Міжнародні відносини теоретико-практичні аспекти

Published by Kyiv National University of Culture and Arts
Print ISSN: 2616-745X
Publications
Мета наукової студії – простежити процес утвердження влади чеського королевича Пршемисла в Австрійському герцогстві у 1251–1252 рр. Методологічною основою роботи є принципи історизму, об’єктивності й наукової достовірності. Використано історико-системний та порівняльно-історичний методи. Важливе значення має також методика аналізу джерел. Ідеться про документи чеського дипломатарію, а також наративні матеріали (аннали й хроніки), які було написано у Празі та в окремих регіонах Священної Римської імперії. Заслуговують на увагу і дані Галицько-Волинського літопису. У процесі проведеного дослідження відзначається, що чеський король Вацлав І проявляв до володінь Бабенбергів, що об’єднували Австрійське та Штирійське герцогства, неабиякий інтерес. Першу спробу поширити свій вплив на ці землі він здійснив, одруживши у травні 1246 р. старшого сина Владислава з племінницею тодішнього герцога Фрідріха ІІ Бабенберга – Гертрудою. Однак невдовзі Фрідріх ІІ Бабенебрг загинув, а Владислав помер. Через відсутність прямих спадкоємців Австрія та Штирія стали об’єктом вторгнень із боку Угорщини та Баварії, що завдавало значних збитків населенню герцогств. Свої претензії на ці території висував і німецький імператор Фрідріх ІІ Штауфен. Однак восени 1251 р. у Празі відбулися перемовини Вацлава І із представниками австрійського нобілітету, які запропонували йому перебрати владу в герцогстві. Він відрядив у Подунав’я свого другого сина – моравського маркграфа Пршемисла. Закцентовано увагу на тому, що Пршемисла було обрано герцогом зі згоди австрійської знаті й містян. До Австрії його супроводжувала чеська шляхта, тобто він прибув сюди не як бідний найманець, а як син і спадкоємець авторитетного володаря. Відтак Пршемисл одружився із сестрою Фрідріха ІІ Бабаенберга – Маргаретою. Цей шлюб було укладено з політичного розрахунку, та він забезпечив Пршемислові права на спадщину Бабенбергів. Щоправда, утвердження влади Пршемисла у Штирії на той момент залишалося відкритим.
 
Понад 130 років українці роблять свій внесок у розвиток Канади, збагачуючи багатокультурний ландшафт країни та зміцнюючи соціальне, економічне і культурне життя. У 2016 р. колишній прем’єр-міністр провінції Онтаріо К. Вінн зазначала з приводу святкування 125-ї річниці від початку української імміграції до Канади, що цей особливий момент є ідеальною можливістю для українських канадців усвідомити своє національне коріння а свою історію. Не менш важливим цей шлях відновлення цілісної картини української історії є і для всіх українців світу. Стаття присвячена висвітленню першої хвилі української імміграції до Канади 1891–1914 рр. Збережені архівні документи, публікації українських канадських істориків, спогади українських піонерів та їхніх нащадків надають можливості детально простежити перші кроки становлення української діаспори в Канаді. У омріяних вільних землях українці зіткнулися з цілою низкою складних проблем, але завдяки наполегливій праці вони посіли гідне місце серед піонерів, які допомогли розвинути Канаду. Побудовані ними церкви та церковні куполи на тлі канадських прерій стали символом земних амбіцій людей, які все життя мріяли про вільні землі, free lands. Методологічною основою дослідження є історико-системний підхід до вивчення соціальних об’єктів, інтерпретаційна дослідницька парадигма, інтегративний антропологічний підхід. Описовий і трансдисциплінарний методи дозволили синтезувати результати досліджень.
 
«Я бачу, що партнерство між США та Україною зміцнюється щодня, навіть у розпал цієї страшної пандемії» (Тимчасова повірена в справах Сполучених Штатів Америки в Україні Крістіна Квін) Стаття присвячена пандемії, яка охопила весь світ сьогодні. Життя за таких умов стане новою нормою для всіх, консульства, посольства, міжнародні організації не виняток. Також вона підводить до переосмислення дипломатії та її ролі в роботі міжнародних відносин, в їх небезпечній діяльності, міжнародній підтримці та міжнародної взаємодопомоги. У міжнародній практиці набуває великого значення з кожним днем використання діджиталізації, соціальних платформ, відеоконференцій, які вже увійшли як альтернативний спосіб ведення міжнародної діяльності. Дипломатія буде переходити у цифровий формат і нині набуває ефективнішого значення в роботі посольств. Мета статті полягає у вивченні та аналізі роботи дипломатії та міжнародних відносин у період пандемії COVID-19, їх труднощі у цей період, наслідки та об’єднання зусиль, обмін передовим досвідом перед новітніми викликами соціуму. Розкрито методологічні та методичні підходи до вивчення проблем дипломатії та міжнародних відносин в період пандемії, їх роль та шляхи протидії розповсюдження COVID-19, ефективна міжурядова взаємодія. Боротьба проти пандемії досі триває і в Україні, усі посольства і консульства, а також міжнародні організації відіграють важливу роль у цій боротьбі, яка змушує адаптуватися до нових реалій і показує, наскільки важкою, але вкрай необхідною, є робота дипломатів у даний час.
 
One of the main instruments to protect the state are duties. They have to fulfill multiple functions, the most important of which is the economic one. Introduced tariffs defend the internal market, the interests of the citizens, and provide a significant supply to the Treasury from the payments at the same time. The article presents the formation of the Polish customs system, the first tariff and the exchange rate of some countries in relation to the Polish currency from that period of time. The study was conducted as one of the elements of scientific research on the development of the eastern border of Poland. The lack of detailed research was the decisive factor for writing the article. Also it was important that in 2018 Poland celebrated the 100th anniversary of the restoration of independence after 123 years of captivity. This article is one of the elements of the study of the Republic of Poland fromation within certain boundaries and in a certain territory. The subject of the study was the organization of the customs service in the revival of Poland. The most important goal of the scientific task was to develop discussions on the most important legal acts of the organization of the customs service, customs tariffs and the specifics of the work of the first customs officers in the Second Polish Republic.
 
