого ґрунтовного наукового осмислення. Досвід діяльності зарубіжних театральних колективів має вивчатись не лише в площині позитивних характеристик, але й з аналітично- критичним підходом. Загалом, можна засвідчити, що театральне мистецтво з огляду на історично віджилу («мануфактурну») форму організації суспільної праці в процесі підготовки та «виготовлення» кінцевого продукту – «вистави» – приречене на економічну неефективність.
 
Article
Мета статті – поглибити дослідження авангардистської театральної культури 1920-х рр., зосередившись на проблемі формування її «ексцентричної» поетики. Матеріалом досліду послугувала творчість Жана Кокто – одного з проводирів європейської «художньої революції» першої третини ХХ ст., зокрема його пантоміма «Бик на даху» на музику члена групи «Шість» Дарьюса Мійо (1920), що продовжила експерименти митця з «кабаретизації» французької сцени. Методологію дослідження склала комбінація елементів історико-культурного, історико- реконструктивного та структурно-аналітичного методів. Наукова новизна полягає у введенні в український театрознавчий обіг висвітлення та аналізу творчих надбань Ж. Кокто у сфері французького музично-драматичного театру початку 20-х років ХХ ст. Висновки. Процес формування «ексцентричної» поетики, або так звана «кабаретизація» європейського та радянського кону 1920-х рр., став яскравою прикметою авангардистської театральної культури. Це був один із перших провокативних сценаріїв кардинального оновлення театру та важливий етап загального культурного поступу. Пошук різноманітних способів збагачення сценічної лексики є актуальним питанням сучасного театрального процесу. Тож різнорівневий аналіз «переломних» періодів історії культури, коли народжувалася нова естетика, залишається одним із найрезультативніших методів динамізації відповідних процесів сьогодення.
 
Article
У статті розглянуто шляхи творчих особистостей, які працювали в Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва, – солістки Людмили Монастирської, диригента Олексія Баклана, режисера Миколи Мерзлікіна, художника-сценографа Людмили Нагорної. Завдяки власним інтерв’ю з Л. Нагорною з’ясовано, що театр дає змогу отримати досвід сценічної практики та досвід діалогу «глядач – актор». На прикладі роботи режисера М. Мерзлікіна та художниці Л. Нагорної – представників художнього керівництва – визначено, що правильно підібраний репертуар – успіх театру на довгі роки. Мета роботи – проаналізувати діяльність КМАТОБ для дітей та юнацтва як платформу для реалізації творчих пошуків молодих митців сцени. Методологія полягає в системному використанні комплексних методів дослідження у вивченні творчої біографії особистостей, які працювали в Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва: аналітичного – для опрацювання культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої наукової літератури, також опрацювання архівних матеріалів; бібліографічного методу; методу наукового спостереження та аналізу; методу теоретичного узагальнення – для підбиття підсумків дослідження. Новизна дослідження. Мистецтвознавче дослідження діяльності Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва на прикладі вивчення творчості Людмили Монастирської, Олексія Баклана, Миколи Мерзлікіна, Людмили Нагорної сприяло виявленню специфіки роботи колективу як платформи для реалізації творчих пошуків молодих митців сцени. Висновки. Обґрунтовано важливе значення створення театру як осередку виховання та розвитку молодого покоління не тільки митців, а й глядача. Театр сприяє розкриттю талантів молодих виконавців і постановників; надає змогу для експериментів як у постановочній, так і виконавській царині сценічного мистецтва, зокрема оперно-балетного; прищеплюючи в юних глядачів музичну культуру, сприяє розвитку діалогу «глядач – актор».
 
Article
The purpose of the article is to highlight the key moments in the universal performance manner formation by Y. Hirniak and to emphasize the importance of the artist’s the creative intelligence development, to popularize the Hirniak figure as a representative in the actor education Berezilian system among young scientists, scene practitioners, student-actors, etc. Research methodology. The process researches have been carried out by an analytical (Y. Hirniak meaningful figure within the actor education Berezil system), historical and biographical (analyzed socio-political preconditions and aesthetic and artistic vectors at that time which influenced on the artist creative personality formation) and comparativetypological (differentiated performer advances on the existence in a role principles) methods. The scientific novelty consists in expanding the notions about the formation processes in the Y. Hirnyak on the Berylslav stage performing manners. Particular attention is paid to the those imperatives-guidelines Les Kurbas analysis, which influenced on the intellectual and cognitive factors development in the actor’s work. Conclusions. The acting language by Y. Hirniak in the Berezil period (1922-1933) has been characterized by a special stylistic flexibility that allowed the artist to work in different genres, dramatic realities, and aesthetic systems. Consideration of the actor’s creative path has shown that his stage practice reflected the educational process the bridges on the theatrical pedagogy Les Kurbas principles.
 
Article
The purpose of the article is to analyse the emotional hearing role and empathy as components of the actor’s work on a stage image in the improving modern theatrical pedagogical context. Methodology of the research is based on the main methodological principles: the objectivity principle, which allows the author to consider the emotional hearing role and empathy in the historical-art-pedagogical section in all their complexity, multidimensionality and contradiction, taking into account the totality of positive and negative aspects of their content; the scientific principle clarifies the causal relationships between scientifically verified knowledge that correspond to the current development level of the language science, emotional rumors and actor’s empathy and their significance in performing arts; the development principles and interaction, relativity, integrity, practicality provide an opportunity for authors to consider these phenomena complex and trace trends. Taken together, this methodology provides an opportunity to reveal the outlined problem significance in terms of practical art studies through the prism of pedagogical aspects. The scientific novelty. Researches by both psychologists and practitioners of theatrical art and teachers show the importance of emotional hearing and empathy in the human process and, in particular, stage communication. In the research course, a direct relationship was found between the emotional hearing level and the empathy of the actor and his artistic potency to create highly artistic stage images. Conclusions. It would be legitimate to say that speech and emotional hearing play an important role in the human perception process. In the actor art, they play a leading role, both in the acting imagination work in the creating an artistic image process, and in dialogical communication with partners on the stage and with the audience. For a modern actor, it is important to develop not only speech and emotional rumors, but also empathy there is the ability to experience both active and passive. It is also worth noting that the nature of improvisational creativity in the actor art is directly related to such characteristics as emotional hearing and empathy.
 
Article
У статті розглядають пластичну культуру як складову сценічного мистецтва в площині створення просторових форм художнього твору, індивідуального творчого трактування та внутрішнього стану актора. Пластику розглядають як ефективний інструмент виховання актора та формування його зовнішньої техніки, з чим пов’язані новітні пошуки й експерименти. Метою роботи є освоєння теоретичних знань, принципів пластичної майстерності сучасного актора. Методологія полягає в системному використанні комплексних методів дослідження пластичної культури актора: історико-культурного – для дослідження історичної динаміки розвитку пластичної культури актора; аналітичного – для опрацювання культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої наукової літератури, а також опрацювання архівних матеріалів; джерелознавчого – для вивчення джерельної бази дослідження; типологічного методу, що посприяв виявленню чинників, які впливають на формування сценічної пластики актора; методу наукового спостереження та аналізу, що надало можливість з’ясувати особливості пластичної виразності в контексті її двоїстої природи (як тілесної, так і чуттєвої); системного методу, що посприяв дослідженню особливостей інтеграції складових пластичної культури в процесі створення сценічного образу; методу теоретичного узагальнення – для підбиття підсумків дослідження. Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні специфіки сценічної пластики у виконавському мистецтві актора відповідно до актуальних світових тенденцій. Висновки. Пластична майстерність актора (створення пластичного малюнку ролі) забезпечує передусім тренування психічних і психофізичних навичок, що сприяє вдосконаленню пластичності тілесного апарату виконавця, здатності адаптуватися до виконання будь-яких пластичних завдань. Пластичність – це головна якість, що характеризує рівень пластичної культури актора. Сценічна пластика в майстерності актора – це система взаємопов’язаних знань, фізичних навичок і вмінь, психологічних, моральних та естетичних якостей виконавця, що сприяють створенню художнього сценічного образу. Двоїста природа пластичної виразності: тілесна (у розумінні моторна) та чуттєва (тобто психоемоційна), що дає змогу презентувати її як своєрідне художнє зображення. Пластична культура – це комплекс спеціальних теоретичних знань та практичних навичок танцювально-пластичного та рухового характеру, необхідних актору для творчого осмислення пластичного образу персонажа.
 