У цій статті представлена тема ролі жінок, які голосують на виборах до законодавчого сейму. Однак це не історія жінок, визнаних суспільством та обраних представницями у Сеймі відродженої Польщі. Це історія жінок, яких вперше було закликано голосувати на виборах. Отримавши повні публічні права після багаторічного невизнання з боку чоловіків, їх закликали і заохочували брати участь у виборах. Основним натхненням для цієї статті було знайти листівки, плакати та звернення до громадян Польщі перед виборами до законодавчого парламенту 1919 року. Нас вразила кількість звернень до жінок, до яких почали ставитися як до повноправних громадян Другої Польської Республіки. Переглянувши матеріали, ми вирішили ознайомити читача з реальністю парламентських виборів та роллю жінок, яку вони відіграли у цій важливій події відбудови Польщі.
 
The purpose of the study is to reconstruct the Polish-Ukrainian discourse of editorial and journalistic works of Yulian Tarnovich. The methodology of the study is to combine general scientific (abstracting, analysis and synthesis, induction, deduction, classification, typology, generalization), interdisciplinary (comparative, critical, systematic, structural and system approach), and specially historical (comparative-historical, problem-chronological, periodization, retrospective) methods. In the course of the study, it was discovered that Y. Tarnovich paid particular attention to the most problematic period of the Polish-Ukrainian relations – 1920–1940s, marked by attempts to denationalize the Lemkos in the Second Commonwealth, an international confrontation during the period of the German-Soviet War, by forceful deportation of the Lemkos from their native land in 1945–1947. It is stated that the publicist covered this complex subject not from a narrow national position, but from the standpoint of universal values. By providing numerous examples Y. Tarnovich showed that when the stronger ignores ordinary human rights, he becomes weaker in the long run, he destroys himself, because barbarism in relation to the neighbor generates the energy of self-destruction. The conclusions about the saturation of Y. Tarnovych's creative heritage with problems of Polish-Ukrainian relations have been made. It has been concluded that the analysis showed the fruitfulness of the further appeal to the international discourse of the creative heritage of the outstanding Lemko figure that should become a key component of his intellectual biography.
 
Коли 27 червня 1941 р. Угорщина вступила у війну проти Радянського Союзу, вона не ставила за мету придбання певних регіонів Союзу. Незважаючи на це у 1941 та 1942 рр. угорське керівництво здійснило декілька кроків, щоб взяти під тривалий контроль територію Північно-Східних Карпат (Прикарпаття) та забезпечити там виконання своїх політичних цілей. Стаття має два основні завдання: по-перше, реконструювати угорські плани та наміри, пов’язані з Прикарпаттям, та, по-друге, вивчити реакцію Німеччини на подібні угорські кроки. Із цією метою автор, дотримуючись джерелознавчої критики, опрацював архівні матеріали досліджуваної тематики, зокрема ті, що зберігаються в фондах Національного архіву Угорщини та угорського Військово-історичного архіву, а також Федерального військового архіву та Політичного архіву Федерального Міністерства закордонних справ, що у Німеччині.У статті автор висвітлює угорські плани, що стосувалися Прикарпаття, а також їх передумови. Ці плани ґрунтувалися на неофіційно даних німцями обіцянках та на політизуючій ролі вищого угорського військового керівництва. Важливо відзначити: незважаючи на пронімецьку налаштованість останньої, обіцянки не об’єдналися в єдиному політичному плані.Угорське військове керівництво намагалося реалізувати три амбітні плани: 1) економічну експлуатацію окупованих прикордонних районів; 2) вигнання євреїв «без громадянства» з Угорщини в райони на схід від Галичини; 3) змінити північно-східний кордон Угорщини. Загалом, зусилля угорських військ у Східній Галичині зазнали фіаско. Всупереч своїм неофіційним обіцянкам, німці намагалися запобігти всім претензіям угорської сторони стосовно Прикарпаття. Кількість конфліктів між ними тільки зростала, оскільки угорці часто намагались реалізувати свої наміри на південному сході Галичини без попередніх консультацій з німцями.
 
Метою дослідження є виявлення особливостей етапу становлення зовнішнього вектора екологічної політики Австралії, який віднесено до 1970-х рр. Дослідження проведено на основі аналізу документів Парламенту Австралії, Департаменту зовнішніх відносин і торгівлі та Міністерства води, сільського господарства і навколишнього середовища. У результаті дослідження встановлено, що до поч. 1970-х рр. в Австралії було прийнято низку перших міжнародних угод, які сформували підґрунтя для подальшого розвитку багатостороннього екологічного співробітництва. У цей період були відпрацьовані різні механізми і моделі багатостороннього співробітництва. Розкрита роль Конференції ООН з Навколишнього середовища, яка відбулася у Стокгольмі в 1972 р., у розвитку міжнародного екологічного співробітництва нового рівня. Доведено, що на цей момент в Австралії загострилася низка екологічних проблем, що обумовило потребу країни у широкому обміні інформацією з іншими країнами світу щодо їх подолання і більш тісного об’єднання зусиль у боротьбі з ними. Саме в цей час в Австралії і на рівні федерації і на рівні штатів були створені державні установи, відповідальні за впровадження екологічної політики, що сприяло координації внутрішнього і зовнішнього вектора природоохоронної діяльності. Зроблено висновок, що саме після цієї конференції, у 1970-х рр., розпочався період становлення міжнародного вектора екологічної політики Австралії, адже ця діяльність ґрунтувалася на нових засадах і принципах і включила нові напрями. Продемонстровано її особливість. Наголошено на великій ролі, яку приділяє Парламент Австралії виконанню міжнародних угод.
 
У статті дослідженню піддаються правові та дипломатичні труднощі в розбудові українсько-угорських двосторонніх зв’язків, що мали місце на межі 1980–90-х рр. Складності, перш за все, випливали з того, що на відносини двох вказаних сторін практично необмежений вплив мав Радянський Союз, його система, а згодом – системна криза та розпад цієї ж системи, у результаті чого на мапі Європи з’явилося чимало самостійних, незалежних держав. У статті пропонується порівняльний аналіз Конституції СРСР 1977 р. та Конституції УРСР 1978 р. Окремо висвітлюється роль Декларації «Про державний суверенітет України» у розбудові українсько-угорських двосторонніх відносин. Спираючись на архівні матеріали та приклади, автор статті намагається вказати на те, за яких обставин розвивалися двосторонні відносини між Будапештом та Києвом, які були їх спільні цілі та інтереси. Особливий акцент робиться у статті на думках політичних і дипломатичних еліт двох країн щодо розбудови безпосередніх двосторонніх відносин між країнами, котрі й самі представляють.
 