Article
Мета роботи – проаналізувати формування та розвиток головних принципів театральної системи М. Чехова в контексті зміни світосприйняття актора театрального мистецтва. Дослідити театрально-педагогічну систему М. Чехова як одну з провідних світових театральних практик, як синтез складних взаємодоповнювальних та взаємозбагачувальних міжкультурних процесів; визначити вплив митця на реформування європейської й американської школи акторського мистецтва. Методологія дослідження базується на використанні таких наукових підходів: когнітивного – для поглибленого вивчення багатогранності творчої діяльності М. Чехова як автора унікальної акторської «Системи Чехова»; культурологічного – для зіставлення та порівняння історичних, педагогічних і мистецтвознавчих складових у діяльності М. Чехова; аналітичного – для виявлення основних принципів методики акторської майстерності М. Чехова. Наукова новизна. Досліджено акторську та режисерську діяльність М. Чехова в контексті особливостей методики підготовки акторів і розробки власного методу гармонізації постановки; визначено специфіку новаторських концепцій методів театральної режисури М. Чехова; схарактеризовано вплив режисерської діяльності майстра на розвиток сучасної світової театральної практики в контексті світосприйняття актора. Висновки. Діяльність М. Чехова була спрямована на створення нового театру як у прямому, так і в переносному сенсі за допомогою техніки, розробленої шляхом навчання та експериментів. Дослідження методики Михайла Чехова в контексті специфіки сучасного акторського навчання дає змогу зауважити, що ставлення до творчого та педагогічного спадку М. Чехова особливе, оскільки визнані професійні актори понад пів століття вважають його методику фундаментом для подальших творчих пошуків, а розроблені для акторського тренінгу вправи – основою власної техніки.
 
Article
Цель статьи – раскрыть и проанализировать опыт национальной грузинской школы театральной педагогики в контексте дидактической верификации биомеханики Всеволода Мейерхольда. Методология исследования основывается на сравнительном, историческом анализе непрерывных и инновационных принципов, разработанных в театральной педагогике грузинскими и иностранными театральными учеными. Научная новизна. На примерах упражнений по биомеханике режиссера и педагога Всеволода Мейерхольда раскрыто и проанализировано экспериментальный опыт грузинской школы театральной педагогики по внедрению психофизических тренингов в процесс подготовки актеров театра. Выводы. Мировые театральные школы, где биомеханика Всеволода Мейерхольда занимает значительное место в современном театральном искусстве, большое внимание уделяют психофизической подготовке студентов, в особенности за последние годы. Биомеханика изучается в театральных центрах и студиях Америки и Европы. В Грузии на сегодняшний день в педагогике воспитания актерского мастерства очень низкая степень заинтересованности биомеханическими тренингами. Исходя из этого, предлагается авторская концепция внедрения комплекса психофизических тренингов в процесс подготовки актеров драматического театра в условиях высшей школы.
 
Article
Мета дослідження – схарактеризувати та визначити перспективні методи розвитку техніки сценічного мовлення в сучасному акторському мистецтві. Методи дослідження: хронологічний метод – для дослідження етапів формування та розвитку сценічного мовлення в театральній педагогіці; компаративний – для здійснення порівняльного аналізу теоретичних і практичних застосувань методик техніки сценічної мови; типологічний – спрямований на виявлення чинників, що впливають на трансформацію сценічного мовлення та визначення особливостей цього процесу; теоретичного узагальнення – для підбивання підсумків дослідження. Наукова новизна. Теоретично обґрунтовано та логічно завершено розробку проблеми техніки сценічного мовлення в акторському мистецтві, визначено головні проблеми сценічного мовлення у сучасному вітчизняному театрі та схарактеризовано перспективні шляхи їх вирішення. Висновки. Перегляд класичних принципів створення вистави в сучасному театрі диктує нові підходи в галузі сценічного мовлення. Нові тенденції, пов’язані з поверненням на пріоритетні позиції слова, породжують пошук нових технік і прийомів виразності, пов’язаних з голосомовними можливостями актора. Система навчання майстерності сценічної мови вимагає удосконалених і новаторських методик.
 
Article
Мета дослідження – проаналізувати особливості використання форм візуальної інсталяції як важливої складової акторської майстерності. Методологія дослідження. Для досягнення мети використано методи компаративістики як засобу порівняння форм візуальної інсталяції та моделювання ознак елементів, якими ці форми структуровані. Наукова новизна полягає в тому, що схарактеризовано роль та значення форм візуальної інсталяції у процесах акторського виховання, розглянуто також динаміку розвитку методик, які ґрунтуються на використанні візуальної інсталяції як елементу акторської майстерності. Висновки. Візуальна інсталяція – елемент акторської майстерності в процесі створення сценічного образу. Про наявність проблем візуальної інсталяції говорили видатні режисери, актори та викладачі світового рівня. Виховання пластичної виразності у професійних акторів є обов’язковим складником професійної підготовки сучасного актора та необхідним засобом сценічного втілення художнього образу. Наявність різних методик підготовки дає змогу широко використовувати візуальну інсталяцію у роботі актора над роллю в різних режисерських парадигмах, якими представлений розвиток сучасного театрального мистецтва. Розглянуті методики використання візуальної інсталяції в роботі актора розкривають певні тенденції, суть яких полягає в пошуках додаткових засобів виразності у традиційних акторських техніках жестово-поведінкового характеру, намаганні поєднати їх з художніми завданнями, закладеними в «театральний текст», поглибити в його прочитанні смислову багатовекторність через центральну постать сценічної дії – актора. Саме тому зростає вагомість багатополярності в професійній підготовці тих, хто бере участь у створенні вистави. Мова йде про необхідність володіння різними техніками візуальної інсталяції не тільки на акторському рівні, а й на режисерському. Загальна роль цих технік – збагатити сценічну палітру вистави через мову тіла, жестів, рухів, які в сучасному театрі набувають значення провідного виразного засобу, що диктує вибір інших засобів, пов’язаних безпосередньо з учасниками вистави (художнє оформлення, просторове оформлення сцени тощо).
 
Article
The aim of the article is to highlight some aspects of the aesthetic education of the artistic intelligentsia, in particular actors and directors of the drama theater, in higher educational institutions as means of theatrical art as the future national elite. The research methodology is based on the application of art-study, functional, analytical, systemic methods for the analysis of some aspects of aesthetic education of future specialists of artistic creation by the means of the theater as one of the types of art. The scientific novelty of the work is to study the issue of preparing the Ukrainian elite from the representatives of the artistic intelligentsia, which directly nurtures the idea of national-cultural spirituality through means of theatrical art and, at the same time, forms the national ideal. Conclusions. As a result of the study we can conclude that the methodology and technology of aesthetic education students - a specially organized, purposeful, innovative process of formation and stimulation of aesthetic and cognitive activity. One of the conditions for achieving the most optimal result in this educational process is the elitism of the teacher's personality. The degree of teachers’ readiness, curators of student groups to the educational process of future actors and directors by means of theatrical art influences the level of aesthetic culture of creative youth. The consistent, gradual, purposeful aesthetic development of students by means of theatrical art is one of the effective methods of forming the artistic intelligentsia as future Ukrainian elite with its function of spiritual revival.
 
Article
Мета статті – виявити характерні стилістичні особливості в драматургічній спадщині письменника Тауфіка аль-Хакіма та проаналізувати причини, що їх викликали. Методологія дослідження. Для досягнення мети використано такі загальнонаукові методи: аналітичний (щоб зрозуміти процес розвитку та формування концептуального фокуса письменника); типологічно-структурні (для вивчення складових письменницьких засобів і художніх прийомів); феноменологічний (для визначення особливостей стилю авторського твору). Наукова новизна полягає в теоретичному обґрунтуванні особливостей творчого літературного стилю Тауфіка аль-Хакіма як драматурга. Він формувався під впливом як західної, так і східної цивілізацій: соціально-політичних трансформацій, досягнень культури та мистецтва, релігійного світогляду, що не могло не позначитися на його самобутності. Висновки. Незважаючи на плідні результати Тауфіка аль-Хакіма в галузі літератури та драматургії, європейські письменники й критики не приділяли йому достатньої уваги. Хоча є багато поціновувачів літератури, філософських принципів і поглядів Тауфіка аль-Хакіма, його творчий доробок недостатньо досліджений з огляду на кількість, різноманітність джерел і вчень. Однією з причин цього може бути велика кількість його творів (понад вісімдесят), які він писав протягом шістдесяти років. Більшість його робіт представляє різні етапи освітнього, політичного та соціального розвитку в Єгипті, що ускладнює їх аналіз. На Тауфіка аль-Хакіма впливали як західні, так і східні релігійні, політичні, соціальні й навіть психологічні чинники. Вони становлять деякі з причин, через які Тауфіка аль-Хакіма важко вивчати, якщо критик або дослідник не вибере для аналізу конкретну рису письменника. Тауфік аль-Хакім заклав основу для всіх видів сучасної арабської літератури; його твори виявилися відмінними від літератури, що передувала йому, бо вона йшла по сходах європейської літератури. Отже, він здобув репутацію автора та драматурга, який використовував низку міфічних, історичних і соціальних джерел, різні світові й релігійно-філософські підходи, різноманітні стилі.
 
Article
Метою статті є дослідження діяльності театрів Кувейту загалом та інтерпретації на їхніх сценах сучасної арабської драматургії зокрема на тлі політичних подій на Близькому Сходу в другій половині ХХ ст. Основну увагу автор зосереджує на творчому доробку Саада аль-Фараджа – відомого в Кувейті актора, театрального діяча, драматурга, громадського діяча. Дослідник фокусується на політичних обставинах, що обумовили актуалізацію окремих тем, які порушує в своїх п’єсах Саад аль-Фараджа, аналізує те, як протистояння між Ізраїлем та арабським світом, політика президента Єгипту Гамаля Абделя Насера вплинула на умогляди творчої інтелігенції Кувейту. Суттєвою для автора статті є проблема політичної цензури в сучасному Кувейті, що обумовила короткочасність сценічного життя низки п’єс Саад аль-Фараджа. Значна частина розвідки присвячена особливостям поетики драматургії Саад аль-Фараджа. У період свого творчого становлення митець перебував під значним впливом європейських новаторських течій ХХ ст., що значною мірою вплинуло на художньо-образний світ його текстів. Головну увагу дослідник зосереджує на п’єсі Саад аль-Фараджа «Традиція – інша природа», у якій виразно проступають прийоми епічного театру Бертольда Брехта. Методологія дослідження полягає в застосуванні політології з метою якнайповнішого розкриття суспільного контексту діяльності театрів Кувейта і творчості драматурга Саад аль-Фараджа. Уводячи творчість кувейтського драматурга у світовий контекст, автор базується на системно-структурному й порівняльному методах. У розгляді конкретного драматургічного твору суттєвим було використання театрально-критичного аналізу. Новизна роботи. Уперше комплексно і з використанням політологічної методології на основі мистецтвознавчого аналізу досліджено діяльність театрів у Кувейті в другій половині ХХ ст. У науковий обіг уводиться важлива інформація про творчий доробок Саад аль-Фараджа, здійснено мистецтвознавчий аналіз його п’єси «Традиція – інша природа». Висновки. Виявлено, що в Кувейті всі основні театри перебували під наглядом урядової цензури, яка, за спостереженнями аль-Фараджа, вважала за потрібне використовувати театр лише для поширення культури «шляхом представлення випадкових та невідповідних прикладів з репертуару світового театру».
 
Article
Мета дослідження – комплексний аналіз основних досягнень А. Мокренка як оперного виконавця, театрального та громадського діяча, кіноактора, педагога, публіциста. Методологія дослідження базується на таких методах: загальноісторичному – для окреслення трансформації в мистецькому середовищі ХХ ст.; аналітичному – для опрацювання історіографічних джерел (культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури); системному – для розуміння діяльності Анатолія Мокренка як сукупності соціокультурних відношень і зв’язків, що дає змогу розглядати його постать одночасно і як єдине ціле, і як підсистему вищих рівнів; історико- біографічному – для розуміння основних етапів діяльності А. Мокренка; хронологічному – для послідовного викладення фактів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що це фактично перша повноцінна спроба в науково-дослідницькому вимірі окреслити вклад Анатолія Мокренка у розвиток мистецтва та культури України. Висновки. У процесі аналізу життєвого й творчого шляху видатного митця сформувалося цілком об’єктивне враження, що Анатолій Мокренко намагався щонайдовше запобігти кризі гуманістичних ідеалів, яку простежуємо нині в українському суспільстві. Його діяльність була плідною та різноаспектною – митець проявив себе як видатний оперний виконавець сучасності, естрадний співак, талановитий організатор театральної справи, кіноактор, вокальний педагог, публіцист і громадський діяч. Після себе митець залишив безцінну творчу спадщину, плеяду учнів і послідовників. Перспективи подальших наукових пошуків убачаємо в багатоаспектному аналізі естрадного співу Анатолія Мокренка.
 
Article
The purpose of the article is to investigate the issue of Arabic or Islamic drama (both of which are not necessarily synonymous), which existed in the pre-modern period: that is, between the birth of Islam in the seventh century and the rise of theater in European models in the nineteenth century. The selected issues determined the broad context of the research. In particular, the author draws attention to the lack of a stable tradition of theater in the Western sense, which has become a problem that has for many years caught the eye of critics and scholars of both the Muslim and non-Muslim worlds. The research methodology is mainly based on the analytical-comparative-art-scientific approach, which provides a cultural and anthropological study of the evolution of the Arab theater, in particular, the ways of the early Arab drama formation and its development until 1847. Scientific novelty of the article. For the first time, with the involvement of extensive research material, early Arabic drama was systematized and scientifically conceived as a milestone component of the evolution of theater in the Muslim world. Conclusions. The Arab Theater certainly existed until 1847, but for a variety of reasons, its various manifestations did not grow into high art, as it did in Europe during the Renaissance. Some scholars, both Muslim and non-Muslim, Arab and non-Arab, have sought to find the causes of this situation, although most have proven to be speculative and not worthy of scrutiny. It is likely that the drama did not develop beyond embryonic forms for two main reasons: the hypocrisy to which the theater was exposed by religious figures, and the contempt shown by the literature figures. Ibn Danyal's dramatic work could not be fruitfully developed because the genre for which the works were created – the Shadow Theater – was technically restricted, and the so-called "Caliph Trial" remains the only example of Islamic theater that can only be regarded as a development of the art of worship. Later comedies tended to be either rude farcical or gross satire, which usually emphasized the corruptions, cruelty and arrogance of powerful power-holders, and the helplessness of the poor, naive and vulnerable peasant. These short improvised works did not contribute to the plot development or character. However, this does not mean that such plays have disappeared with the development of high European theater; on the contrary, and especially in Egypt, they continued to be popular until the twentieth century, despite the contempt that many educated Arabs felt for them.
 