Метою статті є аналіз еволюції торговельної політики України та Польщі від періоду переходу до ринкової економіки та в умовах функціонування ринкових законів. Серед методів використано системний для вивчення польської політичної опінії щодо вигідності та перспективності взаємовигідної торгівлі, компаративний аналіз результатів української та польської зовнішньоекономічної діяльності з врахуванням вимог польського (як складового загальноєвропейського), українського законодавства. ПроаналізованопозиціюПольщіщодозміннапрямуукраїнськогостратегічногоспівробітництва (багатовекторності). Доведено, що для України Польща є країною великих очікувань. Офіційний Київ прагне відчутної допомоги від Польщі у протистоянні з Росією. Перемога України означатиме для Польщі покращення безпекової та зовнішньоекономічної ситуації. Наразі саме український кордон є рубежем від експансії Російської Федерації, тому оптимальним для Польщі стане розширення Європейського Союзу та НАТО на Схід задля здобуття нових ринків збуту та джерел сировини. Зроблено висновок, що у польських політиків є розуміння, що просування польської продукції в Україну означатиме зростання м’якої сили на стан прихильності українського суспільства. Зроблено рекомендації, що активні кроки офіційної Варшави щодо зростаючої інвестиційної зацікавленості на українському ринку призвели б до практичного втілення важливих польських національних інтересів. Виділено, що реалізація української експортної політики залежить від стратегій гравців європейського та польського ринків. В умовах російсько-українського конфлікту та анексії Криму польська політика активного торговельного співробітництва сприймається українськими можновладцями як проамериканська, тому офіційний Київ прагне залучити Польщу до вирішення ситуації щодо Північного потоку-2. Отож, Україна та Польща здатні самостійно створити нову якість безпекових та торговельних відносин в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні, з метою перетворитися на найпотужніших гравців.
 
У статті за матеріалами провідних видань Польщі висвітлено тенденції, особливості євроінтеграційної політики України 2005–2006 рр. Проаналізовано основні напрями реалізації євроінтеграційного курсу України. Визначено позиції польських провідних видань щодо проблем євроінтеграції України. Розглянуто підсумки роботи дев’ятого і десятого самітів Україна – ЄС. На основі аналізу публікацій польських провідних видань з’ясовано, що у контексті геополітичних реалій зовнішньополітична діяльність України протягом 2005–2006 рр. була спрямована на практичну реалізацію стратегічного зовнішньополітичного пріоритету – інтегрування до ЄС. З’ясовано позиції ЄС щодо європейської перспективи України. Для визначення характерних рис європейської політики України та з’ясування процесу формування медійної складової політичної проблематики співпраці Україна – ЄС використовувався історико-описовий метод. Системний метод у поєднанні з проблемно-хронологічним дозволив проаналізувати європейський вектор зовнішньої політики України як комплексний процес.
 
У статті на основі публікацій польських якісних періодичних видань розкрито змістовне наповнення, характер і проблеми партнерських відносин України з Європейським Союзом, визначено їх реальну динаміку та зовнішньополітичну стратегію України щодо ЄС. Актуальність теми дослідження визначається зростанням інтересу провідних польських видань до європейської політики України та необхідністю конструювання нової якості українсько-польських відносин у форматі взаємодії між Україною і ЄС. З’ясовано рівень відображення тематики в якісній польській пресі. Встановлено, що польська періодика досить оперативно реагує на хід розвитку відносин Україна – ЄС, оцінюючи і коментуючи політичні події та явища. Провідні польські видання, повідомляючи про зовнішньополітичні кроки України на європейській арені, виходять з примату національних інтересів. Польські друковані ЗМІ, широко висвітлюючи непростий характер відносин між Україною та ЄС, одноосібно формують уявлення про європейський напрям зовнішньої політики України та створюють підґрунтя для подолання несприятливих тенденцій. Для висвітлення змісту відносин між Україною та ЄС використані такі загальнонаукові підходи як системний, інформаційний, семіотичний. Системний метод у поєднанні з проблемно-хронологічним дозволив проаналізувати відносини України з Європейським Союзом.
 
Мета статті полягає у розгляді пріоритетів розвитку євроінтеграційної економічної політики України впродовж 2013–2020 рр. у контексті нових викликів. Завданнями статті є аналіз реструктуризації української економіки відповідно до головних пріоритетів скорегованої та інноваційно спрямованої Угоди про співпрацю, а також оцінка перспектив від запровадження «промислового безвізу» для України. Дослідницька методологія спирається на методи наукового абстрагування, спостереження, синтезу, а також на системно-структурний аналіз для дослідження міжнародного та національного вимірів економічної політики. Наукова новизна статті полягає у спробі реконструювати на підставі аналізу євроінтеграційної економічної політики України в період 2013–2020 рр. основні проблеми та перспективи в контексті поточної співпраці сторін. У підсумку проведеного дослідження було доведено, що враховуючи чималу сукупність несприятливих зовнішніх і внутрішніх викликів (російська гібридна агресія, негативний вплив COVID-19, загроза єдності та ефективності ЄС, технологічні інновації, складна внутрішньополітична ситуація тощо), які стоять перед українською економікою в зазначений період, ситуація залишається непростою і потребує істотного коригування на рівні Ревенко, А. Д. (2021). Євроінтеграційна економічна політика України впродовж 2013–2020 рр. у контексті нових викликів. Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, (8), 119–135. законодавчо-нормативних засад Угоди про співпрацю. Активізація і створення якісно нового механізму економічної взаємодії між Україною та ЄС постає нагальним завданням найближчого майбутнього, коли замість декларацій та ситуативних домовленостей буде створена платформа сталої та ефективної взаємодії, що розширить можливості обміну у високорозвинених технологічних галузях та у сфері підготовки фахівців для нових професій економіки майбутнього.
 
У запропонованій статті аналізуються мотиви поведінки виборців напередодні і безпосередньо під час виборів. Вказано, що розуміння закономірностей їх дій значною мірою пом’якшує несподіванку результатів виборів. Останнім часом політологи, соціологи, аналітики багато дізналися про те, як виборці насправді приймають рішення, що має остаточний вплив на їх рішення, наскільки їхні думки важливі для розуміння демократичної відповідальності і суспільного добробуту. Проте, ці дослідження спровокували більше відкритих питань, ніж відповідей. Восени 2014 року в США пройшли проміжні вибори до Конгресу. Науковці отримали черговий шанс випробувати свої версії на результатах американських виборів, відслідкувати закономірності електоральної поведінки, спрогнозувати результати. Особливо цікавою, з точки зору отриманих результатів, була поведінка виборця, відомого під назвою swing voter. У статті проведено аналіз соціального статусу виборців цієї групи, вказано можливі причини зміни їх електоральних позицій. В основу нашого дослідження покладено описовий метод і метод системного аналізу як ряду процедур збору, первинного аналізу, так і викладу даних, їх характеристик. Адміністративно ми зосередили свою увагу на Північно-Східних штатах, висновки дослідження потрібно відповідально використовувати до ситуації в інших регіонах країни. За базову методологію взято найбільш популярну в США теорію ретроспективного голосування. Її зміст полягає в тому, що політичні результати мають відповідати показникам компетентності та ефективності виборних посадових осіб.
 
У статті здійснено спробу на основі опублікованої різножанрової літератури дослідити соціально-психологічний контекст появи, сутність, особливості активного вжитку політичних і побутових неологізмів для ідентифікації та називання російських агресорів, окупантів, мародерів і військових злочинців. Акцентовано увагу на тому, що більшість назв, які ми нині вживаємо як у повсякденні, так і в науковому дискурсі для називання російських агресорів, окупантів, мародерів і військових злочинців, з’явились у середовищі українських громадян як закономірна психологічна реакція (гнів, зневага, відчай, огида, прокляття, жах і т. п.) на дії Російської Федерації, пов’язані з анексією АР Крим, початком російської агресії проти України у 2014 р., особливо з переростанням її у повномасштабну 24 лютого 2022 р. Зазначено, що активне використання політичних і побутових неологізмів для ідентифікації та називання російських агресорів є вираженням внутрішнього оціночного ставлення людини до того, що відбувається нині в Україні. Поява цих неологізмів призвела до їх швидкого включення в лексикон політиків, журналістів, військових, представників експертного середовища. Започатковується формування нового офіційного дискурсу дефініції «рашизм» (В. Горбатенко, О. Гринів, С. Дацюк, Б. Дем’яненко, В. Дем’яненко, О. Кафтан, О. Костенко, О. Романчук, М. Томенко). Констатовано, що урізноманітнення української мови політичними і побутовими неологізмами з негативною конотацією («рашизм», «рашисти», «путінізм», «орки», «русня», «кацапи», «свинособаки») бачиться не більше ніж емоційним інтонуванням мови, яке натепер переходить у режим «шаленого козацького сарказму», що воює з ворогом не лише на полі бою зброєю, але й «кріпким» словом. Зроблено застереження, що розмивання людяності через вживання неологізмів із негативною конотацією може перерости у дегуманізацію, розлюднення й постання колективних образів для ненависті.
 
Політико-комунікативний вимір відносин України та Польщі на сучасному етапі може розглядатися як чільний інструмент їх аналізу та прогнозування актуалізації конфліктогенного потенціалу під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників провокативного спрямування. Метою пропонованої роботи є характеристика на засадах міждисциплінарного підходу політико-комунікативного виміру дискурсу політичної провокації відносин України та Польщі на прикладі пошкодження польських пам’ятників на поч. 2017 р. в Гуті Пеняцькій, Львові та Підкамені. У статті сформовано теоретико-методологічні засади дослідження політичної комунікації шляхом систематизації наукового доробку вітчизняних дослідників останнього часу. Узагальнено найвідоміші, з точки представлення у мас-медіа, факти пошкодження польських пам’ятників на Львівщині в січні-березні 2017 р. Обґрунтовано мотиви політичної провокації українсько-польських відносин через пошкодження польських пам’ятників зовнішньою стороною – Російською Федерацією, яка використовує весь арсенал інформаційно-психологічної зброї для розпалювання «війни пам’ятників».
 
В матеріалі висвітлюється одна із сьогоденних проблем молодіжного підприємництва і самозайнятості в Україні – їх становище та перспективи в умовах карантинних обмежень в оцінці рольової участі держави. Де-юре держава відреагувала на певні виклики пандемії у розвитку малого підприємництва (молодіжного): від законодавчої бази, програм, організацій, до окремих конкретних заходів локального характеру. Однак відповідні заходи з боку влади, особливо у порівнянні з іншими країнами, вимагають більшої ефективності. Ці висновки підтверджуються даними окремих відповідних соціологічних досліджень, що представлені в статті. На емпіричному матеріалі показано основні тренди у розвитку малого бізнесу (молодіжного) за умов карантинних обмежень, оцінку рольової участі держави у вирішенні відповідних проблем.
 
Пропоноване дослідження висвітлює окремі сторони реального поточного стану розвитку молодіжної підприємницької самозайнятості в Україні, зокрема, оцінку її державного регулювання та сприяння в умовах того, що ми інтегруємося з Європою. Окремим дослідницьким сегментом було представлення соціологічних даних стосовно соціальних сторін цієї сфери, а саме: соціальне сприйняття та ставлення до підприємницьких реалій. У статті застосовано: загальнонаукові методи порівняння, описовий метод, аналіз, узагальнення та індукція, які інтегрально дозволяють відобразити об’єктивну картину у ситуації державного сприяння у сфері молодіжного підприємництва. Було надано часткову оцінку інституційній підтримці молодіжного підприємництва з боку держави в контексті основних проблем, відповідних заходів щодо його регулювання та стимулювання. На підставі соціальних обстежень була доповнена загальна оцінка щодо ситуації з молодіжною підприємницькою самозайнятістю в Україні. Результати цієї дослідницької роботи є додатковим інформаційним джерелом щодо висвітлення ситуації з розвитком молодіжного підприємництва. Характерними для неї є досить повільні темпи розвитку підприємництва серед молоді через адміністративні, правові, фінансові, організаційні проблеми, а саме: відсутність комплексної, передусім фінансово-кредитної, методико-інформаційної, інвестиційної, освітньої підтримки. Зроблено висновок про характерну декларативність у підтримці підприємницької самозайнятості молоді з боку держави як на національному, так і на регіональному та місцевому рівнях. Дослідження має як теоретичну значимість для поновлення соціально-економічних та соціально-статистичних параметрів суспільного розвитку, так і практичну – пропозиції та обґрунтовані рекомендації органам виконавчої влади щодо подальшого сприяння розвитку молодіжного підприємництва та самозайнятості.
 