Article
Мета дослідження полягає в розкритті процесів зародження та становлення ліванського театрального руху в культурно-історичному контексті Арабського Сходу. Методи дослідження. У процесі дослідження було використано такі методи: історико-культурологічний – для вивчення історичних процесів і культурологічних явищ, що мали вирішальний вплив на зародження та розвиток ліванського театрального руху ХІХ ст.; аналітичний – для аналізу широкого спектра культурного ландшафту арабського світу, що сформував театральну культуру Арабського Сходу в цілому і ліванського театру зокрема. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше узагальнено й теоретично осмислено історичний досвід зародження та розвитку театрального мистецтва Арабського Сходу в цілому та ліванського театру зокрема в епоху підйому арабської національної самосвідомості, що почалася після розпаду Османської імперії, та посилення культурного впливу Заходу на країни Арабського Сходу, а також уперше систематизовано специфічні ознаки та особливості театру Арабського Сходу. Висновки. Становлення та розвиток мистецтва театру в Лівані стали частиною загального процесу розвитку арабського театрального мистецтва в постосманську епоху, у період підйому арабської національної самосвідомості, посилення культурного впливу Заходу на країни Арабського Сходу. На цьому тлі становлення мистецтва театру як в Лівані, так і в усьому арабському світі не могло вже бути самобутнім, самостійним, адже це своєрідний симбіоз транснаціональних та національних елементів. Звідси надмірне захоплення європейськими зразками та зневажливе ставлення до різних жанрів народного сценічного мистецтва. Найбільш плідними були спроби синтезувати елементи народного мистецтва, народного гумору, народного та класичного арабського співу з елементами європейського театру, досягненнями європейської музики та модерністськими віяннями в арабській літературі.
 
Article
The purpose of the article is to consider the peculiarities of a realistic and metaphorical filming in a scenic environment which is built on cinematic principles. The article deals with the scenery of the Kyiv Gray Theater of Sensual Psychoanalysis, which is based on the transfer of complex emotional and psychological components of human actions. The attention of the audience is presented anesthetized sensually-saturated performances, which introduce the principles of film installation on the theater scene. The research methods combine observational and analytical reviews of the principles of the formation of a scenography environment, providing a study of the scenography metaphor against the background of illustrative material. Also, a comparative method has been used, which is conditioned by the need for a comprehensive analysis of scenography techniques and directorial decisions. The scientific novelty consists in the study of the plays that have not yet become the subject of prehistoric art studies. The relatively new theater, founded in 2013, does not have many reviews, comments and professional art critics’ recommendations and theater critics. His productions are in sharp contrasts with traditional ideas about the filming of theatrical scenes, while they show a peculiar, author's vision and directorial, and scenography decision. The composition of the stage environment is similar to the movie frames and the corresponding transitions between the staging highlight the productions of Gray theater among others. Conclusions. The Kyiv Gray Theater of Sensual Psychoanalysis is one of the most interesting phenomena in the contemporary theatrical life of Kyiv, because its productions reveal dramatic problems from the unexpected psycho-psychological side with the help of the principles of cinema installation. The author's interpretation of well-known films and even elements of computer game on the stage demonstrates the ability to comprehensively comprehend contemporary media art and adapt it to the theatrical viewer.
 
Article
Стаття присвячена комплексному дослідженню творчого доробку режисера фестивалів, театралізованих вистав і концертних програм Борису Георгійовичу Шарварку. Мета дослідження – визначити багатоаспектні мистецькі здобутки та способи інтеграції режисерського методу Б. Шарварка в сценічно-постановчу діяльність. Окрім зазначеного, у роботі розкриваються життєві події, що мали безпосередній або опосередкований вплив на становлення режисерського таланту. Схарактеризовано творчий доробок та основні здобутки митця. Особливо детально вивчено період, коли він реалізовував свій трудовий потенціал на благо рідного міста, а потім обіймав посаду головного режисера культурних програм «Укрконцерту». Методологія дослідження охоплює загальноісторичний (окреслені тенденції режисури сценічно-постановчої творчості в мистецькому середовищі ХХ – початку ХХІ ст.), аналітичний (для опрацювання історіографічних джерел – культурологічної, мистецтвознавчої та театрознавчої літератури), системний та інші методи. Наукова новизна полягає в тому, що стаття є однією з перших аналітичних робіт, в яких детально розкриваються здобутки народного артиста УРСР та незалежної України, а також межі його великого таланту не лише як режисера, але й певною мірою художнього керівника, музичного координатора, ентузіаста й творчого перфекціоніста. Висновки. Аналіз мистецького та життєвого шляху безмежно талановитого Бориса Георгійовича Шарварка дає змогу підсумувати, що унікальність його масових дійств полягала в гармонійному поєднанні режисерського стилю з традиційним концертним репертуаром, у використанні обрядовості, умілому поєднанні ліризму, пафосу та гумору, у повній самовіддачі улюбленій справі.
 
Article
Мета дослідження – здійснити порівняльний аналіз особливостей використання бойових мистецтв на театральній сцені та в кінематографі. Методологія дослідження базується на історичному, структурно-аналітичному, компаративному та мистецтвознавчому підходах. Новизна дослідження. Зважаючи на світову та вітчизняну сценічну та кінематографічну практику, порівняно особливості застосовування в них бойових мистецтв. Висновки. Мистецтво сценічного бою у своїй основі ґрунтується на військових бойових мистецтвах, що підтверджують як літературні першоджерела, так і факти з біографій видатних акторів-виконавців бойових сцен у кіно. Техніка виконання сценічного бою передбачає використання прийомів з різних видів бойових мистецтв, однак на користь створення більшої виразності та забезпечення підвищення рівня безпеки для виконавців. До особливостей виконання бойових сцен у театрі можемо зарахувати обмежений простір для виконання бойових прийомів, зумовлений розмірами сценічного майданчика; домінування візуального сприйняття глядачем сцени бою фактично з єдиного ракурсу – глядацької зали; оскільки ігрова сцена бою у виставі, як правило, займає небагато часу, від виконавців не вимагають уміння досконало виконувати значний перелік прийомів сценічного бою; на постановку бойової сцени актори театру зазвичай мають значно більше репетиційного часу, ніж актори кіно; театральні актори не мають право використовувати дублі, тобто в них є лише одна спроба виконати поставлене завдання. Під час постановки бойових сцен у кінематографі здебільшого немає обмежень у просторі, сцену можна знімати в будь-якому ракурсі, а в разі невдалого виконання бойового трюку завжди можна відзняти ще один дубль, до того ж сцену можна прикрасити спецефектами та комп’ютерною графікою. У кінематографі в актора має бути чудова фізична підготовка, він має вміти користуватися значною кількістю різноманітної зброї та володіти широким діапазоном навичок з бойових мистецтв, незважаючи на той факт, що є каскадери, які здатні виконати те, що не вміє актор. Популярність актора залежить від рівня його виконавської майстерності та, зокрема, володіння мистецтвом сценічного бою.
 
Article
Навчальний посібник К. В. Юдової-Романової «Технічні засоби оформлення сценічного простору» присвячено складній та маловисвітленій у науково-навчальній літературі проблемі місця та ролі технічних засобів оформлення сценічного простору.
 
Article
The purpose of the study is to identify the effectiveness of the interaction between Ukrainian and European theatrical art on the experience of international theatrical festivals in Ukraine and in Europe, the Ukrainian theaters’ participation in international theatrical festivals, studying the influence of this experience on the festival movement in Ukraine, and also on the intensification of the integration process Ukrainian theatrical art into the European cultural space in the context of Ukraine’s European choice. Research methods. A comparative method of research has been used when European and domestic theatrical festivals have been compered, the historical method has been used to study the history of the birth and development of individual international festivals; the cultural method of research allowed to analyse the organization of international theatrical festivals in Europe and in Ukraine, their interaction and influence on the festival movement in Ukraine, the formation of the national school in marketing of the festival product. The scientific novelty of the research consists in expanding the information field of the stated theme, covering new festival events, their organization and marketing, diagnosing the state of the festival movement in Ukraine and its integration into the European cultural space, as well as the influence of the international festival movement on the Ukrainian theater development and the formation of a national schools marketing festival product. Conclusions At the time, an urgent need to improve the practice of organizing and conducting theatrical festivals in Ukraine, both international and domestic, the formation of a national school in marketing of the festival product, an urgent need for the introduction of European festival experience into the practice of conducting Ukrainian international and domestic theatrical projects, their structural enrichment and enhancement of the initial component.
 