Досліджено суспільно-політичні аспекти благодійних матчів українських футбольних клубів «Динамо» (Київ) та «Шахтар» (Донецьк) у країнах Європи у контексті російсько-української війни 2022 р. Ці матчі мали на меті інформувати міжнародну громадськість про повномасштабне збройне вторгнення Росії в Україну та збір коштів для постраждалих («Динамо»), привернути увагу до великої кількості жертв і постраждалих серед дітей («Шахтар»). Автор стверджує, що благодійне європейське турне українських клубів позитивно вплинуло на імідж фанів і вболівальників клубів, європейського футболу, країн загалом, сприяло покращенню взаєморозуміння між народами. Найбільша кількість «матчів за мир» пройшли у тих країнах, які найбільше допомагають Україні у захисті її територіальної цілісності і самі пережили жахіття війни. Це – Польща, Туреччина і Хорватія. Інші країни також підтвердили свою політичну підтримку України і на «спортивному» фронті. Політичні аспекти товариських матчів українських клубів охопили різні сфери суспільного життя. Серед них: історія (міста держав Європи), інформаційна (боротьба з фейками), політична культура (громадянська позиція відомих осіб, акції і поведінка гравців, глядачів), спортивна (відмова клубів провести матчі), мистецтво (проведення перформансів). Політичні аспекти мали різні вияви: візуальний (оформлення стадіонів, форма футболістів, банери і плакати глядачів), вербальний (скандування і кричалки фанів) і медійний (маніпулювання інформацією). Методологія статті ґрунтується на логічному, порівняльному, статистичному та когнітивному методах дослідження.
 
У статті розглянуто особливості економічного ефекту Brexit’у для країн ЄС і Великобританії. Основні дані відносно торгівлі товарами і послугами, а також інвестиційний клімат між двома сторонами свідчать про суттєві витрати, спричинені Brexit. Торгівля між ЄС і Об’єднаним Королівством є великою і за своїм масштабом дорівнює трансатлантичній торгівлі (між ЄС і США). Зміст і формат майбутньої торгової угоди все ще обговорюється. Але всі дослідники погоджуються, що суттєве порушення торговельних зв’язків і домовленостей призведе до економічних втрат з обох сторін. Тим не менш, ЄС понесе лише непропорційно малу частку загальних втрат, і не лише тому, що в економічному плані він у п’ять разів більше за Велику Британію, але й з огляду на фундаментальні причини, серед яких головною є збільшення ринкового потенціалу своїх підприємств. Інші дослідження теми різних угод про вільну торгівлю підтверджують загальне припущення відносно того, що менша сторона може отримати більше від усунення торговельних бар’єрів і більше втратити від їх створення. Це означає, що ЄС матиме сильніші позиції в результаті переговорів.
 
Current issues between the “West”/Western-allies and Russia and China are of systemic nature, not in terms of structure but order, therefore not in the sense of a community modelled on microeconomic actors’ power-relations but in the sense of an intersubjective, normative reference that engenders meaningful, living, individual actor-system relations that encompass power-relations. They constitute the contents of a fundamental dialectic between two Weltanschauungen, the one that defined the post-bipolar/unipolar international order and the one these two major powers had long preserved through their individual modus vivendi with it. Their modus vivendi largely faded away for reasons specific to each of them. The “antithetic” nature of their challenge has been aligning the two powers flexibly yet durably, while the self-standingly “thetic” nature of the unipolar order has so far slowed its reaction. The antithetic entente has proven durable also during the last episode of confrontation between Russia and the international order, the invasion of Ukraine. The very presence of the unipolar order makes the entente of the antithetic powers valid and a systemic magnet to other regimes of similar or tending-to-be of similar nature, offering them a possibility of security alignment. However, there is no cultural or historical affinity between China and Russia to produce a natural alignment. Their common security concerns as regards separatist and fundamentalist movements are more of a matter of ad hoc coordination as it was during the 90s, rather than a basis for alignment. Trade, finance and investments are certainly of common interest, yet they alone do not constitute a reason for alignment but a consequence of it, as shown by their need to be politically balanced. Military cooperation, in particular the Russian arms supply and technology transfers to China bear importance, yet this importance stems from the increasingly confrontational relations with the unipolar order, therefore it constitutes, here again, a consequence rather than a cause of alignment.
 
The purpose of the article is to study the factors that influenced the fire situation in Poland during the interwar period. In addition to the natural and technical factors, the importance of which has diminished with the development of new building technologies, huge and further human activities are increasingly affecting the issue of the explosive fires number. On the one hand, the insured people themselves caused a significant number of fires, and, on the other – these were insurance companies, using their policies to create a concrete behavior of the insurance policyholders. The policy of insurance combined with the current economic situation had the greatest impact on the policyholder’s behavior throughout the period of interwar Poland existence. There still remains the question how well the policy has been formed. The economic situation in the country could not but affect the insurance market. On the one hand, insurers began to struggle with a large number of citizens not been able to enforce compulsory insurance payments, let alone voluntary insurance. On the other hand, the absence of the factor preventing losses caused by high inflation did not protect the institution as it had been a couple of years before. The human factor had the greatest impact on the number of fires during the major economic crisis. The main methods of research were historical, statistical, and analysis methods.
 
The Church is a Divine-human reality to which belong all baptized people. The Church is a religious community with the main purpose and the supreme law to be souls salvation, according to the pribciple: Salus animarum suprema semper lex esse debet. The state is a natural community created by people to satisfy their simple needs. A man needs these two communities for his full development. The purpose of the article is to consider the question of the difference between the mission of the Church and the tasks of the State. The main methods of the research are comparison and analysis. The relationship between the Church and the state has always been delicate and complex. The system of relations between the Church – religious relations in the broadest sense – and the state should also be understood as a set of legal norms that operate at a certain time interval regulating the relationship between a religious and a political community. The Church-State system of relations is a certain set of doctrinal or ideological assumptions, as well as a way of their implementation in the political and social life of the Church in relation to the State and the State in relation to the Church. In the history of relations between the Church and the State, there existed various forms of their relationship, with the two main systems to be distinguished among: 1) the system of communication (religious and political monism, cesaropapism, papoesezrizm, jurisdictionalism), and 2) the system of the Church separation from the State (American model, French, German – referring to democratic states and the Soviet model – are associated with the totalitarian regime).
 
The purpose of the article is to show that Peter Rozyus, the judge of the Royal Arbitration Court in Vilnius, applied Roman law as a interpretation criterion in relation to Magdeburg law. A Spanish Pedro Ruiz de Moroz, known in Poland under the Latin name of Royzius, is an example of the Renaissance scholar, who, due to his knowledge of Roman law, the basis of the European judicial culture of those times, successfully served as a King’s advisor and completed justice in Poland and the Grand Duchy of Lithuania. The Roman law was used to interpret the content of questionable concepts of the German law. The author was also a supporter of the Roman law additional application in cases with national laws gaps. His work entitled “Decisiones (...) de rebus in sacro auditorio Lituanico ex appellatione iudicatis” (Cracow, 1565) is a commentary to five court decisions. The decision basis was the Magdeburg law, but the author’s arguments were attributed to the Roman law and to the glossators and commentators’ works. Beginning his story with showing the addressing to the law institutes superiority over the founders, the author emphasized the importance of law knowledge, and especially the Roman one. Critically assessing this knowledge among the Polish people, it is suggested that those claiming the Polish to have their own rights and have no need in borrowing strange laws are wrong, since other European countries with their own rights are not ashamed to address to the Roman law in cases with having gaps or obscurity in native rights.
 
The aim of the article is to study what is media freedom; in particular, should the freedom of the media be undermined in the realities of independent states at all. In order to be able to take any consideration in the mentioned matter, we should first answer the question to what media freedom we refer to. We can understand it as the freedom of specific institutions or individuals involved in media activities. We can also understand it broadly as freedom to reject or accept any restrictions of a philosophical, ideological, moral or religious nature. The research methodology consists in using such methods as study, analysis and generalization with the purpose of discussion about media freedom should start with the realization that it is closely related to the general, philosophical discussion about the criteria of freedom and is exposed not only to limitations, but also to abuse. All mentioned areas are interrelated in a certain way – the freedom of the individual involved in the media depends on the principles of the freedom of the institution with which he is bound. Freedom of institutions leads to freedom of the media in general, freedom of artistic expression, and finally freedom of speech. It is impossible to talk about freedom, including freedom of the media, without considering the value systems adopted in a particular state, social environment or a specific structure. In many place sit differs significantly, what creates the need to formulate some general ethical principles that would allow to distinguish necessary from unauthorized interference in the independence of media.
 
At present, besides confessional states, assuming the existence of one official religion, there are some secular states been characterized by the Church separation from the state and the state – from the Church. The secular states assume a Church – State relations system based on the division to be commonly identified with the principles of the Church from the state separation. The subject of the article is an analysis of the secular states system. The main methods of the research are the comparison and analysis. Within the secular state system there are two elements to be identified: positive and negative. For the states of the Central and Eastern Europe, the moderate secular state model is an inherent one. It has appeared as a result of totalitarianism been transformed into democracy. The secular state guarantees equality of all churches and relations within its borders. There is no single universal model of the secular state. The secular state system has two variants: a radical separation of the Church from the state or autonomy and cooperation between them. Among secular states with a moderate version, one can point Germany, Italy, Spain, Slovakia, Lithuania, Poland.
 
The purpose of the article is to study maritime privileges in the interwar period. The study uses historical and legal methods. The development of maritime transport at the end of the nineteenth and early twentieth centuries contributed to the unification of international maritime law regarding privileges on ships and maritime mortgages. The need for harmonization of rules resulted from the need for real satisfaction of claims of creditors, since the diversity of national laws, in particular, the number of privileges of the sea, which was created by governments in different legal systems, and the hierarchy of their application limited the importance of the importance of marine mortgage institutions. The emergence of marine privileges under the law prevented a contractual and permanent definition of the content of legal relations. This goal is served by the Maritime Mortgage Institution, which gave way to privileges of maritime rights created by law. The content of the international rules became the basis for the development of Polish rules relating to the above-mentioned institutions of the law of the sea. They, however, arose only in the early 60’s of the twentieth century, from that time to the turn of the twentieth and twenty-first century formed a large array of literature. The question of mortgage institutes of maritime privilege in the interwar twoteenth century was only mentioned before, so this publication is aimed at its comprehensive consideration.
 
У статті розглядається діяльність інформаційних агентств у медіазабезпеченні міжнародної діяльності держави з огляду на те, що сучасні великі інформаційні агентства світу відіграють провідну, а в деяких аспектах і виняткову, роль у функціонуванні глобальних інформаційно-комунікаційних потоків. На прикладі вивчення функціонування Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» показано системоутворюючу роль названого інформаційного агентства в об’єктивному та привабливому представленні України у світі, поширенні міжнародних новин, розбудові позитивного міжнародного іміджу України. Основні висновки роботи полягають у визнанні, що функціонування інформаційних агентств є важливим, потужним, але недостатньо задіяним у сучасних умовах ресурсом для просування та захисту національних інтересів і демократичних змін у нашій країні, позиціювання України на світовій інформаційній карті як незалежної та проєвропейської держави.
 
In the conditions of the Russian Federation aggression against Ukraine, the peculiarities of Russian geostrategy in the post-Soviet space appear to be a topical issue. The purpose of the study is to determine the geopolitical influence of Russia and its implementation of geo-strategic interests in the post-Soviet space, and to investigate the negative influence of Russian foreign policy and its geostrategy as a whole on the architecture of the European security and the modern world order. Applying systematic, analytical and comparative methods, the author makes a disappointing conclusion that, in its present form and with the current leadership, Russia is not capable of constructive action in the international environment, and on the contrary – destabilizes the modern system of international relations. As a result of the study, the author identifies current Russia as a threat to international peace and security, a neo-imperialist aggressive force, a terrorist state that is planning a destructive transformation of the modern system of international relations. The findings revealed a number of characteristic features of the Russian Federation's recent intersection of frozen conflicts in the post-Soviet space in the context of the implementation of its geostrategic tasks of global scale. Among them: the insidious, aggressive, reflexive nature of most foreign-policy activities and actions, obscene attempts to position itself as one of the “poles” of the post-bipolar world, false propaganda designed to disguise as concrete aggressions, and the general direction of geo-strategy on the revision of the international order, is obvious blackmail and intimidation of the world community by the destructiveness of further foreign policy actions. At the same time, the author comes to the conclusion that the causes of the aggressive foreign policy of Russia in the post-bipolar period are laid down in the nature of Putinism as the quintessence of traditional Russian expansionism, imperial chauvinism, and criminal contempt for the norms of international law. The author's discovery is the outline of a new stage in the escalation of the RF hybrid aggression against Ukraine.
 