Article
Усупереч усталеним правилам рецензування наукових досліджень насамперед звернемо увагу не на основний блок монографії Катерини Юдової-Романової «Образно-технологічні засоби презентації сценічних мистецтв: сторінки історії», а на покажчик понять і термінів, список використаних джерел, іменний покажчик. Тобто ту частину дослідження, що доповнює презентацію його основних п’яти розділів. Вважаємо, що пропоновані супроводження, а особливо покажчик понять і термінів, є свідченням не тільки грамотності та належної культури в контексті оформлення наукових розвідок, а й засвідчують широкий діапазон знань та належну структурованість мислення дослідниці.
 
Article
Мета статті – дослідити постколоніальний дискурс у театральному мистецтві, зокрема в інсценізаціях сучасної української прози. Методологія дослідження. Робота присвячена дослідженню постколоніального дискурсу в театральному мистецтві України, що, по суті, є неосвоєним дослідницьким полем. Вивчаючи цю проблематику, автор спирається на фундаментальну працю Едварда Саїда «Орієнталізм», в якій сформульовано головні аспекти постколоніального дискурсу: колоніальний – вплив на залежні культури й антиколоніальний – відтворення спротиву імперському впливові. Також важливими для автора були політологічні праці Романа Шпорлюка, книги Еви Томпсон та Олександра Еткінда. Наукова новизна статті полягає в тому, що тут вперше постколоніальний дискурс в українській культурі досліджено на матеріалі інсценізацій сучасної української прози. На думку вітчизняних літературознавців, постколоніальний дискурс спочатку найпотужніше проявився в текстах Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, де осмислювалися травматичні наслідки радянських репресій, досвіду другої світової війни, діяльності українських шістдесятників, залежності від культурно-історичних міфів тоталітарного режиму. Відповідно, у пошуках актуальних текстів український театр на початку 2000-х років став активно звертатися до прози. Безпосереднім матеріалом дослідження є численні інсценізації прозових творів культових українських письменників: Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, Василя Кожелянка, Сергія Жадана та інших, які дали публіці можливість познайомитися з раніше табуйованою політичною та етичною проблематикою. Окрему увагу автор приділяє виставі «Гагарін і Барселона» Київського Молодого театру, яка є інсценізацією одразу шести оповідань сучасних українських письменників. У висновках дослідник стверджує, що завдяки виставі «Гагарін і Барселона» постколоніальний дискурс знайшов в українській культурі свій унікальний перформативний прояв.
 
Article
Мета дослідження – виявити тенденції розвитку постдраматичного театру в Ірландії на прикладі постановок провідних режисерів Г. Кігана та Ф. Кеннона. Методологія дослідження. Застосовано теоретичний метод (для узагальнення матеріалу, який проаналізовано в дослідженні з метою виокремлення основних тенденцій постдраматичного театру Ірландії); метод системного аналізу (для розгляду постдраматичного театру як системи, а також структуризації та аналізу його прийомів); метод когнітивного аналізу (для виявлення відмінностей між популярними підходами постдраматичного театру в Ірландії); метод мистецтвознавчого аналізу (для виявлення режисерської методології Г. Кігана та Ф. Кеннона); метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Досліджено розвиток постдраматичного театру в Ірландії на початку ХХІ ст.; розглянуто діяльність найвідоміших ірландських театральних компаній «Corn Exchange» та «Brokentalkers»; проаналізовано постановки, такі як «Екзамен» та «Синій хлопчик», режисерів Г. Кігана та Ф. Кеннона й виявлено специфіку підходу постдраматичного театрального мистецтва в контексті актуалізації соціальної проблематики. Висновки. Розвиваючи нові способи постдраматичної драматургії, ірландський театр репрезентує глибинні зміни, що відбуваються в ірландському суспільстві та культурі, а в постановках підіймаються актуальні соціальні питання, що вимагають розв’язання. У процесі дослідження виявлено, що характерними постдраматичними підходами в ірландському театрі є: розробка постановки на основі певної теми засобами акторської імпровізації; поєднання документальних текстів і свідчень учасників подій, актуальних для суспільства, у цілісну театралізовану подію. Режисура Г. Кігана та Ф. Кеннона, співзасновників і художніх керівників театральної компанії «Brokentalkers», – яскравий приклад креативного підходу, а їхні вистави відображають не тільки трансформації театральних візуальних форм, а й новаторське ставлення до соціальних проблем. Специфікою режисерського бачення є уникнення чіткого аналізу соціальної проблематики та переконливого плану її розв’язання – уникаючи замкнутості, вони кидають виклик метанаративам, що сприяє посиленню інтерпретативної активності глядача. Власним креативним підходом вони об’єднали молодих акторів для активного винайдення нових способів функціонування театру в публічному та соціальному просторі.
 
Article
Мета дослідження полягає в розкритті методологічного потенціалу мистецтва імпровізації в театральній творчості, у виявленні його різновидів на сучасному етапі розвитку мистецтва. Методологія дослідження полягає в застосуванні аналітико-концептуального, компаративного (порівняльного) та мистецтвознавчого підходу до аналізу імпровізаційних методів театральної творчості в сучасному театрі, їх форм та різновидів. Науковою новизною дослідження є узагальнення імпровізаційних методів роботи як у сучасному професійному театральному мистецтві, так і в театральній освіті. Висновки. Здійснене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що неодмінною ознакою «живого» театру є імпровізація як найефективніший метод досягнення сценічної правди. Якщо в театральній освіті імпровізація є основою етюдного методу виховання актора, то в професійному театрі вона дозволяє не лише досягати найвищого рівня сценічної правди, але й творити нові різновиди театру.
 
Article
Мета дослідження полягає в історико-аналітичному та мистецтвознавчому аналізі сучасних режисерських практик на сцені Луганського обласного академічного музично-драматичного театру на прикладі творчості одного з провідних його представників В. Московченка. Методологія дослідження базується на комплексному науковому підході та синтезі таких методів: історико-аналітичного – у дослідженні режисерського мистецтва В. Московченка в контексті театральної культури України в цілому; біографічного як засобу визначення етапів творчого становлення митця; теоретичного – для наукового узагальнення та систематизації фактологічного матеріалу. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше творчий шлях В. Московченка та його діяльність у Луганському обласному академічному музично- драматичному театрі розглянуто як одну з вагомих сторінок українського театрального життя. Висновки. Кожна робота В. Московченка має свою театральну форму, свій хід режисерської думки, яка не тільки тісно пов’язана з першоджерелом, авторською п’єсою, а й надає йому інтерпретаційних ознак паралельного художнього світу, відтвореного в гармонії всіх складників театральної вистави. Саме це дає змогу говорити про наявність у майстра індивідуального стилю та мовної стилістики як системи, що впливає на сприйняття сценічних образів як самостійних режисерських персонажів, які проводять глядача через усі сценічні колізії, закладені режисерським задумом. На сцені Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру як духовного центру культурного життя регіону продемонстровано широку палітру театральних барв та режисерських знахідок у творчості В. Московченка, спрямованих на поєднання провідних тенденцій розвитку театрального мистецтва з досвідом корифеїв вітчизняної сцени.
 