У статті обґрунтовується необхідність розгляду досвіду подолання негативних наслідків старіння населення в країнах Заходу. Розвинені країни зіткнулися з проблемою старіння населення раніше країн, що розвиваються, зокрема й України. Моделі, що виробляються там, орієнтовані на актуалізацію соціального потенціалу людей старшого віку. Метою статті є аналіз переваг і недоліків моделей активізації соціального потенціалу людей старшого віку в країнах Заходу. Актуалізація внутрішнього соціального потенціалу старших людей може відбуватися за рахунок інституційних зусиль суспільства, або за рахунок зусиль самої групи. В оптимальному варіанті, ці два шляхи поєднуються. Проте, це відбувається лише у випадку першопочаткової доволі високої ресурсності самої групи – відповідного рівня здоров’я, матеріального забезпечення тощо, тобто збереження характеристик, притаманних групі середнього віку. У статті доводиться, що основна проблема, зокрема для українського суспільства, полягає у збереженні перспектив на кінцевому відрізку життєвого шляху. Її вирішення має бути зорієнтоване на профілактичний аспект програми активного старіння, оскільки у процесі старіння потрібні стратегії, спрямовані на покращення здоров’я та добробуту по досягненню старшого віку.
 
Мета статті полягає у з’ясуванні різноплановості громадського служіння лемків-емігрантів в еміграційних осередках в Америці. Завданнями розвідки є з’ясувати інформаційний потенціал газет «Наш лемко» та «Лемко» для реконструкції культурно-просвітницького життя американських лемків у міжвоєнний час, а також відтворити багатоманітність його форм і проявів. Дослідницька методологія спирається на звичне для праць з історії науки поєднання принципів (історизму та об’єктивності) і методів (філософських, загальнонаукових і спеціально-історичних) наукової праці. Особливо значущими були методика джерелознавчого аналізу (на етапі збору та критики емпіричного матеріалу), а також компаративний і типологічний методи (на реконструктивному та наративному етапах). Наукова новизна статті полягає у спробі цілісної реконструкції культурно-просвітницької праці представників русинської еміграції на американському континенті у міжвоєнний час за матеріалами газет «Наш лемко» і «Лемко». У підсумку проведеного дослідження було доведено, що культурно-просвітницька праця русинської спільноти на чужині виявилася напрочуд різноплановою й активною. Це особливо є вражаючим з огляду на те, що лемки здебільшого були людьми доволі скромного достатку, адже працювали переважно фізично та за наймом. Незважаючи на це, в осередках компактного проживання на американському континенті (Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, Монреалі, Вінніпезі, Торонто та ін.) лемки створили гідне поваги розмаїття культурних практик – закладали музеї, організовували фольклорні фестивалі, творили просвітні інституції та недільні школи, видавали власну періодику та навчальну літературу тощо. Ця жертовна праця, котра була ведена у дусі принципового соборництва, стала значущою й інтегральною частиною культурних змагань всього закордонного українства у ХХ ст. Вона також вплинула на долі самого русинства, адже вберегла його від розчинення в полікультурному світі у другій половині ХХ ст., коли Лемківщина була спустошена тоталітарними режимами, а її населення виявилося насильно розпорошеним багатьма країнами світу.
 
У статті досліджуються інформаційно-психологічні війни, здійснюється аналіз їх філософської основи, складових компонентів, умов розвитку, методів ведення, які сьогодні визначають результати будь-якого сучасного військового протистояння. Особлива увага приділена ролі ЗМІ в операціях інформаційно-психологічних війн та розглянуті технології їх ведення. Проаналізовано способи протидії інформаційній агресії та забезпечення інформаційної безпеки суспільства. Інформаційно-психологічні війни визначаються як «війни культури», як культурне зіткнення, що проявляється через часткове руйнування основ буття суспільства та ціннісних орієнтацій та дозволяє супротивнику закріпити свій вплив. Увага акцентується на тому, що у таких війнах реалізується відчуження людини від своєї культури, від культурної ідентичності, й таким чином спустошуються культурні коди суспільства. Аналізується комплекс засобів інформаційно-психологічного впливу на населення, еліту країни, військо, що визначаються терміном «інформаційно-психологічні операції». Визначено, що всі інформаційно-психологічні операції репрезентують узгоджену пропагандистську діяльність і психологічний вплив. Охарактеризована лінгвістична проблематика інформаційно-психологічних війн. У статті наведено деякі теоретичні положення, які можуть скласти психологічну базу лінгвістики інформаційно-психологічної війни. Розглянуті ті умови успішності психологічного впливу, які безпосередньо стосуються впливу словом, організації мовного впливу з урахуванням закономірностей сприйняття, осмислення і засвоєння інформації, логічної продуктивності текстів та врахування особливостей формування переконань, стереотипів і установок. Названі деякі мовні стратегії і тактики інформаційно-психологічних війн і на конкретних прикладах показані можливості лінгвістичного аналізу їх текстів з урахуванням основних теоретичних і практичних розробок психології війни.
 
У статті аналізуються різні наукові підходи до вивчення конфліктів у галузі міжнародних відносин, соціології, політології. Автор висвітлює структуру конфліктів, яка має системне сприйняття на конфліктогенні фактори. Сучасний стан вивчення конфліктів демонструє зв’язок із міжнародними відносинами як фактор потенційного впливу на суб’єкти конфліктів. Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування появи конфліктів, які трансформуються в нові вектори, та їх розв’язання в сучасному світі. Методологія полягає в соціоемпіричному аналізі вивчення конфліктів. Аналіз демонструє еволюцію і динаміку розвитку конфліктів. Наукова новизна відповідає реаліям, які відбуваються сьогодні. Прояв конфлікту нового покоління – це явище, яке важко прогнозувати і прийняти правильні рішення, регулювання. Як видно, що всі нові види конфліктів проникають у соціальні процеси суспільства, модернізуються і весь час запозичують нові зразки прояву конфліктів, суперечностей і напруження серед населення. Висновок: будь-який конфлікт визначає руйнівну силу в політичних, соціальних, міжнародних, культурних, етнічних, геополітичних відносинах. На основі статистичних даних соціологічного дослідження вивчається тенденція, що для регулювання світових конфліктів, які прогнозують війну, застосовуються методи нестандартної протидії, щоб не призвести до глобальної небезпеки світу.
 
Актуальність даного дослідження визначається посиленнями процесів міграції, що обумовлено розвитком та поглибленням глобалізаційних та інтеграційних процесів, та виникнення процесів протилежних їм. Зазначено, що міграційні процеси суттєво впливають на напрями та темпи розвитку світової та вітчизняної економіки, демографічні процеси в більшості країн світу, підвищення чи зниження соціальних стандартів суспільства та ін. сторін нашого життя. Визначено, що на сьогоднішній час в нашій державі не існує єдиної комплексної концепції міграційної політики, яка б дозволила Україні та її громадянам стати повноправними членами європейської спільноти із зберіганням та повноцінним захистом своїх громадянських, трудових та соціальних прав та свобод. Метою дослідження є аналіз сучасної міграційної політики країн Європи та визначення рекомендацій із посилення зв’язку вітчизняної міграційної політики із європейською. Для досягнення мети використано методи системно-структурного аналізу, логічного аналізу, фактичного аналізу та ситуаційного підходу. У процесі дослідження встановлено, що сучасна міграційна політики країн Європи формується під впливом визначених чинників: демографічна ситуація, суттєві зміни кон’юнктури сучасного ринку праці, збільшення обсягів та інтенсивності зовнішніх міграційних потоків, військові конфлікти на території України та Сирії, посилення проблеми міжнародного тероризму, перманентна фінансово-економічна криза в окремих країнах Європейського Союзу, референдум у Великій Британії, щодо рішення про вихід з ЄС. За результатами дослідження було сформовано рекомендації, щодо необхідності вивчення та застосування основ та принципів європейської міграційної політики за визначеними напрямами.
 
Стаття висвітлює ключову проблему конфліктів у глобалізаційному світі. Конфлікт розглядається як військовий та політичний засіб війн, «гібридних конфліктів», конфліктних сутичок, протистояння. Актуальність статті полягає у виявленні порівняльних методик вивчення конфліктів як вияв нового прояву світової спільноти задля протидії. Мета дослідження полягає в аналізі конфліктів як форми масової конфліктної взаємодії глобалізаційного простору. У статті автор застосовує методи аналітичного, історико-порівняльного аналізу, який показує динаміку розвитку проблематики з минулими подіям і дотепер, метод синтезу вивчає воєнно-політичні конфлікти. На основі статистичних даних соціологічного дослідження з цієї проблематики можемо зробити висновки, що світові конфлікти, які переростають у війни, оперативно реалізовані нестандартними умовами для протидії конфліктів. Це може призвести до створення потенційної загрози мирному співіснуванню інших країн, які прикладають всі сили на допомогу регулювання наявний у світі конфліктів та глобальної безпеки.
 
Стаття присвячена огляду основних особливостей сучасного антиамериканізму з особливим акцентом на його регіональних вимірах. Це питання має теоретичну та практичну цінність: воно важливо для кращого розуміння сучасних подій у сфері міжнародних відносин та світового ставлення до американської зовнішньої політики. Порівняно із зарубіжними дослідженнями – в українських політичних та історичних студіях антиамериканізм не є поширеним об’єктом уваги вчених. Методологія дослідження в рамках запропонованої статті в основному базується на порівняльному аналізі. Встановлено, що кожна країна має свою специфіку сприйняття Сполучених Штатів, що залежить від історії, відносин із США, традицій політичної культури тощо. Також були виявлені спільні риси, що лежать в основні негативного сприйняття США у різних регіонах світу. Було зроблено висновок про те, що сучасний антиамериканізм можна кваліфікувати як феномен, що має комплексний (інтерпретується різними вченими як ідеологія, філософія, погляди, тенденція, світогляд тощо), масштабний (охоплює всі соціальні рівні, поширений через ЗМІ), універсальний (присутній у риториці правих і лівих політичних сил), глобальний (можна знайти по всьому світу, як серед американських союзників, так і опонентів), хвилеподібний (періоди зростання та зменшення негативних настроїв щодо США чітко простежуються опитуваннями світової громадської думки) і маніпулятивний (використовуються політиками і бізнесом, аби привернути увагу громадськості, пояснити провали у зовнішній чи внутрішній політиці, мобілізувати виборців, рекламувати товари) характер. Ключові слова: антиамериканізм; США; Америка; міжнародні відносини; негативні настрої; ідеологія; маніпуляції
 
У статті розкривається внесок професора В. Ф. Антипенка у сучасний розвиток концепції кримінальної відповідальності держави (далі – КВД). Вказується, що науковець зробив вагомий внесок у сучасний розвиток концепції кримінальної відповідальності держави, доповнивши і «ожививши» дану концепцію новими науковими ідеями. Дослідження й подальший розвиток концепції КВД стали одним із векторів наукового пошуку у межах наукової школи міжнародної кримінології. Вказується, що В. Ф. Антипенко розробляв нові міжнародні нормативно-правові та інституційні механізми боротьби з міжнародними злочинами. Тому дослідження внеску професора В. Ф. Антипенка у розвиток концепції КВД є важливим та може мати як теоретичне, так і важливе практичне значення у сфері протидії міжнародним злочинам та підтримання міжнародного миру та безпеки. Серед іншого, у статті розкривається позиція В. Ф. Антипенка щодо процесу трансформування волі індивідів у волю держави, а також щодо того, що інститут кримінальної відповідальності держави створює умови для недопущення невиправданого поширення санкцій (у межах реалізації міжнародно-правового примусу та у межах реалізації міжнародно-правової відповідальності держав за міжнародні злочини) на широке населення. На думку В. Ф. Антипенка, зміст кримінального покарання для індивідів, що генерують злочинні діяння держави і є носіями відповідної приватної волі, полягає передусім у вилученні інструментів державного апарату, використання яких створює умови, з одного боку, для кримінальних в їх користь дій держави, а з іншого, дозволяє переадресовувати авторство таких дій народу (суспільству). У результаті, як вказує вчений, головна ціль досягається, хоча й специфічним чином: кримінальне покарання держави і антикримінальна щодо неї превенція відбувається через позбавлення можливостей приватних осіб або корпоративних груп використовувати державний апарат у своїх корисливих цілях, надаючи поведінці держави злочинний характер.
 
У статті, в контексті аналізу трансформації ролі Інтернету, починаючи з початку 90-х рр. XX ст. і до нашого часу як фактору швидкого поширення інформаційних технологій та зростання кількості користувачів мереж (із декількох мільйонів до декількох мільярдів) не тільки для розваг, спілкування чи пошуку інформації, концептуалізується його значення як впливового політичного інструменту у боротьбі за владу. Стверджується, що Інтернет в останні десятиліття почав набувати ролі могутнього й інформаційного двигуна, що розвивається за рахунок соціальних мереж. Саме соціальні мережі стали ареною як внутрішньої, так і міжнародної політичної боротьби. Висловлюється теза про те, що специфіка геокультурного чинника «століття нових технологій» особливо показово проявилася в період «арабської весни». При цьому в країнах арабського світу свобода Інтернету не скрізь однакова. В країнах Перської затоки вона обмежена. Фактор соціальних мереж в протестних рухах потребує більш детального дослідження, особливо це стосується рівня політичної культури, економічного розвитку та суспільної свідомості населення арабських країн.