Article
Мета дослідження полягає у визначенні принципів організації кінетичного відеомепінгу й аналізі наявного вітчизняного досвіду його використання в процесі створення сценічних видовищ. Відповідно до визначеної мети заплановано розв’язання таких взаємопов’язаних завдань: сформулювати основний понятійно-категоріальний апарат з цієї тематики; визначити технологію організації кінетичного мепінгу та можливого його застосування в театрально- видовищних заходах; простежити й узагальнити вітчизняний досвід використання кінетичного відеомепінгу в організації театрально-видовищних заходів. Методологія дослідження базується на комплексному підході та поєднанні кількох методів: аналітичного – для розгляду історичної, філософської, культурологічної та мистецтвознавчої літератури з предмета дослідження; теоретично-концептуального методу – для аналізу понятійно-термінологічної системи дослідження та виявлення особливостей упровадження кінетичного відеомепінгу в сценічний простір; історичного – для з’ясування трансформації практики впровадження цифрових технологій у сценічний простір, а також порівняльно-типологічного – для порівняння специфіки функціонування різних видів відеомепінгу, зокрема кінетичного. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше розглянуто специфіку використання кінетичного відеомепінгу в процесі створення сценічного видовища. Висновки. Виявлено, що за допомогою кінетичного відеомепінгу створюється інтерактивне видовище, в якому глядач й актор можуть взаємодіяти з візуальним контентом. Встановлено, що розміщення датчика Kinect дає змогу спрямовувати проєкцію зображення на рухомі тривимірні об’єкти або ж миттєво змінювати напрямок відповідно до розташування цих рухомих об’єктів у просторі. Цим рухомим об’єктом може бути людина. У такий спосіб у процесі реалізації проєкціювання створюється ілюзія, що зображення може взаємодіяти з користувачем, «підпорядковуватися» його рухам, що надає значні переваги у створенні сценічного перформансу. У зв’язку з особливістю кінетичної системи редагувати трансляцію відеоконтенту відповідно до розташування рухомих об’єктів цей вид відеомепінгу часто називають інтерактивним. Актору вже не потрібно думати про мітки на сценічних підмостках, адже в організації кінетичного мепінгу відеопроєкція «підлаштовується» під його рухи. Однак через дорогу собівартість цієї технології сучасні режисери використовують її не задля зручності артистів (акторів) на сцені, а для перетворення заходу в інтерактивне видовище, в якому можуть узяти участь глядачі.
 
Article
Мета дослідження – визначити специфіку режисерських інтерпретацій у виставах Е. Митницького за творами класичної драматургії та виявити особливості новаторських концепцій і традиційних методів його театральної режисури на основі мистецтвознавчого аналізу вистав за творами А. Чехова, Л. Толстого та У. Шекспіра. Методологія дослідження. Стаття ґрунтується на сучасних мистецтвознавчих концепціях дослідження театральної режисури, основою яких є міждисциплінарний та комплексний підхід. Застосовано типологічний метод (спрямований на виявлення та визначення особливостей режисерської методології Е. Митницького), метод мистецтвознавчого аналізу (для виявлення специфіки формування та становлення головних теоретичних і практичних складників режисерської діяльності Е. Митницького; визначення його внеску в розвиток вітчизняного театрального мистецтва), когнітивний метод (для обґрунтування специфіки режисерської майстерності Е. Митницького, виявлення та окреслення специфіки його індивідуальних творчих методів у процесі інсценізації творів класичної драматургії), еволюційний метод (для дослідження динаміки розвитку концепцій і методик Е. Митницького в контексті особливостей театрального простору останньої чверті ХХ – початку ХХІ ст.). Наукова новизна. Досліджено режисерську діяльність Е. Митницького в контексті особливостей інтерпретації класичної драматургії; визначено специфіку новаторських концепцій і традиційних методів театральної режисури Е. Митницького (на основі аналізу постановок творів класичної драматургії); схарактеризовано вплив режисерської діяльності Е. Митницького на розвиток сучасного вітчизняного театрального мистецтва; здійснено спробу використання системного підходу до аналізу та трактування режисерської методології Е. Митницького. Висновки. Проблематика інтерпретації класики в цілому та творчості окремого драматурга є фундаментальною для сучасної театральної науки. Характер розвитку театральних ідей Е. Митницького відображає основні напрями сучасного театрального процесу. Дослідження виявило, що в процесі створення вистав за класичними творами Е. Митницький поєднав традиції та новаторство театральної режисури. Його постановки можна вважати традиційними, оскільки вони не заперечують авторську стилістику літературного першоджерела. Новаторство полягає в акторській грі – психологічній глибині та проживанні ролі на сцені; домінуванні внутрішнього осмислення та переживання над зовнішніми засобами виразності за умови абсолютної довершеності форми.
 
Article
Рецензована монографія презентує теоретичне осмислення форм взаємин естрадного та телевізійного мистецтва. Аналіз відносин телебачення й естради та чітке унаочнення різних форм їхньої взаємодії (проникнення, відштовхування, вплив) розкривають належну теоретичну підготовку автора, володіння відповідним категоріальним апаратом і методологією наукового дослідження.
 
Article
Мета дослідження – обґрунтувати наявність і важливість виконавської інтерпретації та інтенції як основних видів художньої творчості у вокальному мистецтві. Методи дослідження. У процесі розв’язання завдань статті використано загальнонаукові, зокрема аналіз, синтез, інтерпретацію та узагальнення результатів, та спеціальні методи дослідження. Міждисциплінарне використання методологічного інструментарію мистецтвознавства, психолінгвістики, філософії мистецтва тощо дало змогу обґрунтувати наявність і значення виконавської інтерпретації та інтенції в мистецтві вокаліста. Зокрема, для концептуалізації уявлення про інтерпретацію та інтенції вокаліста застосовано психосемантичні методи, які досліджують свідомість, мотивацію, емоції особистості. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні наявності та важливості виконавської інтерпретації та інтенції в мистецтві вокаліста. Висновки. Зазвичай музично-пісенний твір дає змогу виконавцю-вокалісту насамперед виразити власні погляди, переживання, відчуття, наміри і т. ін. Тому вираження свого внутрішнього світу, свого світовідчуття, утвердження свого «я» опосередковано (через інтерпретацію музичного твору) – чи не основне завдання, яке має розв’язати виконавець. Часто саме так музично-пісенний текст, який інтерпретує вокаліст, передусім стає засобом вираження його глибинних ментально-когнітивних намірів, тобто інтенцій. Тому в закладах підготовки майбутніх вокалістів повинні звертати увагу на забезпечення умов для ментально-ціннісного розвитку студентів і формування у них відповідного духовного світогляду.
 
Article
The purpose of the article is to form the main features of the variety number as a structural unit of pop art, as a separate logically and compositionally constructed performance of one or more performers, combining genre types of other arts whose commonality lies in the close rapprochement of performers and the public, in concordance, mobility and entertainment. Research methods. The etymological method has been used to determine the concept of «variety art» origin; The comparative method allowed the comparative analysis of the small forms signs in art; The semiotic method has been used by the authors for the analysis in the corresponding terminology, and semantic has been used for the analysis of their meanings; the analytical-conceptual method allowed the authors to define the concept of variety number as a «molecule» in pop art, and the systematic method has been used by the authors to systematize the key features in the variety number. The novelty of the study is that for the first time, in the science of art studies the main features of the variety number as a synthetic artistic phenomenon have been systematized as an independent structural unit in pop art, its specifics, and, consequently, differences from other small artistic forms. However, the authors offer their own interpretation in the definition of «pop number». Conclusions. Variety number is a synthetic artistic phenomenon, representing the «atom» of pop art, its relatively independent structural unit in the form of a logical and compositionally constructed performance of one or more performers. The key features of the variety number are its synthetic, short, content, concise, vivid entertainment, dynamism, mobility, relevance, entertainment and direct contact of performers with the public.
 
Article
Мета статті – аналіз та систематизація досвіду використання фольклору в сучасних театральних практиках Кувейту. Методологія дослідження значною мірою базується на структурно-аналітичному, мистецтвознавчо-культурологічному підході. Наукова новизна. Уперше досліджено роль і місце місцевого фольклору у виставах сучасного кувейтського театру в контексті двох векторів його використання: фольклор у драматургії та фольклор у виставах. Висновки. Деякі автори уникають літературної імітації фольклору та актуалізують його, додаючи до народних авторські оповіді; фольклор слугує джерелом художніх пошуків нових форм для сучасних театральних вистав; джерелами кувейтського фольклору є народні звичаї, традиції, обряди, пісні та персонажі оповідей; у виставах артисти використовували фольклорні прийоми через цензорські обмеження з художньо-естетичною метою та інколи для задоволення аудиторії та впливу на неї; автори адаптували фольклорні матеріали для різних категорій глядачів та актуалізували його; фольклорні символи та жести слугували для ствердження авторських ідей; режисери використовували фольклор для створення метафоричних театральних форм нового естетичного змісту та втілення режисерського бачення непрямими художніми засобами; режисери, використовуючи кувейтські народні пісні, танці, а також костюми та декоративні елементи, надавали художнім творам нового значення та нових інтерпретацій; фольклорні алюзії в нових постановочних ракурсах викликали здивування аудиторії та інколи шокували її; сучасна театралізація фольклору засвідчує, що театр – це не лише художнє слово, але й візуальна мова та аудіомова, які охоплюють діалоги та створюють естетичний образ вистави; інколи у виставах застосовувалися прийоми, близькі до кіно й телебачення.
 
Article
Мета дослідження полягає у виявленні й аналізі режисерських інновацій використання технічних засобів і технологій у сценічних постановках як нових, так і традиційних форм. Для досягнення поставленої мети використано наступні методи: теоретичний підхід – для вивчення наукової літератури; аналітичний та компаративний – для визначення впливу технологічної складової на режисуру сучасних творів сценічного мистецтва; системний – для проведення структуризації нових жанрів сценічного мистецтва, поява яких зумовлена запровадженням сучасних технічних засобів, інженерних та інформаційних технологій; прогностичний – для визначення нових тенденцій у режисурі творів сценічного мистецтва. Наукова новизна полягає у мистецтвознавчому аналізі модернізації сценічного простору та вивченні ролі інноваційних технічних засобів і технологій у режисурі сучасних творів сценічного мистецтва. Висновки. У XXI ст. еволюція театралізованих масових видовищ відбувається під впливом активного розвитку технологій та пошуку нових способів інтерактивності. Характерною рисою сучасних режисерських рішень є синтез літературної, музичної, хореографічної, сценографічної складових, що втілюються на різноманітних сценічних майданчиках, модернізація яких помітна як щодо використовуваних матеріалів, функціональності, мобільності, так і щодо впровадження новітніх інформаційних комп’ютерних та інженерних технологій. Мультимедійний підхід став одним з провідних творчо-технологічних методів створення сучасного театралізованого видовища. Поширення імерсійних театрів і запровадження методів тифлокоментування доводять, що режисери сучасності використовують технології абсолютно різнобічно, а творчі пошуки форми дозволяють сучасною мовою втілювати надзавдання. Мобільність, візуальність, яскравість, новаторство, спрямованість до кожного з глядачів за активної участі останніх у дійстві – основні напрями творчих пошуків режисерів.
 
Article
Мета дослідження – вивчити, проаналізувати та систематизувати генератори сценічних спеціальних ефектів як засоби презентації художньо-образної інформації в сценічному просторі, надати мистецтвознавчу оцінку їхньої ролі у творах сценічного мистецтва. Методологію дослідження складають такі підходи: системно-історичний (для вивчення контексту проблеми), мистецтвознавчий (для з’ясування ролі генераторів сценічних спецефектів у сучасній сценічній практиці), структурно-аналітичний (для класифікації різних спецефектів як засобу художньо- образної виразності на сцені). Наукова новизна полягає у мистецтвознавчому аналізі процесів модернізації сценічного простору через застосування сучасного асортименту генераторів спеціальних сценічних ефектів (генераторів диму, туману, снігу, мильних бульбашок, піно-, кріо-, піро- та аромогенераторів, паперових салютів, мобільних фонтанів), їх систематизації та у вивченні значення цих технічних художньо-постановочних засобів виразності в сучасних творах сценічного мистецтва. Висновки. Зважаючи на вищезазначене, можна стверджувати, що генератори спеціальних ефектів все ширше застосовують як художньо-постановочні засоби презентації образної інформації у творах сценічного мистецтва. Хоча модернізація сценічного простору й тісно пов’язана з науково-технічним прогресом, проте демонстрація можливостей сценічної техніки не є для митців самоціллю – вони застосовують технічні новації для збагачення мистецьких прийомів, надаючи технологічним засобам передусім естетичних, образотворчих функцій.
 
Article
Метою статті є спроба визначити роль акторського рольового тренінгу в загальному процесі підготовки навчальної вистави, розв’язання творчих проблем удосконалення цієї роботи у вищій театральній школі. Методологія. Два рівні дослідження – культурологічний і мистецтвознавчий – визначили застосування міждисциплінарного підходу до складної методологічної системи. У роботі використано аналітичний метод під час дослідження концептуальних підходів, на яких ґрунтується акторський рольовий тренінг, та метод систематизації для створення системи тренінгу в роботі над навчальною виставою. Наукова новизна роботи. У статті вперше досліджено процес проведення рольового тренінгу під час створення навчальної вистави на старших курсах вищої театральної школи, розглянуто специфіку слова, яке має смислове семантичне поле, що відтворює у свідомості виконавця смисловий та асоціативний ряд. Висновки. Тренінг може стати головною професійною навичкою в роботі над такою роллю, яку актор повинен опанувати у творчому процесі створення навчальної вистави. Тренінг не є набором незмінних вправ, засвоєних у вищій театральній школі, він є вмінням постійно шукати різні власні шляхи в роботі над роллю. Розв’язання проблем сценічної педагогіки, пов’язаних з перевтіленням і регулювальною роллю слова в поведінці актора на сцені, є необхідною складовою продовження пошуків К. Станіславського, що залишилися незавершеними, але привертають увагу й донині. Доведено, що рольовий тренінг, який має психофізіологічне обґрунтування, є необхідною умовою створення специфічних умов у роботі актора над навчальною виставою. Тренінг вимагає систематизації, де почуття народжуються, формуються та динамічно розвиваються в процесі виконання. З’ясовано, що акторське мистецтво – це не виконавчий акт, а глибокий творчий процес, що зачіпає як свідомість, так і несвідоме.
 
Article
Режисура як творча професія та проблема створення авторської театральної вистави залишається вже понад століття в центрі обговорення театрознавців, культурологів і фахівців інших галузей, дотичних до сценічного мистецтва. Метою дослідження є включення в коло обговорюваних проблем сучасного театру призабутих нині робіт мистецтвознавчого профілю, що були характерними для ключових моментів історії України: ідейно-політичного самовизначення після 1917 р. (М. Вороний, Г. Гаєвський) та повернення до суспільної пам’яті творчих здобутків видатного українського режисера Леся Курбаса (Н. Кузякіна, остання четверть ХХ ст.). Методи дослідження (насамперед історичний) обумовлені суттєвими часовими проміжками, до яких ми ретроспективно повертаємося з огляду на значущість тієї чи іншої мистецької події, її політичну заангажованість тощо. Іншим домінантним методом є порівняльний, тобто такий, що демонструє схожість або відмінність художніх прийомів театральної вистави у зв’язку з певною суспільно- політичною настановою чи ідеологічними вимогами. Порівняльний метод уможливлює аналіз ознак художнього явища з метою їхньої класифікації та типологічного структурування. Наукова новизна роботи полягає в тому, що звернення до призабутих естетичних концепцій минулого (Г. Гаєвський, М. Вороний) дало змогу по-новому подивитися на усталені уявлення минулих часів і відповідно надати їм сучасного наукового трактування. Висновки дослідження стосуються насамперед місця та ролі Леся Курбаса в різноманітних проявах європейської режисерської теорії та практики ХХ ст., що й досі недостатньо оцінюються поза межами української театральної культури.
 
Article
The purpose of the article. Deep into the archaic layers of the outlook in the ancient Slavs, the author seeks to trace the genesis and the ritual masking institute evolution, the game and ceremonial-etiquette reincarnation, on its basis a motley gallery of traditional images in Ukrainian folk carnival has been formed. Research methods. The historical-genetic method, or the retrospective reconstruction method, which is used not only in the humanities but also in the natural sciences, it is served as a guide. It is based on the idea that the initial stages of the development of certain objects and phenomena can be recreated on the basis of later stages. The scientific novelty of the study is to emphasize the mask special role as reincarnation and disclosure means of the mythological origins in the system of images in Ukrainians folk theatre. Thus in the national humanitarian space a new research direction is masculinity cultural studies is being established. Conclusions. The materials in this article reveal the genetic affinity of myth and ritual, the immanent property of the agricultural rites to create a temporary mythological space, reacting in it ancient sacred symbols and representations. The systematization instrument of a particular material in the reflexive work was the reincarnation reception, ritual masks and the persecution institute as a whole. As the analysis showed, that they kept the archaic basis of ritual traditions, the old conceptual motives, most firmly. During the XX and the beginning of the XXI century, the reduction line and accelerated death of ceremonial traditions and folklore is clearly traced. However, strangely enough, the institute of authentic folk masks continues to function today. In a lot of Ukrainian regions the living crests of the Christmas and New Year's carnival are preserved, and in recent years, there are corals rounds, a «live vertebrate» performances, the traditional custom interacts with the development processes in national festivity and art.
 
Article
Мета дослідження – з’ясувати, як К. Станіславський розуміє й тлумачить «внутрішні лінії підтексту»; визначити сутність і значущість внутрішніх ліній підтексту в процесі сценічного спілкування актора; вказати на власне розуміння мовленнєвого підтексту як чинника сценічного мовлення. Методи дослідження: аналітичний – для дослідження наявних теоретичних тлумачень ліній підтексту К. Станіславського та їх практичного застосування; компаративний – для зіставлення й порівняльного аналізу теоретичних і практичних тлумачень та застосувань ліній підтексту; логіко-узагальнюючий – для підбиття підсумків дослідження, формулювання висновків. Наукова новизна роботи полягає в уточненні технології процесу словесної дії актора- читця під час сценічного спілкування; знаходженні основного чинника, що слугує правдивості промовляння чужого авторського тексту в сценічному мовленні; в осмисленні й тлумаченні сутності театрального поняття «підтекст» і застосуванні його в сценічній мовленнєвій практиці. Висновки. Отже, бачення внутрішнього зору породжують ставлення до них, а ставлення змушує діяти, і дія ця виражається у вияві чи приховуванні цього ставлення. Словесною дією актора в спілкуванні не може бути бажання передати уявний образ співрозмовнику, сприйняти думку через уяву. Дієве мовлення не слугує тільки примушуванню іншого розуміти, бачити й мислити так само, як промовець, бо порушується основний принцип драми – конфлікт. З’ясовано, що підтекст К. Станіславський трактує як сплетення трьох ліній – внутрішніх бачень, думки, внутрішньої дії, означуючи їх ще лінією душевного переживання, підтекстом, жодним чином не торкаючись лінії прихованого змісту, смислу. Наголошено, що дійсну необхідність проголошення слів породжує ставлення, мотивація та мета їх виголошення.
 
Article
Художньо-виражальні засоби творення сценічної образності в оперному мистецтві тісно пов’язані зі стилістикою оперного співу виконавця, невід’ємною складовою якого є вокальна інтерпретація. Мета дослідження – проаналізувати сучасний стан наукових досліджень вокальної інтерпретації як невід’ємної складової оперного мистецтва. Методологія дослідження спирається як на загальнонаукові, так і на спеціальні методи дослідження: аналіз – для з’ясування змісту досліджень з проблем оперної вокально-сценічної інтерпретації; історико-генетичний – для розуміння значення вокальної інтерпретації в історії розвитку оперного мистецтва; дедуктивний – спрямував дослідження від узагальненого розуміння теорії оперного жанру до конкретного, зокрема ролі вокальної інтерпретації як складової оперно-виконавського мистецтва; компаративний – для порівняння характеристик вокальної інтерпретаційної стилістики виконавців. Наукова новизна. Ця робота є спробою осягнути науково-аналітичний досвід у царині сценічної оперно-вокальної інтерпретації. Висновки. Вокально-сценічна, образно-творча діяльність оперного співака як виконавця-інтерпретатора вимагає глибокого аналізу та розуміння виконуваного музичного твору в культурно-історичному контексті епохи поруч із високою майстерністю та яскравістю самовираження під час розв’язання комплексу художньо- виконавських і технічних завдань. Зважаючи на це, оперний виконавець створює власну інтерпретаційну версію вокального твору, яка має бути різноманітною, але визначеною межами традицій. Інтерпретаційні версії визначаються особливостями донесення змісту художнього тексту, емоційного підтексту оперної партії за допомогою різних комплексів експресивних засобів, прийомів вокальної техніки та ступенем занурення в історичний контекст. Чіткість артикуляції та дикція в сукупності з іншими засобами художньої виразності та індивідуальними особливостями звуковидобування визначають оригінальний стиль оперного співака-інтерпретатора. Використання нових і традиційних вокально-інтерпретаційних моделей відкриває широкі можливості для дослідження історико-теоретичного аспекту оперного мистецтва різних періодів, його композиторських шкіл та жанрів. Аналіз наукових досліджень показав, що у них питання оперної вокально-сценічної інтерпретації висвітлювались або дотично, у контексті вивчення інших проблем оперного мистецтва, або на відповідному етапі його історичного розвитку. Наразі перед сучасною науковою думкою постає завдання комплексного осмислення ролі вокальної інтерпретації в процесі створення сценічної образності в оперному мистецтві з визначенням різних вокально-інтерпретаційних
 
Article
Мета дослідження полягає у визначенні, аналізі та систематизації наявного досвіду використання цифрових технологій, що нині іменуються «штучним інтелектом», у процесі створення видовищ. Відповідно до визначеної мети заплановано розв’язання таких взаємопов’язаних завдань: сформулювати основний понятійно-категоріальний апарат із цієї тематики; визначити функціональну складову діяльності механізованих організмів (роботів) щодо їх можливого застосування у видовищних заходах; простежити й узагальнити досвід використання цифрових технологій, зокрема «штучного інтелекту», у процесі створення роботизованого сценічного образу. Методологія дослідження базується на комплексному підході та спирається на поєднання кількох методів: аналітичного – під час розгляду історичної, філософської, культурологічної та мистецтвознавчої літератури з предмета дослідження; теоретично-концептуального методу – під час аналізу понятійно-термінологічної системи дослідження та виявлення особливостей упровадження технології «штучного інтелекту» в процесі створення видовищних форм; порівняльно-типологічного – для порівняння специфіки функціонування механізованих «акторів» з акторською майстерністю людей-акторів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше розглянуто специфіку використання цифрових технологій, зокрема штучного інтелекту, у процесі створення сценічного видовища. Висновки. Виявлено, що автономія роботизованих механізмів можлива, адже новітні моделі роботів здатні сканувати простір, осіб навколо себе та за певним алгоритмом реагувати в потрібний момент. Ці можливості наближують андроїда до реального актора в сценічному просторі. Імпровізація як характерна особливість акторської майстерності буде являти собою прояв автономності дій і «реакцій» роботів. Роботизований механізм у сценічному просторі є експериментально- дослідницькою платформою. Проєкти спрямовані на вивчення можливостей функціонування роботизованої техніки в умовах сценічного простору, специфіки взаємодії людської та механізованої діяльності, а заразом – дослідження питань соціальної футурології. Робот вповні може функціонувати як унікальний технічний інваріант актора-виконавця в сценічній постановці чи артінсталяції.